03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 2-2044/2011 Головуючий у суді першої інстанції - Савицький О.А.
Номер провадження № 22-ц/824/5512/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
06 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Русан А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференц-зв'язку цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», поданою представником Ковалевським Євгеном Володимировичем, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2024 року, постановлену під головуванням судді Савицького О.А., у місті Києві, у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про заміну стягувача у виконавчому листі, видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання,-
У травні 2024 року представник ТОВ «Укрдебт Плюс» - Ковалевський Є.В. звернувся до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі, видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, у якій просив суд замінити стягувача у виконавчому листі щодо боржника ОСОБА_1 , виданому у справі № 2-2044/11, а саме ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «Укрдебт Плюс».
Свої вимоги представник заявника обґрунтовував тим, що 05 листопада 2012 року Шевченківським районним судом міста Києва ухвалено рішення у справі № 2-2044/11 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним, яким первісний позов задоволено частково, а зустрічний позов задоволено у повному обсязі. Вказане рішення набрало законної сили, за яким стягувачу було виданий виконавчий лист.
Представник заявника зазначає, що 23 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Укрдебт Плюс» було укладено договір, за яким відступлено право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення з врахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них.
Разом з тим посилається на те, що оригінал виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_1 первісним стягувачем переданий не був, при цьому строк для пред'явлення його до виконання пропущено з вини останнього, представник заявника вважає цю причину об'єктивною та просить суд видати дублікат виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_1 та поновити строк для пред'явлення його до виконання.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2024 року у задоволенні заяви представника ТОВ «Укрдебт Плюс» - Ковалевського Є.В. про заміну стягувача у виконавчому листі, видачу дубліката виконавчого документа та поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ТОВ «Укрдебт Плюс» - Ковалевський Є.В. подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою вище вказану заяву ТОВ «Укрдебт Плюс» задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на ОСОБА_1 ..
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень, на даний час виконавчий лист про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ПАТ «КБ «Надра» не перебуває на примусовому виконанні. Вважає, що сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №2-6471/06 та від 18 листопада 2020 року у справі № 263/4331/18.
У зв'язку з вказаним ТОВ «Укрдебт Плюс» не може реалізувати свої права, як стягувача.
Зазначає, що в оскаржуваній ухвалі від 12 листопада 2024 року суд першої інстанції вказував, що з матеріалів справи вбачається, що представник первісного стягувача ПАТ «КБ «Надра» отримавши виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 , до примусового виконання його жодного разу не пред'являв. Водночас, ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Укрдебт Плюс» є юридичними особами, мають у штаті працівників, які були зобов'язані забезпечувати контроль за виконанням судових рішень.
Однак, на думку сторони заявника, судом першої не було враховано, що дана справа неодноразово переглядалася судами, а остаточне рішення було ухвалено тільки 05 вересня 2018 року Апеляційним судом міста Києва.
Отже, незважаючи, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва у цій справі було ухвалено 05 листопада 2012 року, однак, набрало воно законної сили тільки 05 вересня 2018 року.
Відтак, ПАТ «КБ «Надра» могло отримати та пред'явити до виконання виконавчий лист про стягнення боргу з ОСОБА_1 у строк до 05 вересня 2021 року.
При цьому, попереднім кредитором не було передано ТОВ «Укрдебт Плюс» виконавчий лист на виконання Шевченківського районного суду м. Києва від 05 листопада 2012 року та не повідомлено про наявність такого рішення суду.
18 липня 2025 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_2 , відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що укладаючи договір № 216868 про відступлення права вимоги ПАТ «КБ «Надра» з ТОВ «Укрдебт Плюс» останнє не могло не знати про існування даної судової справи.
В апеляційній скарзі ТОВ «Укрдебт Плюс» не зазначає чому воно не згодне з судовим рішенням та в чому полягає його незаконність та необґрунтованість.
Втрата первісним кредитором процесуальних прав внаслідок пропуску ним строків для вчинення процесуальних дій до моменту укладення договору відступлення права вимоги означає, що саме у такому порядку новий кредитор може стати процесуальним правонаступником і автоматичного поновлення процесуальних прав за наслідком укладення договору відступлення права вимоги не відбувається.
25 липня 2025 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін. Судові витрати покласти на ТОВ «Укрдебт Плюс».
Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа, суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
Наголошує, що первісний стягувач, отримавши виконавчий лист до примусового виконання його не пред'явив.
З огляду на те, що вона не є боржницею у жодному виконавчому провадженні по стягненню на користь стягувача ПАТ «КБ «Надра» або на користь будь-якого іншого стягувача будь-яких коштів, що підтверджується відомостями Єдиного реєстру боржників, вважає, що підстави для задоволення заяви ТОВ «Укрдебт Плюс» - відсутні.
При апеляційному розгляді справи представник ТОВ «Укрдебт Плюс» - Ковалевський Є.В., що був присутній в судовому засіданні в режимі відеоконференц-зв'язку підтримав, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою вище вказану заяву ТОВ «Укрдебт Плюс» задовольнити в повному обсязі з підстав зазначених в заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Інші належним чином повідомлені учасники справи не з'явились (а.с. 150, 160-161, т.5).
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника ТОВ «Укрдебт Плюс» - Ковалевського Є.В., дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що 05 листопада 2012 року Шевченківським районним судом міста Києва було ухвалено рішення у справі № 2-2044/11 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання договору поруки недійсним, яким первісний позов задоволено частково, а зустрічний позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Комерційний банк «НАДРА» заборгованість за Кредитним договором № 206/П/56/2008-840 від 11 вересня 2008 року, що укладений між ВАТ КБ «НАДРА» та ОСОБА_1 , в розмірі 266932 доларів США 37 центів, що еквівалентно 2135378 грн 89 коп., за курсом НБУ станом на 22 лютого 2010 року, яка складається з простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 203143 дол. США 67 центів США та простроченої заборгованості по сплаті відсотків в розмірі 38544 дол. США 50 центів США, а також судові витрати в розмірі 1820 грн. В іншій частині позов ПАТ «КБ «Надра» задоволенню не підлягає.
Задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра» про визнання договору поруки недійсним. Визнано недійсним Договір поруки від 11 вересня 2008 року, що укладений між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 , за яким останній поручився за зобов'язаннями ОСОБА_1 , які вона взяла на себе за Кредитним договором № 206/П/56/2008-840 від 11 вересня 2008 року, що укладений між нею та ВАТ КБ «Надра». Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_2 900, 48 грн судових витрат. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь держави 107, 30 грн судового збору.
Вказане рішення набрало законної сили, за яким стягувачу ПАТ «КБ «Надра» було видано виконавчий лист.
Судом першої інстанції було встановлено, що представник первісного стягувача ПАТ «КБ «Надра», отримавши виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 , до примусового виконання його жодного разу не пред'являв, що підтверджується витягом з АСВП.
23 квітня 2022 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Укрдебт Плюс» укладено договір №GL3N216868 про відступлення прав вимоги, згідно до умов якого останнє набуло право вимоги до ОСОБА_1 за зобов'язаннями по Кредитним договором № 206/П/56/2008-840 від 11 вересня 2008 року, що укладений між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 згідно до ухваленого рішення Шевченківським районним судом міста Києва від 05 листопада 2012 року.
Вирішуючи заявлене клопотання та залишаючи його без задоволення, суд першої інстанції, мотивував свій висновок тим, що ТОВ «Укрдебт Плюс», прийнявши на себе свідомий ризик настання наслідків вчинення чи не вчинення дій у виконавчих провадженнях первісним стягувачем до його заміни правонаступником, тільки після спливу більш, ніж чотирьох років з дати відступлення до нього прав вимоги поцікавився примусовим виконанням вказаного виконавчого листа, строк пред'явлення якого до виконання на цей момент вже тривалий час був пропущений.
Водночас, ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Укрдебт Плюс» є юридичними особами, мають у штаті працівників, які були зобов'язані забезпечувати контроль за виконанням судових рішень.
Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію первісним та наступним стягувачами своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на забезпечення контролю за виконанням судових рішень, представником заявника не надано, як й не підтверджено існування обставин, які об'єктивно цьому перешкоджали.
Таким чином, суд вважав, що наведені представником заявника у заяві причини пропуску строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання не є поважними, а отже не можуть бути підставою для поновлення вказаного строку.
Встановлення в законі строків на пред'явлення виконавчих листів до виконання також спрямовано на забезпечення вказаного принципу. Безпідставне поновлення строку може порушити принцип правової визначеності.
Разом з тим, сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України»).
Сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ТОВ «Укрдебт Плюс» відповідає з огляду на наступне.
У статті 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Разом з тим існує законодавчо передбачена процедура заміни сторони виконавчого провадження.
Частиною першою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із частиною першою статті 513 ЦК Україниправочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частин першої та другої 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного чи приватного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
Відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ «Укрдебт Плюс» в частині заміни стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «Укрдебт Плюс» у виконавчому листі з виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада 2012 року у справі № 2-2044/11, суд першої інстанції з висновком якого погоджується апеляційний суд, виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що представник первісного стягувача ПАТ «КБ «Надра», отримавши виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 , до примусового виконання його жодного разу не пред'явив, що підтверджується витягом з АСВП (а.с. 37, т 5).
Таким чином, відомостей, що було відкрито виконавче провадження, де боржником була ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у матеріальних відносинах.
Такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі
№ 201/16014/13-ц (провадження № 61-9098сво20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 (провадження № 12-39гс20) вказано, що «правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов'язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни
у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин
у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду. Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов'язків, притаманних для сторони виконавчого провадження,
і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов'язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво».
У постанові від 18 січня 2022 року у справі № 34/425, провадження № 12-69гс21, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 727/9430/13-ц, провадження № 61-10801св21, щодо порядку здійснення заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, згідно з яким за відсутності відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є можливою.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначала, що заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, уточнила висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13, щодо можливості заміни сторони виконавчого провадження, якщо таке закінчено.
Зокрема, у пунктах 80, 81, 84, 86, 90, 92, 94 та 97 указаної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що на стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку норми статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з нормами статті 55 ЦПК України.
Натомість, як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п'ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.
Вчинення процесуальних дій безпосередньо в межах виконавчого провадження як юридичного процесу, спрямованих на виконання судового рішення, можливе лише за умови відкритого виконавчого провадження.
Наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» (абзац другий частини першої статті 40 цього Закону), зокрема, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу буде визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку (частина перша статті 41 Закону України «Про виконавче провадження»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) виклала такі висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах:
" У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. (п.62)
Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або із спливом строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки, якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону про виконавче провадження, пункт 1 частини першої статті 26 Закону № 606-XIV). Тобто за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно із строком пред'явлення виконавчого документа до виконання. (п.68)
Інше тлумачення закону (зокрема, про можливість здійснювати заміну сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку, незалежно від того, чи закінчився встановлений строк пред'явлення до виконання наказу) означатиме, що стягувач після спливу строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути в невизначеному стані протягом тривалого строку. Таке тлумачення може порушити принцип правової визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства прав. (п.69)
Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від зазначеного правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/10031/13, але, враховуючи кількісну складову різного тлумачення процесуального правонаступництва та заміни сторони виконавчого провадження, але вважала за необхідне уточнити його зміст з урахуванням такого. (п.70)
Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду. (п.74)
Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом. Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі до відкриття виконавчого провадження. (п.75)
На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України. (п.80)
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п'ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства. (п.81)
Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу. (п.92)
Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Враховуючи, що сформульована у цій справі проблематика стосовно реалізації прав сторін спору на стадії виконання судового рішення, в тому числі в контексті пред'явлення до виконання виконавчого документа та здійснення виконавчого провадження, саме з точки зору такої процесуальної мети має розглядатись процесуальне правонаступництво у цій справі. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва з метою реалізації правонаступником судового рішення у виконавчому провадженні без розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим відповідно до умов законодавства, позбавлене процесуальної мети. (п.93)
Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закрите, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва у закритому виконавчому провадженні заявник має здійснювати процесуальні дії, спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати це в комплексі. (п.94)
Якщо ж виконавче провадження на закінчене, але виконавчий документ був повернутий без виконання стягувачу, визначеному у цьому документі, у його правонаступника є потенційна можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання. Але таке право залежить не тільки від реалізації процесуального правонаступництва, але й дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання, передбачених Законом про виконавче провадження. А якщо ці строки пропущені, то разом з питанням правонаступництва має вирішуватись питання поновлення цих строків, оскільки за відсутності підстав поновлення відсутня дійсна процесуальна мета такого правонаступництва. (п.95)
Отже, не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження, з приводу чого особа має звернутися до суду, надавши переконливі аргументи щодо такого відновлення. (п.96)".
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи наведене, для вирішення питання щодо заміни сторони у виконавчому провадженні вирішальним є встановлення наявності відкритого виконавчого провадження, в якому ставиться таке питання.
За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (частина п'ята статті 12 ЦПК України).
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків порушує законні права та інтереси сторін і суперечить принципу (правової визначеності) права на справедливий суд, що закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., яка набрала чинності для України з 11.09.1997 р. та згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (п.53 рішення Європейського суду з прав людини від 29.10.2015 р. у справі «Устименко проти України» заява № 32053/13).
Відповідно до п.17.4 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Отже, умовою для видачі дубліката виконавчого листа є подання відповідної заяви до суду відповідно до п.17.4 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України протягом строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення.
Враховуючи викладене, під час вирішення питання про можливість видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення особи до суду з такою заявою обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини дотримання заявником строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката втраченого документа вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку.
Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа, суд відмовляє у задоволенні цієї заяви (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі № 2-836/11, провадження № 14-308цс19).
Крім того, відповідно ч.ч.1, 5 ст. 442 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Так, 23 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра», яке є правонаступником ВАТ «КБ «Надра», та ТОВ «Укрдебт Плюс» укладено договір № GL3N216868 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого відбулось відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення з врахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, у томі числі за кредитним договором № 206/П/56/2008-840, укладеним 11 вересня 2008 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_1 , а також договорами забезпечення до нього (а.с. 25-30, т. 5).
Таким чином, тільки після спливу більш, ніж чотирьох років з дати відступлення до нього прав вимоги ТОВ «Укрдебт Плюс» поцікавилося примусовим виконанням виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_1 , строк пред'явлення якого до виконання вже тривалий час пропущений.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апелянта, що сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено, оскільки дане не підтверджене належними та допустимими доказами, відтак ґрунтується на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас, згідно з висновком, який викладено Великою палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, відтак потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим. Заміна будь-якого учасника справи судом носить не виключно формальний характер, покликаний зафіксувати процесуальне правонаступництво на підставі матеріального правонаступництва, а здійснюється для реалізації завдань цивільного судочинства, передбачених частиною першою статті 2 ЦПК України, в межах стадій судового процесу. Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництво, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі. За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва. Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», подану представником Ковалевським Євгеном Володимировичем залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 07 серпня 2025 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв