адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
11.08.2025 Справа № 917/1046/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Пушка І.І., розглянувши матеріали за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» (код ЄДРПОУ 20113829; адреса: бульвар Лесі Українки, 9, м. Київ, 01133)
до відповідача: Приватного підприємства «Хорольська спілка перевізників» (код ЄДРПОУ 42169297; адреса: вул. Миргородська, 104, м. Хорол, Полтавська область, 37800)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Гардіан" (код ЄДРПОУ 35417298, 01032, місто Київ, вул. Саксаганського, будинок 96)
про стягнення 35363,96 грн
без виклику представників сторін
СУТЬ СПОРУ: 27.05.2025 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» до відповідача Приватного підприємства «Хорольська спілка перевізників» про відшкодування шкоди в порядку суброгації.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2025 для розгляду даної справи визначено суддю Пушка І.І.
Згідно з ухвалою від 30.05.2025 позовна заява була залишена без руху відповідно до ч. 1 ст. 174 ГПК України. Позивачеві надано строк для усунення недоліків позовної заяви не пізніше трьох днів з моменту вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
30.05.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 917/1046/25, вирішив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвала про відкриття провадження у справі сторонам була доставлена в електронному вигляді до електронних кабінетів в підсистемі «Електронний суд» 09.06.2025 о 15:08 год., що підтверджується відповідними довідками про доставку електронного листа.
Отже, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття провадження у даній справі.
07.07.2025 від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позовну заяву, яке задоволено судом згідно з ухвалою від 08.07.2025.
Згідно з ухвалою від 08.07.2025 суд залучив ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ГАРДІАН" до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
10.07.2025 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив.
15.07.2025 суд отримав від відповідача через підсистему «Електронний суд» заяву про застосування строку позовної давності та залишення позовної заяви без розгляду.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним як страховиком за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 3001/294/126857, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (страхувальником), було сплачено страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 172 168,26 грн на відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди що сталася 30.10.2021, винуватцем якої була особа, що перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах (далі - ДТП).
Відповідач у відзиві, строк подання якого був поновлений судом згідно з ухвалою від 08.07.2025, проти позову заперечує, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, а також на те, що винними у ДТП є дві особи, тому обов'язок відшкодування шкоди підлягає розподілу між ними в рівних частинах.
Позивач у відповіді на відзив заперечує проти доводів відповідача, посилаючись на те, що розмір відшкодування шкоди (172 168,26 грн) з урахуванням двох винуватців ДТП складає 86 084,13 грн з кожного. Оскільки Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» (третьою особою), з якою відповідачем було укладено договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивачу було сплачене страхове відшкодування лише в розмірі 50 720,17 грн, відповідач має відшкодувати позивачу саме 35 363,96 грн шкоди.
При цьому, за твердженням позивача, виплата страхового відшкодування третьою особою проводилася з урахуванням вирахування коефіцієнту фізичного зносу автомобіля.
Також позивач заперечує проти доводів відповідача щодо пропуску строку позовної давності з посиланням на те, що відповідно до п. 19 Прикінцевих положень Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Суд, розглянувши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини.
Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна» (позивач) як страховиком та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» як страхувальником було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 3001/294/126857 (Автокаско), що підтверджується копією страхового сертифіката № 3001/294/126857 від 01.09.2021, доданою до позовної заяви (а.с.14).
В п.5 зазначеного вище сертифіката визначено строк його дії - з 09.09.2021 по 08.09.2022.
Відповідно до змісту п.9 Додатку № 1 до страхового сертифіката № 3001/294/126857 від 01.09.2021, до застрахованих позивачем транспортних засобів було включено автомобіль (вантажний фургон) «Ford», державний номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску 2020, VIN-код НОМЕР_2 (а.с.15).
30.10.2021 сталася ДТП за участю автомобіля «Ford», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та автомобіля «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , внаслідок якої обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Факт ДТП та вини у її виникненні як водія ОСОБА_1 так і водія ОСОБА_2 встановлений постановами Кобеляцького районного суду Полтавської області від 02.12.2021, якими обидва водії були притягнуті до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП (а.с.18,59).
Відповідно до ч.6 ст.75 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК ) України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
На момент ДТП водій ОСОБА_2 перебував у трудових правовідносинах з відповідачем, що підтверджується копією трудової книжки зазначеної особи, доданою до позовної заяви (а.с.43).
Факт перебування ОСОБА_2 у трудових правовідносинах з відповідачем на момент ДТП (30.10.2021) також встановлений рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 24.09.2024 по справі № 536/750/24, яким було відмовлено в позові Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» до ОСОБА_2 про стягнення 35 363,96 грн шкоди (а.с.19-23).
Як свідчать відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, зазначене вище рішення суду не було оскаржене та набрало законної сили.
Відповідно до відомостей Централізованої бази даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності МТСБУ, станом на момент ДТП (30.10.2021) цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , була застрахована за полісом № 205406171, страховиком за яким є ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» (третя особа), що підтверджується відповідним витягом перевірки чинності полісу внутрішнього страхування (а.с.42).
Позивачем було складено страховий акт № 110645/1 (а.с.40), в якому визначено страховою подією ДТП, яка відбулася 30.10.2021 за участю автомобіля «Ford», державний номерний знак НОМЕР_1 , та визначено суму відшкодування страхувальнику ТОВ «ОТП Лізинг» в розмірі 172 168,26 грн, яка складається з вартості відновлювального ремонту автомобіля, в тому числі 160 867,81 грн вартості робіт, 11 300,45 грн вартості замінених деталей.
В страховому акті № 110645/1 позивачем відображено відсутність коефіцієнту зносу пошкодженого автомобіля (наявний прочерк у відповідній графі).
Платіжною інструкцією № 7837 від 25.03.2022 позивачем було сплачено ТОВ «ОТП Лізинг» страхове відшкодування в розмірі 172 168,26 грн (а.с.41).
Позивачем в позовній заяві не зазначені обставини, на підставі яких ним визначалася вартість відновлювального ремонту автомобіля «Ford», державний номерний знак НОМЕР_1 саме в розмірі 172 168,26 грн, та, відповідно, розмір сплаченого позивачем страхового відшкодування.
До позовної заяви позивачем додані копії рахунків-актів виконаних робіт № 67 від 11.01.2022 на загальну суму 59 238,01 грн та № 93 від 13.01.2022 на загальну суму 2 390,44 грн (а.с.38-39), які стосуються виконання ремонтних робіт автомобіля «Ford», державний номерний знак НОМЕР_1 , разом з тим, в зазначених документах відсутні підписи як замовника (ТОВ «ОТП Лізинг»), так і виконавця (ТОВ «Авто-імпульс»).
Також позивачем додано до позовної заяви копію акту здачі-приймання виконаних робіт №6 від 14.01.2022 на суму 110 539,81 грн, який підписаний лише виконавцем ТОВ «Інтеркарготрак» та не підписаний замовником (ТОВ «ОТП Лізинг»).
В позовній заяві позивач стверджує, що ТДВ «Гардіан» (третьою особою), як страховиком, яким була застрахована цивільно-правова відповідальності власника автомобіля «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , було сплачене йому страхове відшкодування в розмірі 50 720,17 грн.
Позивачем не надані докази як фактичної сплати ТДВ «Гардіан» (третьою особою) страхового відшкодування в розмірі 50 720,17 грн, так і будь-які докази, які б свідчили про його звернення до третьої особи щодо виплати страхового відшкодування шкоди, спричиненої ДТП, а також про надання третій особі документів, якими б підтверджувалася обґрунтованість та розмір страхового відшкодування, виплаченого позивачем ТОВ «ОТП Лізинг».
Позивачем та третьою особою не надано суду рішення про повну або часткову відмову позивачу у виплаті страхового відшкодування, прийняте ТДВ «Гардіан» (третьою особою) як страховиком, яким була застрахована цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 .
Позивач вважає, що з відповідача підлягає стягненню 35 363,96 грн шкоди в порядку суброгації, які становлять різницю між половиною вартості понесених ним витрат на виплату страхового відшкодування ТОВ «ОТП Лізинг» (172 168,26 : 2 = 86 084,13) та розміром фактично отриманого відшкодування від третьої особи (86 084,13 - 50 720,17 = 35 363,96).
