Справа № 280/2335/25
07 серпня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А. розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщені суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (далі відповідач-1) від 22.01.2025 №213050037129, яким було відмовлено в призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області включити до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 15 січня 2024 року.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року справу № 280/2335/25 передано на розгляд за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.
05.05.2025 року зазначена справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду та згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду, адміністративну справу передано для розгляду судді Іванову Е.А.
Ухвалою судді від 12.05.2025 р. у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
В обгрунтування вимог позивач зазначає, що посадова особа підприємства заповнює трудову книжку працівника та несе відповідальність за вірність її ведення, та колективне господарство «Восход» на якому вона працювала залишилось та тимчасово окупованих територіях, а вся документація Скадовського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) залишилась на тимчасово окупованих територіях, а тому отримати підтверджуючи довідки наразі немає можливості, а тому не згодна з оскаржуваним рішення та вважає його неправомірним.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов у якому він позов не визнає, підстав того, що ОСОБА_1 звернулася 15.01.2024 року до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та необхідними документами на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. № 1058-1V. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявністю страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року. ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України у віці 52 роки 07 місяців 20 днів. Страховий стаж позивачки становите 14 років 05 місяців 29 днів. за принципом екстериторіальності документи позивачки розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та відповідно за результатами розгляду поданих документів прийнято рішення про відмову 22.01.2025 № 213050037129 у призначенні пенсії. Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області позивачці до страхового стажу не зараховано - період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці дописано дату заповнення трудової книжки та не завірено належним чином. Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вважає, що оскаржуване рішення прийнято законно та обґрунтовано.
Дослідивши заяви по суті справи, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 15 січня 2025 року звернувся із заявою про призначення пенсії по віку відповідно до закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» яку за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ у Львівській області та рішенням від 22.01.2025 року №213050037129 їй було відмовлено.з підстав того, що її страховий стаж становить 14років 05 міс. 29днів при віці 52роки 07 місяців. Тоді як необхідний стаж для виходу на пенсію становить не менш 15 рік. Та до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці дописано дату заповнення трудової книжки та не завірено належним чином, та запропоновано надати уточнюючі довідки про період роботи та період отримання допомоги та довідку про перейменування підприємства.
Згідно записів у трудовій книжці виписаної позивачу серія НОМЕР_1 : №1 та № 2 з 20.01.1990 по19.08.1994 працювала «обліковцем» на комплексі Колективного господарства «Восход» наказ 13-п від 02.02.1990р.;
Запис №3 та №4 з 04.12.2005 по 30.08.2006 отримувала допомогу по безробіттю в Скадовському центру зайнятості;
Запис №5 та № 6 з 02.01.2010 по 11.06.2010 працювала робітницею тваринницького комплексу Колективне господарство «Восход»;
Запис №7 та № 8 з 01.12.2010 по 12.05.2011 працювала соціальним робітником 6-го розряду Птахіського відділення соціальної допомоги вдома (сільському населенню) Комунальна установа «Скадовський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)»;
Запис №8 та №9 з 13.12.2020 по 29.04.2021 отримувала допомогу по безробіттю в Каланчацькій районної філії Херсонського обласного центру зайнятості.
З довідки Скадовської міської військової адміністрації від 20.03.2025 року вих. №01-13/949 вбачається, що Комунальна установа «Скадовський територіальний центр соціального обслуговування яка знаходилась в Скадовській міській територіальній громаді з 24.02.2022 року по сьогоднішній день знаходиться на ТОТ та всі документи залишились на окупованій території.
Згідно довідки Херсонського обласного центру зайнятості вих.№21/01/03.01/512/25 від 24.03.2025 року позивач перебувала на обліку в Скадовській філії Херсонського обласного центру зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю в період з 04.12.2005-30.08.2006 та з 13.12.2020-29.04.2021
Позивач не погодилась із невключеним до її страхового стажу вищевказаних періодів до стажу та звернулась до суду з позовом.
Джерела права та висновки суду.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За частиною 2 вказаної статті, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
Згідно п.п.3 п.1. ст.115 Закону України №1058 жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, мають право на отримання пенсії - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За частиною 2 статті 27 Закону № 1058-IV, за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до п. «а» ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).
Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 23, 24 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи (служби) є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 р. № 162 (далі - Інструкція № 162). (редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 N 252)
Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно пп. 2.10 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я по батькові (повністю без скорочення або заміни ім'я та по батькові ініціалами) та дата народження вказується на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Освіта середня, середня спеціальна чи вища вказується тільки на підставі документів (атестату, посвідчення, диплому).
Згідно п. 2.11. Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа відповідальна за видачу трудових книжок та після цього ставиться печатка підприємства )або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнюється трудова книжка.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.3 Інструкції № 162).
Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідач як підставу для відмови у зарахуванні періоду роботи за трудової книжки НОМЕР_1 . послався на те, що на титульній сторінці дописано дату заповнення трудової книжки та не завірено належним чином, проте суд враховує, що на титульній сторінці стоїть підпис посадової особи яка заповнила книжку, печатка підприємства та інші всі необхідні дані.
При цьому суд враховує, що інших зауважень щодо записів у трудовій книжці відповідач не висував.
Суд зазначає, що у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, зазначеній в постанові від 06.02.2018 в справі № 677/277/17.
Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж є трудова книжка. Лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи, які визначені вищевказаним Порядком № 637, зокрема: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; довідки; виписки із наказів; особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення; характеристики; письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.05.2018 у справі № 559/484/17 та від 07.11.2019 у справі № 686/19477/16.
Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних та сама по собі не здача облікових книг в архівний відділ не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначений період. Тобто, відсутність відповідних документів на зберіганні в архівних установах не може анулювати записи трудової книжки та позбавити позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу.
Верховний Суд в постанові від 12.12.2019 за результатом розгляду справи № 229/3431/16-а дійшов висновку про безпідставність доводів пенсійного органу про неможливість підтвердження трудового стажу через відсутність на зберіганні в державному архіві запитуваних документів та вказав про неможливість надання повного об'єму необхідних для реалізації прав позивача документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Тобто однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Головне управління Пенсійного фонду України не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
З огляду на встановлені судом обставини та докази, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні спірних періодів роботи позивача до стажу.
Та для повного захисту порушених прав позивача суд вважає необхідним скасувати рішення відповідача та зобов'язати відповідача зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу позивача для чого повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Враховуючи встановлені судом обставини суд доходить висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем при звернені до суду з позовом сплачений судовий збір у розмірі 1211,20грн. за квитанцією від 26.03.2025року.
Таким чином враховуючи задоволення позовних вимог позивача, а також те, що спір виник через неправомірне рішення відповідача-2 суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20грн. з Головного управління ДПС в Львівській області.
Керуючись ч.2 ст.9, ст.ст. 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області від 22.01.2025 №213050037129.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.01.2025 та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )рнокпп НОМЕР_2 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул..Митрополита Андрея, 10) код ЄДРПОУ 13814885.
Суддя Е.А.Іванов