Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/11281/2025
м. Київ Справа № 756/5553/24
03 липня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Кирилюк Г.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мєшальнікова Олександра Володимировича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 рокута представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шеремет Марії Олегівни на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року, ухвалені під головуванням судді Тихої О.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні дитини,-
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що вони з відповідачем перебували у шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02.05.2019 року шлюб між ними розірвано.
Позивач зазначала, що після розірвання шлюбу відповідач фактично припинив спілкування з сином, проживає окремо, не цікавиться життям сина, чим дитина харчується, які гуртки відвідує, не виявляє бажання навіть розмовляти по телефону. За весь час, поки дитина ходила до дитячого садка, відповідач жодного разу не сплатив за харчування, не купував дитині одяг, книжки, іграшки. Усі питання щодо виховання, утримання, піклування про здоров'я сина, його фізичний, моральний та духовний розвиток вона вирішує самостійно, без участі та підтримки колишнього чоловіка. Також відповідач ухиляється від сплати аліментів на утримання сина у зв'язку з чим станом на лютий 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 179 358,98 грн. Де проживає відповідач - їй не відомо. Службою у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації відповідачу визначений графік побачень з дитиною у вихідні дні з 10 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв. першого та третього тижня місяця. Однак, він у ці дні приходить в різний час, не попереджаючи по телефону, у зв'язку з чим дитина змушена перебувати вдома та цілий день чекати на батька, а коли відповідач приходить, син відмовляється йти з ним. Відвідування відповідача негативно впливають на психологічний стан дитини і син не бажає спілкуватися з ним.
Посилаючись на те, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків відносно неповнолітнього сина, участі у його вихованні та утриманні не приймає, навчанням та здоров'ям дитини не цікавиться, позивач ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні дитини.
В обгрунтування зустрічного позову зазначав, що дійсно за гафіком, встановленим Службою у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, він відвідує сина, який проживає з відповідачкою. Оскільки син перебуває під впливом та контролем відповідачки, він, в силу свого віку, копіює позицію матері щодо нього, яка сформувала в дитині негативне ставлення до нього, як батька. Через це син відмовляється виходити з ним на прогулянки і тоді він, переймаючись за психологічний стан дитини, не наполягає на цьому і йде додому. І це не пов'язано з тим, що він не бажає спілкуватися з дитиною. Позивач бажає спілкуватися з сином більше, приймати участь у його вихованні та розвитку, проте відповідачка вживає усіх заходів, щоб не допустити нормального спілкування сина з батьком, провокує конфліктні ситуації, свідком яких стає дитина, що негативно впливає на психічне здоров'я дитини, породжує емоційну нестійкість.
З урахуванням наведених обставин, позивач за зустрічним позовом просив суд: визначити йому наступний графік участі у спілкуванні з сином: кожні вівторок, четвер та суботу, з урахуванням розпорядку дня, графіку навчання, додаткових занять та інших заходів, які відвідує дитина; кожного першого та третього тижня місяця, починаючи з 17 год. 00 хв. п'ятниці до 17 год. 00 хв. неділі за місцем проживання батька з правом особисто забирати дитину з навчальних закладів; щорічно три дні на осінніх, три дні на зимових та три дні на весняних канікулах за місцем проживання батька; щорічно під час літніх канікул протягом п'ятнадцяти днів поспіль за місцем проживання батька з можливістю виїзду дитини разом з батьком у цей період на відпочинок; у день народження сина кожного року з 14 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв.; щорічно зустрічатися та спілкуватися з сином ОСОБА_3 протягом дня у день народження позивача ОСОБА_2 за місцем проживання батька, за місцем дитячих розваг та відпочинку або на іншій території без присутності матері ОСОБА_1 ; щодня вільно особисто спілкуватися з сином ОСОБА_3 з використанням будь-яких засобів електронного, мобільного, Інтернет- та телефонного зв'язку, з урахуванням розпорядку дня, графіку навчання, додаткових занять та інших заходів, які відвідує дитина, зобов'язавши матір ОСОБА_1 письмово у Telegram за номером телефону НОМЕР_1 повідомляти ОСОБА_2 про номери, зміну номерів засобів телефонного зв'язку, контактних даних, зокрема, у мережі Інтернет, дитини - сина ОСОБА_3 , та щодо будь-яких фактів та обставин життя дитини.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 16 липня 2024 року зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом; залучено до участі у справі у якості третьої особи Службу у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації; витребувано в органу опіки та піклування письмовий висновок щодо розв'язання спору між сторонами на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні дитини задоволено частково.
Визначено наступний порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та спілкуванні з ним, дотримуючись режиму навчання, харчування, розвитку, відпочинку та стану здоров'я дитини:
- з метою налагодження емоційного зв'язку між батьком ОСОБА_2 та дитиною ОСОБА_3 суд встановлює перехідний період, упродовж якого провести перші чотири зустрічі батька з дитиною кожної суботи з 12-00 год. до 14-00 год. у присутності матері дитини в місцях, узгоджених обома батьками дитини (відвідування парків відпочинку, рекреаційних зон, торгово-розважальних центрів, кафе, ресторанів, театрів, кінотеатрів);
- протягом наступних трьох місяців після перших чотирьох зустрічей батька з дитиною у присутності матері, у першу та третю суботу кожного місяця з 11-00 год. до 17-00 год. та першу та третю неділю кожного місяця з 11-00 год. до 17-00 год. без присутності матері дитини, у місцях, які визначає батько дитини самостійно з урахуванням побажань та інтересів дитини (відвідування парків відпочинку, рекреаційних зон, торгово-розважальних центрів, кафе, ресторанів, театрів, кінотеатрів), з можливістю перебування за місцем проживання (перебування) батька, проте у будь-якому разі за територіальним місцем проживання (перебування) дитини (населеному пункті місця проживання дитини з матір'ю);
- після закінчення перехідного періоду кожного першого та третього тижня місяця, починаючи з 10-00 год. суботи до 16-00 год. неділі без присутності матері, за місцем проживання (перебування) батька, з урахуванням побажань та інтересів дитини;
- після закінчення перехідного періоду побачення батька з сином щороку три календарні дні поспіль на осінніх, три календарні дні поспіль на зимових та три календарні дні поспіль на весняних канікулах за місцем проживання батька без присутності матері дитини, за погодженням з матір'ю дитини ОСОБА_1 календарних дат, з обов'язковим поверненням дитини за місцем її проживання з матір'ю;
- після закінчення перехідного періоду щорічно під час літніх канікул протягом п'ятнадцяти календарних днів поспіль за місцем проживання батька без присутності матері, за погодженням з матір'ю дитини ОСОБА_1 календарних дат, з обов'язковим поверненням дитини за місцем її проживання з матір'ю, з можливістю у цей період сумісного відпочинку/оздоровлення дитини і батька без присутності матері на території України, за погодженням з дитиною щодо виду відпочинку. Напрямок, умови поїздки та умови проживання під час подорожей з батьком дитини ОСОБА_2 під час літніх канікул попередньо мають бути повідомлені матері дитини ОСОБА_1 за один місяць до канікул;
- після закінчення перехідного періоду кожного парного року для святкування дня народження дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 - з 14-00 год. до 17-00 год. без присутності матері дитини, з обов'язковим поверненням дитини за місцем її проживання з матір'ю, в місцях, які визначає батько дитини самостійно з урахуванням побажань та інтересів дитини, з можливістю перебування за місцем проживання (перебування) батька;
- після закінчення перехідного періоду щороку для святкування дня народження батька дитини ІНФОРМАЦІЯ_5 - з 14-00 год. до 17-00 год. без присутності матері дитини, з обов'язковим поверненням дитини за місцем її проживання з матір'ю, в місцях, які визначає батько дитини самостійно з урахуванням побажань та інтересів дитини, з можливістю перебування за місцем проживання (перебування) батька;
-безперешкодне щоденне спілкування батька ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 особисто без обмежень в часі за допомогою мобільного, інтернет- та телефонного зв'язку зі збереженням звичного для дитини режиму та з урахуванням бажання та стану здоров'я дитини, зобов'язавши мати дитини ОСОБА_1 повідомляти батька ОСОБА_2 про номери, зміну номерів засобів телефонного зв'язку, контактних даних, зокрема у мережі Інтернет, дитини ОСОБА_3 .
В іншій частині у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні дитини задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень 00 копійок.
В іншій частині у задоволенні вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції від 04 квітня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мєшальніков Олександр Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 квітня 2025 року в частині відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 щодо визначення способу участі батька у вихованні дитини та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 та позбавити батьківських прав ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ). Ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволені заявлених позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини та визначення способів участі батька у вихованні дитини.
Дослідити відповідь на запит №: 263600504 від 16.04.2025 року, звіт про здійснені відрахування та виплати від 13.02.2025 року №507, лист ТОВ "ФОРА" від 13.03.2025 року №813, відповідь на запит № 263600799 від 16.04.2025 року; відповідь на запит № 264847559 від 23.04.2025 року, відповідь на запит № 264847643 від 23.04.2025 року; довідки від 06.04.2025 року, від 19.04.2025 року, від 16.04.2025року, складені та отримані після ухвалення судом першої інстанції судового рішення, але які мають істотне значення для справи.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив надані позивачем докази, не взяв до уваги доводи позивача та факти, які мають суттєве значення для розгляду справи, не взяв до уваги висновок Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації щодо визначення способів участі у вихованні та спілкуванні батька з дитиною, крім того, судом проігноровано той факт, що розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 31.01.2024 року № 87 «Про участь батька у вихованні малолітнього ОСОБА_3 », вже було визначено порядок спілкування з дитиною, порушення графіку спілкування або перешкод зі сторони матері дитини не було, відсутні підстави для зміни порядку спілкування батька з дитиною в судовому порядку. Вищевказані порушення в результаті призвели до прийняття судом першої інстанції необгрунтованого та незаконного рішення, яке підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції.
Зазначає, що з моменту розірвання шлюбу між сторонами, відповідач жодного разу не цікавився дитиною та за три роки він жодного разу не сплачував аліменти на утримання дитини, про що на даний момент відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_4 та його внесено до Єдиного реєстру боржників.
