Справа № 826/4238/18 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
06 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Кузьменка В.В.,
за участі секретаря судового засідання Фищук Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Документ» до Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Державне підприємство «Документ» до Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків, в якій просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.01.2018 № 0001014209 та № 0001024209.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2018 зупинено провадження у справі № 826/4238/18 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі № 826/9638/18.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2022 поновлено провадження у справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 справу прийнято до провадження та призначено розгляд в порядку загального позовного провадження.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення рішення від 26.01.2018 №0001014209, та №0001024209 прийняті Офісом великих платників податків.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Центральне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
30.06.2025 по справі оголошено перерву, а також продовжено строк розгляду апеляційної скарги.
06.08.2025 у судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
06.08.2025 судом оголошено вступну і резолютивну частини постанови.
Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Офісом великих платників податків на підставі направлень, згідно з п.п. 20.1.4 ст. 20, п.п. 75.1.2 ст. 75, п.п. 78.1.11 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України, відповідно до наказу №810 від 19.04.2017 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ДП «Документ», за результатами якої 03.01.2018 складено акт №3/28-10-42-09/32735236 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Документ» з питань дотримання вимог податкового законодавства, контроль за дотримання якого покладено на контролюючі органи, а також з метою документального підтвердження господарських відносин, надання та отримання товарів та послуг від суб'єктів господарювання, підтвердження обсягу якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування реальності та повноти відображення в обліку зазначених підприємств за період з 01.08.2014 по 31.08.2017 (далі по тексту Акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення: п.п. 134.1.1 ст. 134, п. 138.1, 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 980 373грн., у тому числі за 2014 рік у розмірі 49259грн., за 2015 рік у розмірі 22428грн., за 1 квартал 2016 року 20182грн., за І півріччя 2016 року у розмірі 40365грн., за 3 квартали 2016 року 412034грн., за 2016 рік 612261грн., за 1 квартал 2017 року 274387грн., за І півріччя 2017 року 296425грн.; п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 2800594 грн.. у тому числі за жовтень 2014 року на суму ПДВ 15936 грн., листопад 2014 року на суму ПДВ 33 713 грн., грудень 2014 року 8057 грн., червень 2015 року 83333грн., липень 2015 року 360833 грн., серпень 2015 року 433721 грн., жовтень 2015 року 375333 грн., листопад 2015 року 208000 грн., грудень 2015 року 332761 грн., липень 2016 року 275000грн., серпень 2016 року 50000 грн., вересень 2016 року 138150 грн., листопад 2016 року 83333 грн., грудень 2016 року 115000 грн., січень 2017 року 287424 грн.
На підставі встановлених порушень, відповідачем 26.01.2018 прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001014209, яким за порушення п.п. 134.1.1 ст. 134, п. 138.1, 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 ст. 139 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 219 859,25 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням у розмірі 980 373грн. та штрафними санкціями у розмірі 239 486,25 грн, та №0001024209, яким за порушення п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 500 742,50 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням у розмірі 2 800 594 грн. та штрафними санкціями у розмірі 700 148,50 грн.
Наведене стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з зазначеними вище контрагентами.
Єдиним документом, який дає право платнику податків включити відповідні суми до податкового кредиту, є податкова накладна.
Суд першої інстанції виснував, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з зазначеним вище контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит. Позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за умови необізнаності щодо неї.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Доказів наявності вироків по підприємствам ТОВ «Науково-технічний центр Сервіс та технологія» та ТОВ «Нові зодчі» відповідач до матеріалів справи не надав.
Суд першої інстанції звертає увагу податкового органу на те, що факт здійснення реальної господарської операції між позивачем та вказаними вище контрагентами підтверджується відповідними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, які відображають зміст та обсяг цих господарських операцій, а також свідчать про зміни в майновому стані позивача, що відбувалися, у зв'язку із здійсненням оплати за отриманий товар/послуги, які були використані останнім у власній господарській діяльності при виконанні договорів підряду.
Таким чином, відповідною первинною документацією позивачем підтверджено реальність спірних господарських операцій з контрагентами за період, що перевірявся.
Відповідачем не надано доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об'єктивної можливості здійснення господарської діяльності, адже будівельна діяльність не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо, або виконувати посередницькі функції при здійсненні операцій з купівлі продажу товарів (робіт/послуг).
Окрім цього суд першої інстанції зауважив, що недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.
Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів, зокрема, вироку по кримінальній справі щодо останніх, в якому досліджувались господарські операції позивача з такими контрагентами, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
Викладений в Акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 26.01.2018 №0001014209 та №0001024209 є безпідставними та неправомірними, а тому підлягають скасуванню.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду необґрунтованими та помилковими, оскільки:
- в ході перевірки не підтверджено вчинення господарської діяльності в частині надання транспортно-експедиційних послуг ТОВ «Науково-технічний центр Сервіс та технологій» для ДП «Документ» за 2014-2015 рік на загальну суму 346 235 грн., в тому числі ПДВ 57 706 грн., з огляду на неможливість встановлення факту (джерела) законного введення в обіг та/або реального задекларованого виробництва;
- ТОВ «Нові зодчі» будівельних робіт за перевіряємий період на загальну суму 16 457 329, 34 грн., в т.ч. ПДВ - 2 742 888, 22 грн. у зв'язку із відсутністю факту (джерела) законного введення в обіг та/або реального задекларованого виробництва вищезазначених послуг.
- На переконання контролюючого органу, ТОВ «Науково-технічний центр Сервіс та технологій», ТОВ «Нові зодчі» здійснювали діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб по ланцюгу постачання, так як нереальність первинного формування активу та первинної поставки доводять нереальність послідуючого придбання саме цих робіт (послуг).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).
Згідно з приписами п. 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до положень п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Відповідно до норм п.201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.
Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що Державним підприємством «Документ» надано документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з зазначеними вище контрагентами.
Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
За змістом частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-ХІV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Правилу цієї норми Закону № 996-ХIV, кореспондує зміст п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відтак, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону № 996-ХIV, є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції. При цьому ПК України та Закон № 996-ХIV, не розглядають невідповідність цивільно-правових повноважень особи на те, щоб діяти від імені юридичної особи, як самостійну підставу неналежності оформлених первинних документів, а складені нею первинні документи не позбавляють правового значення у випадку фактичного руху активів.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4 Положення первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Колегія суддів зауважує, що для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).
Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІI цього Кодексу (п.138.2. ст.138 Податкового кодексу).
Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".
При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
При цьому, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що взаємовідносини позивача з зазначеним вище контрагентами, який на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані, як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними.
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач, не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за умови необізнаності щодо неї.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх.
Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Водночас, немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України, обов'язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.
При цьому, важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб'єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов'язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.
Доказів наявності вироків по підприємствам ТОВ «Науково-технічний центр Сервіс та технологія» та ТОВ «Нові зодчі» відповідач до матеріалів справи не надав, про хід кримінального провадження під час апеляційного розгляду не повідомив.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що факт здійснення реальної господарської операції між позивачем та вказаними вище контрагентами підтверджується відповідними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, які відображають зміст та обсяг цих господарських операцій, а також свідчать про зміни в майновому стані позивача, що відбувалися, у зв'язку із здійсненням оплати за отриманий товар/послуги, які були використані останнім у власній господарській діяльності при виконанні договорів підряду.
Таким чином, відповідною первинною документацією позивачем підтверджено реальність спірних господарських операцій з контрагентами за період, що перевірявся.
Зважаючи на це, окрім наданих первинних та фінансово-господарських документів, наявність яких передбачається законодавством, на підтвердження надання послуг позивачем надавалися також наступні документи: листи, які отримано у відповідь на адвокатські запити (№21/03 від 21.03.2018р. ТОВ «Агрофірма «Жнива»; №13 від 28.02.2018 р. ПП «Строкова-агро»; №80/1 від 23.03.2018 р. ТОВ «АТС «Успіх»; №01-03/18 від 14.03.2018 р. ТОВ «Ю-ПОРТ Очаков»; №38A/179 від 12.03.2018 р. Адміністрації Одеського морського порту ДП «Аміністрація морських портів України»; від 02.03.2018 р. Фермерського господарства «Крук-2008»; №11 від 02.03.2018 р. ПСП «Ташань»; №109 від 05.03.2018 р. Білоцерківської дослідно-селекційної станції ІБКЦБ НААН України). Вказаними листами, отриманими від субґєктів господарювання (зернових терміналів), які фактично здійснювали прийом продукції доставленої «сумнівними» на думку відповідача, транспортними засобами, підтверджено використання тих транспортних засобів, які відображені у відповідних товарно-транспортних накладних при перевезенні. Зі змісту вказаних листів вбачається перебування транспортних засобів у вказаних в ТТН місцях у відповідні дати.
У апеляційній скарзі Відповідач посилається на неможливість здійснення будівельних робіт для ДП «Документ» працівниками ТОВ «Нові зодчі» як своїми силами так і за допомогою субпідрядників (ТОВ «Дімекс-про», ТОВ «Терра-Буд Компані», ТОВ «БУДМОНТАЖ ЛТД», ТОВ «ІНТЕР-ТОРГ 2016»). Відповідач приходить до висновку, щодо нереальності господарських операцій Позивача з ТОВ «Нові зодчі».
Слід звернути увагу на те, що з метою здійснення господарської діяльності та розміщення центрів обслуговування громадян «Паспортний сервіс», серед інших, уклав наступні договори оренди нежитлових приміщень за адресами: м. Харків, вул. Сумська,10, загальна площа приміщення 290,1 м2 (договір оренди №3.09/6-16 від 24.06.2016 р.) м. Ужгород, вул. Фединця, 18А, загальна площа приміщення 296 м2 (договір суборенди нежитлового приміщення №181016-1 від 18.10.2016 р.); м. Дніпропетровськ, вул. Баумана, 10, загальна площа приміщення 693,95 м2 (договір оренди нежитлового приміщення №25/09-15 від 25.09.2015 р.); м. Київ, п-т Бажана Миколи, 1-Е, загальна площа приміщення 3 845,2 м2 (договір оренди нежитлового приміщення №04062015/1 від 04.06.2015 р.).
З метою приведення приміщень у належний стан, придатний для надання в них послуг, позивачем було залучено ТОВ «Нові зодчі», уклавши такі договори: №01-3/07/16 від 01.07.2016 р., відповідно до якого ТОВ «Нові зодчі» зобов'язалося виконати поточний ремонт у приміщенні закладу «Паспортний сервіс», розташованого за адресою: вул. Сумська, 10 у місті Харків. Вартість виконаних робіт складає 2 778 898,45 грн. в т.ч. ПДВ 463 150,00 грн.; №01/11/16 від 01.11.2016 р., відповідно до якого ТОВ «Нові зодчі» зобов'язалося виконати поточний ремонт у приміщенні закладу «Паспортний сервіс», розташованого за адресою: вул. Фединця, 18А у місті Ужгород. Вартість виконаних робіт складає 2 914 543,23 грн. в т.ч. ПДВ 485 757,00 грн.; №02/10/15 від 02.10.2015 р., відповідно до якого ТОВ «Нові зодчі» зобов'язалося виконати реконструкцію приміщення №147 під приміщення Центру «Паспортний сервіс», розташованого за адресою: вул. Баумана, 10 у місті Дніпропетровськ. Вартість виконаних робіт складає 5 496 563,92 грн. в т. ч. ПДВ 916 094,00 грн.; №12/06/15 від 12.06.2015 р., відповідно до якого ТОВ «Нові зодчі» зобов'язалося виконати ремонтні роботи у приміщенні (будівельно-монтажні роботи) закладу «Паспортний сервіс», розташованого за адресою: вул. Бажана, 1-Е у місті Київ. Вартість виконаних робіт складає 5 267 323,74 грн. в т.ч. ПДВ 877 887,29 грн.
Висновки відповідача про відсутність у контрагента позивача трудових та матеріальних ресурсів зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної і опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер та не може свідчити про наявність будь-яких податкових порушень позивача.
Варто врахувати й те, що «людино-година», на що посилається відповідач у акті перевірки та апеляційній скарзі, це не абсолютна одиниця робочого часу, вона відображає час витрачений групою працівників урочно і понаднормово на виконання завдання. Водночас, обставини, що наведені вище, не дають підстав вважати, що зазначена в первинних документах величина затрат робочого часу позбавляла можливості наявними у контрагента позивача трудовими ресурсами виконати спірні будівельні роботи.
Щодо доводів апелянта про завищення у актах приймання-передачі людино-годин, необхідно врахувати, що це умовна одиниця, яка використовується сторонами для визначення вартості робіт за договором. Оскільки, сторони за договором погодили саме таку ціну за виконану роботу, у податкового органу також немає підстав для її поставлення під сумнів. До того ж, підрядник мав можливість долучати до виконання підрядних робіт, субпідрядників або неоформлених належним чином найманих працівників. Відсутність у позивача або його контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу) тощо, що не досліджувалось контролюючим органом та не спростовано ним.
Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань. Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було встановлених маніпуляцій стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.
Натомість, контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов'язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті
У даному ж випадку, Центральним міжрегіональним управлінням Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків не надано доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об'єктивної можливості здійснення господарської діяльності, адже будівельна діяльність не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо, або виконувати посередницькі функції при здійсненні операцій з купівлі продажу товарів (робіт/послуг).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не подано належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів, зокрема, вироку по кримінальній справі щодо останніх, в якому досліджувались господарські операції позивача з такими контрагентами, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
Таким чином, викладений в акті перевірки висновок податкового органу, є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 26.01.2018 № 0001014209 та №0001024209, є безпідставними та неправомірними, а тому підлягають скасуванню.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого та правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
За наслідком апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко
Повний текст постанови складено 08.08.2025.