справа № 757/46702/21-ц
провадження № 22-ц/824/5869/2025
22 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Квартал Дружби» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, зобов'язання привести приміщення у попередній стан, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мельникова Дениса Олександровича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року в складі судді Соколова О. М.,
встановив:
У вересні 2021 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Квартал Дружби» (далі - ОСББ «Квартал Дружби») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, зобов'язання привести приміщення у попередній стан.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є власником нежилих приміщень з №1 по №22 (групи приміщень №239) ( в літ. А) в житловому будинку АДРЕСА_1 .
16.02.2021 комісією ОСББ «Квартал Дружби» під час візуального огляду вказаних допоміжних приміщень встановлено, що частина приміщень загального користування, де знаходяться внутрішні інженерні системи будинку, були самовільно зайняті ОСОБА_1 шляхом знесення цегляних стін та виконання нових дверних прорізів, що може призвести до зниження несучої здатності будинку. В приміщенні виявлено пошкодження повітропроводу для системи димовидалення. У всіх приміщеннях зафіксовано факт демонтажу системи пожежогасіння, обрізані металеві труби.
Позивач вважає, що шкода, завдана спільному майну співвласників будинку, підлягає відшкодуванню відповідачем шляхом відновлення вказаного майна за власний рахунок та приведення майна в попередній стан.
28.11.2024 ОСББ «Квартал Дружби» подало заяву про забезпечення позову, в якій просило накласти арешт на нежитлові приміщення з №1 по №22 (групи приміщень №239) (в літ А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості 224021980000) та заборонити їх відчуження.
Посилаючись на обставини, викладені в позові, заявник вважає, що відповідачу нічого не заважає продати нежитлове приміщення з незаконною реконструкцією та збільшеною площею за рахунок майна, що належить співвласникам будинку, та фактично розпорядитись майном, що самовільно ним реконструйовано. Такі дії призведуть до порушення прав власників/співвласників житлових та нежитлових приміщень будинку як законних співвласників спірного майна (допоміжних приміщень, конструктивних елементів та комунікацій будинку, що були частково переобладнані частково демонтовані відповідачем) та значно унеможливлять виконання рішення по даній справі.
В разі зміни власника, вимоги позивача про зобов'язання відповідача привести майно в попередній стан буде складно виконати, оскільки доступ до спірного майна (нежитлових приміщень відповідача та нежитлових приміщень, що були захоплені те реконструйовані відповідачем) здійснюється виключно через нежитлове приміщення, що наразі належить відповідачу.
Відповідач фактично втратить доступ до приміщення у випадку продажу відповідачем нежитлового приміщення і виконати рішення суду про зобов'язання провести ремонтні роботи з відновленням попереднього стану приміщення стане неможливо.
Зазначив, що відповідач звернувся до позивача з проханням надати дозвіл на розміщення банеру-оголошення на стіні будинку про продаж вказаного нежитлового приміщення, розмістив оголошення про продаж приміщення в мережі Інтернет на сайті ОLХ, а також на самому приміщенні, що свідчить про існування загрози відчуження спірного майна, що в свою чергу утруднить або навіть зробить неможливим виконання рішення та поновлення порушених прав позивача.
02.12.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Мельником Д. О. звернувся до суду з заявою про зустрічне забезпечення.
Заява обґрунтована тим, що ОСББ «Квартал Дружби» є неприбутковою організацією, не має власного майна, а отримані від співвласників кошти є цільовими та призначення для досягнення мети ОСББ, оплату витрат на належну експлуатацію будинку. У разі накладення арешту на майно відповідача продаж належного ОСОБА_1 нерухомого майна буде унеможливлена та спричинить збитки для відповідача. Звернення стягнення на кошти, отримані від мешканців будинку, спричинить загрозу для належної експлуатації будинку. Збитки відповідача на розміщення рекламного банера за згодою складатимуть 1 000 грн щомісяця і зростатимуть. За таких підстав просив забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача внаслідок забезпечення позову шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі 100 000 грн.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 03 грудня 2024 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
05.12.2024 ОСББ «Квартал Дружби» вдруге подало заяву про забезпечення позову, в якій просило накласти арешт на нежитлові приміщення з №1 по №22 (групи приміщень №239) (в літ А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості 224021980000) та заборонити їх відчуження.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на нежитлові приміщення з № 1 по № 22 (групи приміщень № 239) (в літ А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості 224021980000) та заборонено їх відчуження.
У задоволенні заяви представника відповідача Мельникова Д. О. про зустрічне забезпечення позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами дійсно виник спір, невжиття заходів забезпечення позову, з огляду на існування ризику відчуження спірного нерухомого майна, може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Враховуючи те, що обраний заявником спосіб забезпечення дозволяє належним чином захистити майнові інтереси всіх осіб, а також відсутність обставин, визначених ч. 3 ст. 154 ЦПК України, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для зустрічного забезпечення.
24.12.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Мельников Д. О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року, визнати зловживанням процесуальними правами дії позивача з повторного подання заяви про забезпечення позову після її розгляду судом.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідачем здійснено перевірку претензій позивача та проведено технічне обстеження належної відповідачу власності. Сертифікований експерт у сфері містобудування провів технічне обстеження нерухомого майна, склав технічний звіт та технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна та засвідчив повне і безмовне дотримання власником усіх будівельних правил та норм.
30.09.2024 оновлені відомості про об'єкт нерухомого майна за наслідком проведення технічної інвентаризації внесені в установленому законом порядку до Державного реєстру речових прав уповноваженою особою у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно. Визнання з боку держави технічного паспорту на об'єкт нерухомого майна свідчить про дотримання відповідачем всіх норм, правил та стандартів під час володіння та користування належною відповідачу власністю. Сукупність наведеного дає підстави стверджувати, що заявлений позов є безпідставним і не може бути задоволений.
Вважає, що застосований судом захід забезпечення позову не відповідає змісту заявлених позовних вимог, предмету позову і прямо перешкоджає праву власника вільно розпоряджатись належним йому майном, є свавільним втручанням у права власника та завдає прямих збитків відповідачу, пов'язаних з оплатою на користь позивача за розміщення рекламного банера про продаж майна.
Предметом заявленого позову є немайнове зобов'язання вчинити дії, а не вимога про стягнення коштів або звернення на майно відповідача. Тому застосування арешту явно не відповідає вимогам співмірності та дотримання балансу інтересів.
Зі змісту заявлених позовних вимог не убачається наявності особистого зобов'язання відповідача та/або пов'язаності заявлених позовних вимог з особою відповідача, а інститут правонаступництва у ЦПК України діє на усіх стадіях судового розгляду, у тому числі на стадії виконання рішення після набуття ним законної сили.
Вважає, що суд безпідставно звільнив від зустрічного забезпечення позивача, який є неприбутковою організацією і не має власних доходів та майна відповідно до спеціального законодавства про ОСББ, тобто очевидно не зможе відшкодувати відповідачу збитки у разі відмови у задоволенні позову, які він зазнав через неможливість продати майно.
Звертає увагу, що в матеріалах справи наявні дві абсолютно тотожні заяви позивача про забезпечення позову від 28.11.2024 та від 05.12.2024, по яким суд протягом одного тижні дійшов до діаметрально протилежних висновків: перша заява відхилена за необґрунтованістю, а друга - безумовно задоволена, проте не містить жодної оцінки та мотивації, а також пояснення причин радикальної зміни сприйняття судом тотожного змісту заяв позивача.
Наведене свідчить про явну невідповідність оскаржуваного судового рішення завданням цивільного судочинства взагалі та меті забезпечення позову, тобто є свавіллям, втіленим у судове рішення.
Водночас суд першої інстанції не виконав свого процесуального обов'язку, не вжив заходів з недопущення зловживання стороною процесуальними правами та не застосував наслідки, передбачені частинами третьою, четвертою статті 44 ЦПК України.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу ОСББ «Квартал Дружби» не скористалось.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Мельников Д. О. взяв участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції на підставі поданого ним клопотання. Разом з тим, у зв'язку з перериванням зв'язку, подальший розгляд справи здійснено без його участі.
Останній був попереджений судом, що відповідно до ч. 5 ст.212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
Інші учасники в судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСББ «Квартал Дружби» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило відшкодувати шкоду, завдану житлово-офісному комплексу АДРЕСА_1 шляхом приведення приміщень І секції цокольного поверху рів. -1 в літ. А у попередній стан, а саме:
- відновити стіну між приміщеннями 22 та 23;
- відновити стіну між приміщеннями 22 та коридором 2;
- відновити стіну ( залізобетонну несучу конструкцію, демонтувати двері проходи) між приміщеннями ІІ та І, між приміщеннями ІІ та 23, між приміщеннями ІІ та коридором 2;
- відновити цегляні стіни між приміщенням VIII та приміщеннями 18, 19, 20, 21;
- відновити стіну між приміщенням XIII та коридором 2;
- відновити цегляну стіну між приміщенням XV та коридором 2;
- відновити прохід між приміщенням XV та XIII, демонтувавши цеглу в проході між ними;
- демонтувати встановлені двері між приміщенням VIII та приміщенням IV;
- відновити залізобетонні сходи в приміщенні II;
- демонтувати цеглу, якою закладено дверні проходи в приміщення I та II;
- демонтувати у коридорі 2 каналізаційний канал, прокладений по підлозі;
- у приміщенням XV під стелею відновити зрізані металеві труби магістралі пожежних гідрантів та встановити демонтовану шафу з гідрантами;
- у коридорі 2 встановити пожежні гідранти та відновити систему пожежної вентиляції;
- відновити повітропровід для системи димовидалення;
- у всіх приміщеннях І секції цокольного поверху рів.-1 літ «А» відновити систему пожежогасіння, встановити металеві труби.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач вважав, що зміна власника нерухомого майна може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, нанести шкоду його правам та законним інтересам.
Частинами 1, 2 ст. 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У частині першій ст. 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (пункти 2, 10 ч. 1 зазначеної статті).
Правовою позицією, висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20, визначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17).
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
Встановивши, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви та наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.
Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Такий вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на майно, що може стати дійсною перешкодою у ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.
Застосування заходів забезпечення позову шляхом, накладення арешту на нежитлові приміщення з № 1 по № 22 (групи приміщень № 239) (в літ А), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості 224021980000), не може призвести до невиправданого обмеження майнових прав скаржника, оскільки у будь-якому випадку арештоване майно фактично залишається у володінні власника, а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ним.
Вказане може слугувати додатковою гарантією ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Стосовно наведених в апеляційній скарзі доводів щодо незастосування судом зустрічного забезпечення, необхідно зазначити, що відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов'язаний застосувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
З огляду на те, що позивач має зареєстроване в установленому законом порядку місцезнаходження на території України, за відсутності доказів того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для вжиття зустрічного забезпечення.
З огляду на викладене підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з наведених в апеляційній скарзі доводів не вбачається.
Щодо визнання дій позивача з повторного подання клопотання про забезпечення позову зловживанням процесуальними правами.
Наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесено на розсуд суду, що розглядає справу (постанова Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 761/14952/21).
У вирішенні питання про визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами позиція учасника справи є важливою, але не вирішальною, оскільки законодавець відносить відповідні повноваження до виключної компетенції судів (постанова Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 922/4278/21).
У постанові від 23.11.2022 у справі № 759/2532/22-ц Верховний Суд виснував: очевидно, що суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права повинен здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права, тому процесуальним законодавством передбачено, що певні процесуальні дії можуть бути розцінені як зловживання процесуальними правами, якщо відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частини третя статті 44 України). Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. Притягнення особи до відповідальності за процесуальні зловживання повинно ґрунтуватися на доказах її вини. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. З огляду на викладене, факти процесуальних зловживань можна віднести до фактів, що доказуються в режимі процесуальних фактів, які включаються у загальний або локальний предмет доказування у справ. Сам по собі факт існування на розгляді у судах двох тотожних позовів, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України є підставою залишення одного з них без розгляду, ще не означає, що має місце зловживання процесуальними права зі сторони позивача.
Основною ознакою зловживання процесуальними правами є відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір, або забезпечити захист свого реально порушеного права, або намір перешкодити законним діям інших осіб шляхом звернення до суду та створення штучного судового спору, або використання судового спору як способу не виконувати вимоги законодавства щодо здійснення визначених ним дій.
Відмова суду у задоволенні клопотання про забезпечення позову не позбавляло особу права звернутися з аналогічним клопотанням повторно, якщо для цього є підстави.
Зважаючи на фактичні обставини справи, відсутні підстави для висновку про те, що дії позивача суперечили завданню цивільного судочинства та були спрямовані на завдання шкоди відповідачу, адже кваліфікація дій як зловживання, потребує встановлення наявності негативних наслідків.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мельникова Дениса Олександровича залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 08.08.2025.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук