П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
07 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/37375/24
Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Єщенка О.В.,
Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної установи «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, Державної установи «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
У грудні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, ДУ «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» (надалі - ДУ «ГМЦ МВС України»), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 49 700грн.;
- стягнути солідарно із ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України та Головного управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 49 700грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 Національній гвардії України та під час служби отримав травму пов'язану з несення військової служби.
Так, за направлення ВЧ НОМЕР_1 Національній гвардії України за №83 позивач звернувся до ДУ «ГМЦ МВС України» із метою оперативного втручання з встановленням транспендикулярної стабілізації, та після цього, у серпні 2023р. переніс відповідну операцію на хребті.
Позивач зазначив, що за результатами перенесеної операції позивачем було витрачено особисті кошти у сумі 49 700грн.
На думку позивача, в даному випадку наявна бездіяльність відповідача щодо невиплати йому коштів, витрачених на лікування.
Посилаючись на вказане просило позов задовольнити.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2025р. адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ДУ «ГМЦ МВС України» щодо не компенсації ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 49 700грн.
Стягнуто з ДУ «ГМЦ МВС України» на користь ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 49 700грн.
В апеляційній скарзі ДУ «ГМЦ МВС України», посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку наявні законні підстави для визнання протиправною бездіяльність ДУ «ГМЦ МВС України» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 49 700грн. та стягнення з ДУ «ГМЦ МВС України» на користь позивача вказану суму, оскільки КМУ на період дії воєнного стану чітко визначено, що витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що з 27.04.2022р. по 18.12.2023р. ОСОБА_1 проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді старшого стрільця 2 відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти (з охорони об'єкта №221) НОМЕР_2 стрілецького батальйону (з охорони та оборони об'єктів державного значення) ВЧ НОМЕР_1 .
За направленнями ВЧ НОМЕР_1 позивач проходив лікування в ДУ «ТМО МВС України по Чернігівській області», а в подальшому з 24.07.2023р. по 18.08.2023р. позивач перебував на лікуванні у ДУ «ГМЦ МВС України», з метою оперативного втручання з встановленням транспендикулярної стабілізації, після цього, 1.08.2023р., переніс відповідну операцію на хребті.
Відповідно довідки ВЛК №289 (а), захворювання, Так, пов'язане із проходженням військової служби.
За результатами перенесеної операції позивачем було витрачено особисті кошти у сумі 49 700грн., що підтверджується рахунком-фактури №8-00000733 від 31.07.2023р. (Набір імплантів для малоінвазивної транспедикулярної система фіксації хребта) та платіжною інструкцією №0.0. 3124641402.1 від 31.07.2023р..
У зв'язку із неотриманням грошової компенсації за особисто витрачені кошти, 21.05.2024р. в інтересах позивача до ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України було направлено адвокатський запит.
Проте, листом від 4.06.2024р. ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України надана відповідь, в якій зазначено, що ВЧ НОМЕР_1 видавалось направлення №83 ОСОБА_1 на лікування до ДУ «ГМЦ МВС України».
Причини з яких працівники ДУ «ГМЦ МВС України» запропонували військовослужбовцю самостійно оплатити своє лікування - невідомі. Довідки або листа від лікуючої установи щодо необхідності проведення пацієнту оперативного втручання з встановленням транспендикулярної стабілізації, та відсутністю в лікуючій установі необхідних матеріалів та/або неможливості проведення необхідних дій, до військової частини НОМЕР_1 не надходило.
Як наслідок, медична служба ВЧ НОМЕР_1 не мала підстав ініціювати процедуру закупівлі необхідних матеріалів в установленому законодавством порядку, а у разі неможливості закупити такі матеріали самостійно - клопотати про їх закупівлю належним чином.
Компенсація військовослужбовцю за самостійно оплачене ним лікування не передбачена чинним законодавством, що унеможливлює її здійснення. Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України мала можливість забезпечити ОСОБА_1 необхідним для проведення оперативного втручання, однак, в результаті дій/бездіяльності працівників лікувальної установи, не мала змоги її реалізувати.
У зв'язку із відмовою у виплаті компенсації, позивач звернувся із заявою на здійснення виплати до ГУ Національної гвардії України.
Однак, листом Головного управління Національної гвардії України від 2.08.2024р., який було отримано 5.11.2024р., була надана відповідь, в якій зазначено, що компенсація військовослужбовцям коштів, витрачених ними на придбання виробів медичного призначення, чинним законодавством не передбачена.
Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Перевіряючи правомірність оскаржуваних дій відповідача, з урахуванням підстав, за якими позивач пов'язує їх незаконність та протиправність, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII (надалі - Закон №2011) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Приписами ст.1 Закону №2011 визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями ст.1-2 Закону №2011 передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За правилами пп.1 п.1 ст.3 Закону №2011, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей.
Положеннями ч.1 ст.11 Закону №2011 передбачено, серед іншого, що охорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.
За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Відповідно до ст.23 Закону №2011-XII фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Приписами ч.10 ст.21 ЗУ «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014р. за №876-VII визначено, що військовослужбовцям Національної гвардії України, державним службовцям, працівникам, особам, звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, та ветеранам військової служби Національної гвардії України гарантується безоплатне медичне забезпечення в лікувально-профілактичних закладах Національної гвардії України та Міністерства внутрішніх справ України.
У відповідності до пп.2 п.1 р.ІІ Інструкції про порядок медичного обслуговування в закладах охорони здоров'я МВС, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 3.06.2016р. №462 право на медичне обслуговування в закладах охорони здоров'я МВС мають: військовослужбовці Національної гвардії України (далі - НГУ), військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори, державні службовці та працівники головного органу військового управління НГУ, оперативно-територіальних об'єднань НГУ, з'єднань, військових частин (підрозділів), вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров'я та установ.