Під час розгляду по суті заявлених позовних вимог судом приймається до уваги наступне.
Відповідно до ч.1 ст.1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням транспортних засобів.
За загальним правилом майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Ст. 27 Закону України «Про страхування» № 85/96-ВР від 07.03.1996, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, також було передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як було встановлено судом, позивачем як страховиком за Договором добровільного страхування наземного транспорту № 3001/294/126857 було сплачено ТОВ «ОТП Лізинг» (страхувальнику) як особі, транспортний засіб якої було пошкоджено внаслідок ДТП, страхове відшкодування в розмірі 172 168,26.
Враховуючи викладене, до позивача в порядку суброгації (заміни кредитора у зобов'язанні відповідно до норм, зазначених вище) перейшло право вимоги потерпілого внаслідок ДТП до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
Позивачем не надані суду докази, які б свідчили про те, що станом на момент ДТП (30.10.2021) автомобіль «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , належав на праві власності саме відповідачу (зокрема, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу), або перебував у його володінні на підставі іншого майнового титулу.
Матеріали справи свідчать лише про те, що на момент ДТП автомобіль «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 перебував під керуванням водія ОСОБА_2 , який знаходився у трудових правовідносинах з відповідачем.
Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч.1 ст.1172 ЦК України).
Водночас, з урахуванням факту спричинення шкоди у спірних правовідносинах саме джерелом підвищеної небезпеки (автомобілем), суд звертає увагу на наступні обставини, які мають значення для визначення обсягу відповідальності власника (володільця) транспортного засобу за шкоду, спричинену таким транспортним засобом як джерелом підвищеної небезпеки.
Відповідно до ст. 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Законом України «Про страхування» № 85/96-ВР ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону).
На момент ДТП правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів були врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 у відповідній редакції (далі - Закон № 1961-IV).
За змістом норм Закону № 1961-IV (статті 9, 22 - 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Сторонами та третьою особою не була надана суду копія договору про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , страхувальником за яким станом на 30.10.2021 була третя особа.
Разом з тим, судом приймається до уваги, що відповідно до ст.11 Закону № 1961-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), страховик подає інформацію про укладені та достроково припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку, встановленому у положенні про централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.
Як було встановлено судом, до Централізованої бази даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності МТСБУ внесені відомості про те, що станом на момент ДТП (30.10.2021) цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , була застрахована за полісом № 205406171, страховиком за яким є ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» (третя особа).
Зазначені відомості знаходяться у загальному доступі та визнаються судом загальновідомими відповідно до ч.3 ст.75 ГПУ України.
Відповідно до визначення, наведеного в 1.8 ст.1 Закону № 1961-IV, страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.
Враховуючи викладене, суд вважає встановленим, що на момент ДТП (30.10.2021) цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , була застрахована третьою особою як страховиком.
В той же час, в Централізованій базі даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності МТСБУ відсутні відомості про те, хто саме був страхувальником за полісом № 205406171, а також відомості про ліміт відповідальності страховика, тобто розмір страхової суми, яка підлягає оплаті страховиком в разі настання страхового випадку.
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (п.9.1 ст.9 Закону № 1961-IV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Суд звертає увагу, що п.9.5 ст.9 Закону № 1961-IV (редакції Закону № 5090-VI від 05.07.2012), було передбачено, що розміри страхових сум, визначених у відповідній нормі Закону № 1961-IV, переглядаються Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.
Судом також приймається до уваги, що з 21.09.2019 по 01.07.2022, відповідно до розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) від 09.04.2019 №538 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів з питань обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 22.05.2019 за № 544/33515, до розміру страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, визначеного п.9.2 ст.9 Закону № 1961-IV, застосовувалися коригуючи коефіцієнти, затверджені вказаним розпорядженням, із застосуванням яких відповідна сума страхового відшкодування на момент ДТП (30.10.2021) складала 130 000 грн на одного потерпілого за внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Зазначена обставина визнається позивачем в заяві про усунення недоліків позовної заяви (а.с.55).
Як було встановлено судом, ДТП мала місце за участю двох транспортних засобів та з вини двох водіїв, які керували ними ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ).
