П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
08 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/7404/25
Головуючий І інстанції: Потоцька Н.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області та ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 30.05.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області та голови Усатівської сільради Одеського району Одеської області - Маковейчука Юрія Івановича про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання повторно розглянути клопотання, -
13.03.2025р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області, голови Усатівської сільради Одеського району Одеської області - Маковейчука Ю.І., в якому просила суд:
- визнати протиправними дії голови Усатівської сільради Одеського району Одеської області - Маковейчука Ю.І. (підпис протиправного рішення від 27.11.2024р. №3110-VIII) при вирішенні питання щодо надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою;
- визнати протиправною відмову Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області у надані дозволу їй на розроблення проекту із землеустрою щодо земельної ділянки АДРЕСА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області від 27.11.2024р. №3110-VIII щодо відмови у передачі у власність земельної ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Усатівської сільської ради с. Протопопівка вул. Широка, 60;
- зобов'язати Усатівську сільську раду Одеського району розглянути (вдруге) її клопотання про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо земельної ділянки АДРЕСА_1 ;
- стягнути з Усатівської сільради Одеського району Одеської області на її користь моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.;
- стягнути з голови Усатівської сільради Одеського району Одеської області - Маковейчука Ю.І. на її користь моральну шкоду в розмірі 200000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання судового рішення у справі №420/7986/24 голова сільради Маковейчук Ю.І. у березні 2025р. надав ОСОБА_1 рішення Усатівської сільради від 27.11.2024р. №3110-VIII про відмову у задоволенні її заяви від 18.01.2024р., визначивши підставою відмови - відсутність графічних матеріалів бажаної з/ділянки на площу у 0,25 га. Разом із тим, позивач вважає наведену підставу для відмови протиправною, оскільки в ній не має посилань на жодну норму закону та жодного обґрунтування. Зазначені у фабулі спірного рішення сільради законодавчі норми фактично стосуються повноважень сільської ради, а ст.118 ЗК України, як і судове рішення у справі №420/7986/24, прямо вказують та неодноразове порушення її прав. Окрім того, на переконання позивача, жодних законодавчих вимог щодо виду і змісту графічних матеріалів законом не передбачено.
Також, позивач у своєму позові зазначає, що оскаржуване рішення відповідачів є рішенням стосовно надання у власність спірної земельної ділянки №60, тоді як заява ОСОБА_1 є заявою про надання лише дозволу для розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки №60. Тобто, на її думку, сільраді спочатку потрібно встановити 0,25га, які вказані у рішенні від 27.11.2024р. №3110-VIII на підставі технічної документації із землеустрою, а вже потім відмовляти у наданні у власність.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області про розгляд клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 27.11.2024р. №3110-VIII. Зобов'язано Усатівську сільську раду Одеського району Одеської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо земельної ділянки АДРЕСА_1 . Стягнуто з Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000 грн. В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, позивачка та Усатівська сільська рада Одеського району Одеської області подали апеляційні скарги.
У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що рішення суду 1-ї інстанції було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення судом даної справи, у зв'язку з чим, просить:
- скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.05.2025р. в частині стягнення моральної шкоди у 10000 грн.;
- стягнути з кожного відповідача на її користь по 200 000 грн. моральної шкоди;
- направити справу на новий розгляд до суду 1-ї інстанції для з'ясування рішення сільської ради №201, 201а в частині суміжних землевласників та їх правових підстав;
- в описовій частині рішення суду 1-ї інстанції детально прописати рішення сільської ради №201, 201а в частині місця розташування та площі;
- зобов'язати сільську раду в дозволі на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку №60 вказати суміжні земельні ділянки та дозвільні документи на суміжні земельні ділянки.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2025р. дану апеляційну скаргу позивачки - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
01.07.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Представник відповідача, в свою чергу, у поданій ним апеляційній скарзі зазначив, що рішення суду 1-ї інстанції в частині задоволених позовних вимог постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду від 30.05.2025р. і прийняти нове - про відмову у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2025р. дану апеляційну скаргу відповідача - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
24.07.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області, в якому позивач заперечувала щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність та неправомірність викладених у ній доводів.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг учасників справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивачу - ОСОБА_1 за рішенням Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області від 12.04.2007р. №201,201а було передано безоплатно в приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,55 га за адресою: АДРЕСА_1 :
0,25 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
0,30 га - для ведення особистого селянського господарства.
17.01.2024р. ОСОБА_1 звернулась до голови Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області із заявою-клопотанням про надання їй дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки АДРЕСА_1 в натурі (на місцевості) площею 0,25 га з цільовим призначенням «під будівництво житлового будинку господарських будівель і споруд» та площею 0,07 га з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» (ці площі, як зазначено у клопотанні, випливають із аналізу господарських книг та рішення №275).
Однак, 16.02.2024р. голова Усатівської сільради Одеського району Одеської області - Маковейчук Ю.І. листом №336 повідомив позивачку - про відсутність повноважень у сільської ради щодо розгляду поданої заяви ОСОБА_1 .
Зазначені дії (рішення) були оскаржені позивачем в судовому порядку.
15.10.2024р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2024р. у справі №420/7986/24, визнано протиправними дії голови Усатівської сільради Одеського району Одеської області Маковейчука Ю.І. стосовно розгляду клопотання ОСОБА_1 від 17.01.2024р. Визнано протиправною бездіяльність Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 17.01.2024р. в порядку, визначеному ст.118 ЗК України. Зобов'язано Усатівську сільську раду Одеського району Одеської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17.01.2024р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою у порядку, визначеному ст.118 ЗК України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Стягнуто з Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
15.10.2024р. постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі №420/7986/24, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2024р. - змінено в частині підстав часткового задоволення позову.
Викладено абз.3,4 резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2024р. в редакції, якою визнано протиправною бездіяльність Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області щодо не розгляду клопотання ОСОБА_1 від 17.01.2024р. Зобов'язано Усатівську сільську раду Одеського району Одеської області розглянути клопотання позивача від 17.01.2024р. про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2024р. у справі №420/7986/24 - залишено без змін.
27.11.2024р. рішенням Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» №3110-VIII вирішено відмовити позивачу у передачі у власність земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області, с. Протопопівка, вул. Широка, 60, в зв'язку з відсутністю графічних матеріалів, що відповідають площі у заяві.
Не погоджуючись із такими діями та рішенням відповідача, позивач звернулася до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позовні вимоги, суд 1-ї інстанції виходив з часткової обґрунтованості і доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до змісту ст.ст.1,78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності та є, в свою чергу, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави.
Як слідує зі змісту положень ч.1 ст.79, ч.ч.1-10, 12 ст.79-1 ЗК України (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), «земельною ділянкою» - є частина земної поверхні із установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паї), за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених ч.ч.6,7 статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або ж користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Поділ, об'єднання земельної ділянки, яка перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя.
Поділ, об'єднання земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя.
Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.
Земельні ділянки можуть бути об'єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об'єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
При цьому, межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Згідно зі ст.1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003р. №858-IV (чинного та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), «проектом землеустрою» вважається сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом, а «технічною документацією із землеустрою» - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.
Як передбачено ст.25 цього ж Закону, документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.
Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.
Види документації із землеустрою:
а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;
а-1) проекти землеустрою щодо встановлення меж територій територіальних громад;
б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;
б-1) містобудівна документація, яка одночасно є документацією із землеустрою (комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій);
в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, а також іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів;
г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;
д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;
е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;
є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;
ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
з) робочі проекти землеустрою;
і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;
й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок;
к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель;
л) технічна документація із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об'єктів;
м) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об'єктів культурної спадщини.
Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.
Відповідність документації із землеустрою положенням нормативно-правових актів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується сертифікованим інженером-землевпорядником, який відповідає за якість робіт із землеустрою: у паперовій формі - підписом та особистою печаткою; в електронній формі - накладанням кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Статтею 50 Закону №858-IV передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об'єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст.122 ЗК України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає:
а) пояснювальну записку;
б) матеріали геодезичних вишукувань і землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);
в) розрахунок розміру втрат лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);
г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);
ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;
д) кадастровий план земельної ділянки.
У разі формування земельної ділянки чи зміни цільового призначення земельної ділянки для потреб, пов'язаних із забудовою, до проекту додається витяг із відповідної містобудівної документації із зазначенням функціональної зони території, в межах якої розташована земельна ділянка, та обмежень у використанні території для містобудівних потреб.
Ці вимоги не поширюються на випадки, якщо відповідно до закону передача (надання) земельних ділянок із земель державної або ж комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб може здійснюватися за відсутності зазначеної містобудівної документації або без дотримання правил співвідношення між видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеного відповідною містобудівною документацією.