Крім того, судом не взято до уваги той факт, що під час одного з візитів відповідача, а саме 20.03.2024 року, на слова позивача про те, що відповідач шкодить психологічному стану дитини, зазначив що вб'є позивачку та скривдить всю її сім'ю. Через агресію та погрози зі сторони відповідача позивачка навіть була змушена шукати інше житло для переїзду, щоб убезпечити себе та свою родину.
За вищевказаним фактом до Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві позивачкою подано заяву про вчинення колишнім чоловіком ОСОБА_2 кримінального правопорушення.
Вказує, що одного разу відповідач ОСОБА_2 , сильно вдарив сина ОСОБА_5 в живіт.
Сторона позивача вважає, що суд першої інстанції помилково вважав, що бездіяльність та негативно налаштована та досить агресивна поведінка відповідача не призвела до розриву зв'язків між батьком та сином, зважаючи на те, що син вже цілком усвідомлено просить припинити зустрічі з батьком та висловлює своє небажання бачити його. Виправдовуючи поведінку відповідача, суд першої інстанції абсолютно безпідставно дійшов висновків про те, що відмова дитини від спілкування з батьком пов'язана з бажанням уникнути стресових ситуацій, а не з тим, що дитина боїться батька, оскільки той спричинить йому шкоду.
На переконання сторони позивача, факти, зазначені в позовній заяві та долучені до неї докази, в сукупності слід розцінювати, як ухилення від виховання дитини та свідоме нехтування своїми обов'язками. Вищевикладене свідчить про доцільність застосування щодо відповідача такого заходу, як позбавлення батьківських прав.
Всупереч вищевикладеним твердженням та нормам матеріального права судом першої інстанції не застосовано вимоги п.2 ч. 1 ст. 164 СК України, відповідно до якої мати, батько може бути позбавлений батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
В частині задоволених позовних вимог зустрічного позову сторона позивача зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги її доводи про те, що саме звернення ОСОБА_2 до суду з вимогою про визначення способів участі батька у вихованні дитини є передчасним та не підлягає задоволенню, оскільки Сімейним кодексом України, зокрема, статтею 159, чітко встановлений правовий механізм визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, який проживає окремо, у випадку неможливості досягнення батьками згоди стосовно такого способу, а саме: умовою звернення до суду з таким позовом є наявність відповідного рішення органу опіки та піклування та його невиконання або ухилення від виконання того з батьків, з ким мешкає дитина. В даному випадку з боку ОСОБА_1 відповідне рішення органу опіки та піклування виконується, а отже правових підстав для звернення до суду у позивача (батька дитини) за зустрічним позовом не має.
Зважаючи на те, що між сторонами було досягнуто згоди щодо визначення способів участі батька у вихованні дитини, що зафіксовано Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві Державної адміністрації № 87 від 31.01.2024 року «Про участь батька у вихованні малолітнього ОСОБА_3 », а нових обставин для зміни графіка участі не було доведено позивачем за зустрічним позовом, то у суду були відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.
Враховуючи те, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправні дії відповідача та здійснення нею перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з сином, то суд першої інстанції, на думку сторони позивача, незаконно задовольнив зустрічний позов.
Сторона позивача вважає, що подання зустрічного позову про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною та встановлення нового графіка спілкування є не проявом турботи батька до дитини або бажанням бачитись з сином, а є лише намаганням уникнути наслідків позбавлення батьківських прав, бо така нібито турбота у батька з'явилася після подачі позивачем позову про позбавлення його батьківських прав.
Не погоджуючись з ухваленим додатковим рішенням суду першої інстанції від 01 травня 2025 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Шеремет Марія Олегівна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати додаткове судове рішення у незадоволеній частині заяви про ухвалення додаткового судового рішення та ухвалти нове судове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 66 000, 00 гривень.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що додаткове рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що правова допомога у суді першої інстанції була надана відповідачу адвокатом Шеремет М.О. у повному обсязі, з повним документальним підтвердженням проведеної правової роботи, про що наявні процесуальні документи в матеріалах справи та перелічені в акті виконаних робіт, наданих послуг.
Сторона відповідача вважає що, задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення 10 000 грн за рік супроводження даної справи, яка включала 2-ві позовні заяву, допит свідків, долучення доказів, суд першої інстанції фактично обісцінів роботу адвоката і жодного законодавчого обґрунтування у додатковому рішенні не зазначив.
В судовому засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Мєшальніков Олександр Володимирович повністю підтримали доводи своєї апеляційної скарги та просили її задовольнити. Проти доводів апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шеремет Марії Олегівни заперечували
Представники третіх осіб Служби у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації та Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у м.Києві державної адміністрації в судове засіданння не з'явились, про день та час слухання справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку. Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної у м.Києві державної адміністрації подала до суду заяву про розгляд справи у відсутності її представника. Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністраціїпричину неявки свого представника апеляційному суду не повідомила, а тому суд вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мєшальнікова Олександра Володимировича та представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шеремет Марії Олегівни не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 04.04.2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02.05.2019 року було розірвано. Рішення суду набрало законної сили 02.06.2019 року.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дититину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається у 2-Г класі Ліцею № 293 Деснянського району міста Києва.
Згідно з характеристикою з місця навчання від 14.12.2023 року ОСОБА_3 навчається у ліцеї з 01.09.2023 року, характеризується позитивно, як дисциплінований та уважний учень. Дитина завжди чисто вдягнена та доглянута, забезпечена необхідним навчальним приладдям. Основну участь у вихованні, піклуванні, навчанні ОСОБА_3 приймає мати ОСОБА_1 , якій допомагають її батьки, які також приводять та забирають хлопчика зі школи. Батька ОСОБА_2 жодного разу класний керівник та директор ліцею не бачили.
Судовим наказом від 19.06.2019 року, виданим Оболонським районним судом м. Києва у справі № 756/8047/19, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 13.06.2019 року та до досягнення дитиною повноліття.
Постановою державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Мамедова К.А. від 02.03.2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання вказаного судового наказу.
У межах вказаного виконавчого провадження № НОМЕР_4 у зв'язку з заборгованістю по аліментам, яка утворилася за період з 13.06.2019 року по 13.06.2023 року у розмірі 212 808,77 грн, державним виконавцем постановами від 13.06.2023 року встановлено тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України та тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Постановами державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Мамедова К.А. від 13.06.2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_2 , яку направлено на виконання до ТОВ «ФОРА», де боржник отримує дохід; накладено арешт на кошти боржника.
Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.04.2024 року за заявою ОСОБА_1 23.04.2024 року підрозділом дізнання Деснянського УП ГУНП у м. Києві до ЄРДР внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, за фактом злісного ухилення ОСОБА_2 від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 24.07.2023 року визнано таким, що не підлягає виконанню у частці 1/12 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 13.06.2019 року до повноліття дитини, судовий наказ, виданий 19.06.2019 року Оболонським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 13.06.2019 року та до досягнення дитиною повноліття . Ухвала набрала законної сили 09.08.2023 року.
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Мамедовим К.А., станом на 01.09.2023 року заборгованість боржника ОСОБА_2 за аліментами становила 143 195,63 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Ярового О.В. станом на 01.01.2025 року заборгованість боржника ОСОБА_2 за аліментами становила 3 414,02 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів старшого державного виконавця Оболонського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Хайдарі Р. станом на 24.03.2025 року заборгованість боржника ОСОБА_2 за аліментами у ВП № НОМЕР_4 відсутня, переплата становить 6 471,56 грн.
На підставі розпорядження Органу опіки та піклування - Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 87 від 31.01.2024 року за заявою ОСОБА_2 останньому був визначений порядок спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до наступного графіку: перша та третя субота та неділя кожного місяця з 10.00 год. до 17.00 год.; зустрічі проводити, враховуючи інтереси, бажання та стан здоров'я дитини.
Станом на час розгляду справи вказане розпорядження органу опіки та піклування є дійсним та не оскаржувалося.
Згідно з висновком Органу опіки та піклування - Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, від 21.01.2025 року № 102-336 дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де для дитини створено належні умови для проживання, повноцінного та всебічного розвитку.
За інформацією ліцею № 293 Деснянського району м. Києва та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Деснянського району м. Києва, основну участь у вихованні, піклуванні та начанні сина приймає мати ОСОБА_1 , на амбулаторні прийоми дитина приходить у супроводі матері.
Батько ОСОБА_2 проживає в однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де також створені належні умови для проживання та виховання дитини. Графіку побачень з дитиною, визначених розпорядженням органу опіки та піклування 31.01.2024 року, батько не порушує, проте під час побачень дитина відмовляється з ним спілкуватися, не пояснюючи причин. Враховуючи стійке бажання батька ОСОБА_2 спілкуватися з сином, заперечення останнього щодо позбавлення його батьківських прав щодо сина, сплату ним аліментів та погашення заборгованості за аліментами, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Встановивши вказані обставини, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація надала також висновок від 21.01.2025 року № 102-337, згідно з яким орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити наступний графік участі батька ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: необмежено спілкуватися з сином ОСОБА_3 особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв'язку; у першу та третю суботу кожного місяця з 10.00 год. до 17.00 год.; у першу та третю неділю кожного місяця з 10.00 год. до 17.00 год.; 13 серпня кожного року (день народження диини) з 14.00 год. до 17.00 год.; 23 серпня кожного року (день народження батька дитини) за попередньою домовленістю між батьками. Зустрічі проводити враховуючи інтереси та бажання дитини.
Відмовляючи в задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції посилався на те, що певна бездіяльність відповідача ОСОБА_2 щодо дитини має місце і встановлена судом з наданих сторонами пояснень та пояснень свідків, проте, вона не призвела до розриву зв'язків між батьком та сином, а тому вказана обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав, особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказує, що він хоче розвивати стосунки зі своїм сином, приймати участь у житті дитини, матеріально допомогати.
Під час розгляду справи судом не встановлено, що батько не відповідає вимогам, необхідним для виховання свого сина, або що він коли-небудь заподіював шкоду останньому, становив загрозу для здоров'я та розвитку дитини, або що спілкування із батьком могло порушити відповідні права дитини, не встановлені інші виняткові обставини, які могли б виправдати позбавлення дитини можливості зберегти зв'язок зі своїм біологічним батьком. Твердження позивача про те, що одного разу відповідач вдарив сина і у того пішла кров з носа, не підтверджується жодним належним та допустимим доказом та заперечується відповідачем.
Опитаний у судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не підтвердив, що батько будь-коли вчиняв щодо нього фізичне насильство. Небажання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спілкуватися з батьком, з огляду на вік дитини (8 років), його проживання з матір'ю окремо від батька, на переконання суду, викликане існуючим тривалим конфліктом між сторонами, сварками між сторонами під час відвідування відповідачем помешкання позивача за встановленим органом опіки та піклування графіком, що поступово призвело до того, що формування ставлення неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до батька відбувається через вплив матері, до якої дитина прихильна та яка має неприязні стосунки із відповідачем. Відмова дитини від спілкування з батьком пов'язана насамперед з бажанням уникнути стресових ситуацій, а не з тим, що дитина боїться батька, оскільки той спричинить йому шкоду. Так, на запитання суду, чому він відмовляється спілкуватися з батьком та йти з ним на прогулянки, коли той приходить, неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , пояснив, що боїться, що батько його вкраде і не поверне до матері.
На переконання суду, в ситуації, що склалася у родині, для налагодження довірливих відносин між батьком та дитиною необхідний час, можливо із залученням психолога, протягом якого поступово буде відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прив'язаності сина до батька. У той же час, позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина не сприятиме такому налагоджуванню стосунків та може остаточно призвести до розриву будь-яких зв'язків батька та сина, що, з урахуванням встановлених судом обставин, буде суперечити інтересам обох.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року в частині висновків про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відповідає.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частини шоста - восьма статті 7 СК України).
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (частини перша - третя статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір'ю, батьком, іншими членами сім'ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.
Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до частини першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
В свою чергу, тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У частині першій статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (пункту 1 статті 18 Конвенції).
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев'ята статті 7 СК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 57, 58, від 07 грудня 2006 року).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року в справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій застосували положення статті 164 СК України без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, не взяли до уваги, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Встановивши фактичні обставини справи, суди неправильно розтлумачили поняття винного ухилення від виконання батьківських обов'язків і дійшли помилкового висновку, що бездіяльність при виконанні батьківських обов'язків свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його доньки, яка проживає разом з матір'ю. При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні. У цій справі судами не встановлено обставин, які б свідчили про те, що батько не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з матір'ю у новій сім'ї. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року в справі № 722/225/23 (провадження № 61-248св24), зазначено, що «Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав. Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки вимушене тимчасове перебування відповідачки за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створюють певні труднощі у налагодженні стосунків між матір'ю та дітьми. Але при цьому мати не усувається від виховання та утримання своїх дітей, цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов'язки. Верховний Суд враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з матір'ю сімейних відносин не відповідає інтересам дітей. Апеляційний суд обґрунтовано не погодився із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав, оскільки цей висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав. Висновок не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків. Та обставина, що тимчасово перебуває за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів. При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначав, що позивач при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей. Матері не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23 (провадження № 61-14891св23)».
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів […] Посилання на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов'язки не можуть бути підставною скасування судових рішень, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв'язків між ним та дітьми, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дітьми з боку їх матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його дітей. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своїми дітьми (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав. Висновок органу опіки та піклування в особі Нововодолазької районної державної адміністрації Харківської області від 05 лютого 2016 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки, має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). З урахуванням наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені позивачем обставини свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та є підставою для позбавлення його батьківських обов'язків відносно доньки є помилковими».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2023 року у справі № 522/9895/22 зазначено, що «доводи касаційної скарги про ненадання відповідачем, який перебуває за кордоном, матеріальної допомоги на утримання дитини, колегія суддів не приймає, оскільки вказана обставина в силу положень статті 164 СК України не є підставою для позбавлення особи батьківських прав, адже сама по собі не свідчить про ухилення відповідачем від виконання обов'язків із виховання дитини».
Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
У справі, що переглядається, при зверненні до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свою позицію позивач обгрунтовував тим, що позивач та відповідач у справі разом не проживають, син проживає з нею та вона утримує дитину. В свою чергу, відповідач не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не бере належної участі в утриманні дитини, не спілкується з дитиною в необхідному обсязі, не дбає про доступ дитини до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду та лікування дитини, що негативно впливає на його розвиток як складову виховання. Зазначені обставини позивач розцінює, як ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування батьком своїмти обов'язками. Крім того, відповідач мав значну заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на лютий 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 179 358,98 грн.
Колегія суддів, вважає, що вказані стороною позивача доводи не свідчать про необхідність застосування до відповідача крайнього заходу впливу, яким є позбавлення особи батьківських прав.
Колегія суддів приймає до уваги висновок Органу опіки та піклування - Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 21.01.2025 року № 102-336 про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Вказаним висновком встановлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де для дитини створено належні умови для проживання, повноцінного та всебічного розвитку.
