03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 760/1774/24 Головуючий у суді першої інстанції - Українця В.В.
Номер провадження № 22-ц/824/10439/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
06 серпня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Русан А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року, та на додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року ухвалені під головуванням судді Українця В.В., у місті Києві,
та за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Аграрний фонд» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року та на додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року ухваленні під головуванням судді Українця В.В. у місті Києві,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Аграрний фонд» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди,-
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Аграрний фонд» про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди, у якому просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з розрахунку 12 072, 91 грн за кожний день затримки за період з 21 травня 2020 року по день фактичного розрахунку та моральну шкоду в розмірі 180 000, 00 гривень.
Свої вимоги мотивує тим, що у червні 2020 року він звернувся до суду з позовом до АТ «Аграрний фонд» про захист порушених трудових прав, цивільна справа №761/16609/20 розглядалась судами загальної та господарської юрисдикції.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2019 року № 1060-р його було призначено виконуючим обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» до призначення в установленому порядку голови правління.
Відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 26 листопада 2019 року № 523-к він приступив до тимчасового виконання обов'язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд» з 27 листопада 2019 року.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 514-р його звільнено від виконання обов'язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд».
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к його звільнено з посади виконуючого обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» 13 травня 2020 року на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 18 травня 2020 року № 183-к за підписом в.о. голови правління ПАТ «Аграрний фонд» Б. Банчука внесено зміни до наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к «Про звільнення ОСОБА_1 », викладено його розпорядчу частину в такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 , виконуючого обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд», 13 травня 2020 року в порядку п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 листопада 2019 року до 13 травня 2020 року; 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці за період роботи з 27 листопада 2019 року до 13 травня 2020 року».
Копію наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к про звільнення відповідач надав йому у день звільнення.
Проте, розрахунок відповідачем у день звільнення з ним проведений не був, трудова книжка вручена йому відповідачем не у день звільнення, а лише 18 травня 2020 року, тобто з прострочкою та всупереч установленому законом порядку.
З приводу несвоєчасного розрахунку він вимушений був звертатися до суду для вирішення вказаного спору.
Рішенням від 05 квітня 2021 року у справі № 761/16609/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, Солом'янський районний суд міста Києва частково задовольнив позов ОСОБА_1 .. Стягнув з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 48 348, 20 грн. В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2022 року касаційні скарги ОСОБА_1 та АТ «Аграрний фонд» задоволено частково. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року скасовані. Провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Аграрний фонд», третя особа - Банчук Б.М. , про визнання недійсним та скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні закрито. Роз'яснено позивачу, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 серпня 2022 року справу № 761/16609/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Аграрний фонд», третя особа - Банчук Б.М. , про визнання недійсним та скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передати до Господарського суду міста Києва.
Рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнати недійсним і скасовано наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 18.05.2020 №183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14 травня 2020 року №169-к» та учинений на його підставі запис від 13 травня 2020 року №45 у трудовій книжці ОСОБА_1 . Стягнуто з АТ "Аграрний фонд" в інтересах якого діє Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 1521162,00 грн вихідної допомоги та 1 000 грн середнього заробітку за період 20 травня 2020 року по 25 січня 2021 року вихідної допомоги та 22 832,42 грн судового збору.
Постановою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року скасована постанова Північного апеляційного господарського суду від 29 червня 2023 року, залишене без змін рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2023 року у справі № 761/16609/20, яким його позов задоволений, визнаний недійсним і скасований наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 18 травня 2020 року № 183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14 травня 2020 року № 169-к» та учинений на його підставі запис від 13 травня 2020 року №45 у трудовій книжці ОСОБА_1 , стягнуто з АТ «Аграрний фонд» на його користь 1 521 162 грн вихідної допомоги та 1000 грн середнього заробітку за період з 20 травня 2020 року по 25 січня 2021 року та 22 832, 42 грн судового збору.
Звертає увагу, що господарським судом міста Києва під час розгляду справи № 761/16609/20 достовірно установлено, що відповідач не сплатив йому у день звільнення 14 травня 2020 року вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку з розрахунку 253 527 грн на місяць, що складає 1 521 162 грн (6 х 253 527 грн), цим же рішенням встановлено, що обов'язок відповідача сплатити на користь позивача середній заробіток за період 20 травня 2020 року по 25 січня 2021 року. Наголошує, з матеріалів справи вбачається, що він заявив про часткове стягнення заборгованості з огляду на неможливість повної сплати судового збору.
З урахуванням того що повний розрахунок на день звернення до суду із позовом у вказаній справі так і не був проведений тому позивач просив задовольнити його вимоги та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку із 21 травня 2020 року по дату здійснення фактичного розрахунку а також стягнути із відповідача на його користь компенсацію заподіяної моральної шкоди у зв'язку з триваючим порушенням його трудових прав.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000, 00 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Аграрний фонд» на користь держави судовий збір у розмірі 1211, 20 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 15 140, 00 грн.
20 березня 2025 року представником ОСОБА_1 - Мельниковим Д.О. було подано заяву про ухвалення додаткового рішення та стягнення судових витрат, у якій просив стягнути 80 000, 00 грн витрат на правничу допомогу з відповідача.
Додатковим рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року стягнуто з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.
Не погоджуючись із рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не вирішив спір про стягнення середнього заробітку за період з 26 лютого 2021 року по 19 липня 2022 року, тобто у наведеній справі остаточно спір не вирішено, відповідно й не сформульований правовий висновок, який підлягає застосуванню.
При цьому, слід зазначити, що позивач звернувся до суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку лише у січні 2024 року у зв?язку із тим, що лише у лютому 2024 року відповідачем йому були виплачені належні у розумінні ст. 117 КЗпП України суми, при цьому, відповідачем не було виконано обов'язку передбаченого ч. 2 ст. 117 КЗпП, що і стало причиною звернення до суду.
Необґрунтованими вважає і доводи суду щодо пропуску позивачем позовної давності при зверненні до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Остаточне рішення у справі № 761/16609/20 щодо стягнення вихідної допомоги набрало законної сили 05 грудня 2024 року у зв?язку з ухваленням постанови Верховного Суду, вихідну допомогу фактично виплачено відповідачем 24 лютого 2024 року, а з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку він звернувся у межах тримісячного строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України, від дня ухвалення Верховним Судом остаточного рішення.
Зазначає, що до закінчення карантину обчислення процесуальних строків для позивача зупинилось, але на день припинення карантину (31 червня 2023 року) набула законної сили постанова суду апеляційної інстанції у справі № 761/16609/20 (29 червня 2023 року), тобто аж до 05 грудня 2023 року не існувало правових підстав для звернення до суду з огляду на положення статей 129, 129-1 Конституції України та встановлення судом апеляційної інстанції преюдиційних фактів, що входять до предмету доказування у справі про захист порушених трудових прав позивача.
Початок перебігу тримісячного строку для подання позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що у цій справі відбулося у зв?язку з прийняттям Верховним Судом постанови від 05 грудня 2023 року у справі № 761/16609/20 (повна постанова складена 14 грудня 2023 року), а не шляхом вручення позивачу письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні.
Наголошує, що такий письмовий документ досі не вручений йому роботодавцем.
ОСОБА_1 також зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс, і які очікує понести у зв?язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції становить 75 000, 00 грн. Витрати на правничу допомогу складають 50 000, 00 грн. Зазначає, що докази про розмір витрат, які він сплатив або має сплатити будуть подані відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Не погоджуючись із додатковим рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати дане рішення у частині незадоволених вимог та задовольнити його заяву про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновок суду першої інстанції про те, що даний спір є спором незначної складності не відповідає об'єктивним обставинам справи, оскільки вирішення спору вимагало від суду тривалого розгляду.
Не погоджуючись із рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року та додатковим рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року представник АТ «Аграрний фонд» подало апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Скасувати додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що повноваження ОСОБА_1 були припинені після зміни керівника в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, а саме 14 травня 2020 року, про що свідчить виписки від 14 травня 2020 року та витяг від 07 серпня 2020 року.
Так, зокрема керівника ПАТ «Аграрний фонд» було змінено 14 травня 2020 року о 15 годині 10 хвилин.
Таким чином, 13 травня 2020 року у ОСОБА_1 як у керівника АТ «Аграрний фонд» були всі повноваження на проведення розрахунків при своєму звільненні в останній робочий день 13 травня 2020 року у відповідності до норм чинного законодавства, однак ОСОБА_1 у відповідності до вимог чинного законодавства щодо свого розрахунку в останній день роботи не провів.
Так, ОСОБА_1 власноручно підписав наказ ПАТ «Аграрний фонд» №169-к, який датується 14 травня 2020 року, згідно з яким позивач самостійно звільнив себе із займаної посади 13 травня 2020 року.
Таким чином, враховуючи норми ст. 116, 117 КЗпП України, саме ОСОБА_1 зобов'язаний був розрахувати себе ще 13 травня 2020 року.
Отже, саме ОСОБА_1 був уповноваженою особою відповідача на проведення розрахунків із звільненим працівником.
Таким чином, вина АТ «Аграрний фонд» щодо не розрахунку ОСОБА_1 у день його звільнення відсутня, адже саме позивач був уповноваженою посадовою особою АТ «Аграрний фонд» на проведення відповідних розрахунків у відповідності до вимог та норм чинного законодавства.
Таким чином, твердження ОСОБА_1 про те, що неправомірними діями АТ «Аграрний фонд» йому було завдано моральних страждань, не відповідають дійсності, адже саме позивач у даній справі - ОСОБА_1 зобов'язаний був провести розрахунки у день свого звільнення 13 травня 2020 року, який умисно цього не зробив та, крім того, подав загалом 6 позовів з одного і того самого звільнення до АТ «Аграрний фонд».
АТ «Аграрний фонд» не погоджується із додатковим рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року, оскільки матеріали справи не містять, будь-яких доказів щодо судових витрат, які позивач поніс, і які очікував понести у зв?язку із розглядом даної справи в суді першої інстанції, за винятком акту прийому-передачі послуг.
3 матеріалів даної справи вбачається, що у заяві про ухвалення додаткового судового рішення та стягнення судових витрат поданої до Солом'янського районного суду міста Києва заявник жодним чином не обґрунтовував поважності причин, які перешкодили йому подати докази щодо витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів, що не враховано судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення.
Таким чином, на думку сторони відповідача, оскаржуване додаткове рішенням у частині стягнення з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн підлягає скасуванню.
30 червня 2025 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_1 - Мельникова Д.О., відповідно до якого просить апеляційну скаргу АТ «Аграрний фонд» залишити без задоволення.
Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі АТ «Аграрний фонд» вказує, що саме з 13 травня 2020 року він втратив право розпоряджатись майном АТ «Аграрний фонд», а виплати на власну користь, окрім іншого, спричиняли конфлікт інтересів у розумінні антикорупційного законодавства України.
Зазначає, що оскільки він не є членом Кабінету Міністрів України та не був присутнім на засіданні Уряду, дізнався про розпорядження Уряду України від 13 травня 2020 року № 514-р лише 14 травня 2020 року як єдиного акціонера/вищого органу виконавчої влади у контексті Закону України «Про акціонерні товариства» та Закону України «Про Кабінет Міністрів України».
Саме тому на виконання рішення Уряду України був складений наказ роботодавця, датований 14 травня 2020 року про звільнення з 13 травня 2020 року, в контексті припинення трудових правовідносин.
Тому він утримався від вчинення будь-яких дій з розпорядження активами відповідача через втрату будь-яких повноважень розпоряджатись майном юридичної особи з моменту прийняття розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 514-p.
Щодо доводів апеляційної скарги про оскарження додаткового судового рішення, зазначає, що він та його представник належно виконали вимоги процесуального закону у цій частині і своєчасно подали докази на підтвердження витрат позивача на правничу допомогу, а тому доводи відповідача не заслуговують на увагу.
АТ «Аграрний фонд» помилково не врахував, що докази на підтвердження судових витрат подані суду у порядку та спосіб, передбачені законом, а до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву про подання доказів щодо розміру витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду відповідно до норм цивільного процесуального законодавства.
При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 , адвокат Мельников Д.О. підтримав, доводи викладені в апеляційних скаргах на рішення та додаткове рішення, та просив їх задовольнити, рішення та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі із підстав зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Представники відповідача АТ «Аграрний фонд» , Гоцко Р.В. та Каленська М.А. при апеляційному розгляді справи 23 липня 2025 року заперечували щодо доводів, викладених в апеляційних скаргах ОСОБА_1 , та просили залишити їх без задоволення, а подані АТ «Аграрний фонд» апеляційні скарги просили задовольнити у повному обсязі, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції просили скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , мотивуючи свої заперечення на апеляційну скаргу позивача зазначали, що саме ОСОБА_1 був керівником АТ «Аграрний фонд» на моменті ухвалення рішення про його звільнення і саме до його повноважень входило проведення повного розрахунку із працівниками на момент його звільнення, а тому на їх думку саме наявність його вини стало причиною не проведення розрахунку із звільненим працівником.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2019 року № 1060-р «Про призначення ОСОБА_1 виконуючим обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» призначено ОСОБА_1 виконуючим обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» до призначення в установленому порядку голови правління.
Відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 26 листопада 2019 року № 523-к ОСОБА_1 приступив до тимчасового виконання обов'язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд» з 27 листопада 2019 року.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 514-р «Про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд» ОСОБА_1 звільнено від виконання обов'язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд».
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к звільнено ОСОБА_1 з посади виконуючого обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» 13 травня 2020 року на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 18 травня 2020 року № 183-к за підписом в.о. голови правління ПАТ «Аграрний фонд» Б.Банчука внесено зміни до наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к «Про звільнення ОСОБА_1 », викладено його розпорядчу частину в такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 , виконуючого обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд», 13 травня 2020 року в порядку п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 листопада 2019 року до 13 травня 2020 року; 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці за період роботи з 27 листопада 2019 року до 13 травня 2020 року».
Сторона позивача зазначає про те, що копію наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к про звільнення ОСОБА_1 відповідач надав позивачу у день звільнення. Проте, розрахунок відповідачем у день звільнення з позивачем проведений не був, трудова книжка вручена йому відповідачем не у день звільнення, а лише 18 травня 2020 року, тобто з прострочкою та усупереч установленому законом порядку.
У зв'язку з цим, ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до АТ «Аграрний фонд» про визнання недійсним та скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року стягнуто з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 48348 гривень 20 копійок.
Постановою Верховного Суду від 06 липня 2022 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року скасовано. Провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Аграрний фонд» про визнання недійсним та скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні закрито.
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Аграрний фонд» про визнання недійсним та скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні передано до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16 березня 2023 року визнано недійсним та скасовано наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 18 травня 2020 року № 183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14 травня 2020 року № 169-к». Стягнуто з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 1521162 гривні вихідної допомоги та 1000 гривень середнього заробітку за період з 20 травня 2020 року по 25 січня 2021 року.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29 червня 2023 року рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2023 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 червня 2023 року скасовано. Рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2023 року залишено в силі.
З позову вбачається, що судом під час розгляду справи № 761/16609/20 достовірно установлений обов'язок відповідача сплатити на користь позивача середній заробіток за період 20 травня 2020 року по 25 лютого 2021 року. З матеріалів справи вбачається, що позивач заявив про часткове стягнення заборгованості з огляду на неможливість повної сплати судового збору.
У судовому засіданні сторона позивача уточнила заявлену вимогу та просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з розрахунку 12072 гривні 91 копійку за кожний день затримки за період з 21 травня 2020 року по день ухвалення рішення суду.
З рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року, вбачається, що з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 стягнуто 1521162 гривні вихідної допомоги та 1000 гривень середнього заробітку за період з 20 травня 2020 року по 25 лютого 2021 року.
Так суд першої інстанції вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку мотивував своє рішення тим, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 травня 2020 року по 25 лютого 2021 року вже розглянута в справі №761/16609/20 Господарським судом міста Києва та задоволенню у цій частині не підлягає.
Обґрунтовуючи свій висновок суд зазначив, що позивач розпорядився своїми правами щодо предмету спору (стягнення коштів за період з 20 травня 2020 року по 25 лютого 2021 року) та визначив суму, яку просив стягнути в розмірі 1000 гривень. ОСОБА_1 з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звернувся до суду 22 січня 2024 року, тобто в період дії редакції ст. 117 КЗпП України, якою передбачено виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців. Вбачається, що за шість місяців, за які може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку, що передбачено ч. 1 ст. 117 КЗпП України, рішенням суду вже стягнуто з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 .
Вирішуючи спір в частині стягнення із відповідача на користь позивача компенсації за заподіяну моральну шкоду, суд першої інстанції, частково задовольняючи дані вимоги на суму 5000 грн, мотивував своє рішення тим, що діями відповідача позивачу спричинені моральні страждання, оскільки порушені його трудові права. Разом з тим, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині в розмірі 5000 гривень.
Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.
Частинами першою, четвертою та п'ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною третьою статті 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п'ятій статті 97 КЗпП України.
Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця .
Наведені висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку вбачається, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2019 року № 1060-р ОСОБА_1 було призначено виконуючим обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» до призначення в установленому порядку голови правління.
Відповідно до наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 26 листопада 2019 року №523-к він приступив до тимчасового виконання обов'язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд» з 27 листопада 2019 року.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 травня 2020 року № 514-р його звільнено від виконання обов'язків голови правління ПАТ «Аграрний фонд».
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к ОСОБА_1 звільнено з посади виконуючого обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» 13 травня 2020 року на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 18 травня 2020 року № 183-к за підписом в.о. голови правління ПАТ «Аграрний фонд» Б. Банчука внесено зміни до наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к «Про звільнення ОСОБА_1 », викладено його розпорядчу частину в такій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 , виконуючого обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд», 13 травня 2020 року в порядку п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27 листопада 2019 року до 13 травня 2020 року; 3 календарні дні щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці за період роботи з 27 листопада 2019 року до 13 травня 2020 року».
Копію наказу ПАТ «Аграрний фонд» від 14 травня 2020 року № 169-к про звільнення відповідач надав йому у день звільнення.
Проте, розрахунок відповідачем у день звільнення з ним проведений не був, трудова книжка вручена йому відповідачем не у день звільнення, а лише 18 травня 2020 року, тобто з прострочкою та всупереч установленому законом порядку.
З приводу несвоєчасного розрахунку ОСОБА_1 у червні 2020 року звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва із позовом про визнання недійсним та скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням від 05 квітня 2021 року у справі № 761/16609/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, Солом'янський районний суд міста Києва частково задовольнив позов ОСОБА_1 . Стягнув з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 48 348, 20 грн. В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 липня 2022 року касаційні скарги ОСОБА_1 та АТ «Аграрний фонд» задоволено частково. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року скасовані. Провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Аграрний фонд», третя особа - Банчук Б. М. , про визнання недійсним та скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні закрито. Роз'яснено позивачу, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 серпня 2022 року справу № 761/16609/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Аграрний фонд», третя особа - Банчук Б. М. , про визнання недійсним та скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передано до Господарського суду міста Києва.
Рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнати недійсним і скасовано наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 18 травня 2020 року №183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14 травня 2020 року №169-к» та учинений на його підставі запис від 13 травня 2020 року №45 у трудовій книжці ОСОБА_1 .. Стягнуто з АТ "Аграрний фонд" в інтересах якого діє Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 1521162,00 грн вихідної допомоги та 1 000 грн середнього заробітку за період 20 травня 2020 року по 25 січня 2021 року вихідної допомоги та 22 832,42 грн судового збору.
Постановою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року скасована постанова Північного апеляційного господарського суду від 29 червня 2023 року, залишене без змін рішення Господарського суду міста Києва від 16 березня 2023 року у справі № 761/16609/20, яким його позов задоволений, визнаний недійсним і скасований наказ ПАТ «Аграрний фонд» від 18 травня 2020 року № 183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14 травня 2020 року № 169-к» та учинений на його підставі запис від 13 травня 2020 року №45 у трудовій книжці ОСОБА_1 , стягнуто з АТ «Аграрний фонд» на його користь 1 521 162 грн вихідної допомоги та 1000 грн середнього заробітку за період з 20 травня 2020 року по 25 січня 2021 року та 22 832, 42 грн судового збору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16 березня 2023 року у справі № 761/16609/20 достовірно установлено, що відповідач не сплатив ОСОБА_1 у день звільнення - 14 травня 2020 року вихідну допомогу у розмірі шестимісячного середнього заробітку з розрахунку 253 527 грн на місяць, що складає 1 521 162 грн (6 х 253 527 грн). Цим же рішенням встановлено, що обов'язок відповідача сплатити на користь позивача середній заробіток за період 20 травня 2020 року по 25 січня 2021 року.
Таким чином позивач у вказаній справі ОСОБА_1 зміг реалізувати своє право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при розгляді справи № 761/16609/20 лише за період із 20 травня 2020 року по 25 січня 2021 року з урахування порядку розгляду вказаної справи спочатку в Солом'янському районному суду міста Києва і потім в Київському апеляційному та в Касаційному цивільному суді у складі Верховного суду, а також в подальшому в господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському та Касаційному господарському суді.
Тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягаю частковому задоволення, а саме за період із 26 січня 2021 по 19 липня 2021 року виходячи із наступних обставин.
Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Разом із тим відповідно до положень ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки Господарський суд міста Києва постановляючи рішення 16 березня 2023 року у справі № 761/16609/20 дійшов висновку про доведеність позивачем вимог щодо наявності вини відповідача у справі в частині незаконності видачі наказу 18 травня 2020 року № 183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14 травня 2020 року № 169-к» та визнав незаконним та скасував даний наказ, а також стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку за період із 20 травня 2020 року по 25 січня 2021 року, про зазначено в рішенні суду та наказі на примусове виконання тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за 386 робочих днів з 26 січня 2021 по 19 липня 2022 року. в розмірі середнього денного заробітку -12072,91 грн на суму 4660143,26 грн (12072,91 х 386) .
Доходячи вказаного висновку суд апеляційної інстанції враховує, що остаточний розрахунок із позивачем відповідач провів лише 19 лютого 2024 року ( а.с.193 т.2) після пред'явлення позивачем до примусового виконання наказу господарського суду міста Києва, виданого 06 лютого 2024 року (а.с. 182-185).
При цьому колегія враховує, що відповідач мав можливість в добровільному порядку провести повний розрахунок із позивачем у сумі яка йому підлягала виплаті згідно до наказу №169-К від 14 травня 2020 року, однак в.о. голови правління АТ «Аграрний фонд» Банчук Б.М. 18 травня 2020 року видав незаконний наказ № 183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14 травня 2020 року № 169-к», що підтверджується рішенням господарського суду міста Києва чим допустив порушення трудових прав позивача.
При цьому апеляційний суд не погоджується із висновком суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ, що набрав чинності 19 липня 2022 року в частині вимог позивача що стосувалися до 19 липня 2022 року. Оскільки правовідносини між сторонами виникли до прийняття вище вказаного акту і тому позивач мав право на захист своїх прав в межах дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції, враховуючи, що звільнення ОСОБА_1 відбулося 14 травня 2020 року.
Відповідні висновки суду першої інстанції ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.
Слід звернути увагу, що позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Також колегія суддів перевіряючи доводи апеляційних скарг позивача та відповідача у частині відшкодування моральної шкоди та визначення її розміру враховує наступні норми матеріального права та обставини вказаної справи.
Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).
Згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке зумовило моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків чи вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок із відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (див. постанову Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц).
Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
Отже підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так із матеріалів справи вбачається, що позивач у справі, перебуваючи на посаді виконуючого обов'язки голови правління ПАТ «Аграрний фонд» 14 травня 2020 року на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №514-р від 13 травня 2020 року видав наказ №169-к, яким звільнив себе із посади виконуючого обов'язки голови правління ПАТ та п.2 вказаного наказу визначив грошову компенсацію, яка підлягала йому виплаті згідно до норм чинного законодавства.
Разом із тим новопризначений в.о. голови правління ПАТ «Аграрний фонд» Банчук Б.М. 18 травня 2020 року видав незаконний наказ № 183-к «Про внесення змін до наказу про звільнення від 14 травня 2020 року № 169-к», у зв'язку з чим незаконно позбавив ОСОБА_1 права на отримання грошових коштів та змусив його замість звичного перебігу життєдіяльності вживати заходів для усунення наслідків вище вказаних дій відповідача, звертатися до суду, відшуковувати та укладати угоду із адвокатом, витрачати кошти на правову допомогу, відвідувати суди, оформлювати та подавати відповідні процесуальну звернення до суду, що відповідно вплинуло на його стан його здоров'я та спричиняло пригнічення психологічного стану.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 9 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід враховувати, що порушення прав людини завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суд, який заслуховує сторін та встановлюють фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що апелянт у справі ОСОБА_1 , може розглядатись як такий, що зазнав певного розчарування та страждання в результаті встановленого у цій справі порушення. Тому суд, на засадах справедливості, присуджує йому 10000 грн. компенсації моральної шкоди.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права та неправильно витлумачено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволенні позову.
Так, суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи сторін в частині законності ухвалення у справі додаткового рішення від 03 квітня 2025 року та визначення розміру витрат на правничу допомогу враховує наступні норми права та обставини вказаної справи.
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"(далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19), зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК Українивитрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Так, суд першої інстанції, ухвалюючи у справі додаткове рішення та, визначаючи розмір відшкодування витрат позивача на оплату правничої допомоги - у сумі 10000 грн. врахував заперечення відповідача та мотивував своє рішення тим що вказана справа є не значної складності і розмір задоволених вимог є незначним - 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Дослідивши зміст наданих заявником доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходить з того, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
З урахуванням обставин справи, виходячи з обсягу наданих адвокатом послуг та фактично витраченого часу, відповідності суми заявлених витрат критеріям реальності і розумності, а також обсягу наданих сторонами доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, апеляційний суд вважає співмірним розміром вартості наданих послуг - 30000 грн, зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Так збільшуючи розмір компенсації витрат на правничу допомогу суд апеляційної інстанції враховує, що позивачу дійсно така допомога надавалася на підставі наступних доказів :
- договір про надання правової допомоги від 10 серпня 2020 року, укладений між адвокатом Мениковим Д.О. та ОСОБА_1 (а.с. 235,236 т.1);
- додатковою угодою від 21 січня 2024 року до договору про надання правової допомоги від 10 серпня 2020 року, в якій сторонами погоджено обсяг робіт та їх вартість : 30000 грн. за підготовку та подачу позовної заяви та усіх необхідних процесуальних документів, 10000 грн. за відвідування кожного судового засідання незалежної від його тривалості (а.с. 237 т.1);
- акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 19 березня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 10 серпня 2020 року (а.с. 228 т.2) ;
- довіреністю виданою ОСОБА_1 адвокату Мельникову Д.О. на представництво його інтересів у судах України ( а.с. 10 т.1)
Вирішуючи питання щодо витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходить з реальності надання адвокатських послуг позивачу під час судового розгляду справи у суді першої інстанції.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Так, із матеріалів справи вбачається, що адвокатом Мельниковим Д.О. дійсно надавалися послуг з правничої допомоги ОСОБА_1 як в частині підготовки та подачі позовної заяви та усіх необхідних процесуальних документів, та і частині відвідування кожного судового засідання, які відбувалися 28.02.2024 (а.с. 84 т.2) 16.09.2024 (а.с.118 т.1) 25.11.2024 (а.с. 150 т.2), 20.01.2025 (а.с. 187 т.2) 18.03.2025 (а.с. 211 т.2).
Разом із тим колегія суддів враховує об'єм складеної позовної заяви - 8 аркушів, зміст наданих процесуальних документів, які є копіями із іншої цивільної справи, а також загальну кількість часу проведення судових засідань - 2 год. 34 хв., тому з урахуванням фактичного обсягу наданих юридичних послуг, співмірності суми витрат зі складністю справи та відповідності суми заявлених витрат критеріям реальності і розумності, колегія суддів вважає, що з АТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 30 000 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача у справі був частково звільнений від сплати судового збору при подачі позову до вирішення справи по суті, а його вимоги були судом апеляційної інстанції визнанні частково обґрунтованими, тому вказані витрати по сплаті судового збору до суду першої інстанції в розмірі 15140 грн (максимально визначений розмір), а також витрати за апеляційний розгляд справи в розмірі 22710 грн, а всього 37850 грн, повинні бути стягнуті із відповідача у дохід держави.
Керуючись ст. 117, 237-1 КЗпП України, ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційні скарги Акціонерним товариством «Аграрний фонд» залишити без задоволення.
Апеляційні скарги подані ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 18 березня 2025 року, та додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року, скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Аграрний фонд» (юр. адр. 03151 м. Київ, вул. Очаківська, 5/6 код ЄДРПОУ 38926880) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 4660143,26 грн. з відрахування роботодавцем від вказаної суми податків та інших обов'язкових платежів, 10000 грн. на відшкодування спричиненої моральної шкоди, 30000 грн. судових витрат по оплаті правничої допомоги, а всього 4706013,26 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Аграрний фонд» (юр. адр. 03151 м. Київ, вул. Очаківська, 5/6 код ЄДРПОУ 38926880) в дохід держави судовий збір 37850 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 08 серпня 2025 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв