Справа № 459/1765/25
Провадження № 2/459/464/2025
08 серпня 2025 року Шептицький міський суд Львівської області в складі:
головуючого судді Дем'яновської Ю.Д. ,
з участю секретаря судового засідання Лель Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Шептицький за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
28.05.2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, якою просить стягнути з відповідача в його користь заборгованість за кредитним договором №31.07.2024-100001476 31.07.2024 року в розмірі 34 080,44 грн., а також понесені судові витрати, мотивуючи позовні вимоги тим, що 31.07.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) №31.07.2024-100001476, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 13000 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 31.07.2024, строком на 140 днів. Зазначає, що процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожен день користування кредитом, протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка і її розрахунок: 0,87% (денна процентна ставка) = (15895,61/13000/140*100%). Комісія, пов'язана з наданням кредиту дорівнює 2600,00 грн. Враховуючи факт отримання відповідачем кредитних коштів, вважає, що ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі. У свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на дату подачі позовної заяви, утворилась заборгованість у розмірі 34 080,44 грн., що складається з: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 10500 грн. 00 коп., заборгованості по процентам у розмірі 15550,00 грн., комісія - 1530,44 грн., неустойка 6500 грн. Відтак, просив стягнути з відповідача заборгованість в сукупному розмірі 34 080,44 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп.
Ухвалою від 30.05.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
27.06.2025 року відповідач подала відзив на позовну заяву, у якому висловилася про неукладеність договору у зв'язку із тим, що не підписувала кредитного договору. Окрім цього, зазначає про безпідставність вимог в частині стягнення неустойки, оскільки під час воєнного стану забороняється стягнення такої, що передбачено Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України. Водночас, вказала про неспівмірність витрат на правничу допомогу.
02.07.2025 року надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача ствердив про укладення із відповідачем кредитного договору №31.07.2024-100001476 31.07.2024 року в електронному вигляді. Вважає, що про зазначене свідчить, зокрема, використання відповідачем під час укладення даного правочину номера мобільного телефону НОМЕР_1 , який зазначений як контактний номер також і у відзиві на позов. Саме на цей номер було відправлено смс-повідомлення із кодом, одноразові ідентифікатори, які використано під час підписання договору. Окрім цього, акцентує увагу на тому, що відповідачем спрямовані заходи на визнання боргу - проведена частково сплата по вищезазначеному договору, а саме 13.08.2024 року погашено 2889,56 грн., 11.11.2024 року - 1500 грн., а 18.11.2024 року - 1000,00 грн., що також підтверджує визнання боргу, при цьому зазначає, що дане твердження грунтується на висновку Верховного Суду, висловленому у постанові №916/2403/18 від 10.09.2019 року. Щодо доводів відповідача стосовно безпідставності вимоги про стягнення неустойки зазначив, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримання кредиту (позики), в той час відповідно до Закону України № 3498-ІХ від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» виключено п.6.1. Закону України «Про споживче кредитування» який передбачав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем. Тому, вважає, що на підставі змін, за договорами, укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань. До того ж, ЗУ «Про споживаче кредитування» є спеціальної нормою. З огляду на наведене, вважає, що неустойка за прострочення відповідачем виконання зобов'язання є правомірною.
В судове засідання сторони не з'явились.
Представник позивача у позовній заяві просив проводити розгляд справи у відсутності представника ТОВ «Споживчий центр».
Відповідач будь-яких заяв, клопотань не подала.
В зв'язку з неявкою учасників справи, відповідно до ст.247 ЦПК України, розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 31.07.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) №31.07.2024-100001476. Вказаний договір укладений в електронному вигляді. 2.Сума кредиту 13000 грн 00 коп. 3.Строк, на який видається кредит 140 днів з дати його надання. 4.Дата повернення 17.12.2024 року. 5.Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. 6.Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожен день користування кредитом, протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка і її розрахунок: 0,87% (денна процентна ставка) = (15895,61/13000/140х100%). 8.Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 20% від суми кредиту та дорівнює 2600,00 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту. 13.Неустойка: 130 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/ неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до п.3.1 Договору За цим Договором Кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію.
Як зазначено в п.3.2. Договору Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Позичальник зобов'язується не використовувати Кредит для участі в азартних іграх та не перераховувати Кредит на рахунки організаторів азартних ігор.