За інформацією ліцею № 293 Деснянського району м. Києва та КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Деснянського району м. Києва, основну участь у вихованні, піклуванні та начанні сина приймає мати ОСОБА_1 , на амбулаторні прийоми дитина приходить у супроводі матері.
Батько ОСОБА_2 проживає в однокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , де також створені належні умови для проживання та виховання дитини. Графіку побачень з дитиною, визначених розпорядженням органу опіки та піклування 31.01.2024, батько не порушує, проте під час побачень дитина відмовляється з ним спілкуватися, не пояснюючи причин. Враховуючи стійке бажання батька ОСОБА_2 спілкуватися з сином, заперечення останнього щодо позбавлення його батьківських прав щодо сина, сплату ним аліментів та погашення заборгованості по аліментам, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Встановивши вказані обставини Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація надала також висновок від 21.01.2025 року № 102-337, згідно з яким орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити наступний графік участі батька ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: необмежено спілкуватися з сином ОСОБА_3 особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв'язку; у першу та третю суботу кожного місяця з 10.00 год. до 17.00 год.; у першу та третю неділю кожного місяця з 10.00 год. до 17.00 год.; 13 серпня кожного року (день народження диини) з 14.00 год. до 17.00 год.; 23 серпня кожного року (день народження батька дитини) за попередньою домовленістю між батьками. Зустрічі проводити враховуючи інтереси та бажання дитини.
Отже, з вказаних вище висновків Органу опіки та піклування - Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації вбачається, що батьку не байдужа доля сина.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача, при цьому простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Поряд з цим, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, в розумінні чинного ЦПК України, з якого достемено можна було б встановити, що поведінка відповідача ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками щодо дитини.
Доводи апеляційної скарги про те, що з моменту розірвання шлюбу між сторонами, відповідач жодного разу не цікавився дитиною та за три роки він жодного разу не сплачував аліменти на утримання дитини, про що на даний момент відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_4 та його внесено до Єдиного реєстру боржників, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім'ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75).
Держава має позитивні зобов'язання сприяти возз'єднанню сім'ї (рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (STRAND LOBBEN AND OTHERS v. NORWAY), № 37283/13, пункт 209).
ЄСПЛ у рішенні від 25 лютого 2020 року у справі «Ю. І. проти Росії» (Y.I. v. RUSSIA), заява № 68868/14, пункт 87, зазначив, що держава через її уповноважені органи до того, як ухвалює кардинальні рішення, які спрямовані на розділення сім'ї, має попереджати батька про його поведінку, зокрема щодо неучасті у житті дитини, та наслідки, які вона може мати для нього.
Особисті конфліктні відносини між батьками чи наявність у житті матері/батька особи, яку вони вважають «коханним свого життя» не можуть шкодити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічних батьків.
У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».
У справі, що переглядається, колегія суддів не встановила будь-якої реальної загрози від відповідача, як батька, благополуччю його сина, водночас, лише сам факт окремого проживання батька та не відвідування ним школи, не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказані обставини вказують на необхідність налагодження стосунків між батьком і сином та, за можливості, застосування сімейної медіації.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не взято до уваги той факт, що під час одного з візитів відповідача, а саме 20.03.2024 року, на слова позивача про те, що відповідач шкодить психологічному стану дитини, він зазначив що вб'є позивачку та скривдить всю її сім'ю, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки на підтвердження вказаних обставин позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу, в розумінні чинного ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 зазначено, що рішення не може ґрунтуватися на припущеннях і поясненнях однієї зі сторін.
Тож колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, вжив необхідних заходів для повного та всебічного встановлення обставин справи, та прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідачем не надано жодного, які достеменно підтверджували б вчинення відповідачем по відношенню до позивача та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фізичного насильства.
Доводи апеляційної скарги про те, що факти, зазначені в позовній заяві та долучені до неї докази в сукупності слід розцінювати, як ухилення відповідача від виховання дитини та свідоме нехтування ним своїми обов'язками, що в розумінні п.2 ч. 1 ст. 164 СК України є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, колегія суддів відхиляє, оскільки вони свідчать лише про власну інтерпретацію позивачем обставин справи та юридичного змісту норм права.
Також, задовольняючи частково позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні дитини, суд першої інстанції вказав на те, що оскільки перешкод, які б чинила відповідач за зустрічним позовом у спілкуванні позивача з дитиною у судовому засіданні не встановлено, і твердження позивача про те, що відповідач вживає усі заходи, щоб не допустити спілкування дитини з батьком не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, зустрічний позов у цій частині не підлягає задоволенню.
Разом з тим, відмова у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею (у випадку не встановлення таких перешкод) не є підставою для відмови судом у визначенні способу і порядку участі батька у вихованні дитини.
Оскільки сторонами не погоджено способи участі позивача за зустрічним позовом у вихованні сина (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання, тощо), місце та час їхнього спілкування, суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення порядку участі позивача за зустрічним позовом у спілкуванні та у вихованні сина.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року в частині висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею сторонами не оскаржується, а тому, керуючись ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції з рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року в частині висновків про наявність правових підстав для визначення порядку участі батька у спілкуванні та у вихованні сина, погоджується.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року в частині висновків про наявність правових підстав для визначення порядку участі батька у спілкуванні та у вихованні сина відповідає.
