ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.08.2025Справа № 910/6680/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕФІКО ПАКІНГ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД ФЕКТОРІ КИЇВ"
про стягнення 163 835,56 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
О.Ю. Мороз
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕФІКО ПАКІНГ" (далі - позивач, ТОВ "СЕФІКО ПАКІНГ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД ФЕКТОРІ КИЇВ" (далі - відповідач, ТОВ "ФУД ФЕКТОРІ КИЇВ") про стягнення 163 835,56 грн, з яких: 155 765,62 грн заборгованість за Договором поставки № 24-18 від 01.10.2024 (основний борг), 8 069,94 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати товару, поставленого позивачем за Договором поставки № 24-18 від 01.10.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 позовну заяву ТОВ "СЕФІКО ПАКІНГ" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
05.06.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 позовну заяву ТОВ "СЕФІКО ПАКІНГ" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6680/25, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/6680/25.
23.06.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначає, що постачання Товару, на підставі видаткових накладних, долучених позивачем до позовної заяви, відбулося не на підставі укладеного Договору поставки № 24-18 від 01.10.2024, а на підставі інших правовідносин, які виникли між сторонами на підставі закону.
Крім того відповідач звертає увагу суду, що умовами Договору поставки № 24-18 від 01.10.2024 передбачено, що розрахунок за фактично одержану партію Товару здійснюється відповідачем на підставі актів приймання-передачі товару та/або товарно-транспортних (видаткових) накладних та рахунків позивача. В той час, відповідач вказує, що поставка Товару здійснювалась на адресу відповідача, а тому позивач повинен був надавати товарно-транспортні накладні, а не видаткові накладні. Такими діями, на думку відповідача, позивач порушив умови укладеного сторонами Договору поставки № 24-18 від 01.10.2024, та як наслідок, у відповідача відсутній обов'язок по оплаті.
Також у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт. Відтак, витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 32 000,00 грн не відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру. З огляду на викладене, відповідач просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн.
30.06.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, де на спростування доводів відповідача позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем укладено лише один договір - Договір поставки № 24-18 від 01.10.2024, відтак приймання-передача Товару відбувалася саме на підставі вказаного Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи та додані до них докази, а також заяви з процесуальних питань.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень та дослідивши матеріали справи, суд
Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
01.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФУД ФЕКТОРІ КИЇВ" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕФІКО ПАКІНГ" (далі - постачальник) укладено Договір поставки № 24-18 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується передати у власність (поставити), а покупець прийняти та оплатити Товар. Найменування Товару, кількість, вартість, ціна, вид тари (пакування), форма упаковки вказуються у заявці покупця, на підставі якої постачальником складається видаткова накладна.
Судом встановлено, що позивач поставив, а відповідач без жодних заперечень прийняв Товар на зальну суму 576 024,97 грн, що підтверджується Видатковими накладними № БО-794 від 03.10.2024 на суму 2 916,30 грн; № БО-793 від 03.10.2024 на суму 47 013,04 грн; № БО-798 від 04.10.2024 на суму 23 474,35 грн; № БО-806 від 08.10.2024 на суму 9 780,96 грн; № БО-868 від 22.10.2024 на суму 3 888,40 грн; № БО-869 від 25.10.2024 на суму 25 487,66 грн; № БО-919 від 11.11.2024 на суму 90 086,12 грн; № БО-921 від 12.11.2024 на суму 13 609,35 грн; № БО-933 від 13.11.2024 на суму 9 780,96 грн; № БО-978 від 28.11.2024 на суму 18 113,42 грн; № БО-984 від 29.11.2024 на суму 25 923,54 грн; № БО-999 від 06.12.2024 на суму 46 948,70 грн; № БО-1015 від 10.12.2024 на суму 16 953,67 грн; № БО-1019 від 11.12.2024 на суму 52 478,21 грн; № БО-1024 від 13.12.2024 на суму 26 343,83 грн; № БО-1028 від 16.12.2024 на суму 3 207,92 грн; № БО-1034 від 18.12.2024 на суму 4 252,92 грн; № БО-72 від 11.02.2025 на суму 4 860,49 грн; № БО-100 від 25.02.2025 на суму 14 671,44 грн; № БО-121 від 06.03.2025 на суму 27 748,95 грн; № БО-142 від 14.03.2025 на суму 108 484,74 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У ч. 2 ст. 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна Товару за кожну окрему поставку вказується у видатковій і податкових накладних.
Згідно п. 4.2 Договору оплата здійснюється шляхом переказу покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що визначений у цьому Договорі.
Відповідно до п. 4.3 Договору розрахунок за фактично одержану партію Товару здійснюється покупцем на підставі належним чином оформлених актів приймання-передачі Товару та/або товарно-транспортних (видаткових) накладних (залежно від умов поставки Товару) та рахунків постачальника.
Пунктом 4.1 Договору визначено, що покупець сплачує постачальнику вартість Товару протягом 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту поставки.
Судом встановлено, що відповідач за поставлений позивачем Товар частково сплатив грошові кошти у розмірі 420 259,35 грн, що підтверджується кредитовими повідомленнями № 1440 від 18.10.2024, № 1494 від 22.10.2024, № 123 від 04.11.2024, № 156 від 08.11.2024, № 237 від 25.11.2024, № 238 від 26.11.2024, № 1735 від 27.11.2024, № 266 від 19.12.2024, № 310 від 27.12.2024, № 2046 від 30.12.2024, № 2081 від 07.01.2025, № 409 від 14.01.2025, № 472 від 21.01.2025, № 604 від 14.02.2025, № 2339 від 19.02.2025, № 646 від 21.02.2025, № 755 від 18.03.2025, № 786 від 21.03.2025.
Позивач, з урахуванням здійснення відповідачем часткової оплати, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просив стягнути з відповідача повну оплату за поставлений Товар у розмірі 155 765,62 грн.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом відхиляються заперечення відповідача щодо відсутності обов'язку у відповідача по оплаті поставленого позивачем Товару, через порушення позивачем умов Договору, а саме надання видаткових накладних замість товарно-транспортних накладних.
Пунктом 5.4 Договору визначено, що перехід права власності на Товар відбувається після підписання уповноваженою особою покупця видаткової накладної.
Відповідно до п. 6.4 Договору підписання покупцем видаткової накладної означає відсутність у нього будь-яких претензій до прийнятого Товару, зокрема по кількості та якості.
Суд звертає увагу, що видаткові накладні долучені позивачем до позовної заяви підписані уповноваженим представником відповідачем без зауважень.
Крім того суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду будь-які інші докази, виникнення між позивачем та відповідачем зобов'язань, окрім як за Договором поставки № 24-18 від 01.10.2024.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що вимога Товариства з обмеженою відповідальністю"СЕФІКО ПАКІНГ" про стягнення 155 765,62 грн з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД ФЕКТОРІ КИЇВ"є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 8 069,94 грн.
Відповідно до п. 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань по даному Договору винна сторона несе відповідальність згідно чинного законодавства України.
За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до п. 7.3 Договору у випадку прострочення оплати за поставлену партію Товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії Товару за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов'язань по оплаті.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає його таким, що не повністю відповідає приписам чинного законодавства в силу допущених помилок при визначенні періоду прострочення, що призвело до заявлення суми вказаної штрафної санкції у завищеному розмірі.
Як встановлено судом раніше покупець сплачує постачальнику вартість Товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки (п. 4.1 Договору).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Судом встановлено, що поставка Товару по видатковій накладній № БО-142 на суму 108 484,74 грн була здійснена 14.03.2025. Відтак відповідач зобов'язаний здійснити оплату протягом 14 календарних днів, тобто до 28.03.2025 включно. Прострочення виконання зобов'язання відповідачем по сплаті коштів за поставлений позивачем Товар, враховуючи ст. 253 ЦК України, починається з наступного дня, тобто з 29.03.2025.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" власний розрахунок інфляційних втрат, врахувавши правильні періоди прострочення, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення пені у сумі 8 069,94 грн підлягає частковому задоволенню у розмірі 8 017,96 грн.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 3 028,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 32 000,00 грн.
Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду не подав.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, отже розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та має становити 2 422,40 грн.
В той же час, позивач за звернення до Господарського суду міста Києва з позовом сплатив судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 267 від 27.05.2025.
Тобто позивачем при зверненні до суду із позовом було надмірно сплачено судовий збір у сумі 605,60 грн за подання позовної заяви.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Позивач не звертався до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст.129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
3 огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 2 422,40 грн покладається на відповідача.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано копії:
- Договору № 1358 про надання правничої допомоги від 13.05.2025;
- ордеру про надання правничої (правової) допомоги АА № 1527192;
- рахунку-акту № 01358-1 від 23.05.2025;
- платіжної інструкції № 268 від 27.05.2025
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Суд звертає увагу, що за змістом ст. 126, 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно з ч.4 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до положень ч. 5 ст 126 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 07.08.2018 Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/1283/17.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Суд, дослідивши матеріали справи, щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, вважає, що заявлена відповідачем сума є необґрунтованою.
Аналогічна правова позиція щодо застосування критерію необґрунтованості та неспівмірності заявленої до стягнення суми витрат із реальністю таких витрат, з посиланням зокрема, на незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду у господарському суді та на тривалість судових засідань міститься у Додатковій ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.07.2020 у справі 915/1654/19.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зменшити заявлену до відшкодування суму за надання правничої допомоги позивачу до 16 000,00 грн.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУД ФЕКТОРІ КИЇВ" (Україна, 02091, місто Київ, вул.Горлівська, будинок 137; ідентифікаційний код: 45270548) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕФІКО ПАКІНГ" (Україна, 08753, Київська обл., Обухівський р-н, село Германівка, вул.Замостянська, будинок 15; ідентифікаційний код: 44231822) 155 765,62 грн (сто п'ятдесят п'ять тисяч сімсот шістдесят п'ять гривень 62 коп.) заборгованості за поставлений товар 8 017,96 грн (вісім тисяч сімнадцять гривень 96 коп.) пені, 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) судового збору та 16 000,00 (шістнадцять тисяч 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 08.08.2025.
Суддя Оксана ГУМЕГА