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (п.3 ч.1 ст.1188 ЦК України).
Відповідно до п.36.3 ст.36 Закону № 1961-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
З урахуванням викладеного, розмір шкоди, спричиненої внаслідок ДТП автомобілем під керуванням ОСОБА_2 , становить половину вартості витрат позивача на виплату страхового відшкодування потерплій особі, тобто 86 084,13 грн.
Оскільки судом встановлено факт чинності на момент ДТП страхового поліса № 205406171, страховиком за яким є ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» (третя особа), відповідно до якого третьою особою була застрахована цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , відшкодування вказаної вище вартості витрат позивача (86 084,13 грн) покривається сумою страхового відшкодування за вказаним полісом (130 000 грн).
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразового наголошувала на тому, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми (п.58 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 лютого 2024 року у справі № 917/1093/21).
Так, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №201/16373/16-ц, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37 цього Закону) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Аналогічні висновки зроблені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц, від 14.12.2021 у справі №147/66/17, від 12.09.2018 у справі №569/96/17, від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц, від 27.03.2019 у справі №752/16797/14-ц, від 22.02.2022 у справі №201/16373/16-ц, від 14.06.2023 у справі №125/1216/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №201/16373/16-ц, серед іншого, викладено висновок, що покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від раніше сформульованого висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована.
Уточнюючи свій висновок у справі №760/15471/15-ц, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.12.2021 висловила правову позицію про те, що потерпіла особа має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії), винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі в судовому порядку, навіть в разі, якщо звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного суду від 22.02.2022 у справі №201/16373/16-ц.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.13 ГПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 ГПК України).
Суд констатує, що позивачем взагалі не надано будь-яких доказів, які б свідчили про його звернення до третьої особи як страховика щодо виплати 86 084,13 грн страхового відшкодування за страховим полісом № 205406171, а саме шляхом подання заяви за формою та зі змістом, передбаченими ст.35 Закону № 1961-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з наданням документів, визначених в п.35.2 зазначеної норми Закону.
Позивачем також не надані докази того, що розмір шкоди (86 084,13 грн), завданої особою, яка керувала автомобілем «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 , та перебувала в трудових правовідносинах з відповідачем, перевищив ліміт відповідальності третьої особи як страховика за страховим полісом № 205406171.
В позовній заяві міститься посилання на те, що третьою особою як страховиком сплачено позивачу 50 720,17 грн страхового відшкодування, разом з тим, не надані докази щодо того, стосовно якої саме суми відшкодування позивач звертався до третьої особи, а в разі відмови третьої особи від відшкодування певної суми - докази обґрунтованості підстав такої відмови, зокрема, стосовно наявності чи відсутності обставин, передбачених ст.37 Закону № 1961-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Суд звертає увагу, що згідно з п. 36.1 ст.36 Закону № 1961-IV (у відповідній редакції) страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Страховик зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), зокрема, у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону (п.36.2 ст.36 Закону № 1961-IV у відповідній редакції).
Рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови (п.37.2 ст.37 Закону № 1961-IV у відповідній редакції).
Докази прийняття третьою собою як страховиком за страховим полісом № 205406171 відповідного рішення про відмову у виплаті позивачу страхового відшкодування в порядку суброгації надані позивачем не були.
Враховуючи викладене, суд констатує, що позивачем не доведено належними доказами, що у третьої особи як страховика не виникнуло зобов'язання здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) понесених позивачем витрат в розмірі 86 084,13 грн з підстав, передбачених у ст.37 Закону № 1961-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Твердження позивача в позовній заяві про те, що третя особа як страховик обмежив розмір страхового відшкодування саме в зв'язку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля при визначенні витрат на його ремонт, не підтверджене посиланням на будь-які докази.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (правова позиція, викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
Судом приймається до уваги, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, концепція негативного доказу порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження однієї сторони через відсутність спростування цього твердження іншою стороною по справі (п.85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 у справі № № 129/1033/13-ц).
Як було встановлено судом, позивачем висуваються вимоги щодо відшкодування шкоди, спричиненої належному ТОВ «ОТП Лізинг» автомобілю «Ford», який є вантажним фургоном, державний номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску 2020, внаслідок ДТП, яка відбулася 30.10.2021.
Відповідно до п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовілносин (далі - Методика), відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин.
Відповідно до Методики, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановленні вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Пунктом 7.37. Методики визначена формула розрахунку коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ).
Пунктами 7.38 Методики, зокрема, встановлено, що значення Е3 приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів.
Винятки стосовно використання зазначених вимог наведені в п.7.39 Методики, разом з тим, позивачем не доведено наявність наведених у вказаному пункті обставин щодо автомобіля «Ford», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Суд також звертає увагу, що самим позивачем у складеному ним страховому акті № 110645/1(а.с.40) відображено відсутність коефіцієнту зносу зазначеного вище автомобіля, який був пошкоджений внаслідок ДТП.
З урахуванням викладеного, твердження позивача про здійснення виплати йому третьою особою лише 50 720,17 грн, а не 86 084,13 грн страхового відшкодування саме в зв'язку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу автомобіля при визначенні витрат на його ремонт, не визнається судом достатньо вірогідним, отже відповідні обставини не доведені позивачем.
В будь-якому випадку, оцінка обґрунтованості дій третьої особи щодо обмеження страхової виплати позивачу або часткової відмови у такій виплаті не може бути надана судом в зв'язку з ненаданням позивачем доказів звернення до третьої особи як страховика, а також ненаданням позивачем письмового рішення третьої особи, прийнятого за наслідком такого звернення.
Позивачем також не надані докази звернення до суду з вимогами до третьої особи як до страховика за страховим полісом № 205406171 з вимогами про стягнення 35 363,96 грн шкоди в порядку суброгації та винесення судом рішення про відмову в задоволенні відповідного позову.
Неподання позивачем доказів відмови страховика у виплаті йому страхового відшкодування та доказів звернення з позовом до страховика відповідача, у випадку, коли розмір завданої шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика, а випадків, визначених у ст. 37 Закону № 1961-IV, за яким у страховика не виникає обов'язок з виплати страхового відшкодування, судом не встановлено, свідчить про те, що позов пред'явлено до неналежного відповідача.
Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в п.п.62,77 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 лютого 2024 року у справі № 917/1093/21.
Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (п. 40), від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц (п. 50), від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12.12.2018 у справі №372/51/16-ц (п. 31.10), від 30.01.2019 у справі №552/6381/17 (п. 39), від 01.04.2020 у справі №520/13067/17 (п. 75), від 07.07.2020 у справі №438/610/14-ц (п. 54) та 13.10.2020 у справі №640/22013/18 (п. 31)).
Позивачем не подавалося суду в порядку, визначеному ч.ч.1,2 ст.48 ГПК України, клопотання про заміну відповідача, до якого пред'явлено позов, на належного (ТДВ «Страхова компанія «Гардіан» як страховика за полісом № 205406171, яким була застрахована на цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «DAF», державний номерний знак НОМЕР_3 ).
Відповідно до ч.1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.2 ст. 86 ГПК України).
В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.
Враховуючи обставини, встановлені судом під час розгляду справи, заявлені позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими, тому позов відхиляється судом в повному обсязі.
За п. 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, судовий збір сплачений позивачем за розгляд даного спору покладається на останнього, з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог в розмірі 2422,40 грн з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 в зв'язку з поданням позовної заяви в електронному вигляді через систему «Електронний суд».
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні з позовною заявою до суду, позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 3028 грн, що підтверджується наявною у справі платіжною інструкцією, а також випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, сформованою за допомогою механізму централізованого отримання виписок з Державної казначейської служби України щодо сплати судового збору у комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду».
Розмір сплати судового збору за подання позовів майнового характеру визначено підп.. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір». Так, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб в Україні на 2025 рік становить 3 028,00 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, різниця між сплаченим, та належним до сплати судовим збором, за подання даного позову складає 605,60грн.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
За таких обставин, питання про повернення надлишково сплаченої суми судового збору (605,60 грн) буде вирішено судом після звернення позивача з відповідним клопотанням, в порядку приписів ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України
1. У позові відмовити повністю.
2. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І. Пушко