В свою чергу, за змістом ст.ст.55,56 Закону №858-IV, встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.
За ст.55 Закону №858-IV, у разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених ст.122 ЗК України (у випадках, передбачених законом).
З огляду на наведене, колегія суддів цілком погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що органами місцевого самоврядування наділені повноваженнями на надання дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Технічна ж документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:
а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;
б) пояснювальну записку;
в) матеріали топографо-геодезичних робіт;
г) кадастровий план земельної ділянки;
ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;
д) відомості про встановлені межові знаки.
Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.
Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок включає:
а) пояснювальну записку;
б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;
в) кадастрові плани земельних ділянок, які об'єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;
г) матеріали польових геодезичних робіт;
ґ) відомості про встановлені межові знаки на межі поділу;
У контексті доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів звертає увагу на те, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є фактично різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою розгляду клопотань про надання дозволу на їх розроблення та, відповідно, виконання цієї документації.
Тобто, згідно з ЗК України визначено наступні способи формування земельної ділянки:
- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;
- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;
- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
- шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом;
- за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
- за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.
Це, у свою чергу, пов'язано із тим, що на одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч.2 ст.79 ЗК України чітко встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.
Подібна правова позиція з цих спірних питань була викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2020р. у справі №802/1539/17-а, від 16.07.2020р. у справі № 802/1447/17-а, від 23.10.2020р. у справі № 802/1535/17-а.
Так, як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами даної справи, 17.01.2024р. ОСОБА_1 звернулась до голови Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області із клопотанням про надання їй дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки АДРЕСА_1 в натурі (на місцевості) площею - 0,25 га із цільовим призначенням «під будівництво житлового будинку господарських будівель і споруд», а також площею - 0,07 га з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства».
Однак, як свідчать матеріали справи, згідно з рішенням Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» від 27.11.2024р. №3110-VIII позивачу було відмовлено у передачі у власність земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області, АДРЕСА_1 , в зв'язку з відсутністю графічних матеріалів, що відповідають площі у заяві.
Надаючи оцінку наведеним відповідачем підставам для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації, колегія суддів звертає увагу на те, що в залежності від того, яку земельну ділянку бажає отримати громадянин, він дійсно повинен дотриматися встановленої процедури та надати відповідні заяви і документи.
Вказані норми земельного законодавства встановлюють процедуру набуття громадянином права на земельну ділянку, яка включає у себе надання клопотання та додане до нього викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Таким чином, законом чітко визначено, що заінтересована особа визначає місце розташування бажаної земельної ділянки. При цьому, визначається одна «бажана» земельна ділянка, а не безмежна їх кількість. Відповідно, за вказаною особою земельною ділянкою суб'єкт владних повноважень вже вирішує питання у відповідності до вимог законодавства. Визначення заявником альтернативи чи бажання, щоб розпорядник землі самостійно обирав місце розташування земельної ділянки, на яку надається дозвіл на розробку проектної документації, положеннями ЗК України не передбачено.
У той же час, як вбачається із матеріалів даної справи та, зокрема, спірного клопотання позивача, нею фактично було надано графічні матеріали (хоча це дійсно не було викопіювання з кадастрової карти) та змістовні письмові пояснення щодо розташування цієї земельної ділянки АДРЕСА_1 , яка, у свою чергу, розміщена між земельними ділянками ОСОБА_2 №56а та ОСОБА_3 №60а.
Більш того, з публічної кадастрової карти України та, наявної у відкритому доступі, інформації про земельні ділянки (означені позивачем у поданому клопотанні), можна чітко і однозначно ідентифікувати земельну ділянку, щодо розроблення технічної документації із землеустрою меж якої, ОСОБА_1 звернулася до відповідача.
Також, слід врахувати і той факт, що згідно з рішенням Августівської сільської ради Біляївського району Одеської області від 12.04.2007р. №201, 201а, ОСОБА_1 передано безоплатно в приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,55 га за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: площею 0,25 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також площею 0,30 га - для ведення особистого селянського господарства.
Тому, оскільки позивач, звертаючись до Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області, чітко визначила бажане місце розташування земельної ділянки та без будь-яких альтернатив, колегія суддів, оцінивши наявні у справі докази, вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного рішення сільської ради про відмову у наданні позивачу відповідного дозволу та, відповідно, приходить до аналогічного висновку про наявність законних підстав для зобов'язання сільської ради надати їй дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо земельної ділянки АДРЕСА_1 .
Як наслідок, підстави для скасування рішення суду попередньої інстанції з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача, відсутні.
При цьому, на переконання колегії суддів, обраний судом 1-ї інстанції спосіб захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є достатнім і ефективним способом захисту, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій голови Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області - Маковейчука Ю.І. при вирішенні питання відносно надання дозволу.
Водночас, в своїй апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 наполягає на зобов'язанні Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку №60 та вказати суміжні земельні ділянки та дозвільні документи на суміжні земельні ділянки.
Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів, в першу чергу, звертає увагу на той факт, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своєю суттю документами з землеустрою, не є тотожними за процедурою розгляду клопотань про надання дозволу на їх розроблення, а також виконання цієї документації.
У свою чергу, в ході апеляційного перегляду справи, апеляційний суд встановив, що в матеріалах даної справи наявне клопотання позивача до Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а не про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою.
По-друге, згідно зі ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи з системного аналізу викладеного, судова колегія зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому, захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Так, рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, та невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.ч.1,2 ст.55 Конституції України та ст.ст.2,5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (ст.244 КАС України).
Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають виключно вже порушені права, свободи і інтереси фізичних чи права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.
Разом з тим, зі змісту адміністративного позову та матеріалів справи слідує, що предметом оскарження до суду є саме наявність у позивача ОСОБА_1 права на отримання відповідного дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо земельної ділянки АДРЕСА_1 . Судова колегія зазначає, що жодних спорів з приводу зазначення у такому дозволі (який ще видано не було) суміжних земельних ділянок та дозвільних документів на ці суміжні земельні ділянки, наразі між сторонами не існувало.
Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин та зумовленого ними нормативного регулювання спірних правовідносин, варто зазначити, що заявлені в апеляційній скарзі (фактично нові) вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки обов'язковою умовою надання правового захисту судом є саме наявність порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод чи інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності відповідного органу щодо неї. Порушення повинно бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Іншими словами, рішення (дії чи бездіяльність) відповідача є юридичним фактом, котрий повинен існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.
Вказані правові позиції містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі №826/15718/16, від 24.04.2018р. у справі №167/592/17, від 31.07.2018р. у справі №348/9/17, від 23.10.2018р. у справі №344/4560/17 та від 14.02.2019р. у справі №362/7962/15-а.
Колегія суддів також відхиляє і інші доводи апеляційної скарги позивача щодо наявності підстав для стягнення на її користь моральної шкоди у розмірі 200000 грн. з кожного відповідача, виходячи з наступного.
Так, дійсно, відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Приписами ст.23 ЦК України також передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Але, при цьому, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір же грошового відшкодування моральної шкоди, в свою чергу, визначається судом виключно в залежності від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Як передбачено у ч.1 ст.201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, а також в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.04.2019р. у справі №464/3789/17.
Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п.56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди взагалі не завдано.
У розвиток цих положень у постанові від 27.11.2019р. у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу й на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади і органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п.51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п.53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п.54).
Так, суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги в оскаржуваному рішенні, виходив із того, що, у даному випадку, сума у розмірі 10 000 грн. є співмірною до заподіяної моральної шкоди і не виходить за межі позовних вимог.
Надаючи оцінку зазначеним вище висновкам, колегія суддів наголошує, що поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночним поняттям, суд 1-ї та апеляційної інстанцій, які встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Такої ж правової позиції з цих питань дотримується і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.07.2023р. у справі №640/24641/20 та від 20.05.2025р. у справі №320/136/23.
Втім, на переконання колегії суддів, присуджена судом першої інстанції сума в 10 000 грн. (з органу місцевого самоврядування) є цілком обгрунтованою, не є очевидно «неспівмірною» та, в свою чергу, є достатньою моральною компенсацією.
У свою чергу, як матеріали позову, так і апеляційної скарги позивача не містять належних та достатніх доказів на підтвердження факту завдання їй моральної шкоди саме в такому великому розмірі як 200 000 грн. з кожного відповідача, а тому й вимоги апеляційної скарги в цій частині також є необгрунтованими та безпідставними та такими, що не ґрунтуються на реальних обставинах даної справи.
Інші ж доводи апеляційної скарги позивача не спростовують обставини, досліджені та перевірені судом 1-ї інстанції та не впливають на висновки суду.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційних скаргах аргументи учасників справи, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області та ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 08.08.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко