03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/3718/2025
11 червня 2025 року м. Київ
Справа № 369/2437/22
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Фінагеєвої І.О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради, третя особа - Приватне підприємство «ФОРАС-Ленд» про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю,
встановив:
У лютому 2022 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що 18 листопада 2021 року дізнався, що рішенням від 04 лютого 1999 року Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада видала ОСОБА_3 державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 015488 на земельну ділянку площею 0,082 га за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований у Книзі записів державних актів про право власності на землю за номером 137.
Водночас позивачу 28 грудня 2002 року рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради видано державний акт серії ІІ-КВ № 085284 на право приватної власності на ту ж земельну ділянку, площею 0,0804 га за тією ж адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований у Книзі записів державних актів про право власності на землю за номером 2053.
Позивач вважає, що державний акт про право власності на землю був виданий ОСОБА_3 з порушенням вимог закону, що прямо порушує його цивільне право.
Враховуючи наведене, позивач просив: визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 015488 на земельну ділянку площею 0,082 га за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований у Книзі записів державних актів про право власності на землю за номером 137.
Ухвалою Києва-Святошинського районного суду Київської області від 26 червня 2023 року замінено позивача у справі №369/2437/22 з ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 , у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 вересня 2024 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_1 звернуласяз апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав відповідача неналежним та відмовив на цій підставі у задоволенні позовних вимог. У оскаржуваному рішенні відсутні обґрунтування, чому Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада не може бути належним відповідачем.
Крім того, не дослідив докази, які були витребувані та долучені до матеріалів справи, що унеможливило встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: державний акт на землю, лист Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради, лист Головного управління Держгеокадастру та довідку державного реєстру речових прав. Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів земельна ділянка належала позивачу, а не ОСОБА_3 , що судом досліджено не було та не надано будь-якої оцінки.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги та просила задовольнити.
Представник відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому відповідно до ст. 372 ЦПК України судом визнано за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах позовні вимоги пред'явлені до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради як органу місцевого самоврядування, який прийняв рішення про видачу оспорюваного акту на право власності на землю. Водночас, особу ОСОБА_3 , якому було видано акт, до участі у справі позивач не залучила, а суд не уповноважений на власний розсуд порушувати вирішення такого роду процесуальних питань. За таких обставин пред'явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів погоджується, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2021 році Приватним підприємством «Форас-Ленд» була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі ( на місцевості), за заявою ОСОБА_3 від 18 серпня 2021 року для внесення відомостей до автоматизованої системи ведення ДЗК, на земельну ділянку орієнтовною площею 0,0804 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд , яка розташована в межах АДРЕСА_1 .
Як вбачається з копії заяви ОСОБА_3 , до заяви від 18 серпня 2021 року ним було додано копію державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 015488 від 04 лютого 1999 року.
Відповідно до наявної у матеріалах технічної документації копії державного акту серії ІІ-КВ № 015488 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,082 га, розташовану за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, державний акт виданий ОСОБА_3 04 лютого 1999 року на підставі рішення виконкому Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради народних депутатів від 15 жовтня 1998 року. Акт зареєстрований у Книзі реєстрації Державних актів на право власності на землю за номером 137 ( а.с. 28, т. 1)
Також Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський регіональний інститут земельної реформи» в 2021 році було складено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) за заявою ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,0804 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд , яка розташована в межах АДРЕСА_1 .
До вказаної заяви ОСОБА_2 від 27 вересня 2021 року додано державний акт на право власності на землю серії ІІ-КВ № 085284 площею 0,082 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 57, т. 1)
Вказаний держаний акт видано ОСОБА_2 28 грудня 2002 року та зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2053, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки посвідченого державним нотаріусом Київської обласної державної нотаріальної контори за реєстровим № 4-3359.
Як вбачається з вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,080 га, розташованої на території Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 25 вересня 1999 року, зазначена земельна ділянка належала продавцю на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-КВ № 074776, виданого 10 вересня 1999 року виконавчим комітетом Борщагівської сільської ради народних депутатів ( а.с. 63, т. 1).
Згідно з Інформацією з Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна від 26 листопада 2021 року, земельна ділянка за вказаною адресою була передана 11 квітня 2008 року ОСОБА_2 в іпотеку АКІБ «Укрсиббанк» за договором іпотеки від 11.04.2008 року (а.с. 83-84, т. 1).
За змістом заповіту від 13 вересня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Вашагашвілі Д. Д. та зареєстрованого в реєстрі за номером 325к, ОСОБА_2 на випадок смерті заповідав усе належне йому майно своїй матері ОСОБА_1 .
Згідно з листом Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області від 08 грудня 2022 року № 1-12/2732 земельна ділянка, розташована в АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_3 не надавалася, а за зазначеною адресою земельна ділянка належить ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).
Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Частиною 1 ст. 126 ЗК України ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3.1 Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 28 від 15.04.1993 року ( що була чинною на час видачі оспорюваного державного акту, державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 31 січня 2019 року у справі №303/813/14-ц, від 14 вересня 2022 року у справі № 368/1473/15-ц, оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 581/478/18 вказано, що «належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку, та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу».
Заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю від 04 лютого 1999 року № 015488 на земельну ділянку площею 0,082 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на підставі рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради ОСОБА_3 , позивач ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , посилався на те, що вказаний державний акт є підробленим. Такий висновок позивач зробив, оскільки побачив, що підроблений підпис голови сільської ради, а також підписи власників сусідніх земельних ділянок у відомості про встановлення межових знаків, виготовленої посадовими особами ПП «Форас-Ленд», є підробленими.
Вказує, що ПП «Форас-Ленд» прийняло до провадження акт, наданий йому неправомірним власником, а позивач виявився позбавленим права користуватись належною йому власністю.
Таким чином, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вважає особу, що надала державний акт до ПП «Форас-Ленд», зазначеного як власника спірної земельної ділянки, ОСОБА_3 - неправомірним власником.
Разом з тим, до участі у справі вказану особу позивач не залучив, жодних вимог до нього не пред'явив, визначивши відповідачем лише Петропавлівсько-Борщагівську сільську раду.
З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що особу ОСОБА_3 , якому було видано державний акт на землю, до участі у справі позивач не залучив, а суд не уповноважений на власний розсуд порушувати вирішення такого роду процесуальних питань.
Згідно з ч. 1 ст. ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року в справі № 362/884/16-ц , від 24 квітня 2019 року в справі № 758/3921/15-ц , від 24 лютого 2021 року у справі № 581/478/18, від 26 травня 2021 року № 607/2263/16, від 05 вересня 2022 року у справі № 686/18437/17 зроблено висновок, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.
Відповідно до вимог статті 51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), у разі пред'явлення позову до частини відповідачів чи неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі в справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти в задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Як вбачається з копії наявного у матеріалах справи державного акту від 04 лютого 1999 року, який позивач вважає підробним та просить визнати його недійсним і скасувати, в оспорюваному акті зазначено, що його видано на ім'я ОСОБА_3 .
Крім того, як вбачається з розробленої третьою особою технічної документації, ОСОБА_3 18 серпня 2021 року звернувся до ПП «Форас-Ленд» із заявою про виготовлення технічної документації на спірну земельну ділянку на підставі оспорюваного державного акту, додавши до заяви його копію, копію свого паспорта громадянина України та інших документів ( а.с. 27-33, т. 1).
Отже, заявлені позивачем вимоги в частині визнання цього державного акту недійсним безпосередньо стосуються прав та обов'язків ОСОБА_3 , який в такій ситуації має бути залучений співвідповідачем, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішувати питання щодо їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 546/556/21 , визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
З урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
У вказаній постанові від 24 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду наголосив, що «незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад, а тому, встановивши неналежний склад учасників справи, суд не вирішує позов по суті.»
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, не перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, їх доведеність належними та допустимими доказами, належність та ефективність способу захисту, тобто не вирішував позов по суті.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом норм процесуального права, які полягають у недослідженні наданих доказів та відсутності їх належної оцінки в оскаржуваному рішенні, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки особа, на ім'я якої видано державний акт від 04 лютого 1999 року, - ОСОБА_3 до участі в справі в якості співвідповідача не залучений, клопотань про його залучення співвідповідачем за цим позовом позивач не заявляв, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку внаслідок неналежного складу відповідачів.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються висновками суду, викладеними в його рішенні.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 08 серпня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.