П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/32367/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року (суддя Хлімоненкова М.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 13.01.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-
17 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у прийнятті рішення №103230002081 від 29.08.2024, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за заявою від 22.08.2024 за №1906 поданою відповідно до п. «а» ч. 1 ст. Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області скасувати в повному обсязі прийняте ним рішення №103230002081 від 29.08.2024 та призначити до виплати з 22.08.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за заявою №1906, поданою відповідно до п. «а» ч. 1 ст. Закону України «Про пенсійне забезпечення», а Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплачувати призначену пенсію з 22.08.2024.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29 серпня 2024 року за №103230002081.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 з дати подання заяви - 22.08.2024 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 1211,20 грн. сплаченого судового збору.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням ГУ Пенсійного фонду України в Одеському області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Під час розгляду поданих Позивачкою документів було встановлено, що її загальний страховий стаж складає 28 років 05 місяців 02 дні (з урахуванням додаткового стажу - 41 рік 05 місяців 02 дні), з яких пільговий стаж роботи за Списком №1 - повних 25 років, вік заявниці - 45 років. Враховуючи те, що Позивачка не досягла встановлено законодавством пенсійного віку 50 років, у Головного управління були відсутні правові підстави для прийняття будь-якого іншого рішення, окрім як про відмову у призначенні пенсії.
Також апелянт вважає, що положення п. “а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закону №1788-ХІІ), на які посилається Позивачка, не підлягають застосуванню, оскільки з 11.10.2017 положення Закону №1788-ХІІ в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах не застосовуються. Окрім того, будь-які закони та нормативно-правові акти застосовуються виключно в частині, що не суперечить Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» (далі - Закону №1058-IV).
Відтак, спірні правовідносини регулюються саме п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», відповідно до якого для призначення пенсії Позивачці необхідно досягнути 50-річного віку.
Позивачка надіслала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначила про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.08.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно зі Списком №1.
На час звернення позивачки за призначенням пенсії їй виповнилося 45 років.
За принципом екстериторіальності указана заява була розглянута Головним управлінням ПФУ в Одеській області.
29.08.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято рішення №103230002081 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , у якому зазначено, що пенсійний вік визначений п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» становить 50 років. Вік заявниці 45 років. Страховий стаж заявниці становить 28 років 05 місяців 02 дні з урахуванням пільгового стажу 41 рік 05 місяців 02 дні. Пільговий стаж заявниці становить 25 років 05 місяців 17 днів. За наданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.
Згідно Рішення позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із недосягненням пенсійного віку - 50 років. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату - 19.08.2029.
Вважаючи рішення відповідача від 29.08.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачка на момент звернення із заявою від 22.08.2024 про призначення пенсії за віком досягла віку 45 років, мала страховий стаж роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на роботах, передбачених Списком №1, тож вона набула право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, тобто у редакції, яка діяла до ухвалення Закону №213-VІІІ.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступного.
Так, спірні правовідносини врегульовано Законом №1058-IV, Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (надалі - Закон №1788-ХІІ), Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), Порядком застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зареєстровано в Міністерстві юстиції 1 грудня 2005 р. за №1451/11731 (надалі - Порядок №383), постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173, якою затверджено Список №2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах.
Предметом спору у даній справі є оцінка правомірності рішення відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу із шкідливими та важкими умовами праці.
Так, відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
З 01.01.2004 таким Законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991, та безпосередньо ним визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №1 визначені статтею 114 Закону №1058-IV та статтею 13 Закону №1788-XII.
При цьому, оскільки і Закон №1058-IV, і Закон №1788-XII регулюють одні і ті ж правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону №1058-IV як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону №1788 підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону №1058.
Колегія суддів зазначає, що згідно ч.1 статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058 передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Колегія суддів також зазначає, що норма пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV є ідентичною за змістом пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VІІІ від 02.03.2015 року.
У преамбулі Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом. Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Проте, Конституційним Судом України прийнято Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Отже, Закон України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року у справі №1-р/2020 встановлює право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
З наведеного вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року у справі №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-IV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Водночас Конституційний Суд України в рішенні від 08 червня 2016 року у справі №4-рп/2016 зазначив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Таким чином, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у рішенні від 21 квітня 2021 року у справі №360/3611/20 зазначив, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 дійшла висновку, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Оскільки норми вказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Отже з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020, призначення на пільгових умовах пенсії за віком за Списком №1 також здійснюється на підставі обох вищезгаданих Законів, проте які, з урахуванням зазначеного рішення, містять різні вимоги щодо вікового цензу, а саме: Закон України "Про пенсійне забезпечення" встановлює, зокрема, за списком №1, для жінок досягнення 45 років, у той час, як Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - досягнення 50-річного віку.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент подачі заяви про призначення пенсії по Списку №1 позивачці виповнилося 45 роки, її загальний стаж роботи становить 28 років 05 місяців 02 дні, з урахуванням пільгового стажу 41 рік 05 місяців 02 дні. Пільговий стаж становить 25 років 05 місяців 17 днів, з них не менше 7 років 6 місяців на роботах з особливо важкими умовами праці, що відносяться до Списку №1.
Тому, до спірних правовідносин щодо призначення позивачці пенсії відповідач зобов'язаний був застосувати Закон №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, як найбільш сприятливий, а не Закон №1058-ІV.
Зрештою, приймаючи оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Одеській області пославшись на приписи п. 1 ч. 2 ст.114 Закону №1058-ІV вказав, що позивачка не досягла необхідного 50-річного віку, колегія суддів вважає такі посилання є хибними та свідчать про невірне застосування відповідачем норм чинного законодавства.
Також колегія суддів вважає не вірним твердження апелянта про те, що Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 в межах спірних правовідносин застосуванню не підлягає, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII набрав чинності 11.10.2017 р., а тому досягти віку передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» для призначення пенсії особі потрібно було до 11.10.2017, оскільки зміст Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 не містить такої умови набуття права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону №1788-XII як набуття пільгового стажу станом на 03.10.2017. З положення пункту 3 резолютивної частини рішення вбачається, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону 1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі.
Зі змісту Рішення Конституційного Суду України вбачається, що особи, які працювали на визначених посадах до 01.04.2015 мали легітимні очікування на призначення пенсії на пільгових умовах при досягненні певного віку (для жінок 50 років), відповідно до положення ст. 13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Зокрема, пунктом 4.4. Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 визначено, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Враховуючи те, що до 01.04.2015 р. позивачка працювала на визначених посадах, а отже мала легітимні очікування на призначення пенсії на пільгових умовах при досягненні певного віку (45 років), відповідно до положення ст.13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 підлягає застосуванню до спірних правовідносин та підтверджує право позивачки на призначення пенсії на пільгових умовах.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідача не має підстав для відмови у призначенні пенсії відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Така відмова є протиправною та незаконно і безпосередньо порушує право позивача на пенсійне забезпечення.
З огляду на вказане вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції за наслідкам розгляду справи, дійшов вірного висновку, що з метою повного та ефективного захисту прав позивачки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.08.2024 за №103230002081 про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, із зобов'язанням ГУ ПФУ в Одеській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту "а" статті 13 Закону №1788-XII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з дати подання заяви, а саме з 22.08.2024, що узгоджується з приписами ст. 83 указаного Закону.
Отже, рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося, що, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, обумовлює межі перегляду даного судового рішення апеляційним судом.
Відповідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга ГУ Пенсійного фонду України в Одеській області задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя М.П.Коваль
Суддя Ю.В.Осіпов