Іменем України
11 серпня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/445/25
Господарський суд Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за правилами спрощеного позовного провадження, розглянув справу
за позовом: Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави,
вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000;
в особі позивача 1: Державної екологічної інспекції у Чернігівській області,
вул. Пантелеймонівська, 12, м. Чернігів, 14017;
в особі позивача 2: Тупичівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області,
вул. Чернігівська, 75, с. Тупичів, Чернігівський район, Чернігівська область, 15150;
до відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України»,
вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601;
предмет спору: про відшкодування збитків у розмірі 131990,81 грн
без повідомлення (без виклику) представників сторін
05.05.2025, Чернігівською окружною прокуратурою, в інтересах держави в особі позивачів 1 та 2 - Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Тупичівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, поданий позов до Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» про відшкодування збитків у розмірі 131990,81 грн завданих навколишньому природному середовищу внаслідок незабезпечення постійним лісокористувачем, на підвідомчій йому території, охорони і збереження лісового фонду, що призвело до незаконної порубки дерев у кварталі 114 виділу 6 Тупичівського лісництва на території Тупичівської ОТГ, у період з червня по жовтень 2023 року.
Позов поданий до Господарського суду Чернігівської області, в порядку частини 8 статті 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), за місцем заподіяння шкоди.
Суд, після усунення прокурором недоліків, прийняв позовну заяву до розгляду; відкрив провадження в справі № 927/445/25 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін (ухвала від 13.05.2025).
При відкритті провадження в справі суд установив учасникам справи процесуальні строки для подачі письмових заяв по суті спору, в порядку статей 165 - 167, 178, 184, 251 ГПК України.
Відповідач, у належний строк, подав відзив на позов, яким проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі. Просив суд врахувати, що в межах кримінального провадження № 12023270340004021 від 19.10.2023, відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 246 Кримінального кодексу України (далі - КК України), не встановлені винні особи за фактом незаконної рубки дерев (у кількості 21 одиниці) в кварталі 114 виділу 6 Тупичівського лісництва території Тупичівської ОТГ, у період з червня по жовтень 2023 року. Кримінальне провадження в указаній справі закрите. Заперечив наявність вини Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси Україна»), як постійного лісокористувача, за фактом неналежного виконання його посадовими особами обов'язків щодо своєчасного вжиття заходів збереження лісового фонду на підвідомчій Підприємству території. Наголошував на недоведеності органами прокуратури складу цивільного правопорушення, що є підставою для притягнення Підприємства до відповідальності в вигляді відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу. Поставив під сумнів наявність у прокурора достатніх підстав для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 23.05.2025 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.
Прокурор та позивач 1, у належний строк, подали відповіді на відзив, позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позові.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін (статті 13, 14 ГПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження в справі.
В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Господарський суд розглянув подані документи і матеріали, з'ясував фактичні обставини справи, дослідив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, та
За п. 1.1 Статуту ДСГП «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034) (затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів від 06.02.2025 № 34) Підприємство засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 № 804 «Про створення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Пунктом 3.1., підпунктами 3.2.2. та 3.2.3. статті 3 Статуту ДСГП «Ліси України», визначено, що Підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Одними з основних напрямків діяльності Підприємства є забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства.
Підприємство є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства «Городнянське лісове господарство» на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 № 865 «Про припинення Державного підприємства «Городнянське лісове господарство» та затвердження складу комісії з припинення»» (підпункт 1.4.11. п. 1.4. статті 1 Статуту).
За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, 26.12.2022, внесений запис про реєстрацію відокремленого підрозділу філії «Городнянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ЄДРПОУ ВП 45052242).
Згідно з наказом Державного підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 № 1885 «Про припинення філії «Городнянське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», філія припинена шляхом її закриття.
За передавальним актом від 31.12.2024 (затвердженим наказом ДСГП «Ліси України» від 31.12.2024 № 2323) майно, активи та пасиви на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, що підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше (включаючи судові справи), передані до філії «Північний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», в тому числі по філії «Городнянське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Чернігівським районним управлінням поліції ГУНП в Чернігівській області проводилось досудове розслідування по кримінальному провадженні № 12023270340004021 від 19.10.2023, відкритому за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 4 статті 246 КК України (за фактом незаконної порубки дерев у кварталі 114 виділу 6 ДП «Городнянське лісове господарство»).
Постановою Чернігівської окружної прокуратури від 28.12.2024, наданий дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12023270340004021 від 19.10.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 246 КК України.
За матеріалами досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12023270340004021, 19.10.2023, від інженера з охорони та захисту лісу філії «Городнянське лісове господарство» ДСГП «Ліси Україна» Бугрим Григорія Аркадійовича надійшло повідомлення, що на території Тупичівського лісництва, в кварталі 114 виділ 6, між селами Тупичів - Великий Листвен - Пекурівка Чернігівського району виявлено незаконну рубку дерев породи сосна, дубу, в'язу та клену в кількості 21 одиниця.
За фактом незаконної рубки дерев, на підставі повідомлення, слідчим СВ ВП № 3 (м. Городня) Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області майором поліції Рябовою В.П., в присутності понятих, разом з посадовою особою філії «Городнянське лісове господарство» ДСГП «Ліси Україна», ОСОБА_1 (інженер з охорони та захисту лісу філії), 19.10.2023, складений протокол огляду місця події, де зафіксоване місце вчинення незаконної порубки, кількість, порода, стан та діаметри вирубаних дерев, зокрема вирубку: 7 дубів (з них 3 сироростучі та 4 сухостійних); 12 сосен (з них 2 сироростучі та 10 сухостійні); 1 клен (сироростучий); 1 в'яз (сухостійний); діаметром від 16 до 60 см.
За експертним висновком Чернігівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 05.02.2024 № СЕ-19/125-23/12394-ФХЕД, у межах кримінального провадження № 12023270340004021, внаслідок вирубки дерев у кількості 21 од., вказаних у протоколі огляду місця події від 19.10.2023, у кварталі 114 виділу 6 Тупичівського лісництва філії «Городнянське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», між селами Тупичів - Великий Листвен - Пекурівка, в період з 01.06.2023 по 18.10.2023, розмір екологічної шкоди завданої навколишньому природному середовищу (державі) складає 131990,81 грн.
28.12.2024, слідчим СВ ВП № 3 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області майором поліції Рябовою В.П., винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12023270340004021 від 19.10.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 246 КК України, на підставі п. 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.
Предметом судового розгляду є поданий прокурором позов в інтересах держави в особі Держекоінспекції у Чернігівській області та Тупичівської сільської ради до відповідача, як постійного лісокористувача, про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу за фактом незаконної порубки дерев на підвідомчій йому території.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Тупичівської сільської ради.
Відповідно до частин 3, 4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скарги, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї з сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
З метою дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави», що є оціночним. Прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо в сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція наведена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з частинами 4 та 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Зазначені правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Даний позов поданий прокурором у особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Тупичівської сільської ради, в зв'язку з невиконанням ними своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави в суді.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України (затвердженого постановою КМУ від 19.04.2017 № 275), Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області (затвердженого наказом Державної екологічної інспекції від 01.03.2023 № 45), екологічна інспекція є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.
На підставі п. 2 розділу 2 Положення Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону земель, про охорону, захист, використання та відтворення лісів.
Отже, Державна екологічна інспекція у Чернігівській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України на території Чернігівської області, який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону земель, про охорону та захист лісів, відтак, є компетентним органом у спірних правовідносинах.
Прокурор звернувся до Державної екологічної інспекції у Чернігівській області листом від 16.04.2025 № 55-77-3172ВИХ-25 з повідомленням про факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної рубки дерев на території Тупичівського лісництва філії «Городнянське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» у кварталі 114 виділ 6, між селами Тупичів - Великий Листвен - Пекурівка Чернігівського району, та просив повідомити про вжиті заходи щодо стягнення коштів.
Державна екологічна інспекція у Чернігівській області у листі від 25.04.2025 № 09/1232, на запит прокуратури, повідомила, що 14.01.2025 Інспекція отримала копії матеріалів кримінального провадження № 12023270340004021 від 19.10.2023, разом з постановою про закриття цього провадження та вирішення питання щодо притягнення Корнійчука Г.В. (майстра лісу Тупичівського лісництва філії Городнянське лісове господарство ДСГП «Ліси України») до адміністративної відповідальності. Повідомила, що Інспекція не вживала заходів щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу за фактом незаконної вирубки дерев.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, є матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування (стаття 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю та природні ресурси (частина 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Незаконна вирубка була здійснена на території Тупичівського лісництва філії Городнянське лісове господарство ДСГП «Ліси України», між селами Тупичів - Великий Листвен - Пекурівка Чернігівського району, відтак, Тупичівська сільська рада є компетентним органом у спірних правовідносинах.
