Справа № 127/10108/25
Провадження 2/127/1913/25
11 серпня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.04.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 79882831, у відповідності до якого відповідачка отримала позику. 14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, зокрема 25.09.2024 до відповідачки за договором позики № 79882831 від 20.04.2024 в сумі 13 486, 51 гривень. Всупереч умовам вказаного договору позики відповідачка не виконала своїх зобов'язань, заборгованість не погасила. З моменту отримання права вимоги до відповідачки позивачем нарахування жодних штрафних санкцій не здійснювалось.
Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогами про стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за договором позики № 79882831 від 20.04.2024 в сумі 13 486, 51 гривень, з яких: 7 342, 02 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1 953, 00 гривень - сума заборгованості за відсотками; 4 191, 49 гривень - сума заборгованості по процентах за понадстрокове користування позикою. Також, позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь судові витрати.
Ухвалою суду від 03.04.2025 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.
З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою суду від 03.04.2025 та копією позовної заяви із доданими до неї документами, направлене відповідачці за адресою її місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, повернулося до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с. 40-41) Суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідачки про розгляд справи.
Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідачка була належним чином повідомленою про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 03.04.2025 вважається врученою відповідачці 22.04.2025.
У строк, визначений судом ухвалою від 03.04.2025, від відповідачки відзив на позов не надійшов.
Ухвалою суду від 19.05.2025 у позивача витребувано докази по справі.
28.05.2025 на виконання вимог вищевказаного судового рішення позивачем було частково надано витребувані судом докази.
Ухвалою суду від 12.06.2025 позивачу було продовжено процесуальний строк, встановлений судом для подання витребуваних доказів.
Ухвалою суду від 10.07.2025 до позивача застосовано заходи процесуального примусу за невиконання процесуальних обов'язків, покладених на нього судом ухвалою від 19.05.2025, неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом у встановлений законом строк.
Ухвалою суду від 21.07.2025 у АТ КБ «ПриватБанк» витребувано докази по справі.
05.08.2025 на виконання вимог вищевказаного судового рішення від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли витребувані судом докази.
Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
20.04.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 79882831, відповідно до умов якого позикодавець зобов'язався передати позичальнику у власність грошові кошти в сумі 8 400, 00 гривень строком на 30 днів - до 19.05.2024. Відповідачка, в свою чергу, зобов'язалась повернути позику та сплатити проценти за користування нею в порядку і на умовах, визначених цим договором. (а.с. 4-6зв.)
Додатком № 1 до вищевказаного договору сторони погодили загальну вартість кредиту для споживача та реальну річну процентну ставку за договором про споживчий кредит. (а.с. 7)
Підписанням вищевказаного договору позики відповідачка підтвердила, зокрема, що вона ознайомилась на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, в тому числі інформацією, що передбачена ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та нормативно-правовими актами НБУ; до моменту підписання договору позики вивчила цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору, їй зрозумілі (п. 5.1, п. 5.3 договору).
14.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 14/06/21, у відповідності до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» належні йому права вимоги до боржників, зокрема до відповідачки за договором позики № 79882831. (а.с. 8-15)
Зважаючи на те, що вищевказаний договір факторингу було укладено до укладення договору позики, заборгованість за яким є предметом спору, судом прийнято до уваги, що за цим договором факторингу право вимоги означає права грошових вимог до боржників по сплаті боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Так, згідно із п. 1.2. вищевказаного договору факторингу, підписання сторонами та скріплення їх печатками Акту прийому-передачі Реєстру боржників підтверджує факт переходу від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прав вимоги заборгованості.
25.09.2024 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було складено вищевказаний акт. (а.с. 14)
З витягу із Реєстру боржників вбачається відступлення ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до боржника за договором позики № 79882831 - ОСОБА_1 (а.с. 15)
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що умовами договору позики № 79882831 від 20.04.2024 передбачено право позикодавця (кредитора) без згоди позичальника передавати права за цими договорами третім особам, але з обов'язковим повідомленням клієнта про відступлення протягом 10 робочих днів із дати такого відступлення (п. 5.5 договору).
Суду не надано доказів повідомлення відповідачки про відступлення прав вимог, однак судом прийнято до уваги, що у відповідності до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Крім того судом встановлено, що законом не встановлено заборону заміни кредитора без згоди боржника у зобов'язаннях по вищевказаному договору позики.
