вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"11" серпня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/633/25
Господарський суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Кірик К.І., розглянувши у підготовчому засіданні справу
за позовом Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області, місцезнаходження - 89603, Закарпатська область, місто Мукачево, вулиця Літуна Андрія, 15, в інтересах держави в особі
позивача: Івановецької сільської ради, код ЄДРПОУ - 04350487, місцезнаходження - 89622, Закарпатська область, Мукачівський район, село Іванівці, вулиця Миру, будинок 15,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут», код ЄДРПОУ - 41999833, місцезнаходження - 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, площа Жупанатська, будинок 18,
про визнання недійсними додаткових угод до договору №180079/9 від 11.02.2021 про постачання електричної енергії споживачу та стягнення 134440,72 грн надмірно сплачених коштів,
за участі представників сторін:
від прокуратури - прокурора відділу Закарпатської обласної прокуратури Чулей О.Ю.,
від позивача - не з'явився,
від відповідача - адвоката Фартушок Т.І. (згідно довіреності №47 від 16.12.2024),
Мукачівська окружна прокуратура Закарпатської області звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою в інтересах держави в особі позивача - Івановецької сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» з позовними вимогами про визнання недійсними додаткових угод №1 від 20.04.2021, №3 від 26.07.2021, №4 від 08.11.2021, №5 від 25.11.2021, №6 від 16.12.2021, №9 від 25.01.2022 до договору №180079/9 від 11.02.2021 про постачання електричної енергії споживачу та про стягнення 134440,72 грн надмірно сплачених коштів.
Позов заявлено прокурором з підстав порушення вимог статей 5 і 41 Закону України від 25 грудня 2015 року № 922-VIII «Про публічні закупівлі» при укладенні додаткових угод №1 від 20.04.2021, №3 від 26.07.2021, №4 від 08.11.2021, №5 від 25.11.2021, №6 від 16.12.2021, №9 від 25.01.2022 до договору №180079/9 від 11.02.2021 про постачання електричної енергії споживачу. Тому вказані додаткові угоди, на думку прокурора, мають бути визнані судом недійсними і з відповідача підлягають стягненню надмірно сплачені позивачем кошти в сумі 134440,72 гривень.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/633/25 визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025.
Ухвалою від 09.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 16.07.2025 на 12:00 год.
З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що документ в електронному вигляді «Ст. 176 ГПК Відкриття провадження у справі (з призначенням дати)» від 09.06.2025 у справі № 907/633/25 (суддя Сисин С.В.) було надіслано одержувачам - прокурору, позивачу та відповідачу в їх Електронний кабінет. Документ доставлено до електронних кабінетів учасників справи 10.06.2025 о 17:20.
Отже, сторони належним чином повідомлені про підготовче засідання, призначене на 16.07.2025 на 12:00 год.
Позивач та відповідач у підготовче засідання 16.07.2025 не з'явились, участі уповноважених представників не забезпечили, будучи належним чином повідомлені про підготовче засідання. Позивач заяв і клопотань процесуального характеру щодо причини неявки у судове засідання не подав.
Враховуючи першу неявку в підготовче засідання представників позивача та відповідача, суд згідно ухвали від 16.07.2025 відклав підготовче засідання на 16 годину 11 серпня 2025 року.
17.07.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Фартушок Т.І. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі від 17.07.2025 до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду в справі №907/19/24 (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/6525/25), в якому учасник справи звернув увагу на постановлення 09.04.2025 Великою Палатою Верховного Суду ухвали про прийняття до розгляду справи №907/19/24 та зазначає, що дана справа і справа №907/633/25 є подібними, що підтверджує доводи його клопотання про наявність підстав для зупинення провадження у справі.
21.07.2025 через систему «Електронний суд» від позивача - Івановецької сільської ради надійшло клопотання від 21.07.2025 (зареєстроване за вхідним №02.3.1-02/6581/25), згідно з яким позивач просить розглянути справу за відсутності його представника, за наявними у справі матеріалами та зазначає, що позовні вимоги у справі підтримує повністю.
07.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Фартушок Т.І. надійшли письмові пояснення (зареєстровані за вхідним №02.3.1-02/7001/25).