Згідно з п.4.1 Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4149-60ХХ-ХХХХ-1476.
Виходячи з положень п.4.3 Договору Днем надання Кредиту вважається: списання відповідної суми коштів з рахунку Кредитодавця, а днем погашення Кредиту/сплати платежу день надходження коштів у касу Кредитодавця готівкою або зарахування на поточний рахунок Кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку Кредитодавця.
Відповідно до п. 6.1 Договору Позичальник зобов'язується використати Кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення Кредиту та Процентів шляхом внесення в касу Кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок Кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата Процентів, Комісій - у терміни та строки, вказані у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; б) неустойки, яка може бути нарахована Кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором, - негайно, з моменту пред'явлення Кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
Згідно з п.9.1 Договору у разі несплати Кредиту та/або Процентів та/або Комісії у встановлені договором терміни/строки, сума зобов'язань по погашенню Кредиту та/ або Процентів та/або Комісії з наступного за останнім для сплати днем вважається простроченою, крім випадків, встановлених Договором. У разі несвоєчасного повернення Позичальником обумовленої суми Кредиту та/або несплати нарахованих Процентів та/або Комісії до Позичальника може бути застосована неустойка згідно п.7.6. кредитного договору. Також Позичальник, який прострочив виконання грошового зобов'язання відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України на вимогу Кредитодавця зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також проценти річних від простроченої суми (база розрахунку) у розмірі, встановленому у Заявці, яка є невід'ємною частиною кредитного договору.
Також встановлено, що відповідач підтвердив, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору №31.07.2024-100001476. 31.07.2024 ним підписано, за допомогою одноразового ідентифікатору Е565 заявку на отримання кредиту, в якій викладені умови надання позивачем ТОВ «Споживчий центр» кредитних коштів, реквізити електронного платіжного засобу для перерахування йому коштів 4149-60ХХ-ХХХХ-1476, а також підписано Оферту, яка є пропозицією укладення кредитного договору №31.07.2024-100001476 від 31.07.2024.
Відповідно до повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ «УПР» 31.07.2024 перераховано кошти на суму 13000 грн на карту НОМЕР_2 , номер трансакції в системі iPAY.ua- 468027486, призначення платежу видача за договором кредиту №31.07.2024-100001476.
З наданої довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №31.07.2024-100001476 від 31.07.2024, вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, станом на становить 34 080,44 грн., що складається з: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 10500 грн. 00 коп., заборгованості по процентам у розмірі 15 550,00 грн. , комісія - 1530,44 грн., неустойка 6500 грн.
Закон України «Про електронні довірчі послуги» (надалі - Закон) визначає правові та .організаційні засади надання електронних довірчих послуг, у тому числі транскордонних, права та обов'язки суб'єктів правових відносин у сфері електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, а також правові та організаційні засади здійснення електронної ідентифікації.
Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис.
Закон України «Про електронну комерцію» - визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Відповідно до ч. 1 ст.11 Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Частиною третьою статті 11 Закону встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частиною дванадцятою статті 11 Закону України «Про електронні довірчі послуги» встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
В свою чергу, відповідно до ч.1 ст.12 Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
ОСОБА_1 31.07.2024 електронним цифровим підписом (електронний підпис одноразовим ідентифікатором) підписала Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримала на свій рахунок кошти у розмірі 13000 грн., а отже, суд вважає, що нею акцептовано умови Договору. Договір підписаний відповідачем електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, одноразовим ідентифікатором підписаний Відповідачем і заявка. Суд бере до уваги, що позивач надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор, який використано для підтвердження підписання договору. Отже, Позичальник здійснив дії, спрямовані на укладення кредитного договору, заборгованість по якому є предметом позову. Тому твердження відповідача про те, що вона не підписувала кредитного договору суд оцінює критично, оскільки без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би підписаний. При цьому, також враховує те, що: згідно положення про Систему BankID Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 32 від 17.03.2020 року (п.21) Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» являється абонентом Системи BankID Національного банку з 26 жовтня 2020 року, тому з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних було забезпечено однозначне встановлення фізичної особи; ОСОБА_1 не зверталась до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення відносно неї шахрайських дій. Навпаки, як вбачається із матеріалів справи частково сплатила кредит, здійснивши три платежі, а саме: 13.08.2024 року на суму 2889,56 грн., 11.11.2024 року - 1500,44 грн., а 18.11.2024 року - 1000,00 грн., що свідчить про визнання нею зобов'язань за кредитним договором.
Відповідно до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній в постанові від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 факт не вчинення жодних дій щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх недійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17.
З огляду на викладене вище, суд вважає доведеним факт підписання ОСОБА_1 електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відтак укладення договору узгоджуються з вимогами статей 6, 627 ЦК України та статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
З наданої довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №31.07.2024-100001476 від 31.07.2024, вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, становить 34 080,44 грн., що складається з: заборгованості по тілу кредиту у розмірі 10500 грн 00 коп, заборгованості по процентам у розмірі 15 550,00 грн , комісії - 1530,44 грн, неустойки 6500 грн.
На думку суду, відповідачем у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення, кредитних коштів. Відтак, ОСОБА_1 не виконано зобов'язань, визначених кредитним договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування.
Із наданих позивачем та досліджених судом документів встановлено, що відповідачу на підставі кредитного договору №31.07.2024-100001476 від 31.07.2024 було надано кредит 13000,00 грн, який відповідач у строки встановлені умовами договору повернула частково у розмірі 2500 грн., розмір заборгованості за тілом кредиту 10500 грн. відповідачем не спростований, а тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню вказана сума. Відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.
Водночас встановлено, що нарахування процентів відбувалось за ставкою у відповідності до пунктів кредитного договору у межах строку кредитування, а тому позовну вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за процентами у розмірі 15500 грн. також слід задовольнити.
Щодо сплати комісії в розмірі 1530,44 грн. судом встановлено, що така передбачена договором і не суперечить закону, а тому вимога про стягнення комісії підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги про стягнення неустойки суд виходить з наступного.
Відповідно до абзаців 1 і 2 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Конституційний Суд України у Рішенні від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
З огляду на викладене принцип «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), на який посилається позивач в апеляційній скарзі, може бути застосований виключно за умови співіснування суперечливих норм одного ієрархічного рівня.
Система нормативно-правових актів України за їх юридичною силою (від актів вищої юридичної сили до актів нижчої юридичної сили) включає: а) Конституцію України; б) закони, кодекси України; в) підзаконні нормативно-правові акти: постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств, акти інших державних органів, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти органів місцевого самоврядування, які містять норми права тощо.
Кодекс - єдиний, зведений, внутрішньоузгоджений нормативно-правовий акт, прийнятий вищим органом законодавчої влади у процесі нормотворчої діяльності або народом на всеукраїнському референдумі, який на основі загальних принципів регулює певну сферу суспільних відносин. Кодекс є особливим різновидом закону.
Відтак, суд вважає, що виключення зі ЗУ «Про споживче кредитування» (в зв'язку із набранням чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX) пункту 6-1 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» щодо звільнення, серед іншого, споживачів від сплати штрафів, які підлягають списанню кредитором, не свідчить про те, що кредиторам надано право нараховувати штрафи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69)).
Відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодес України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
Враховуючи викладене та те, що пеня за договором нарахована під час дії воєнного стану, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відтак, ОСОБА_1 звільняється від обов'язку сплати неустойки.
Тому, враховуючи наведене, суд вважає, що у вимозі у стягненні нарахованої позивачем неустойки у розмірі 6500 грн слід відмовити.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки за наслідком розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1960,39 грн., виходячи з наступного розрахунку 27580,44 грн. (сума задоволених позовних вимог) х 2422,40 грн. (ставка судового збору) : 34080,44 грн. (сума заявлених позовних вимог).
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.2, 4, 12, 76-81, 89, 141, 258,259, 263- 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" 27 580 (двадцять сім тисяч п'ятсот вісімдесят) гривень 44 копійки заборгованості за кредитним договором №31.07.2024-100001476 від 31.07.2024 року, з яких: 10500,00 грн заборгованість по тілу кредиту, 15550,00 грн заборгованість по процентам, 1530,44 грн комісія.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" 1960 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят) гривень 39 копійок судових витрат понесених на сплату судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальностю «Споживчий центр» (01032, м.Київ, вул.Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ 37356833);
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).
Повний текст рішення складено 08.08.2025 року.
Суддя: Ю. Д. Дем'яновська