Статтею 18 Конвенції про права дитини визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 7 Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. І таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Отже, батько, який проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
У рішенні від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Отже, визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини.
Суд при встановленні способу спілкування має дотримуватися розумного балансу на участь обох батьків у вихованні дитини.
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19 (провадження № 61-5501св22), від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22 (провадження № 61-2097св23).
Встановлюючи порядок побачень батька із сином, врахувавши інтереси дитини, її вік, режим навчання та відпочинку, а також закріплений у положеннях чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участі у її вихованні, врахувавши бажання батька на участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, встановивши відсутність обставин, які б унеможливлювали реалізацію права батька на таке спілкування, необхідність спілкування дитини як з батьком, так і з матір'ю, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість визначення порядку зустрічей батька із сином.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скаргри про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги висновок Служби у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації щодо визначення способів участі у вихованні та спілкуванні батька з дитиною та розпорядження Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 31.01.2024 року № 87 «Про участь батька у вихованні малолітнього ОСОБА_3 », якими вже було визначено порядок спілкування батька з сином, а тому відсутні підстави для зміни порядку спілкування батька з дитиною в судовому порядку, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
На підставі розпорядження Органу опіки та піклування - Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 87 від 31.01.2024 року за заявою ОСОБА_2 останньому був визначений порядок спілкування з малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до наступного графіку: перша та третя субота та неділя кожного місяця з 10.00 год. до 17.00 год.; зустрічі проводити, враховуючи інтереси, бажання та стан здоров'я дитини.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказаним розпорядженням не погоджено способи участі позивача за зустрічним позовом у вихованні сина (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання, тощо), місце та час їхнього спілкування, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для визначення порядку участі позивача за зустрічним позовом у спілкуванні та у вихованні сина, встановити наступний порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні дитини, а саме:
- з метою налагодження емоційного зв'язку між батьком ОСОБА_2 та дитиною суд встановив перехідний період, упродовж якого провести перші чотири зустрічі батька з дитиною кожної суботи з 12-00 год. до 14-00 год. у присутності матері дитини в місцях, узгоджених обома батьками дитини (відвідування парків відпочинку, рекреаційних зон, торгово-розважальних центрів, кафе, ресторанів, театрів, кінотеатрів);
- протягом наступних трьох місяців після перших чотирьох зустрічей батька з дитиною у присутності матері, у першу та третю суботу кожного місяця з 11-00 год. до 17-00 год. та першу та третю неділю кожного місяця з 11-00 год. до 17-00 год. без присутності матері дитини, у місцях, які визначає батько дитини самостійно з урахуванням побажань та інтересів дитини (відвідування парків відпочинку, рекреаційних зон, торгово-розважальних центрів, кафе, ресторанів, театрів, кінотеатрів), з можливістю перебування за місцем проживання (перебування) батька, проте у будь-якому разі за територіальним місцем проживання (перебування) дитини (населеному пункті місця проживання дитини з матір'ю);
- після закінчення перехідного періоду кожного першого та третього тижня місяця, починаючи з 10-00 год. суботи до 16-00 год. неділі (у дні, коли відсутнє навчання у школі) без присутності матері, за місцем проживання (перебування) батька, з урахуванням побажань та інтересів дитини;
- після закінчення перехідного періоду побачення батька з сином щороку три календарні дні поспіль на осінніх, три календарні дні поспіль на зимових та три календарні дні поспіль на весняних канікулах за місцем проживання батька без присутності матері дитини, за погодженням з матір'ю дитини календарних дат, з обов'язковим поверненням дитини за місцем її проживання з матір'ю;
- після закінчення перехідного періоду щорічно під час літніх канікул протягом п'ятнадцяти календарних днів поспіль за місцем проживання батька без присутності матері, за погодженням з матір'ю дитини календарних дат, з обов'язковим поверненням дитини за місцем її проживання з матір'ю, з можливістю у цей період сумісного відпочинку/оздоровлення дитини і батька без присутності матері на території України, за погодженням з дитиною щодо виду відпочинку. Напрямок, умови поїздки та умови проживання під час подорожей з батьком дитини під час літніх канікул попередньо мають бути повідомлені матері дитини за один місяць до канікул;
- після закінчення перехідного періоду кожного парного року для святкування дня народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,- з 14-00 год. до 17-00 год. без присутності матері дитини, з обов'язковим поверненням дитини за місцем її проживання з матір'ю, в місцях, які визначає батько дитини самостійно з урахуванням побажань та інтересів дитини, з можливістю перебування за місцем проживання (перебування) батька; саме такий порядок святкування дня народження дитини не призведе до усунення матері дитини від його святкування;
- після закінчення перехідного періоду щороку для святкування дня народження батька дитини - з 14-00 год. до 17-00 год. без присутності матері дитини, з обов'язковим поверненням дитини за місцем її проживання з матір'ю, в місцях, які визначає батько дитини самостійно з урахуванням побажань та інтересів дитини, з можливістю перебування за місцем проживання (перебування) батька;
- безперешкодне щоденне спілкування батька з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , особисто без обмежень в часі за допомогою мобільного, інтернет - та телефонного зв'язку зі збереженням звичного для дитини режиму та з урахуванням бажання та стану здоров'я дитини, зобов'язавши мати дитини ОСОБА_1 повідомляти батька ОСОБА_2 про номери, зміну номерів засобів телефонного зв'язку, контактних даних, зокрема у мережі Інтернет, дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що саме такий спосіб участі батька у вихованні сина та спілкуванні з ним у повній мірі відповідатиме інтересам дитини та достатнім чином забезпечить участь батька у процесі виховання сина.
Будь яких належних та допустимих доказів на недоцільність та необгрунтованість вказаного вище порядку спілкування батька з дитиною матір'ю ОСОБА_1 суду не надано і матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться лише до незгоди з ухваленим судовим рішенням суду першої інстанції.
Також, додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень 00 копійок, зазначивши, що оцінивши наявні у матеріалах справи докази, ураховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи, майнового стану сторін, критерію необхідності таких робіт та їх значимості для справи, беручи до уваги часткове задоволення зустрічного позову, заперечення сторони позивача щодо заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу, суд вважає, що справедливим, співмірним та обґрунтованим розміром витрат відповідача на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача, є 10 000,00 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В силу вимог положень ЦПК України, зокрема ч.8 ст.141 вказаного Кодексу, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
З матеріалів справи вбачається, що 06.05.2024 року між ОСОБА_2 та адвокатом Шеремет М.О. було укладено договір про надання правової допомоги.
Відповідно до пункту 3.1. договору за виконання умов даного договору клієнт сплачує адвокату гонорар, який визначається сторонами у додаткових угодах, виходячи зі ступеня важкості справи, обсягу правової допомоги, витраченого часу, тощо або за домовленістю сторін адвокат надає клієнту безоплатну правову допомогу.
04.04.2025 року між ОСОБА_2 та адвокатом Шеремет М.О. укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 06.05.2024 року, у якій сторони домовились, що за супровід, участь, підготування всіх необхідних процесуальних документів адвокатом у цивільній справі № 756/5553/24 в суді першої інстанції клієнт сплачує на користь адвоката 66 000,00 грн згідно з актом виконаних робіт та наданих послуг упродовж 30 банківських днів з моменту винесення рішення у зазначеній справі. Правова допомога вважається прийнятою клієнтом у повному обсязі з моменту направлення або надання адвокатом клієнту акту виконаних робіт та наданих послуг.
Відповідно до Акту виконаних робіт, наданих послуг від 04.04.2025 року під час розгляду цивільної справи № 756/5553/24 адвокатом Шеремет М.О. було витрачено 18 год. 30 хв., загальна вартість одержаних послуг з правничої допомоги складає 66 000,00 грн.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Верховний Суд у постанові від 13.03.2024 у справі № 910/5724/23 висловив правову позицію про те, що в матеріалах справи відсутня конкретизація наданих усних консультацій протягом 2 год, а з огляду на предмет та підстави позову, однотипність та стандартність справи, Суд ставить під сумнів їх реальність. Відтак у цій частині заява позивача не підлягає задоволенню.
Відтак, колегія суддів вважає, що визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції не врахував принципів співмірності та розумності судових витрат, не врахував характер правовідносин, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, розумність їхнього розміру та дійшов передчасного висновку про стягнення з відповідча на користь позивача в розмірі 144 500 грн.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
ОСОБА_2 заявлено до стягнення 66 000 грн витрат на правову допомогу.
Колегія суддів погоджується з тим, що, заявлена ОСОБА_2 сума судових витрат на правничу допомогу є неспівмірноюта необґрунтованою з огляду на те, що предмет спору в даній справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 66 000 грн до 10 000 грн.
Доводи апеляційної скарги про те що, задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення, стягуючи витрати лише у розмірі 10 000 грн за рік супроводженння адвокатом даної справи, які включали 2-ві позовні заяви, допит свідків, долучення доказів, суд першої інстанції фактично обезцінив роботу адвоката і жодного законодавчого обґрунтування у додатковому рішенні не зазначив, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
У своїй постанові від 15.06.2022 року у справі № 910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду дійсно зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, одночасно, зробивши акцент на тому, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
У той же час, для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанова Верховного Суду від 01.02.2023 у справа № 160/19098/21).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином, доводи, викладені представником позивача ОСОБА_1 адвокатомМєшальніковим Олександром Володимировичем та представникомвідповідача ОСОБА_2 адвокатом Шеремет Марією Олегівною в апеляційних скаргах, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судових рішень не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційних скарг представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мєшальнікова Олександра Володимировича та представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шеремет Марії Олегівни.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мєшальнікова Олександра Володимировича та представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шеремет Марії Олегівни залишено без задоволення, а судові рішення без змін, то розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Мєшальнікова Олександра Володимировича та представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Шеремет Марії Олегівни залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді: