Справа № 523/19473/21
Провадження №2/523/1106/25
"21" липня 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Далеко К.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дяченко Т.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 м. Одеси, в спрощеному позовному провадженні, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про стягнення боргу за договором позики,
До Пересипського районного суду м. Одеси звернувся з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, та із урахуванням зменшення позовних вимог, заявою від 25.07.2023 року, просив суд:
- стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 21.02.2020 року в розмірі 158920 грн., еквівалент 6 112 дол. США, з оплатою по курсу НБУ на день платежу, яка складається з відсотків 109760 грн., пені 34 000 грн., штрафу 17150 грн., за мінусом сплачених 19.01.2021р. - 1990 грн. = 158 920 грн.
25.07.2023 року, після проведеного судового засідання, на якому позивач визнав повернення йому 700 доларів США, які на його думку є процентами, зокрема відповідачка повертала грошові кошти з березня 2020 року по листопад 2020 року, по 70 доларів США, потім ще повернула у січні 2021 року - 200 доларів США, позивач подав до суду заяву про уточнення вимог, та зменшив позовні вимоги на 200 доларів США, просив стягнути 151 520 грн., еквівалент 4145 дол. США, з оплатою по курсу НБУ на день платежу.
В обґрунтування позову зазначив, що 21.02.2020 р. між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким вона отримала від ОСОБА_1 позику в сумі 17 150 грн., еквівалент 700 доларів США строком на 12 місяців. Боржник ОСОБА_2 позику не повернула, тому з неї підлягає стягненню сума заборгованості.
Поручителями ОСОБА_2 , за зазначеним договором позики, є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Станом на 29.09.2021 року позика та відсотки за користування коштами відповідачем ОСОБА_2 не сплачені. Заходи досудового врегулювання були у вигляді пропозиції повернути заборгованості, але боржники тільки обіцяють, і нічого не роблять, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2021 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачам строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, в матеріалах справи міститься його заява про підтримання позовних вимог, в якій він просив розглядати справу за його відсутності, крім того зазначив, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.
З'явившись у судове засідання 25.07.2023, після визнання його явки до судового засідання обов'язковою, позивач пояснив, що позичив за договором позики грошові кошти у розмірі 700 доларів США. Відповідачка сплачувала частково позику, однак на його думку це були проценти. Позивач визнав, що відповідачка повернула йому з березня 2020 року по січень 2021 року - 700 доларів, було 10 платежів. З березня 2020 року по листопад 2020 року кошти повертались щомісячно, в еквіваленті - 70 дол. США, потім була перерва, та у січні відповідачка також здійснила платіж - 200 дол. США. Загалом, відповідачка повернула 700 доларів США.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у останнє судове засідання не з'явилися причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином за зареєстрованим місцем проживання в порядку статей 128, 130 ЦПК України. Відзиву від відповідачів на позов до суду не надходило, заяв про розгляд справи у їх відсутність до суду останні не подавали.
Разом із тим, матеріали справи містять заяву ОСОБА_2 в якій остання заперечувала проти позовних вимог та зазначила, що борг вона сплатила у повному обсязі, повертаючи по 70 доларів щомісячно, протягом 12 місяців, без прострочки.
З'явившись у засідання 25.07.2023 року, відповідачка ОСОБА_2 пояснила, що отримала від позивача за договором позики 700 доларів США (600 доларів США та 100 доларів у гривні). Позов вона не визнає, оскільки борг повернула. Зазначила, що вона повністю повернула суму позики, повертаючи по 70 доларів щомісячно, у січні 2021 року повернула 200 доларів США. Однак, будучи не обізнаною, не прочитала умови договору позики, також коли повертала кошти, не брала докази їх повернення. Вона зазначила, що позивач шахрай, вона брала гроші, однак перед цим запитувала у позивача розмір процентів, і він три рази їй пояснив, що у 700 доларах США, які вона повинна повернути, вже закладені проценти.
Суд неодноразово відкладав розгляд справи, з наступних причин: у зв'язку із неявкою відповідачів; у зв'язку із відсутністю доказів повідомлення відповідачів по справі, зокрема враховуючи що у складі відповідачів - 4 особи, неодноразово повертались судові повістки із відмітками «за закінченням терміну зберігання», що не є належним повідомлення; у зв'язку із повітряною тривогою, у зв'язку із відсутністю в суді світла; у зв'язку із визнання явки обов'язковою до судового засіданні позивача ; за клопотаннями відповідача ОСОБА_2 .
Фіксування судового засідання технічним записом здійснювалося, в дати явки сторін у судове засідання.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно та безсторонньо оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню,з наступних підстав.
Судом встановлено, що 21.02.2020 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, за яким відповідач отримала від позивача позику в сумі 700 доларів США (еквівалент 17 150,00 грн.). Це знайшло своє підтвердження як матеріалами справи, так і поясненнями позивача та відповідача, які вони надали у судовому засіданні, і в цій частині їх пояснення співпадають та узгоджують із матеріалами справи. Грошові кошти відповідачка отримала строком на 12 місяців.
На підтвердження отримання зазначених коштів, позичальник ОСОБА_2 21.02.2020 року також написала розписку, в якій йдеться про отримання нею від позикодавця коштів у вказаній сумі - 17 150 грн. (еквівалент 700 доларів США).
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 не заперечувала, що підписувала договір та розписку, та отримала 700 доларів США на руки, з яких тут же 100 доларів США їй розміняла на 1200 грн. Лише зазначала, що вона не прочитала умови договору.
Відповідно п.4.1. Договору, плата за користування позикою складає 120% річних. Тобто позичальник сплачує щомісячно, до 21 числа кожного місяця, суму процентів у розмірі 1715 грн., що еквівалентно 70 доларам США.
Відповідно п. 4.2. договору у разі, якщо позичальник не здійснив плановий щомісячний платіж за користування позикою повністю до дати, зазначеної в пункті 4.1. договору, процентна оплата становитиме 2% відсотка річних від суми позики в день 732,0 (сімсот тридцять дві) грн, тобто 343 грн.
Пунктом 4.3. передбачено, що позикодавець також утримує з позичальника пеню у розмірі 1% від суми позики у розмірі 170 грн., що еквівалентно 7 доларам США, за кожні сутки прострочки платежу.
Згідно п. 8.2.Договору, після 21.02.2022 року, якщо залишиться заборгованість, незалежно від джерела її виникнення, процентам, штрафним санкціям чи тілу позики, во всій сумі заборгованості буде діяти ставка в розмірі 2% в день (732% річних), що еквівалентно 14 дол. США в день, до повного її погашення.
Відповідно до п. 8.4. у разі прострочки платежів більш ніж на 10 днів, після 21 числа кожного місяця, стягується штраф у розмірі суми позики.
Згідно п.8.6., позика в національній валюті фіксується на день його видачі в дол.США за курсом 24,50 грн. за 1 дол.США. Якщо на момент повернення внеску курс долара США зміниться, то повернення здійснюється в гривні в перерахунку на курс НБУ по продажу долара на день платежу, але не менше ніж по курсу 24,50 грн. за долар США.
Цього ж дня, 21.02.2020 року позивачем ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 укладено договори поруки в забезпечення виконання зазначеного договору позики.
Відповідно договору поруки від 21.02.2020 року ОСОБА_3 зобов'язується перед позикодавцем відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань, що виникли з договору займу від 21.02.2020 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 17 150,00 грн. (еквівалент 700 доларів США).
Відповідно договору поруки від 21.02.2020 року ОСОБА_4 зобов'язується перед позикодавцем відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань, що виникли з договору займу від 21.02.2020 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 17 150,00 грн. (еквівалент 700 доларів США).
Також, відповідно договору поруки від 21.02.2020 року ОСОБА_5 зобов'язується перед позикодавцем відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань, що виникли з договору займу від 21.02.2020 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 17 150,00 грн. (еквівалент 700 доларів США).
Вирішуючи спір по суті, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст.1046 ЦК України).
Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Проаналізувавши заявлені позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги, суд констатує, що позивач фактично у позові не просить стягнути з відповідачки суму позики - 700 доларів США, а лише ставить питання, станом на дату подачі позову 29.10.2021 року, про стягнення з відповідачки заборгованості у розмірі 158920 грн., еквівалент 6 112 дол. США, з оплатою по курсу НБУ на день платежу, яка складається з:
- відсотків 109760 грн., нарахованих за період з 08.11.2020 року по 28.09.2021 року;
- пені 34 000 грн., нарахованої за період з 08.11.2020 року по 22.07.2021 року;
- штрафу 17150 грн.;
- за мінусом сплачених 19.01.2021р. - 1990 грн.
Тобто, позивачем заявлені позовні вимоги лише про стягнення процентів, пені, штрафу.
Заявою від 25.07.2023 року, позивач просив зменшити позовні вимоги, відповідно до наданих ним у судовому засіданні пояснень, на 200 доларів США, просив стягнути 151 520 грн., еквівалент 4145 дол. США, з оплатою по курсу НБУ на день платежу, тобто фактично відмінусував від первісно заявленої до стягнення суми 200 доларів США.
Суд зазначає, що поведінка позивача по справі ОСОБА_1 , загалом під-час розгляду справи, була досить суперечлива:
-у позові позивач зазначив, що відповідачка повернула йому лише 70 доларів США - платіж у розмірі 1990 грн. - 19.01.2021 року, при цьому доказів цьому так і не надав, хоча включив цю суму в розрахунок заборгованості;
-у судовому засіданні 25.07.2023, яке фіксувалося судом технічними засобами, після визнання його явки до судового засідання обов'язковою, позивач пояснив, що відповідачка сплачувала частково позику, однак на його думку це були проценти. Позивач визнав, що відповідачка повернула йому з березня 2020 року по січень 2021 року - 700 доларів США, зазначив що було 10 платежів. З березня 2020 року по листопад 2020 року кошти повертались щомісячно, в еквіваленті - 70 дол. США, потім була перерва, та у січні відповідачка також повернула - 200 дол. США. Загалом, відповідачка повернула 700 доларів США. Про часткове повернення суми у розмірах по 70 доларів було здійснено 10 платежів, позивач також зазначає у поданій на електронну пошту до суду заяві від 24.07.2023 року.
Після визнання позивачем сплати відповідачем процентів, у загальному розмірі 700 доларів США, суддя роз'яснила позивачу, що він має право привести свої позовні вимоги у відповідність до наданих у судовому засіданні пояснень. Суд також роз'яснив позивачу, що слід подати до суду графік повернутих платежів, на що позивач погодився, та судом у судовому засіданні було оголошено перерву.
-25.07.2023 року, після проведеного судового засідання, позивач заявою зменшив позовні вимоги на 200 доларів США, просив стягнути 151 520 грн., еквівалент 4145 дол. США, з оплатою по курсу НБУ на день платежу. При цьому, так і не надав суду розрахунок заборгованості, графік повернення платежів, хоча у судовому засіданні визнав повернення йому процентів у розмірі 700 доларів США.
Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків. Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності необхідно оцінювати поведінку суб'єкта права як добросовісної або недобросовісної.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20).
Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення від 17 січня 2013 року у справі «Карабет та інші проти України» (KARABET AND OTHERS v. UKRAINE), заяви № № 38906/07 і 52025/07, пункт 276).
Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19).
З огляду на викладене, суд констатує, що позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні визнав повернення відповідачем йому процентів у розмірі 700 доларів США, згідно п. 4.1 договору позики, що також зазначив у раніше поданій до суду заяві від 24.07.2023 року, в якій повідомив що відповідачка здійснила 10 платежів по 70 доларів США, і ці кошти є процентами.
Надані позивачем пояснення цілком узгоджуються із поясненнями відповідачки, яка зазначала те ж саме у судовому засіданні.
При цьому, суд зазначає що позивач так і не надав суду графіку повернення процентів, хоча у позові позивач ОСОБА_1 просить стягнути на його користь саме проценти, штраф та пеню.
Суд ще раз зазначає, що позивач у позові не ставить питання про повернення йому самої суми позики у розмірі 700 доларів США.
В свою чергу, відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Суд зазначає, що у позові, ставлячи питання про стягнення процентів, позивач здійснює їх нарахування відповідно до п. 4.2 договору, за період з 08.11.2020 по 28.09.2021, хоча у судовому засіданні він визнав сплату відповідачем на його користь процентів, у відповідності до п. 4.1 Договору, зокрема у листопаді 2020 року - 70 доларів США, також визнав що він отримав 200 доларів США у січні 2021 року.
Наведені обставини фактично як спростовують наведений позивачем у позові розрахунок заборгованості, який фактично повинен здійснюватися у відповідності до встановлених договором умов та строків, так і позбавляють суд можливості здійснити самостійно розрахунок заборгованості за процентами.
В свою чергу, нарахування штрафу та пені також пов'язані із датами прострочення платежів, які неможливо встановити достовірно за матеріалами справи, враховуючи періодичну сплату відповідачем процентів, яку визнав позивач у судовому засіданні.
Крім того, суд констатує що заявлені до стягнення позивачем пеня та штраф нараховані за період з 08.11.2020 року по 22.07.2021 року.
У той же час, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
В період дії карантину COVID-19 неустойка (штраф/пеня) не нараховується до договорах позики та кредитних договорах. До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 29.11.2023 по справі № 589/4601/21.
Наведені обставини є додатковими підставами відмови у задоволенні позову в частині стянення пені та штрафу.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що в ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 не довів обставини позовних вимог щодо наявності правових підстав для стягнення заявлених ним процентів, пені та штрафу.
Заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги позбавлені доказового та правового обґрунтування, тому суд відмовляє у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вразовуючи що суд відмовив у задоволенні позову, а при подачі до суду позову позивач не сплатив судовий збір, в свою чергу суд не звільнив позивача від судового збору, що є правом суду а не його обов'язком, то з позивача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 1 589, 21 грн.
На підставі статей 526, 612, 1047, 1049 ЦК України та керуючись статтями 141, 259, 263-265, 268, 279, 280 ЦПК України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (проживаючого за адресою : АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1 589, 21 грн. (одна тисяча п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень 21 копійка).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду складено 28.07.2025р.
Суддя К.О. Далеко