Прикріплення на безоплатне медичне обслуговування в закладах охорони здоров'я МВС проводиться за місцем роботи, служби (військової служби) та попередньої роботи, служби (військової служби) громадян України та в межах видатків, передбачених на утримання цих закладів. (п.6 р.ІІ Інструкції).
В свою чергу, порядок надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999р. №1923 (надалі - Порядок).
Так, відповідно до пункту 1 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затвердженого Постановою КМУ від 18.10.1999р. за №1923 (надалі - Порядок), цей Порядок визначає механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами (далі - медична допомога) осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших військових формувань, Держспецтрансслужби, у тому числі курсантів і слухачів військово-навчальних закладів (далі - військовослужбовці) у військово-медичних закладах інших військових формувань та надання установами, закладами і підрозділами державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, СБУ, Головного управління Національної гвардії, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування (далі - центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування) послуг щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
Приписами п.2 Порядку визначено, що медична допомога військовослужбовцям надається військово-медичними закладами інших військових формувань у разі відсутності за місцем проходження ними військової служби військово-медичних закладів відповідних військових формувань або відсутності у них необхідних відділень, фахівців чи спеціального медичного обладнання та у невідкладних випадках.
Згідно з п.3 та п.3-2 Порядку, витрати на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань відшкодовуються цим закладам центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, в яких проходять службу зазначені військовослужбовці, за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання цих військових формувань.
На період дії правового режиму воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану на території України витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами, зазначеними у пункті 1 цього Порядку, здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.
Відповідно до п.4 Порядку центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, Національним антикорупційним бюро, Державним бюро розслідувань призначаються посадові особи - розпорядники кредитів, уповноважені здійснювати розрахунки за надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань. Ці посадові особи затверджують списки осіб, уповноважених видавати направлення для надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань. Списки посадових осіб, уповноважених здійснювати розрахунки за надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань, а також уповноважених видавати направлення для надання медичної допомоги, подаються центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, військово-медичні заклади яких надаватимуть медичну допомогу, і цим військово-медичним закладам.
Згідно з п.5 Порядку, надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги.
У разі надання екстреної медичної допомоги при захворюваннях і станах, зазначених у додатку, а також загостренні хронічних захворювань направлення за повідомленням відповідного військово-медичного закладу подається до нього протягом трьох діб з дня госпіталізації чи амбулаторного надання екстреної медичної допомоги.
Відповідно до п. 6 Порядку, рахунки на оплату медичної допомоги протягом п'яти днів після її надання надсилаються до органу військового управління (військової частини) військового формування, уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату. Вартість медичних послуг, які надаються військовослужбовцям інших військових формувань, встановлюється наказами керівників військово-медичних закладів, які надають ці послуги, у розмірі фактичних витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів, продуктів харчування та витрат на оплату комунальних послуг і енергоносіїв, що визначаються відповідно до законодавства, яке регулює здійснення розрахунків зазначених витрат виробництва продукції (робіт, послуг).
Положеннями п.7 Порядку встановлено, що відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань здійснюється у 10-денний термін з дня надходження рахунків від військово-медичних закладів, в яких надавалася медична допомога. Копії платіжних доручень після здійснення оплати за надану медичну допомогу надсилаються на адресу військово-медичного закладу.
Як вбачається із матеріалів справи, що позивач проходив лікування в Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України».
Державна установа «Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України» відповідно до Переліку закладів охорони здоров'я Міністерства внутрішніх справ України затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ від 14.06.2017р. №507 є лікувальним закладом Міністерства внутрішніх справ України.
Водночас, матеріалами справи підтверджено, що позивач, у зв'язку з відсутністю необхідних імплантів у Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України», був змушений за власні кошти придбати набір для транспедикулярної системи фіксації хребта за ціною 49 700грн., що не відповідає гарантіям встановленими ст.17,49 Конституції України.
Відповідно до ст.23 Закону №2011-ХІІ, фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Згідно з абз.4 п.1 ст.11 Закону №2011-ХІІ (станом на дату проходження лікування позивачем) за відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров'я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров'я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами (далі - медична допомога) осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших військових формувань, Держспецтрансслужби, у тому числі курсантів і слухачів військово-навчальних закладів (далі - військовослужбовці) у військово-медичних закладах інших військових формувань та надання установами, закладами і підрозділами державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, СБУ, Головного управління Національної гвардії, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування (далі - центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування) послуг щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя визначений Порядком надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 року №1923 (надалі - Порядок №1923)
Відповідно до п.3-2 Порядку №1923, що був внесений на підставі Постанови КМУ від 19.04.2022р. №458 та набрав чинності 19.04.2022р., на період дії правового режиму воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану на території України витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами, зазначеними у пункті 1 цього Порядку, здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022р. за №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022р. на 30 діб у подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє до тепер. Окрім того, цим Указом Кабінет Міністрів (зобов'язано) невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Аналізуючи вищевказане, судова колегія зазначає, що КМУ на період дії воєнного стану визначив, що витрати на надання військовослужбовцям медичної допомоги військово-медичними закладами здійснюються за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання відповідних закладів.
Тобто, усі витрати на лікування позивача повинні були здійснюватися за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України».
Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції вважав, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною бездіяльність Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 49 700грн. та стягнення з Державної установи «Головний медичний цент Міністерства внутрішніх справ України» на користь ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 49 700грн.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У контексті оцінки доводів позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
В доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311, 315, 316, 322 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Державної установи «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України» - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2025р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: О.В. Єщенко
В.О. Скрипченко