05 серпня 2025 року місто Київ
Справа № 753/10147/25
Апеляційне провадження № 33/824/4011/2024
Київський апеляційний суд у складі судді Желепи О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Слободянюка Павла Вікторовича, на постанову Дарницького районного суду міста Києва від 04 липня 2025 року
у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР № 319598, 04 травня 2025 року о 00 год. 30 хв. водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Вишняківській у м. Києві у стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння проводився зі згоди водія у встановленому законом порядку із застосуванням газоаналізатора «Драгер» та підтверджується тестом № 5843 від 04.05.2025 - 1,49%, однак, у зв'язку з не згодою із результатом, огляд був повторно проведений у медичному закладі КНП КМНКЛ «Соціотерапія» і підтверджується висновком лікаря № 002087 від 04.05.2025 (1,52 %), чим порушив вимоги п. 2.9.А та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Дарницький районного суду міста Києва постановою від 04 липня 2025 року ОСОБА_1 визнав винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченому ч. 1 ст. 130 КУпАП та наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 н.м.д.г., що становить 17 000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Стягнув із ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн на користь держави.
Не погодившись з такою постановою, захисник ОСОБА_1 - адвокат Слободянюк П.В. 14 липня 2025 року подав через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що постанова суду першої інстанції є такою, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки не відповідає фактичним обставинам справи.
Зазначає, Працівники поліції не встановили, не задокументували та не довели факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та порушення ним як водієм пунктів ПДР України, які б давали право їм зупинити його.
Вважає, що Постанова серії ЕНА № 4647087 щодо здійснення ОСОБА_1 розвороту на пішохідному переході за ч. 1 ст. 125 КУпАП є надуманою та безпідставною. Посилається на те, що на той момент у ОСОБА_1 була відсутня потреба її оскарження, оскільки вона не була доведена до його відома, про її існування він дізнався лише перед судовим засідання у цій справі.
Вказує на те, що в матеріалах справи відсутні докази відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом та передання його іншій особі.
Посилається на те, що лікар не відбирав у ОСОБА_1 зразків біологічного середовища.
У судовому засіданні в режимі відеоконференції захисник ОСОБА_1 - адвокат Слободянюк П.В. апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у ній.
Заслухавши пояснення захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Відповідно до приписів ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими (п. 1.3); особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9); водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п. 2.9. «а»).
Статтею 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з того, що його вина «поза розумним» підтверджується сукупністю доказів у справі, які не викликають жодних сумнівів у своїй достовірності та допустимості, оскільки з досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що ОСОБА_1 пройшов огляд на стан сп'яніння на місці (1,49%) не погодившись із результатами огляду, був доставлений до медичного закладу де повторно пройшов огляд на стан сп'яніння (1,52%).
Щодо доводів захисника про те, що у медичному закладі у ОСОБА_1 не було відібрано біологічних зразків та не проведено лабораторних досліджень, суд зазначив, що процедуру огляду на стан сп'яніння у медичному закладі запропонував спеціаліст - лікар-нарколог та підстав не довіряти результатам якої у суду немає. Окрім того, оглядом у медичному закладі було підтверджено результат огляду на місці.
Щодо доводів захисника про відсутність доказів факту керування транспортним засобом, то суд вважав, що ці твердження спростовуються постановою серії ЕНА №464787 від 04.05.2025 року та вказану обставину не заперечував сам ОСОБА_1 під час спілкування із працівниками поліції.
Крім того, суд зазначив, що сам ОСОБА_1 , маючи намір уникнути відповідальності за скоєне, при спілкуванні із працівниками поліції неодноразово змінював свої пояснення на рахунок вживання алкогольний напоїв, то підтверджував, що за три години до керування автомобілем вживав алкоголь, то заперечував та зазначав, що вживав «позавчора».
Апеляційний суд повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, а також підтверджуються належними та допустимими доказами, що містяться у матеріалах справи.
Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги повторюють доводи сторони захисту, що висловлені нею в суді першої інстанції, та яким суд першої інстанції надав належної оцінки.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Апеляційний суд повністю погоджується із висновками суду першої інстанції щодо доведеності за стандартом «поза розумним сумнівом» вини ОСОБА_1 в порушенні пункт 2.9 «а» ПДР України, за що відповідальність передбачена за ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки в матеріалах справи міститься як результат огляду на стан сп'яніння на місці зупинки т/з під керуванням ОСОБА_1 (1,49%), так і результати повторного медичного огляду в лікаря-нарколога (1,52%).
Указані обставини не були спростовані стороною захисту, та нею не висловлено переконливих доводів щодо недопустимості (недійсності результатів) такого огляду.
Усі доводи апеляційної скарги є надуманими та суперечать обставинам справи, із яких однозначно вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Доводи щодо відсутності доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом суд першої інстанції правильно відхилив із посиланням на постанову серії ЕНА №464787 від 04.05.2025 та поведінку ОСОБА_1 на місці зупинки. Доводи апеляційної скарги щодо причин не оскарження цієї постанови (через незнання про неї) є необґрунтованими та очевидно спрямовані на намагання уникнення адміністративної відповідальності.
Решта доводів апеляційної скарги зводяться до процесуальних порушень, допущених зі сторони поліцейських, що, на думку апелянта, призводить до недопустимості доказів, які містяться в матеріалах справи. Проте погодитися із такими доводами апеляційний суд не може та відхиляє їх як безпідставні та необґрунтовані.
Таким чином, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, розумних сумнів щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не викликають, порушень щодо порядку отримання доказів, що містяться в матеріалах справи не наводять, що в сукупності свідчить про формальність доводів апеляційної скарги, спрямованих на уникнення адміністративної відповідальності при змістовній згоді із результатами провадження у справі.
Відповідно до вимог статей 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у статтях 251, 252 КУпАП, зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.
Суд, у відповідності з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Вказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції були дотримані, а висновок суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є правильним, оскільки він відповідає обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам.
Згідно з положеннями статті 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін;
2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;
3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;
4) змінити постанову.
За таких обставин апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції залишається без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - адвоката Слободянюка Павла Вікторовича, - залишити без задоволення.
Постанову Дарницького районного суду міста Києва від 04 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Желепа