Справа № 639/4925/25
Провадження № 2/639/1749/25
11 серпня 2025 року м. Харків
Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Борисенка О.О.,
секретаря судового засідання Шелеховської О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 639/4925/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
До Новобаварського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» до ОСОБА_1 , в якій позивач просив стягнути на його користь з відповідача: заборгованість за договором № 9362598 від 11.11.2024 у розмірі 14900,00 грн; заборгованість за договором № 104004826 від 13.11.2024 у розмірі 30342,84 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн, на професійну правничу допомогу у розмірі 7100,00 грн.
Матеріали позовної заяви сформовані в системі «Електронний суд» 09.07.2025 та підписані представником позивача адвокатом Ушакевич Мариною Петрівною, яка діє на підставі довіреності (а.с.90-91).
Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 11.11.2024 між ТОВ «Мілоан» (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено електронний договір про споживчий кредит № 9362598, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, на виконання якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти у сумі 15000,00 грн шляхом перерахування на картковий рахунок, котрий надано позичальником та міститься в реквізитах договору кредиту. За умовами договору кредит надається строком на 345 днів, з 11.11.2024 по 22.10.2025; за надання кредиту встановлена комісія у розмірі 3750,00 грн, що нараховується одноразово в момент видачі кредиту. Кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 . У зв'язку з неповерненням заборгованості та відповідно до розрахунку заборгованості, за договором про споживчий кредит № 9362598 від 11.11.2024 наявна заборгованість у розмірі 14900,00 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 14900,00 грн.
Також, 13.11.2024 між ТОВ «Мілоан» (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено електронний договір про споживчий кредит № 104004826, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, на виконання якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти у сумі 15000,00 грн. За умовами договору кредит надається строком на 344 дні, з 13.11.2024 по 23.10.2025; за надання кредиту встановлена комісія у розмірі 3000,00 грн, що нараховується одноразово в момент видачі кредиту. Кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 . У зв'язку з неповерненням заборгованості та відповідно до розрахунку заборгованості, за договором про споживчий кредит № 104004826 від 13.11.2024 наявна заборгованість у розмірі 30342,84 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 15000,00 грн, заборгованості по відсотках - 12342,84 грн, заборгованості по комісії за видачу кредиту - 3000,00 грн.
11.07.2025 ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження, призначено судове засідання. (а.с.100).
Представник позивача адвокат Ушакевич М.П., яка діє на підставі довіреності, у позовній заяві просила розглянути справу за відсутністю представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідач, у судове засідання не з'явився, в порушення ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, відзив не подавав.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно зі статтею 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, зі згоди представника позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
11.08.2025 суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд не здійснював.
Дослідивши матеріали справи, докази надані в обґрунтування позову, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд установив, що 11.11.2024 між ТОВ «Мілоан» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) в електронній формі з використанням електронного підпису укладено договір про споживчий кредит № 9362598, відповідно до умов якого кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п.1.2 договору у кредит, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом, відповідно до Графіку платежів, та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені договором (п.1.1). Сторони погодили, що сума кредиту становить 15000,00 грн (п.1.2); кредит надається загальним строком на 345 днів за умови виконання позичальником Графіку платежів з 11.11.2024, строк на який надається окрема частина кредиту, встановлюється Графіком платежів (п.1.3). Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісій та процентів за користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів) - 22.10.2025 (п.1.4). Загальні витрати позичальника за кредитом складають 49950,00 грн, денна процентна ставка складає 0,97%, орієнтована реальна річна процентна ставка дорівнює 3257,21% річних, орієнтовна загальна вартість кредиту складає 64950,00 грн (п.1.5). Комісія за надання кредиту 3750,00 грн, яка нараховується за ставкою 25% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п.1.5.1). Комісія за обслуговування кредиту (за весь строк кредитування) 46200,00 грн, що нараховується за ставкою 14,00% від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (п.1.5.2). Кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 (п.2.1) (а.с.16-23).
Відповідач підписав кредитний договір 11.11.2024 о 17:13 електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора 6004673.
Договір містить інформацію про анкетні дані відповідача, його місце проживання, податковий номер, номер його паспорту, дату його видачу та орган який видав, номер телефону.
Договір містить Графік Платежів (Додаток № 1 до договору про споживчий кредит № 9362598 від 11.11.2024), згідно з яким, 11.11.2024 - дата видачі кредиту у розмірі 15000,00 грн, 22.10.2025 - дата повернення кредиту, процентів та комісій, період сплати - кожні 15 днів (а.с.22).
Також 11.11.2024 о 17:12 ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 495896 підписав Паспорт споживчого кредиту № 9362598, що містить інформацію про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту тощо (а.с.24-26).
Згідно з наданою позивачем довідкою, ОСОБА_1 ідентифікований в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан», відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 (а.с.35)
Відповідно до повідомлення ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» ТОВ «Мілоан», згідно з договором з ТОВ «Мілоан» № 27052020 від 27.05.2020, на картку НОМЕР_1 ОСОБА_1 11.11.2024 о 17:13 успішно зараховані кошти у розмірі 15000,00 грн за договором № 9362598 (а.с.32).
Згідно зі складеним ТОВ «Мілоан» розрахунком заборгованості за період з 12.11.2024 по 09.04.2025, за договором про споживчий кредит № 9362598 від 11.11.2024 у позичальника ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 14900,00 грн, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 14900,00 грн. З цього розрахунку суд вбачає, що на виконання умов договору відповідач частково сплачував грошові кошти в рахунок погашення заборгованості (а.с.27-29).
13.05.2025 ТОВ «Мілоан» надіслав на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості за договором кредиту № 9362598 від 11.11.2024, в якій вимагав повернути достроково прострочену суму заборгованості за цим кредитним договором у 30-тиденний термін з моменту отримання цієї вимоги (а.с.36-41).
13.11.2024 між ТОВ «Мілоан» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) в електронній формі з використанням електронного підпису укладено договір про споживчий кредит № 104004826, відповідно до умов якого кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п.1.3 договору надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п.1.2 договору у кредит, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом, відповідно до Графіку платежів, та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені договором (п.1.1). Сторони погодили, що сума кредиту становить 15000,00 грн (п.1.2); кредит надається загальним строком на 344 дні за умови виконання позичальником Графіку платежів з 13.11.2024, строк на який надається окрема частина кредиту, встановлюється Графіком платежів (п.1.3). Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісій та процентів за користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів) - 23.10.2025 (п.1.4). Загальні витрати позичальника за кредитом складають 50935,84 грн, денна процентна ставка складає 0,99%, орієнтована реальна річна процентна ставка дорівнює 6919,00% річних, орієнтовна загальна вартість кредиту складає 65935,84 грн (п.1.5). Комісія за надання кредиту 3000,00 грн, яка нараховується за ставкою 20% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п.1.5.1). Комісія за обслуговування кредиту (за весь строк кредитування) 23100,00 грн, що нараховується за ставкою 7,00% від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (п.1.5.2). Кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 (п.2.1) (а.с.42-47).
Відповідач підписав кредитний договір 13.11.2024 об 11:06 електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора 445966.
Договір містить інформацію про анкетні дані відповідача, його місце проживання, податковий номер, номер його паспорту, дату його видачу та орган який видав, номер телефону, електронну пошту.
Договір містить Графік Платежів (Додаток № 1 до договору про споживчий кредит № 104004826 від 13.11.2024), згідно з яким, 13.11.2024 - дата видачі кредиту у розмірі 15000,00 грн, 23.10.2025 - дата повернення кредиту, процентів та комісій, період сплати - кожні 15 днів (а.с.48).
Також 13.11.2024 об 11:05 ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 268772 підписав Паспорт споживчого кредиту № 104004826, що містить інформацію про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту тощо (а.с.49-51).
Згідно з наданою позивачем довідкою, ОСОБА_1 ідентифікований в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан», відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 (а.с.62).
Відповідно до повідомлення ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» ТОВ «Мілоан», згідно з договором з ТОВ «Мілоан» № 27052020 від 27.05.2020, на картку НОМЕР_1 ОСОБА_1 13.11.2024 об 11:06 успішно зараховані кошти у розмірі 15000,00 грн за договором № 104004826 (а.с.59).
Згідно зі складеним ТОВ «Мілоан» розрахунком заборгованості за період з 14.11.2024 по 09.04.2025, за договором про споживчий кредит № 104004826 від 13.11.2024 у позичальника ОСОБА_1 наявна заборгованість у розмірі 30342,84 грн, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 15000,00 грн, заборгованості по відсотках у розмірі 12342,84, заборгованості по комісії у розмірі 3000,00 грн (а.с.54-56).
13.05.2025 ТОВ «Мілоан» надіслав на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості за договором кредиту № 104004826 від 13.11.2024, в якій вимагав повернути достроково прострочену суму заборгованості за цим кредитним договором у 30-тиденний термін з моменту отримання цієї вимоги (а.с.63-68).
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Також, частинами 1, 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
З договорів № 9362598 від 11.11.2024 та № 104004826 від 13.11.2024 суд вбачає, що відповідно до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, які оформлені в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Оскільки ці договори укладені за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та відповідач підписав їх електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такі договори не були би укладені.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Отже, відповідач уклав електронні договори та підписав їх у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договори № 9362598 від 11.11.2024 та № 104004826 від 13.11.2024 укладені у формі електронного документу з електронними підписами сторін між ТОВ «Мілоан» та позичальником ОСОБА_1 , про надання кредиту, є результатом домовленості сторін і відповідає загальним засадам цивільного законодавства, встановленим ст.3 ЦК України, а також ст. 1054 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», оскільки позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст.1048 та ч. 1 ст.1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Отже, дії позичальника щодо встановлення у кредитному договорі комісії за обслуговування кредитної заборгованості та вимога про стягнення нарахованої комісії є правомірними.
Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У суду відсутні докази про те, що Відповідач мав об'єктивні перешкоди для реалізації свого зобов'язання по сплаті кредитної заборгованості, будь-яких доказів в розумінні положень ст. 76-81 ЦПК України на спростування обставин, на які посилається позивач, доказів про сплату заборгованості за кредитними договорами позивачу відповідач не надав та матеріали справи таких доказів не містять, а тому, з врахуванням наданих позивачем доказів, суд вважає доведеними посилання позивача на існування заборгованості відповідача перед позивачем за кредитними договорами у сумі, зазначеної у розрахунках заборгованості.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, доведені та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с.15).
Також, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати, понесені на професійну правничу допомогу в сумі 7100,00 грн.
В обґрунтування понесення та розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7100,00 грн позивач надав копії таких документів: договору № 16012025 про надання правничої допомоги від 16.01.2025, укладеного між АО «Правовий курс» та ТОВ «Мілоан»; додаткової угоди № 1 до договору № 16012025 про надання правничої допомоги від 16.01.2025, якою встановлений розмір винагороди об'єднання - 7100 грн (у тому числі за подачу позовної заяви до боржників за кредитними договорами) разом з реєстром боржників, серед яких зазначений ОСОБА_1 за договорами № 9362598 від 11.11.2024 та № 104004826 від 13.11.2024; акту приймання-передачі наданої правничої допомоги від 18.06.2025 за договором № 16012025 про надання правничої допомоги від 16.01.2025, відповідно до якого вартість послуги зі складання позовної заяви та її подачу до суду стосовно ОСОБА_1 становить 7100,00 грн; додаткової угоди № 3 від 20.06.2025 до договору № 16012025 про надання правничої допомоги від 16.01.2025; наказу про прийняття на роботу до АО «Правовий курс» адвоката Ушакевич М.П., довіреності (а.с.72-90).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 висловила правову позицію про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до вимог чинного законодавства, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не заявила.
Водночас, оцінивши надані документи та доводи на обґрунтування суми заявлених витрат на правничу допомогу, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7100,00 грн не є цілком співмірним із: ціною позову, складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), оскільки справа є типовою, нескладною, не містить великого обсягу доказів та розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
У постанові від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд має застосувати положення закону про завдання та принципи цивільного судочинства, пропорційність у цивільному судочинстві, а також конкретні обставини справи, вимоги, з якими заявник звернулася до суду, їх значення для заявника.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19.
Відповідно до правового висновку, викладеному у додатковій постанові Верховного Суду від 03.10.2024 у справі № 357/8695/23, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.
Відтак, з врахуванням складності справи, ціною позову, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу витраченого адвокатом на виконання таких робіт, враховуючи принципи розумності та справедливості, суд дійшов висновку про зменшення витрат на правничу допомогу до 5000,00 грн.
Суд розподіляє судові витрати, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, та у зв'язку із задоволенням позовних вимог у повному обсязі, стягує з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст. 6, 7, 12, 13, 43, 76-81, 82, 89, 128, 131, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан»: заборгованість за договором про споживчий кредит № 9362598 від 11.11.2024 у розмірі 14900 (чотиринадцять тисяч дев'ятсот) грн 00 коп., що складається із заборгованості за тілом кредиту; заборгованість за договором про споживчий кредит № 104004826 від 13.11.2024 у розмірі 30342 (тридцять тисяч триста сорок дві) грн 84 коп., що складається із заборгованості за тілом кредиту - 15000,00 грн, заборгованості по відсотках - 12342,84 грн, заборгованості по комісії - 3000,00 грн; а всього стягнути 45242 (сорок п'ять тисяч двісті сорок дві) грн 84 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», ЄДРПОУ 40484607, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 17-21.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено 11.08.2025.
Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.
Суддя Олександр БОРИСЕНКО