справа № 755/18478/23
провадження № 22-ц/824/2820/2025
15 липня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Суслікова Юрія Анатолійовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року в складі судді Гончарука В. П.,
встановив:
28.11.2023 Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі - АТ «Банк Кредит Дніпро») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 червня 2016 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро», назву якого змінено на АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено комплексний договір про надання банківських послуг №26256005247507-КР, відповідно до умов якого позивач відкрив на ім'я ОСОБА_1 поточний рахунок в гривні та випустив платіжну картку для здійснення розрахунків по цьому рахунку, а також здійснив кредитне обслуговування поточного рахунку клієнта шляхом встановлення ліміту кредитної лінії у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії без забезпечення з метою проведення платежів за товари та послуги понад суми власних коштів клієнта на рахунку.
Згідно з Комплексним договором, а також Універсальним договором банківського обслуговування клієнтів- фізичних осіб ( далі - УДБО) , банк встановив наступні умови кредитного обслуговування: ліміт кредитної лінії на дату укладення договору становить 200 000 грн, що може бути змінений банком протягом дії договору в порядку, визначеному УДБО; строк дії кредитного ліміту - 12 місяців з дати встановлення кредитного ліміту; у випадку відсутності повідомлення від банку про закінчення строку кредиту, відбувається його автопролонгація на кожні наступні 12 місяців; наявний пільговий період.
На підставі укладеного кредитного договору кредитні кошти у розмірі суми кредитного ліміту перераховувались на картковий рахунок відповідача ,відкритий в ПАТ «Банк Кредит Дніпро». Сторони домовились, що в частині надання кредиту договорів вважається укладеним в дату отримання ОСОБА_1 повідомлення від позивача про те, що було встановлено ліміт кредиту, одразу після чого у відповідача виникало право на отримання кредитних коштів.
Таким чином, кредитний договір між сторонами був укладений 13 липня 2016 року.
У відповідності до положень УДБО, банк, керуючись внутрішніми документами та чинним законодавством України, встановив відповідачу кредитний ліміт у розмірі 50 000 грн, про що повідомив свого клієнта в смс-повідомленні, як такий, що реально можу бути наданий.
ОСОБА_1 використовувала кредитний ліміт у встановленій банком сумі.
Відповідно до положень УДБО, клієнт мав погашати заборгованість за сумою кредиту та відсотками щомісяця.
З врахуванням автопролонгації і запровадження кредитних канікул, кінцевою датою погашення кредиту було 27 вересня 2023 року.
Однак ОСОБА_1 свої обов'язки, як позичальника за кредитним договором не виконувала, внаслідок чого утворилась заборгованість, загальний розмір якого станом на 22.11.2023 становить 383 254,01 грн, та складається з:
- 229 016, 79 грн - залишок простроченого кредиту;
- 154 237, 22 грн - залишок прострочених відсотків.
Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Комплексним договором про надання банківських послуг №26256005247507-КР від 21.06.2016 у сумі 383 254,01 грн та відшкодувати судові витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за комплексним договором про надання банківських послуг № 26256005247507-КР від 21.06.2016 в сумі 383 254, 01 грн, що складається з простроченого кредиту в розмірі 229 016, 79 грн та прострочених відсотків у розмірі 154 237, 22 грн, судовий збір у сумі 4 599, 05 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються укладеним кредитним договором №26256005247507-КР, та у зв'язку із неналежним виконанням боржником його умов у позивача, як у кредитора, виникло право вимоги стягнути з відповідача заборгованість по кредиту, та штрафним санкція за користування кредитами.
Згідно наданих позивачем розрахунків, відповідачем порушено умови Кредитного договору №26256005247507-КР від 21 червня 2016 року в частині своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитами, у зв'язку з чим станом на 22 листопада 2023 року заборгованість за вказаними кредитами становить 383 254,01 грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи розрахунками заборгованості боржника.
16.09.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Сусліков Ю. А. подав апеляційну скаргу, в якій скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року та постановити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
Стягнути з АТ «Банк Кредит Дніпро» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції, через застосування законів, які не підлягали застосуванню при наявних фактичних обставинах у справі, порушив п. 3 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», статті 3,11, 14, 526, 598, 599, 612, 625, 629, 1054 ЦК України.
Судом повністю проігнорував законні та обґрунтовані аргументи відповідача про те, що вимоги позивача є безпідставними та не підтверджуються наданими ним доказами.
Умовами укладеного між ОСОБА_1 та AT «Банк Кредит Дніпро» комплексним договором про надання банківських послуг №26256005247507-КР від 21.06.2016, який є укладеним з дати 13.07.2016, була кваліфікована як кредит сума 50 000 грн. Іншої суми кредиту сторонами вказаного договору не було встановлено, доказів про інше позивач суду не надав.
Отже сума понад 50 000, 00 грн, а саме - 179 016, 79 грн, станом на 2016 - 2023 роки не була передбачена умовами комплексного договору від 21.06.2016, а тому не може бути кваліфікована як кредит згідно його умов, який може бути стягнутий з ОСОБА_1 з підстав, які заявлені позивачем у його позові.
Одночасно представник позивача не роз'яснив, на якій підставі, згідно яких договірних умов позивачем були надані ОСОБА_1 кошти в сумі 179 016, 79 грн та як об'єктивно, виходячи з яких правових підстав, було б за можливе стверджувати про зазначену суму саме як про суму кредиту.
АТ «Банк Кредит Дніпро» не надав суду відомості про те, який саме розмір процентної ставки був встановлений та протягом якого часу діяв той або інший розмір вказаної ставки.
Позивач не надав суду доказів того, що ОСОБА_1 була ознайомлена та погодилася з умовами щодо процентної ставки, а тому підстави для стягнення 154 237, 22 грн під виглядом нарахованих процентів відсутні.
Судове рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Сторона відповідача надала суду першої інстанції Витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого зареєстрованою адресою ОСОБА_1 є : АДРЕСА_1 . Вказана обставина є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
01.11.2024 представник AT «Банк Кредит Дніпро» - Гайдо О. В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року залишити без змін.
Посилається на те, що сторона відповідача не довела суду наявності підстав для відмови в задоволенні позову. Відповідач власним підписом підтвердила, що ознайомлена з умовами кредитування, вона була обізнана про кредитний продукт, який їй надається банком. В межах укладеного комплексного договору, ОСОБА_1 отримала кошти у формі кредитної лінії. Крім того, сторонами було узгоджену автопролонгацію кредитування рахунку на кожні наступні 12 місяців.
Закриття кредиту означає припинення зобов'язань Банку надавати кредит у формі овердрафту чи кредитної лінії за рахунком. Проте, за весь період кредитування, починаючи з 2016 року, банк не направляв ОСОБА_1 повідомлень про припинення кредитування у зв'язку зі спливом 12-місячного терміну. Отже, за наявної у позивача інформації про стан погашення заборгованості по кредиту з боку позичальниці, відбувалась щорічна пролонгація кредитної угоди, в рамках якої також приймалось рішення про збільшення кредитного ліміту за ОСОБА_1 .
Автопролонгації кредитної угоди, погоджені сторонами в договорі, в свою чергу, також доводять правомірність періодичного збільшення ліміту кредитування. Отже, були наявними підстави нарахування простроченої кредитної заборгованості саме в тому розмірі, який було заявлено у позовних вимогах АТ «Банк Кредит Дніпро» - 383 254, 01 грн.
На виконання вимог цивільного законодавства та законодавства про захист прав споживачів, тип процентної ставки, її розмір та порядок нарахування і сплати визначались документами, які відповідач акцептувала, підписавши комплексний договір, та які разом з зазначеним комплексним договором становили єдину кредитну угоду.
На момент укладення ОСОБА_1 кредитної угоди з банком, редакція Універсального договору банківського обслуговування клієнтів-фізичних осіб (УДБО) була офіційно затверджена та введена в дію. Отже, УДБО мав юридичну силу і був належно акцептованою складовою угоди між сторонами, як і подальші затверджені редакції УДБО, з поширенням дії яких на кредитування погодилась відповідач, шляхом підписання комплексного договору.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Сусліков Ю. А. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представник AT «Банк Кредит Дніпро» - Гайдо О. В. просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається зі змісту комплексного договору про надання банківських послуг №26256005247507-КР від 21 червня 2016 року, шляхом підписання ОСОБА_1 та уповноваженим представником Банку Заяви про надання кредиту та направлення Банком повідомлення про встановлений ліміт Кредиту між нею та Банком укладається кредитний договір, невід'ємною частиною якого є Заява про надання кредиту, УДБО, в тому числі Графік платежів, Розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, а також Тарифи.
Відповідно до Розділу 9 цього договору, бажаною сумою кредиту є сума до 200 000 грн.
Відповідно до Розділу 10 цього договору, назва продукту: кредитна лінія, процентна ставка - згідно з умовами Тарифів банку, строк кредиту - згідно з умовами УДБО та Тарифів Банку. Право на отримання кредиту з'являється після отримання відповідного повідомлення Банку про встановлення ліміту кредиту.
13.07.2016 ОСОБА_1 повідомлено про встановлення їй кредитного ліміту в розмірі 50 000 грн.
Даними виписок по особовому рахунку підтверджується, що ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами ( а. с. 21-250 т.1, 1-126 т.2).
