Справа № 564/1761/25
04 серпня 2025 року м. Костопіль
Костопільський районний суд Рівненської області в складі:
головуючий суддя Цвіркун О.С.
з участю секретаря судового засідання Забейди А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТзОВ «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, в якому просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №L6218680 від 25.09.2018 в розмірі 27948,79 грн. та стягнути судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 25 вересня 2018 року між відповідачем та ТзОВ «ФК «Дінеро» було укладено договір кредитної лінії №L6218680. Вказує, що то товариство виконало умови договору та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти, а відповідач не виконав умови договору внаслідок чого виникла заборгованість.
Зазначає, що 06.11.2018 між ТОВ «ФК «Дінеро» та ним було укладено договір відступлення прав вимоги №06112018-DG, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за кредитним договором кредитної лінії №L6218680 в сумі 17708,99 грн.
Вказує, що 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» протоколом №1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс».
Зазначає, що інфляційні витрати та 3% річних входять до складу грошових зобов'язань і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, а тому ним нараховано інфляційні витрати за період з 13.02.2022 по 11.02.2025 в сумі 8647,45 грн.; 3% річних за період з 13.02.2022 по 11.02.2025 в сумі 1592,35 грн.
27.05.2025 від представника відповідача адвоката Зачепіло З.Я. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого у задоволені позову просить відмовити в повному обсязі, оскільки додатки до позовної заяви не містять доказів існування у відповідача заборгованості за кредитними договорами; нарахування інфляційних витрат та 3% річних є незаконним в силу дії Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»; стягнення комісії у розмірі 4100 грн. суперечить нормам Закону України «Про споживче кредитування».
07.07.2025 від представника позивача надійшли додаткові згідно яких позовну заяву просить задоволити в повному обсязі.
В обґрунтування додаткових пояснень зазначає, що 25.09.2018 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «ФК «Дінеро» відповідачем ОСОБА_1 було подано заявку на отримання кредиту та укладено договір кредитної лінії № L6218680. Вказує, що кредитний договір № L6218680 було укладено у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Зазначає, що ТОВ «ВІН ФІНАНС » здійснює свою діяльність на підставі договору відступлення прав вимоги, укладеного з ТОВ «Фінансова Компанія «Дінеро», тому всі документи, включаючи виписку по рахунку, розрахунки та інші матеріали, були отримані ним виключно від ТОВ «Фінансова Компанія «Дінеро» при підписанні договору. Вказує, що договір факторингу не передбачає формування розрахунків та не передбачає передачу програмного забезпечення, що здійснює нарахування і відповідно Товариство не має доступу до додаткової документації ,внутрішніх сервісів або облікових систем ТОВ «Фінансова Компанія «Дінеро»,а отже, може оперувати лише тими документами та відомостями ,які були їм передані.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в прохальній частині позову просив суд проводити розгляд справи за його відсутності.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином у встановленому законом порядку, про причини неявки не повідомили.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
Оскільки, сторона відповідача будучи належним чином повідомлена про судове засідання, в судове засідання не з'явився, не повідомила про причини неявки, однак подала до суду відзив на позовну заяву де висловила свою позицію щодо позову, то суд приходить до висновку про розгляд справи за відсутності сторони відповідача.
Дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, суд дійшов наступних висновків.
Зі змісту позовної заяви судом встановлено, що 25.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №L6218680.
Згідно пояснень зазначених позивачем у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти, в свою чергу відповідач, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів в наслідок чого виникла заборгованість.
Згідно розрахунку заборгованості за договором №AG3844753 за період з 25.09.2018 по 20.05.2019 загальний розмір заборгованості становить 17708,99 грн., яка складала з тіла кредиту в розмірі 8200,00 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 1309,00 грн., штрафами - 4099,99 грн., комісією 4100,00 грн.
Також зі змісту позовної заяви судом встановлено, що 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом №1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239).
06.11.2018 між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №06112018-DG, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за договором кредитної лінії №L6218680 за яким ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» набуло прав кредитора відносно відповідача.
Відповідно до реєстру боржників від 20.05.2019 до договору відступлення прав вимоги №06112018-DG, до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейшло право вимоги за договором кредитної лінії №L6218680 укладеним що 25.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» та відповідачем ОСОБА_1 в сумі 17708,99 грн. з яких 8200 грн. - сума виданого кредиту, 1309 грн. сума заборгованості по відсотках, 8199,99 грн. - сума заборгованості по штрафах.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч.1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Доведення умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 751/861/17 (провадження № 61-28582ск18).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Частиною 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти господарських операцій і повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»).
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 28.10.2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17.12.2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19) вказано, "що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі."
На підтвердження позовних вимог позивачем ТзОВ «Він Фінанс» було надано копії спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії №AG3844753 від 25.09.2018, додаткової угоди до спеціальних умов для короткострокового кредиту договору кредитної лінії №AG3844753 від 25.09.2018, паспорт споживчого кредиту, загальні умови договору кредитної лінії, довідку про ідентифікацію та розрахунок заборгованості.
Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 року (№ 342/180/17) та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 року (№ 6-16цс15).
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.
Разом з тим, вказані документи не підтверджують факт отримання відповідачем коштів на підставі укладеного договору та наявність у нього заборгованості перед позивачем у заявленому розмірі.
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.
Відповідно до п.3.10 загальних умов кредитної лінії, кредитодавець надає кожен кредит шляхом його переказу на рахунок позичальника. Сумма вважається наданою в день здійснення банківського кредитодавцем.
Однак, позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що відповідачу були перераховані грошові кошти на виконання вищезазначеного кредитного договору.
Так, суд звертає увагу, що позивач як на підставу отримання права грошової вимоги за спірним кредитним договором посилається на договір відступлення права №06112018-DG від 06.11.2018 який було укладено між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія».
При цьому позивач вказує, що 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом №1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239), однак представник позивача не долучає до позовної заяви доказів переіменування.
Витяг з реєстру боржників до договору факторингу та розрахунок заборгованості, не є належним та достатнім доказом отримання відповідачем кредиту.
Більше того, відповідно до ст.84 ЦПК України, позивач мав право заявити клопотання про витребування доказів, однак такого клопотання заявлено не було.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦПК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Встановлено, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває на цей час.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем нараховані інфляційні витрати та 3% річних за період з 13.02.2022 до 31.12.2023 тобто у період дії воєнного стану.
Оскільки, відповідно до положень ст.81 ЦПК України, доказування не може грунтуватися на припущеннях, а позивачем не надано було суду належних доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача (виконання первісним кредитором умов договору кредитної лінії №L6218680), і як наслідок не підтверджено належними та допустимими доказами факту наявності у відповідача заборгованості по вищезазначеному договору, а також що представником позивача не доведено факту отримання права грошової вимоги за спірним кредитним договором, а саме не надано доказів перейменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС», тому суд приходить до висновку, що у задоволені позову слід відмовити, у зв'язку з недоведеністю.
Враховуючи положення ст.141 ЦПК України, судові витрати з розгляду справи слід покласти на позивача.
На підставі на підставі наведеного та керуючись ст.13, 79, 81, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,
У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», м.Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського 8, код ЄДРПОУ 38750239.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Повне судове рішення складено 08.08.2025.
СуддяО. С. Цвіркун