Доказів того, що вищевказаний договір факторингу визнаний недійсним, суду не надано.
Судом прийнято до уваги, що у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, після підписання Акту прийому-передачі Реєстру боржників за вищевказаним договором факторингу, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» стало новим кредитором відповідачки за договором позики № 79882831 від 20.04.2024.
Позивач вважає, що відповідачкою порушено умови вищевказаного договору позики, заборгованість за яким підлягає стягненню в примусовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1047 і ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Законом України «Про електронну комерцію» визначено організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлено порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначено права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Так, згідно із статтею 3 вищевказаного Закону, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту) вказується особа, яка створила замовлення.
Отже, з алгоритму укладення електронного кредитного договору слідує, що без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, який використовується позичальником як аналог власноручного підпису), без здійснення входу позичальником на вебсайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між сторонами не було б укладено.
При укладенні договору позики № 79882831 від 20.04.2024 відповідачка сама надала відомості, які її ідентифікують: свої прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер, адресу проживання, номер телефону, картку.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка вчинила ряд дій, спрямованих на укладення договору, і підписала договір позики № 79882831 від 20.04.2024 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 41467. В свою чергу позикодавцем було проведено ідентифікацію та верифікацію клієнта - відповідачки. Відповідно, укладення вказаного вище договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, цей правочин відповідно до закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, судом встановлено, що договір позики № 79882831 від 20.04.2024 є укладеним між відповідачкою та фінансовою установою в електронній формі, усі істотні умови якого було погоджено його сторонами при укладенні.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. 1 та ч. 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ст. 10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, пред'являючи вимоги про повернення позики, просив стягнути крім заборгованості за основною сумою боргу (суму, яку фактично отримав в борг позичальник), заборгованість за відсотками.
З розрахунків заборгованості здійснених первісним кредитором станом на 25.09.2024 і позивачем станом на 25.02.2025 вбачається, що заборгованість за договором позики № 79882831 від 20.04.2024 становить 13 486, 51 гривень, з яких: 7 342, 02 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1 953, 00 гривень - сума заборгованості за відсотками; 4 191, 49 гривень - сума заборгованості по процентах за понадстрокове користування позикою. (а.с. 16, 51-56)
Здійснений позивачем розрахунок заборгованості станом на 25.02.2025 лише констатує суму заборгованості, визначену первісним кредитором, і вказує на відсутність будь-яких нарахувань з моменту укладення договору факторингу позивачем.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, саме позивач зобов'язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов'язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вищевказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов'язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
З'ясовуючи обставини, пов'язані із правильністю здійснення розрахунків заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідачка могла б викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими вона не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористалась. Відповідачкою не оспорювався факт отримання нею кредитних коштів, а також розмір заборгованості, визначений позивачем. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Як вбачається із умов договору позики № 79882831 від 20.04.2024, позикодавець зобов'язався перерахувати суму позики на банківський рахунок позичальника - електронний платіжний засіб позичальника. В свою чергу відповідачкою у договорі було повідомлено реквізити такого платіжного засобу - № НОМЕР_1 .
Згідно повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» від 29.07.2025 (одержано судом 05.08.2025), вищевказана платіжна картка була емітована на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 85)
З банківської виписки по рахунку відповідачки вбачається, що на вищевказану платіжну картку 20.04.2024 були зараховані 8 400, 00 гривень. (а.с. 86)
Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про підтвердження факту отримання відповідачкою позики за договором № 79882831 від 20.04.2024 в сумі 8 400, 00 гривень.
Відповідачкою не спростовано факт отримання нею позики за вищевказаним договором, а також розмір заборгованості, визначений позивачем за позикою (тілом кредиту).
Належних доказів того, що відповідачка здійснювала погашення позики (тіла кредиту) за вказаним договором, матеріали справи не містять. Однак, як вбачається із розрахунку заборгованості по договору позики № 79882831 від 20.04.2024, здійсненого первісним кредитором, відповідачкою в рахунок погашення заборгованості по позиці (тілу кредиту) було сплачено 21.05.2024 - 1 057, 98 гривень. Тому, враховуючи дані обставини, суд, визначаючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачки за позикою (тілом кредиту), враховує принцип диспозитивності цивільного судочинства.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за позикою (тілом кредиту) по договору № 79882831 від 20.04.2024 в сумі 7 342, 02 гривень.
Також позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість по відсотках за користування позикою за вищевказаним договором.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач має право на одержання від позичальника процентів від суми позики у відповідності до умов кредитного договору.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Судом прийнято до уваги і строк кредитування, визначений умовами вищевказаного договору позики, і порядок нарахування відсотків за користування позикою.
Як вбачається з умов договору позики № 79882831 від 20.04.2024, сторони цього правочину погодили строк кредитування - 30 днів (до 19.05.2024) і узгодили нарахування процентів як за користування кредитом в межах цього строку кредитування - 0, 75 % на добу від суми кредиту з дати отримання кредиту, так і за «користування кредитом» поза межами строку кредитування, тобто передбачили відповідальність за порушення грошового зобов'язання - 2, 70 % на добу від суми кредиту.
За умовами вищевказаного договору позики можлива пролонгація строку кредитування, однак, як вбачається із п. 6 цього договору, виключно за ініціативою позичальника, шляхом укладення додаткової угоди.
Крім того, у відповідності до ч. 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом. Продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін.
Суду не надано належних доказів пролонгації строку кредитування за вищевказаним договором, відповідно судом не встановлено продовження такого строку чітко визначеного його умовами - до 19.05.2024.
Тому суд зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16). На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору, який важливо дотримати в межах кредитних відносин, та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Слід розрізняти правову природу процентів за «користування кредитом» і процентів, які сплачуються у випадку прострочення грошового зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України, що в свою чергу є мірою цивільно-правової відповідальності.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
На вищевказане неодноразово звертав увагу Верховний Суд, зокрема Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16.
Отже, за користування позикою за договором № 79882831 від 20.04.2024, тобто в межах строку кредитування - до 19.05.2024, відповідачка зобов'язалась сплатити 1 890, 00 гривень відсотків (8 400, 00 гривень х 0, 75 % х 30 днів).
Враховуючи положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, позикодавець не мав права нарахувати й проценти за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, тобто поза межами строку кредитування.
Належних доказів того, що відповідачка здійснювала погашення заборгованості по відсотках за користування позикою за вищевказаним договором матеріали справи не містять. Однак, як вбачається із розрахунку заборгованості, здійсненого первісним кредитором, відповідачкою було сплачено в рахунок погашення заборгованості по відсотках 17.05.2024 - 63, 00 гривень. Таким чином, заборгованість по відсотках за користування позикою за період з 20.04.2024 до 19.05.2024 становить 1 827, 00 гривень (1 890, 00 гривень - 63, 00 гривень).
Отже, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по відсотках за користування позикою за період з 20.04.2024 до 19.05.2024 за договором № 79882831 від 20.04.2024 в сумі 1 827, 00 гривень.
Враховуючи вищевказане, вимоги позивача про стягнення з відповідачки на користь позивача відсотків по договору позики в сумі 4 317, 49 гривень, задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом та на виконання судового рішення, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі від 03.04.2025 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене та положення ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджуються докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті.
Суд, дослідивши письмові пояснення, викладені позивачем у позові, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи наведене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення на його користь з відповідачки заборгованості за договором позики № 79882831 від 20.04.2024 в сумі 9 169, 02 гривень, з яких: 7 342, 02 гривень - заборгованість по позиці; 1 827, 00 гривень - заборгованість по відсотках за користування позикою за період з 20.04.2024 до 19.05.2024.
В задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідачки на користь позивача відсотків в сумі 4 317, 49 гривень, слід відмовити, оскільки такі вимоги, враховуючи вищевикладене, є необґрунтованими.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 3 028, 00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 18.03.2025. (а.с. 31)
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 059, 04 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (68 %). Решту судового збору в сумі 968, 96 гривень слід залишити за позивачем.
До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідачка не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших судових витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов'язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).
Отже, доказів понесення сторонами по справі інших судових витрат суду не надано.
Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про електронні довірчі послуги», Законом України «Про споживче кредитування», ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики № 79882831 від 20.04.2024 в сумі 9 169, 02 гривень, з яких: 7 342, 02 гривень - заборгованість по позиці; 1 827, 00 гривень - заборгованість по відсотках за користування позикою за період з 20.04.2024 до 19.05.2024.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір в сумі 2 059, 04 гривень.
Судовий збір в сумі 968, 96 гривень залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»: ЄДРПОУ 35625014; місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30.
Рішення суду складено 11.08.2025.
Суддя