Справа № 359/9162/25
Провадження № 2/359/3788/2025
про залишення позовної заяви без руху
11 серпня 2025 року м. Бориспіль
Суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області Семенюта О.Ю. вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення заробітної плати,-
04.08.2025 року позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лисенка А.О. звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області через підсистему «Електронний суд» з вказаною заявою, у якій просить стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на його користь матеріальну допомогу відповідно до договору про виплату матеріальної допомоги від 07.05.2021 р. №101 з урахуванням встановленого індексу інфляції на весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми, а саме 416 646 грн. 21 коп.
Вивченням позовної заяви та доданих до неї документів встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам ст. ст. 175- 177 Цивільного процесуального кодексу України, а саме: - до позовної заяви не додані докази сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі,відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною 4 статті 177 ЦПК України передбачено, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У позовній заяві представник позивача адвокат Лисенко А.О. зазначив, що позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Однак, позиція представника позивача про те, що позивач звільнений від справляння судового збору відповідно до предмету спору є хибною та такою, що не ґрунтується на вимогах закону, виходячи з наступного.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.
Згідно з ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Так, відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Водночас структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
За наведених норм чинного законодавства вбачається, що матеріальна допомога відповідно до договору про виплату матеріальної допомоги за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст.2 Закону України «Про оплату праці», тому не входить до структури заробітної плати.
З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на інші вимоги.
Інших документів, які б надавали позивачу пільги щодо сплати судового збору згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір», матеріали позовної заяви не містять.
Згідно до пп.1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону, за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який, відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік», станом на 01.01.2025 року становить 3028,00 гривень.
З тексту позовної заяви вбачається, що ціна позову складає 441 646 грн. 21 коп., а отже судовий збір, який мав сплатити позивач при подачі позову становить 4 416 грн. 46 коп.
Таким чином, позивачу слід надати докази сплати судового збору в розмірі - 4 416 грн. 46 коп. та надати суду оригінал квитанції про оплату.
Платіжні реквізити для перерахування судового збору: отримувач коштів - ГУК у Київ.обл/Бориспіл.міс/22030101, код отримувача - 37955989 , банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.) , рахунок отримувача - UA908999980313141206000010778, відомча ознака: "00" Без деталізації за відомчою ознакою, код класифікації доходів бюджету - 22030101 Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)(При заповненні платіжного документа у графі «Код платника» платником судового збору - юридичною особою зазначається код ЄДРПОУ, а платником - фізичною особою - ідентифікаційний код, а при його відсутності, у зв'язку з релігійними переконаннями, зазначаються його паспортні дані). У графі призначення платежу вказується: «Судовий збір за позовом , справа №».
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
При таких недоліках вважаю, що позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вище зазначених недоліків.
На підставі викладеного та керуючись ст.185 ЦПК України, суддя
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення заробітної плати - залишити без руху та надати строк 10 (десять) днів з дня отримання позивачем копії ухвали для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
У разі не усунення зазначених недоліків, позовна заява буде вважатися не поданою та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя О.Ю. Семенюта