Справа № 147/1107/25
Провадження № 1-кп/147/244/25
іменем України
11 серпня 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 62025240040002482 від 10.06.2025 щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бабчинці Чернівецького району Вінницької області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України,
за ч.5 ст. 407 КК України,
молодший сержант ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, окрім іншого, зобов'язаний свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно й чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, удосконалювати свою виучку та майстерність, знати та виконувати свої обов'язки й додержуватись вимог статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, завжди пам'ятати, що за його поведінкою судять не лише про нього, а й про Збройні Сили України в цілому, точно та вчасно виконувати покладені на нього обов'язки та поставлені йому завдання, додержуватись військової дисципліни, не допускати негідних учинків, виконувати розпорядок дня військової частини, точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), а також у разі потреби відлучитись питати дозволу у командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Статтею 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що розподіл часу у військовій частині протягом доби та протягом тижня здійснюється згідно з розпорядком дня, яким установлюється виконання основних заходів повсякденної діяльності, навчання та побуту особового складу підрозділів, штабів.
Згідно з ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, окрім іншого, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог Статутів Збройних Сил України, а також зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватись Конституції та законів України, військової присяги, неухильно виконувати вимоги Статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України військовослужбовець військової служби за мобілізацією молодший сержант ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
04 квітня 2025 року ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, самовільно залишив пункт постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби за місце свого проживання на АДРЕСА_1 .
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_4 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про учинене ним самовільне залишення військової частини, не повідомляв та проводив час на власний розсуд до моменту його самостійного з'явлення до органу досудового розслідування, тобто 18 червня 2025 року, чим припинено вчинення даного кримінального правопорушення.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю за обставин викладених в обвинувальному акті, щиро розкаявся, розповів про мотиви та обставини вчинення кримінального правопорушення. Також пояснив, що у нього в квітні 2025 року сталася ситуація - захворів син і він був змушений поїхати до дому та вирішити свої питання. На той час він перебував у військовій частині НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 . Він чекав переводу у військову бойову частину на Херсонщину. Мав чекати три місяці. Поки чекав три дні підряд просився, щоб його відпустили до дому, проте його не хотіли відпускати. Тоді він казав, що самовільно залишить військову частину і пішов з військової частини. При цьому також повідомив, що він не втікав за кордон. Не заперечує та визнає, що в період з 04 квітня 2025 року по 18 червня 2025 року перебував поза межами військової частини без законних на те підстав. Також зазначив, що просить звільнити його від кримінальної відповідальності і направити для проходження військової служби.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_4 визнав свою вину у повному обсязі, надав показання про обставини вчинених ним кримінального правопорушення, які узгоджуються з відомостями, викладеними в обвинувальному акті, фактичні обставини справи учасниками не оспорюються. Дії ОСОБА_4 вірно кваліфіковані за ч.5 ст. 407 КК України. Тому враховуючи особу обвинуваченого, обставини справи, просить призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі. При цьому запобіжний захід залишити без змін до набрання вироком законної сили. Зарахувати у строк відбування покарання строк перебування під вартою з 18.06.2025 по день набрання вироком законної сили. Початок строку відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 зазначив, що фактичні обставини в справі не оспорюються, його підзахисний визнав вину у вчиненому, щиро розкаявся, бажає проходити військову службу, має на утриманні малолітню дитину. Тому просить застосувати ст. 69 КК України та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з відстрочкою на два роки і направити служити за письмовою згодою до військової частини НОМЕР_2 .
Суд з'ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз'яснив процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст. 394 КПК України.
З урахуванням думки всіх учасників процесу, на підстаі ч.3 ст. 349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що стосуються його особи.
Оскільки обвинувачений визнав свою вину повністю, погоджується з кваліфікацією вчиненого ним діяння, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена повністю і кваліфікує його дії за ч.5 ст. 407 КК України.
Таким чином суд вважає доведеним вчинення ОСОБА_4 самовільне залишення місця служби вчинене в умовах воєнного стану понад три доби вчинене військовослужбовцем, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Згідно з п.1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, та обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує характер та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином, суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, форму вини, обставини вчинення злочину, особу обвинуваченого, який раніше 27.03.2025 звільнений від кримінальної відповідальності за ч.5 ст. 407 КК України на підставі ч.5 ст. 401 КК України, проживає в цивільному шлюбі, відсутні відомості щодо перебування на обліку у лікаря нарколога та психіатра. Обставиною, яка пом'якшує покарання, суд визнає щире каяття. Відсутніь обставин, які обтяжують покарання.
З урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, суд вважає, що ОСОБА_4 відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання за ч.5 ст. 407 КК України у виді 5 років позбавлення волі.
За приписами ч.2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005) та «Фрізан проти Росії» (рішення від 24.03.2005) суд зазначав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.
Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (рішення від 15.10.2008) Суд встановив, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Таким чином на переконання суду кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.
Також необхідно зазначити, що Верховним Судом 01.02.2018 у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Окрім наведеного ККС ВС у постанові від 09.10.2018 (справа 756/4830/17-к) дійшов висновку, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Доводи сторони захисту про наявність підстав для застосування до ОСОБА_4 вимог ст. ст. 69, 75 КК України, а саме звільнення від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, є безпідставними та суперечать вимогам закону.
Згідно з ч.1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Обмеження щодо застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачені абзацом першим цієї частини, не застосовуються, якщо суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією.
Отже як стаття 69, так і стаття 75 КК України не можуть бути застосовані при призначенні покарання за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану.
Таким чином, враховуючи заборону закону на призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а також на звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку призначення покарання за кримінальне правопорушення, передбачене, передбачене ст. 407 КК України, судом не можуть бути застосовані до ОСОБА_4 вимоги ст. ст. 69, 75 КК України.
Щодо звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за ч.5 ст. 407 КК України та направлення його для продовження проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 , то варто звернути увагу на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 401 КК України особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.
ОСОБА_4 не вперше вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст. 407 КК України, оскільки ухвалою Чернівецького районного суду Вінницької області від 27 березня 2025 року звільнявся від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, в порядку, передбаченому ч.5 ст. 401 КК України, для продовження проходження військової служби, а кримінальне провадження щодо нього було закрито.
Отже, враховуючи вимоги ч.5 ст. 401 КК України, ОСОБА_4 не може бути звільнений від кримінальної відповідальності за ч.5 ст. 407 КК України та направлений для продовження проходження військової служби.
Як вбачається з протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 18 червня 2025 року ОСОБА_4 було затримано 18 червня 2025 року о 13:39 год.
За змістом ч.5 ст. 72 КК України, попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Отже, суд вважає за необхідне відповідно до ч.5 ст. 72 КК України, зарахувати обвинуваченому у строк відбування покарання термін його попереднього ув'язнення з моменту затримання з 18 червня 2025 року до дня набрання вироком законної сили включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили необхідно залишити без змін.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися, цивільний позов не заявлявся. Процесуальні витрати та речові докази відсутні.
Керуючись ст. ст. 349, 368-371, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту вступу вироку в законну силу.
На підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 18 червня 2025 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1