У підготовче засідання 11.08.2025 позивач участь уповноваженого представника не забезпечив.
Суд поставив на обговорення питання щодо продовження розгляду справи за відсутності позивача, враховуючи подане ним клопотання від 21.07.2025 про розгляд справи за відсутності представника позивача, за наявними у справі матеріалами.
У підготовчому засіданні прокурор - не за перечив проти задоволення означеного клопотання, представник відповідача з цього питання - поклався на розсуд суду.
З цього приводу суд згідно ухвали, постановленої без оформлення окремого документа, та зазначеної у протоколі судового засідання, постановив: задовольнити клопотання Івановецької сільської ради від 21.07.2025 та здійснювати розгляд справи за відсутності позивача і його представника, який повідомив, що не бажає брати участь у судовому засіданні, підтримує позовні вимоги повністю, просить розглядати справу без його участі, та враховуючи, що суд не визнавав явку позивача обов'язковою.
У підготовчому засіданні 11.08.2025 представник відповідача (ТОВ «Закарпаттяенергозбут») - адвокат Фартушок Т.І. підтримав клопотання про зупинення провадження у справі від 17.07.2025 до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду в справі №907/19/24.
Прокурор в підготовчому засіданні заперечив проти зупинення провадження у справі з підстав, стверджуючи, що обставини справи №907/19/24, яка знаходиться на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду, не є подібними з позовними вимогами прокурора у даній справі щодо визнання недійсною додаткової угоди №1 від 20.04.2021 до договору №180079/9 від 11.02.2021 про постачання електричної енергії споживачу та у то же час не заперечив, що інші спірні додаткові угоди до означеного договору були укладені в проміжок часу, обставини у яких є подібними зі справою №907/19/24.
Розглядаючи клопотання відповідача (ТОВ «Закарпаттяенергозбут») про зупинення провадження у справі до прийняття рішення Великою Палатою Верховного Суду в справі №907/19/24, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання і зупинення провадження з врахуванням такого.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Енергетичне партнерство» на рішення Господарського суду Сумської області від 26.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі № 920/19/24.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2025 справу № 920/19/24 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України у зв'язку з необхідністю відступити (шляхом уточнення) від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.
Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи, спір у якій виник у зв'язку з тим, що внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії, вартість 1кВт/год електроенергії сукупно зросла з 1,87999987 грн до 3,7741237 грн, що призвело до підвищення ціни на 100,75 % від тієї, що визначена основним договором, з одночасним зменшенням обсягів її постачання, враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, установлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Водночас в ухвалі від 29.01.2025 в справі № 920/19/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що суд вважає необхідним відступити (шляхом уточнення) від висновків щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду, вказавши при цьому, що у разі коливання ціни товару на ринку ціна за одиницю може бути збільшена пропорційно коливанню ціни такого товару на енергетичному ринку, при цьому обмеження у 10 % рахується від ціни, яка була встановлена договором або останньою додатковою угодою про збільшення ціни. При цьому загальна ціна договору не повинна змінюватися, а факт коливання цін має бути належним чином доведений.
У зв'язку з наведеним, щодо поданого клопотання відповідача суд зазначає, що статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лейла Шахін проти Туреччини» від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають обирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі «Воловік проти України» від 06.12.2007).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі «Кантоні проти Франції» від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).
Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі «Бентем проти Нідерландів» від 23.10.1985), при цьому очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики, виступають причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Аксіс та інші проти Туреччини»).
Пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
В силу частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав'язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005 та абзац 1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 №1-рп/2015).
Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 № 3-р(І)/2019).
Згідно ухвали від 09.04.2025 у справі №920/19/24 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 920/19/24 за позовом керівника Конотопської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Управління освіти Конотопської міської ради Сумської області до ТОВ «Енергетичне партнерство» про визнання недійсними додаткових угод до договору публічної закупівлі та стягнення коштів у сумі 692623,48 грн за касаційною скаргою ТОВ «Енергетичне партнерство» на рішення Господарського суду Сумської області від 26.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024.
Щодо підстав прийняття до розгляду справи №920/19/24 Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 09.04.2025 вказала, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати, акцентує увагу, що у період існування спірних відносин як у цій справі, так і у справі № 922/2321/22 (в якій Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 24.01.2024) положення пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» діяли у двох редакціях (в редакції Закону № 114- ІХ та в редакції зі змінами, внесеними Законом № 1530-IX).
При цьому, як стверджує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 зробила висновки щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції Закону № 114-ІХ, не врахувавши зміни, що були внесені Законом № 1530-IX.
Щодо цього, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що з положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1530-IX, вбачається, що законодавець застосував умову, яка обмежує строки зміни ціни за одиницю товару, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Проте колегія суддів погодилась з твердженням скаржника, що навіть таке обмеження щодо строків зміни ціни не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
За висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, використання законодавцем конструкції «або» фактично свідчить про можливість зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 % у порівнянні не лише із умовами договору про публічні закупівлі, а й з умовами додаткових угод до такого договору, якими вже було збільшено ціну за одиницю товару. Отже, законодавець не обмежив будь-якими строками (періодичністю) можливість внесення сторонами договору про закупівлю бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії змін до такого договору в частині збільшення ціни за одиницю товару. При цьому законодавець не дозволяє сторонам (незалежно від предмета закупівлі) збільшувати загальну суму договору про закупівлю.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що за умов коливання цін на товари (зокрема, електричну енергію) постачальник може ініціювати внесення змін щодо ціни за одиницю товару, втім таке збільшення не має перевищувати 10 % ціни за одиницю товару, встановленої у договорі або додаткових угодах до нього щодо збільшення ціни за одиницю товару. Втім така зміна ціни за одиницю товару не має призвести до збільшення загальної суми, визначеної в договорі про закупівлю, а факт коливання ціни товару на ринку має бути належним чином доведений.
Також, стверджуючи про наявність підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду звертає увагу на необхідність дотримання принципу належного урядування, який має сприяти юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Так, у контексті зазначеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду посилається на зміст листа Міністерства економіки України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 «Щодо зміни істотних умов договору про закупівлю» (щодо застосування пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» до внесення змін Законом № 114-ІХ) та додатка 1 до листа Міністерства економіки України від 24.11.2020 № 3304-04/69987-06 «Щодо укладення, виконання, зміни та розірвання договору про закупівлю» (щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції Закону № 114-ІХ), з яких убачається, що позиція Міністерства економіки України (як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики, зокрема, з публічних закупівель) зводиться до того, що у разі збільшення ціни має зменшуватися кількість товару; розрахунок відсотків зміни ціни і кількості здійснюється у додатковій угоді від ціни підписаного договору, а у наступних додаткових угодах за потреби ? від останньої зміни ціни та кількості.
З огляду на наведене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду робить висновок, що учасники публічних закупівель фактично мають два варіанти поведінки, що у свою чергу не забезпечують дотримання принципу належного урядування з огляду на їх непослідовність:
1) запропонований Міністерством економіки України, а саме що під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності умов, встановлених пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»;
2) висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, за яким у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що з урахуванням відсутності стабільної ситуації на енергетичному ринку сторони договору можуть неодноразово збільшувати ціну за одиницю товару не більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку. При цьому не має змінюватися саме загальна ціна договору, а факт коливання цін має бути належним чином доведений.
Резюмуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 09.04.2025 у справі №920/19/24 зазначила, що вона вважає мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2025 у справі № 920/19/24, обґрунтованими та прийняла справу до розгляду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/8358/19 наголосив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Обґрунтовуючи подання до суду позовної заяви у даній справі прокурор зазначає про порушення вимог статей 5 і 41 Закону України від 25 грудня 2015 року № 922-VIII «Про публічні закупівлі» при укладенні додаткових угод №1 від 20.04.2021, №3 від 26.07.2021, №4 від 08.11.2021, №5 від 25.11.2021, №6 від 16.12.2021, №9 від 25.01.2022 до договору №180079/9 від 11.02.2021 про постачання електричної енергії споживачу, так як згідно додаткових угод безпідставно збільшено ціну товару (електричної енергії) в розмірі, що перевищує 10% встановленої в договорі про закупівлю і такі угоди укладені за відсутності доказів коливання ціни товару на ринку.
Згідно ухвали Великої Палати Верховного Суду від 09.04.2025 у справі №920/19/24 вбачається, що позовні вимоги Конотопською окружною прокуратурою Сумської області у означеній справі за позовною заявою поданою прокурором в інтересах держави в особі Управління освіти Конотопської міської ради Сумської області до ТОВ «Енергетичне партнерство» про визнання недійсними додаткових угод від 25.05.2021 № 2, від 27.07.2021 № 5, від 27.08.2021 № 6, від 03.09.2021 року № 7, від 19.10.2021 № 8, від 12.11.2021 № 9, від 01.12.2021 № 10 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 29.01.2021 № 24 та стягнення з ТОВ «Енергетичне партнерство» на користь управління освіти 692 623,48 грн, обґрунтовані тим, що при укладенні між позивачем та відповідачем додаткових угод до договору було порушено вимоги пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме змінено ціну електроенергії у бік збільшення за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі.
Отже, із загального змісту судових рішень у справі №920/19/24 вбачається, що вказана справа є подібною до справи №907/633/25, яка перебуває у провадженні суду, як за предметом спору, так і за суб'єктним складом та правовим регулюванням спірних правовідносин, зокрема, враховуючи, що спірні правовідносини у справах мали місце також під час дії пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції Закону від 03.06.2021 №1530-IX «Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель», який набрав чинності 26.06.2021.
Суд враховує також, що відповідно до частини другої статті 302 ГПК України підставами для передачі справи на розгляд об'єднаної палати є забезпечення єдності судової практики у справах суду касаційної інстанції господарської спеціалізації у випадку наявності різних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах або необхідності відступу від означених висновків.
Станом на 11.08.2025 у Єдиному державному реєстрі відсутні відомості про результати розгляду справи № 920/19/24 Великою Палатою Верховного Суду.
Відтак, враховуючи підстави даного позову, висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №920/19/24 будуть мати значення при вирішенні справи № 907/633/25 і також підлягають застосуванню у даному спорі, який виник із подібних правовідносин.
Щодо заперечень прокурора у підготовчому засіданні проти зупинення провадження, суд зазначає, що за змістом частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі -Конвенція) кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правом на розгляд справи (правом на суд) за стандартами Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) розуміють можливість особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
За усталеною практикою ЄСПЛ «суд, встановлений законом» має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
У пункті 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (Sokurenko and Strygun v. Ukraine) (заяви № 29458/04 та N 29465/04) суд розтлумачив, що фраза "встановлений законом" стосується не лише правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
За змістом статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, який у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Отже, оскільки з мотивів даної ухвали вбачається, що характер спірних правовідносин у справах №920/19/24 і №907/633/25 в контексті застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» є подібним; пунктом 7 частини першої статті 228 ГПК України передбачено право суду за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, а тому з метою забезпечення справедливого та неупередженого судового розгляду справи, на переконання суду, наявні усі підстави для зупинення провадження у даній справі. З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи прокурора про відсутність підстав для зупинення провадження у справі.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
З врахуванням викладеного, беручи до уваги наявність правової проблеми щодо застосуванням пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», з огляду на ту обставину, що на даний час в провадженні Великої Палати Верховного Суду перебуває справа №920/19/24, висновок в якій сприятиме забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, та принципу пропорційності; з урахуванням того, що постанова Великої Палати Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, суд вважає за необхідне зупинити провадження у справі №907/633/25 до закінчення перегляду судового рішення у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.
Керуючись ст. 2, 13, 183, 228, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити клопотання відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпаттяенергозбут» від 17.07.2025 про зупинення провадження у справі № 907/633/25.
2. Зупинити провадження у справі № 907/633/25 до завершення перегляду судового рішення у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду у справі № 920/19/24.
3. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення у відповідності до статей 255 і 256 ГПК України.
Повна ухвала складена і підписана 11.08.2025.
Суддя С.В. Сисин