Прокурор звернувся до Тупичівської сільської ради листом від 25.04.2025 № 55-77-3474ВИХ-25, у якому повідомив про факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, внаслідок незаконної рубки дерев на території Тупичівського лісництва філії «Городнянське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» у кварталі 114 виділ 6, просив повідомити про вжиті заходи щодо стягнення коштів.
Тупичівська сільська рада в листі від 29.04.2025 № 02-18/499, на запит прокурора, повідомила, що неповноважна вживати будь-які заходи реагування за фактом виявленого порушення.
За висновком суду, матеріалами справи підтверджено, що позивачі не вживали жодних належних та ефективних заходів для усунення порушень, про які повідомлено прокурором, та не мали наміру на звернення до суду з відповідним позовом.
Виходячи з установлених обставин, суд вважає, що прокурор правильно визначив суб'єктний склад сторін у справі, підставою реалізації ним представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивачів щодо захисту порушених інтересів держави, які полягають у завданні державі шкоди внаслідок незаконної порубки дерев на території Тупичівського лісництва філії Городнянське лісове господарство ДСГП «Ліси України» (у кварталі 114 виділу 6), між селами Тупичів - Великий Листвен - Пекурівка Чернігівського району, в період з червня по жовтень 2023 року.
У порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивачів про намір подати позов в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Тупичівської сільської ради до ДСГП «Ліси України» про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення прокурором бездіяльності Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Тупичівської сільської ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави з вимогою про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу за фактом незаконної порубки дерев.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
За приписами статті 13 Конституції України, зокрема, земля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.
Згідно зі статтями 1 - 3 Лісового кодексу України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України.
Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", Лісовим кодексом України, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також, зокрема, лісовим законодавством, та іншим спеціальним законодавством.
Норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища" у сфері спірних відносин слід визнавати спеціальними до загальних норм Лісового або Земельного кодексів України. Ця спеціальність (особливість) визначається не обсягом нормативного регулювання загалом лісових або земельних питань, а особливістю механізму їх регулювання.
Приписами статей 16, 17 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Частиною 2 статті 19 Лісового кодексу України передбачено, що постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.
Положеннями статті 63 та п. 5 частини 1 статті 64 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.
Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (стаття 90 Лісового кодексу України).
За пунктами 5, 12 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; порушення порядку лісозаготівлі та вивезенні деревини.
Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (стаття 107 Лісового кодексу України).
Враховуючи викладені норми чинного законодавства, забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, в тому числі на відповідача.
Згідно з п. е) частини 1 статті 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Частиною 1 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.
Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (частина 4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").
Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою, є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).
Винне діяння це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).
Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Бездіяльність - пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.
Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам.
Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу, її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій.
У спірних деліктних правовідносинах саме на прокурора / позивачів покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
При цьому, за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство, зокрема статті 614 та 1166 ЦК України, передбачає презумпцію вини правопорушника.
Матеріалами справи підтверджується, що на території Тупичівського лісництва філії Городнянське лісове господарство ДСГП «Ліси Україна» (наразі реорганізованого в філію «Північний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України»), в кварталі 114 виділу 6, що належить на праві постійного користування ДСГП «Ліси України», виявлений факт незаконної порубки дерев у кількості 21 одиниці (без дозвільних документів), у період з червня по жовтень 2023 року, як наслідок, завдано шкоди навколишньому природному середовищу в розмірі 131990,81 грн за висновком Чернігівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України № СЕ-19/125-23/12394-ФХЕД, в межах кримінального провадження № 12023270340004021.
Відповідно до п. 3.1., підпунктів 3.2.2. та 3.2.3. статті 3 Статуту ДСГП «Ліси України» (затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 06.02.2025 № 34), Підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Одними з основних напрямків діяльності Підприємства є забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства.
Відповідач, як постійний лісокористувач, здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу, недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу на підзвітній йому території.
Відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку дерев (кв. 114 вид. 6), проте не здійснював належних заходів охорони лісу.
Встановлені судом обставини є підставою для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності за порушення його працівниками умов ведення лісового господарства, зокрема, не забезпечення належної охорони лісового фонду на території Тупичівського лісництва філії Городнянського лісового господарства ДСГП «Ліси України», квартал 114 виділ 6, між селами Тупичів - Великий Листвен - Пекурівка Чернігівського району.
Розмір шкоди завданої навколишньому природному середовищу встановлений Чернігівським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, за результатами проведеної судової інженерно - екологічної експертизи в межах кримінального провадження № 12023270340004021.
Заперечень щодо правомірності проведення розрахунку, правильності обчислення та розміру заподіяної шкоди від відповідача не надходило.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Внаслідок бездіяльності працівників філії Городнянське лісове господарство ДСГП «Ліси України» в вигляді не забезпечення ними належної охорони та захисту лісового фонду на підзвітній відповідачу території, зафіксований факт порубки невстановленими особами дерев, у кількості 21 одиниця, в період з 01 червня по 18 жовтня 2023 року, Тупичівське лісництво (кварт. 114 вид. 6), чим навколишньому природному середовищу завдано шкоди в розмірі 131990,81 грн
При цьому, дії працівників філії щодо фіксування правопорушення, вчиненого невідомими особами в не установлений час та дату (упродовж червня - жовтня 2023 року), жодним чином не спростовує вини відповідача і не свідчить про вжиття останнім усіх необхідних заходів для збереження ввіреного йому лісового фонду.
За приписами частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Суд звертає увагу, що нормами чинного законодавств, зокрема Лісовим кодексом України, Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень покладається саме на постійних лісокористувачів.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності, при цьому, визначальним є факт порушення ним установлених правил лісокористування на підконтрольній ділянці лісу, що спричинило завдання шкоди державі.
Щодо доводів відповідача про не встановлення в межах кримінального провадження винних осіб у незаконній порубці дерев та бездіяльності правоохоронних органів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За частинами 4 та 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Таким чином, у разі відшкодування відповідачем шкоди, завданої навколишньому природному середовищу за фактом незаконної вирубки дерев на підзвітній йому території, він не позбавлений права звернутися з відповідною вимогою до винних у незаконній вирубці осіб або до органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, якщо вважає, що внаслідок бездіяльності цього органу йому заподіяні збитки.
Щодо розподілу стягуваної шкоди.
За змістом статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.
Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються в складі бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок, зокрема, частини екологічного податку згідно із законом; частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством; цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.
Пунктом 7 частини 3 статті 29 Бюджетного кодексу України визначено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 671 цього Кодексу) є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
Пунктом 4 частини 1 статті 691 Бюджетного кодексу України передбачено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.
Таким чином, стягнення шкоди має здійснюватися відповідно до вищевказаних норм Бюджетного кодексу України.
За змістом статті 13 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлений позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він заперечує проти позову.
За приписами частин 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
За змістом статей 13, 74 ГПК України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).
Судом вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясування всіх питань, винесених на його розгляд.
Виходячи з установлених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, відтак, підлягають задоволенню.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позов підлягає задоволенню, за рахунок відповідача прокуратурі відшкодовуються судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Керуючись статтями 13, 14, 42, 46, 73 - 80, 86, 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Задовольнити повністю позов Чернігівської окружної прокуратури (код ЄДРПОУ 0291011426) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 38053846) та Тупичівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04415235) до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034) про відшкодування збитків у сумі 131990,81 грн.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 44768034) 131990,81 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, з подальшим розподілом до спеціального фонду Державного бюджету України (30% від присудженої до стягнення суми, що складає 39597,24 грн), спеціального фонду Чернігівського обласного бюджету (20% від присудженої до стягнення суми, що складає 26398,16 грн) та фонду охорони навколишнього природного середовища Тупичівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (50% від присудженої до стягнення суми, що складає 65995,41 грн).
3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 44768034) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) 2422,40 грн судового збору.
4. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Судове рішення ухвалене в перший робочий день, після виходу судді Романенко А.В. зі щорічної відпустки.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 ГПК України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтею 257 ГПК України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://cn.arbitr.gov.ua/sud5028/.
Суддя А.В. Романенко