Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
08 серпня 2025 року справа №520/5390/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано- Франковській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франковській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФ України в Івано-Франковській області) в якій просить:
- визнати дії відповідача щодо неврахування до страхового стажу періодів роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 для призначення пенсійного забезпечення за віком позивачу, неправомірними;
- зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки від 19.09.1983 серії НОМЕР_2 для призначення пенсійного забезпечення за віком позивачу з моменту первинного звернення позивача за її призначенням, а саме з 03.02.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком. Проте, відповідачем прийнято рішення від 10.02.2025 №20515001733 про відмову в призначенні пенсії. В якості підстави для відмови у призначенні пенсії зазначено, що до страхового стажу не зараховані періоди роботи згідно записів трудової книжки від 19.09.1983 серії НОМЕР_2 , оскільки титульна сторінка не засвідчена печаткою підприємства, на якому заведено трудову книжку. На переконання позивача, вказане рішення відповідача є протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивач не повинна нести відповідальність за заповнення трудової книжки.. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Відповідач 07.04.2025 через канцелярію подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на правомірність оскаржуваного рішення, оскільки необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить від 20 до 30 років при необхідному віці 60 років. Щодо суті спору відповідач зазначає, що до загального трудового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки від 19.09.1983 серії НОМЕР_2 , з огляду на відсутність на титульній сторінці трудової книжки відтиску печатки підприємства на якому трудова книжка заповнювалась підприємством, що є обов'язковим реквізитом згідно Інструкції №58.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач 03.05.2025 звернулася до територіального органу Пенсійного Фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням від 10.02.2025 №205150017333 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком. Свою відмову мотивував тим, що до страхового стажу не зараховано період роботи згідно записів трудової книжки від 19.09.1983 серії НОМЕР_2 , оскільки титульна сторінка не засвідчена відтиском печатки, чим порушено пункт 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 № 110..
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що суть спору полягає у наявності чи відсутності правових підстав для зарахування до загального стажу позивача періодів роботи, згідно трудової книжки серії від 19.09.1983 серії НОМЕР_2 .
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі по тексту - Закон України №1058-IV; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону України №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон України №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі по тексту - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви про призначення пенсії, серед іншого, додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Правовий аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є - трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі №235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі №500/1561/17, від 05.12.2019 у справі №242/2536/16-а.
Так, суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.2003 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а, отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому відсутність інформації про накази про прийняття та звільнення з КСП не може бути підставою для незарахування періоду роботи до страхового стажу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту позивача.
З огляду на вищевикладене, позивач не несе відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами, оскільки обов'язок з належного оформлення трудової книжки законом покладено на страхувальника.
Вищевказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та від 13.06.2018 у справі №813/782/17.
Суд звертає увагу, що порядок ведення (внесення записів) трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 (далі по тексту - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58).
Системний аналіз зазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Таким чином, незарахування до загального трудового стажу позивача спірного періоду роботи згідно записів трудової книжки від 19.09.1983 серії НОМЕР_2 є протиправним, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не - на працівника.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення/перерахунку пенсії є відповідний стаж роботи, а не - дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не - правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Крім цього, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих документів про перерахунок пенсії було недостатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така правова позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до «Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі.
Порядком №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій (в тому рахунку і від архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
Такий підхід узгоджується із нормою частини першої статті 3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Водночас суд наголошує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є - трудова книжка. Лише у випадку якщо записи у трудовій книжці не відповідають вимогам чинного на момент їх внесення законодавства, то орган пенсійного фонду повинен вживати заходи з метою перевірки відповідних відомостей, а не покладати тягар негативних наслідків із необґрунтованих підстав на позивача.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував періоди роботи згідно записів трудової книжки від 19.09.1983 серії НОМЕР_2 позивача до її страхового стажу, відповідач передчасно дійшов висновку про відсутність необхідного страхового стажу та відмовив у призначенні пенсії. Така відмова є необґрунтованою, прийнятою без урахування та оцінки всіх обставин, що мають значення при прийнятті цього рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 10.02.2025 №205150017333 про відмову у перерахунку пенсії.
Відтак, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФ України в Івано-Франковській області від 10.02.2025 №205150017333 та зобов'язання ГУ ПФ України в Івано-Франковській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу позивача періоди роботи згідно записів трудової книжки від 19.09.1983 серії НОМЕР_2 .
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд встановив, що за подання позовної заяви у цій справі позивач сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 07.03.2025 №В168-7А5В-7DЕЕ, копія якої наявна у матеріалах справи.
Як вбачається з позовних вимог, предметом позову у даній справі є одна вимога немайнового характеру, а отже, ставка судового збору за подання даного позову становить - 1211,20 грн.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франковській області (вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ: 20551088) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франковській області від 10.02.2025 №205150017333 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням трудового стажу згідно записів трудової книжки від 19.09.1983 серії НОМЕР_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у даній справі, зарахувавши до стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно записів трудової книжки від 19.09.1983 серії НОМЕР_2 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 08.08.2025.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА