П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/31349/24
Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Єщенка О.В.,
Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29.01.2020р. по 20.05.2023р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 20.05.2023р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 .
При цьому, відповідач протиправно, починаючи з 29.01.2020р., розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1.01.2018р., що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме гарантованого ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії.
Вважаючи таку бездіяльність військової частини щодо обчислення та виплати у заниженому розмірі грошового забезпечення в період з 29.01.2020р. по 20.05.2023р. протиправними, позивачка звернулася до суду із даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020р. по 20.05.2023р. грошового забезпечення, а також фактично виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 20.05.2023р. грошового забезпечення, а також фактично виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2022 роки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1.01.2020р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1.01.2021р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі ВЧ НОМЕР_1 , посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 7.03.2025р. та 12.05.2025р. апеляційне провадження відкрито та справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Під час дослідження матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність дослідити обставини щодо строку звернення позивача до суду із даним адміністративним позовом.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2025р. адміністративний позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху в частині вимог щодо:
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022р. по 20.05.2023р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1.01.2022р., встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1.01.2023р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44.
2.07.2025р. позивачка подала до суду заяву про поновлення процесуального строку.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги та заяви про поновлення строку, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, часткового скасування рішення суду з прийняттям в цій частині нової постанови про залишення позовної заяви в частині вимог за період з 19.07.2022р. по 20.05.2023р. без розгляду, з наступних підстав.
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Відповідно до ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що посадовий оклад позивачки, оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 29.01.2020р. по 20.05.2023р. мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не «на 1 січня 2018 року»). З тих самих мотивів обґрунтовані вимоги і про неправильне обчислення інших складових грошового забезпечення (розмір яких залежав від розміру грошового забезпечення).
Разом з тим, суд першої інстанції при відкритті провадження дійшов висновку, що позивачкою строк звернення до адміністративного суду не пропущено.
Проте, з таким висновком суду першої не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з'ясування обставин по справі, у зв'язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду частково скасовує та приймає в цій частині нову постанову, якою в частині вимог за період з 19.07.2022р. по 20.05.2023р. залишає позовну заяву без розгляду, з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 по теперішній час.
10.06.2024р. позивачка звернулась до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення.
Однак, листом від 25.06.2024р. за № 862/3438 ВЧ НОМЕР_1 повідомила, що первісна редакція пункту 4 Постанови №704 не може бути застосована до визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оскільки суперечать нормам Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та Постанові КМУ від 12.05.2023р. №481.
Вважаючи дії відповідача щодо не здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення з 29.01.2020р. по 20.05.2023р. із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року протиправними, позивачка звернулася до суду із даним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність дій військової частини у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов'язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991р. №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.1-3 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
За приписами ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017р. КМУ прийнято Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 1.03.2018р..
Відповідно до п.4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови № 704).
Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
21.02.2018р. КМУ прийнято Постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, п.4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1.01.2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (п.6 Постанови №103).
Постанова №103 набула чинності 24.02.2018р..
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови КМУ №704.
З огляду на це, колегія суддів вважає про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020р. (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18) положень п.4 Постанови №704 в редакції до 24.02.2018р., тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.
Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок пенсії з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п.4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення у відповідний рік).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями п.3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016р. №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022р. у справі №400/6214/21.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020р. по 20.05.2023р. без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є протиправними.
Згідно із ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2018р. встановлено на рівні 1 762грн..
При цьому, відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2020р. - 2 102грн..
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у 2021 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2021р. - 2 270грн..
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2022р. - 2 481грн..
Відповідно до ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1.01.2023р. - 2 684грн..
Вказане свідчить, що розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом №2262 у 2020, 2021, 2022 та 2023 роках є більшим ніж в 2018 році.
Разом з тим, судова колегія звертає зазначає, що виплата інших додаткових видів грошового забезпечення за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки повинна була здійснюватись, виходячи із виплаченого грошового забезпечення за цей період, у зв'язку із чим всі додаткові види грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, премії), які виплачені у спірний період, також мають бути перераховані з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, та виплачені в частині недоплачених сум.
Отже, судова колегія вважає, що посилання ВЧ НОМЕР_1 на відсутність підстав для застосування розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня календарного року, є протиправними та такими, що порушують соціальні права позивачки на отримання грошового забезпечення в розмірі встановленому законом.
А тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..
Що стосується доводів строку звернення до суду із адміністративним позовом, то судова колегія виходить з наступного.
За змістом ч.1 ст.122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, положення наведеної норми допускають при вирішенні справ в порядку адміністративного судочинства застосування строків, визначених не тільки КАС України, а й іншими законами.
Частиною 5 ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (компенсації втрати частини доходів у зав'язку з порушенням термінів виплати) у разі порушення законодавства про оплату праці.
У судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 7.05.2002р. №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до змін, внесених згідно із Законом України від 1.07.2022р. №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 1.07.2022р. №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022р., частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч.1 ст.233 КЗпП України).
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що на правовідносини, які виникли до 19.07.2022р. поширюється дія норм законодавства, що не обмежували право позивача на звернення до суду із відповідним позовом будь-яким строком, а тому вказані доводи апелянта є необґрунтованими та безпідставними.
При цьому, дія ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX від 1.07.2022р. може поширюватися тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням змін, внесених згідно із Законом №2352-IX від 1.07.2022р, застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025р. у справі №460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду.
Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зазначити, що позивач звернувся до суду із позовом про перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 20.05.2023р., а ч.1 ст.233 КЗпП України (у редакції Закону України від 1.07.2022р. №2352-IX) почала діяти лише з 19.07.2022р., а відтак поширює свою дію на спірні правовідносини у період з 19.07.2022р. по 20.05.2023р..
В ухвалі П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2025р. було вказано про необхідність наведення в клопотанні про поновлення строку звернення до суду конкретних об'єктивних обставин із відповідними доказами на підтвердження поважності його пропуску.
Так, в обґрунтування поважності причин пропуску строку, ОСОБА_1 у заяві від 2.07.2025р. зазначила, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Також, просила суд звернути увагу, що вона є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, у зв'язку з чим об'єктивно не мала можливості своєчасно звернутися до суду з відповідним позовом у встановлений законом строк (на підтвердження обставин проходження служби надається копії військового квитка).
Надаючи оцінку вказаним обставинам, судова колегія виходить з наступного.
За правилами ч.1 ст.26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, який на даний час проходить військову службу.
Відтак, до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч.1 ст.233 КЗпП України, а не частину другу, у зв'язку із чим ОСОБА_1 повинна була дізнатись про порушення своїх прав на наступний день після надходження відповідних коштів грошового забезпечення на картковий рахунок в кінці кожного місяця за спірний період.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що звертаючись 8.10.2024р. до суду із адміністративним позовом, ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду щодо спірних правовідносин за період з 19.07.2022р. по 20.05.2023р..
Правилами ст.123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, належної оцінки не дав, та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції частково скасувати та прийняти в цій частині нову постанову про залишення позовних вимог за період з 19.07.2022р. по 20.05.2023р. без розгляду, в іншій частині залишити рішення суду без змін з вищенаведених підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,317,319 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024р. скасувати в частині:
«Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також фактично виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум».
Прийняти в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: О.В. Єщенко
В.О. Скрипченко