07 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/10915/24 пров. № А/857/7780/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І. М., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року (головуючий суддя Дуляницька С.М., м. Рівне) у справі № 460/10915/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управлінню Пенсійного фонду України у місті Києві, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 19.03.2024 року № 172850025843 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 16.05.1984 року по 04.10.1985 рік (запис 3) “Промстрой» тресту “Каменец- Подольскпромстрой»; з 01.02.1988 рік по 18.05.1988рік (записи 5-6) в Ровенському СМУ “Промжилстрой-2»; з 31.05.1988 рік по 13.05.1992 рік (записи 7-10) в Рівненському обласному управлінні Госкомнефтепродукта УССР»: з 17.04.1997 по 16.03.2001 (записи 15-17) приватна фірма “Радо» та призначити пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 12 квітня 2024 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що за результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано період роботи: з 16.05.1984 по 04.10.1985 роки та з 01.02.1988 по 18.05.1988, оскільки виправлена дата наказу про прийняття, з 31.05.1988 по 13.05.1992 - не коректна дата наказу про звільнення, з 17.04.1997 по 16.03.2001 - відсутній підпис відповідальної особи при звільненні, відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.03.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.2 ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві та 19.03.2024 прийнято рішення №172850025843 про відмову у призначенні пенсії.
У вказаному рішенні зазначено, що позивач набув пенсійного віку (63 роки), але немає необхідного страхового стажу (21 рік) так як наявний страховий стаж складає 14 років 2 місяці 28 днів. Окремо зазначено, що за результатами розгляду документів до страхового стажу не зараховано період роботи: з 16.05.1984 по 04.10.1985 роки та з 01.02.1988 по 18.05.1988, оскільки виправлена дата наказу про прийняття, з 31.05.1988 по 13.05.1992 - некоректна дата наказу про звільнення, з 17.04.1997 по 16.03.2001 - відсутній підпис відповідальної особи при звільненні, відомості в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні..
Вважаючи протиправним рішення ГУ ПФУ в м.Києві щодо не зарахування до страхового стажу для призначення пенсії за віком спірних періодів роботи згідно трудової книжки, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що формальні неточності у документах про стаж роботи не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Згідно п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії.
Основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж в період до запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, тобто до 01 липня 2000 року, є трудова книжка.
Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також документів виданих архівними установами виникає та можливе лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, при цьому для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788).
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Судом першої інстанції встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 містить наступні записи:
№3 від 16.05.1984 прийнятий на роботу в СМУ "Промстрой 3" треста "Кам'янець Подільськпромстрой" на посаду майстра; звільнений з роботи по ст.36 п.3 КЗпП УССР у зв'язку з призовом в лави радянської армії
№5 від 01.02.1988 прийняти на посаду майстра Рівненське СМУ "Промстрой 2";
№6 від 18.05.1988 звільнений з роботи за власним бажанням;
№7 від 31.05.1988 прийнятий старшим інженером продовольчо-технічного відділу;
№8 від 13.06.1989 у зв'язку з переходом на нові умови оплати праці і за результатом атестації встановлюється кваліфікація ІІ категорії;
№9 від 07.03.1992 у зв'язку з переходом на нові умови оплати праці і за результатом атестації встановлюється кваліфікація І категорії;
№15 від 17.04.1997 призначений на посаду директора приватної фірми "РАДО";
№16 від 16.03.2001 звільнений за ст. 38 КЗпП за власним бажанням
Як вбачається з оскаржуваного рішення, позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи з 16.05.1984 по 04.10.1985 роки та з 01.02.1988 по 18.05.1988, оскільки виправлена дата наказу про прийняття, з 31.05.1988 по 13.05.1992 - не коректна дата наказу про звільнення, з 17.04.1997 по 16.03.2001 - відсутній підпис відповідальної особи при звільненні.
Колегія суддів зазначає, що такі підстави носять формальний характер, вказані періоди роботи позивача підтверджено записами трудової книжки, жодних зауважень щодо змісту цих записів пенсійним органом в оскаржуваному рішенні не зазначено.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо даних періодів роботи відповідачем не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку стажу.
Колегія суддів звертає увагу, що Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п.2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018, 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а (№К/9901/44334/18), №754/14898/15-а.
Разом з тим, як передбачено підпунктом 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Отже, органи пенсійного забезпечення мають право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації, зазначеної в трудовій книжці позивача.
Також позивач для підтвердження трудового стажу за період роботи з 16.05.1984 по 04.10.1985 роки, з 01.02.1988 по 18.05.1988, та з 31.05.1988 по 13.05.1992 роки звертався з запитами до державних архівних установ.
Листом від 18.07.2024 № М-27/01-27/24 Державний архів Рівненської області повідомив позивача, що документи СМУ “Промжилстрой-2», “Рівненського обласного управління “Госкомнефтепрдукта УССР»та приватної фірми “Радо» на зберігання до Державного архіву Рівненської області не надходили.
Листом від 30.08.2024 № 2564/04-02 КУ “Трудовий архів Рівненської міської ради» повідомила позивача, що документи з кадрових питань (особового складу) по Рівненському СМУ “Промжитлобуд-2», Рівненському обласному управлінню Держкомнафтопродукту УРСР, Приватній фірмі “Радо» на зберігання архіву не надходили.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач має право на зарахування до страхового стажу періоди роботи позивача з 16.05.1984 по 04.10.1985, з 01.02.1988 по 18.05.1988, з 31.05.1988 по 13.05.1992, з 17.04.1997 по 16.03.2001 згідно із записами в трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 28.11.1983.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 17.04.1997 по 16.03.2001, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу (Довідка ОК-5).
Статтею 106 Закону України №1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі №373/2265/16-а, від 01.03.2021 у справі №423/757/17.
Відповідно до статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Згідно із частинами 11 та 12 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із закону.
Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що період роботи позивача з 17.04.1997 по 16.03.2001 підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки в даному випадку позивач не несе відповідальність у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску, у зв'язку з відсутністю нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків в Реєстрі, а також вказаний період роботи відображений в трудовій книжці позивача.
Щодо права позивача на призначення пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
За нормами ч.2 ст. 26 Закону 1058- ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
З оскаржуваного рішення вбачається, що позивач набув пенсійного віку (63 роки), наявний страховий стаж позивача складає 14 років 2 місяці 28 днів.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з урахуванням спірних періодів, а також для повного відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 12.04.2024.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі № 460/10915/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М. А. Пліш