Згідно з розрахунком заборгованості : сума виданого кредиту - 241 289,79 грн; залишок простроченого кредиту - 229 016,79 грн; пільгова відсоткова ставка за кредитом - 0,01%; відсоткова ставка на строкову заборгованість - 48%; відсоткова ставка на прострочену заборгованість - 56%; залишок прострочених відсотків - 154 237,22 грн; кінцева дата погашення кредиту - 27.09.2023 (а.с.13-19 т.1).
Долучений позивачем до матеріалів справи Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів-фізичних осіб в ПАТ « БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (УДБО), що є публічною пропозицією (офертою) у розумінні статей 641, 644 ЦК України для фізичних осіб укласти з ПАТ « БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» УДБО на зазначених в ньому умовах, невід'ємною частиною якого є Заяви про надання банківських послуг продукту, Тарифи Банку та Умови залучення банківських вкладів, не містить підпису відповідача (а.с. 127 -153 т.2).
Позивачем не зазначено, чи діяла вказана редакція УДБО станом на дату підписання відповідачем заяви про надання банківських послуг.
Графік платежів, розрахунок сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, а також Тарифи, умовами яких визначалась процентна ставка, які є невід'ємною частиною договору, матеріали справи не містять.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ «Банк Кредит Дніпро»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка є релевантною стосовно порядку укладання договору кредиту, було зазначено наступну правову позицію щодо належного стандарту доведення факту узгодження Умов та правил банківських послуг: « З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг банку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником » .
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Із змісту позовних вимог вбачається, що Банк, крім заборгованості за тілом кредиту, просить стягнути нараховані та несплачені відсотки в сумі 154 237,22 грн.
Доказів того, що з відповідачкою було узгоджено розмір відсотків, про який інформація міститься лише в розрахунку заборгованості, матеріали справи не містять.
Позивачем також не було надано Тарифів банку, з якими була ознайомлена відповідач.
Підписаний відповідачем комплексний договір умов про сплату процентів за користування кредитними коштами не містить.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Оскільки АТ «Банк Кредит Дніпро» не доведено погодження з ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо розміру та порядку сплати відсотків, у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з неї на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованості по відсоткам в розмірі 154 237,22 грн.
Відповідно до висновків, виклеєних У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Враховуючи те, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, позивач вправі вимагати захисту своїх прав з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Як вбачається з виписки по картковому рахунку відповідача, остання активно користувалась кредитними коштами, проводила розрахунки. Жодних заяв до Банку про непогодження зі зміною кредитного ліміту нею не подавалось.
Розмір отриманих та неповернутих коштів по тілу кредиту відповідно да наданого позивачем розрахунку становить 229 016,79 грн.
Власного контрозрахунку відповідачем надано не було.
За таких підстав колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині доведеності позовних вимог щодо стягнення коштів по тілу кредиту та наявності підстав для їх задоволення.
Підлягають відхиленню доводи апеляційної скарги щодо порушення судом правил територіальної юрисдикції.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 27 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що підсудність справи визначається на момент пред'явлення позову.
Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
В нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання або перебування, фактичне місце проживання/перебування фізичної особи не має правового значення.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Відповідно до ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Як вбачається з відповіді №347889 від 04.12.2023, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 (а.с.171, 172 т.2).
За таких підстав суд першої інстанції, встановлюючи обставини щодо місця реєстрації/проживання відповідача при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, правильно виходив із того, що позивачем не порушено правила територіальної підсудності.
Наданий відповідачем інформація про місце знаходження фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є доказом, який може братись судом до уваги для визначення підсудності справи у спорі, відповідачем в якому є фізична особа, оскільки не містять інформації про реєстрацію її місця проживання чи реєстрацію її місця перебування.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення відсотків підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
АТ КБ «Банк Кредит Дніпро» при зверненні до суду з позовом сплачено 4 599, 05 грн судового збору, а ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги - 6 898,58 грн.
Враховуючи те, що розмір задоволених позовних вимог становить 59,76 %, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача в розмірі 2 748, 39 грн.
Враховуючи часткове задоволення вимог апеляційної скарги, понесені відповідачем судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню в розмірі 2 745, 99 грн (40, 24%).
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Суслікова Юрія Анатолійовича задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року в частині задоволення позову щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» прострочених відсотків в сумі 154 237, 22 грн скасувати, а частині визначення загального розміру заборгованості та судових витрат по сплаті судового збору змінити.
В задоволенні позову Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення прострочених відсотків в сумі 154 237, 22 грн відмовити.
Зменшити загальну суму заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», з 383 254, 01 грн до 299 016, 79 грн, а суму судового збору з 4 599, 05 грн до 2 748, 39 грн.
В решті рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 745, 99 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук