справа№380/8688/25
08 серпня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 (далі відповідач), в якій позивач просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не проведення нарахування і виплату підвищення пенсії ОСОБА_1 , як реабілітованій особі, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як реабілітованій особі, починаючи з 12.02.2025.
Ухвалою від 06.05.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є реабілітованою особою, а тому відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" має право на підвищення пенсії із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком. Відтак, на думку позивача, дії відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії є протиправними.
Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що на позивача не поширюється дія статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Таким чином дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії є правомірними.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Позивач перебуває на пенсійному обліку у Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з архівною довідкою Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області від 04.02.2025 №22 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 21.10.1947 із села Репехів, Жидачівського району (Нововстрілищанського) району, Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 06.02.1948, були виселені на спец поселення з конфіскацією майна в Омську область, по політичних мотивах, як члени сім'ї учасника ОУН, звідки звільнені 28.10.1948.
Відповідно до свідоцтва про народження від 10.05.1939 серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_3 є - ОСОБА_2 (мати) та ОСОБА_4 (батько).
Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 після реєстрації шлюбу позивач змінила дівоче прізвище на прізвище « ОСОБА_2 ».
12.02.2025 позивач звернулась до відповідача із заявою про здійснення перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Листом від 03.03.2025 відповідач відмовив у задоволенні його заяви з посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України Про підвищення рівня пенсійного забезпечення від 16.08.2008 № 654, відповідно до якого позивачу виплачується 43,52 грн набавки, як члену сім'ї реабілітованих. Для зарахування до страхового стажу періоду перебування на спец поселенні як члена сім'ї репресованого та згодом реабілітованого в потрійному розмірі підстав немає.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови як реабілітованій особі у проведенні перерахунку пенсії та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.
Стаття 46 Конституції України проголошує, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону №962-XII "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 №962-XII (далі - Закон України № 962-XII) встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Відповідно до статті 3 Закону №962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями.
Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.
Статтею 1-1 Закону №962-XII визначенні наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з пунктом "г" статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Судом встановлено, що згідно з архівною довідкою Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області від 04.02.2025 №22 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 21.10.1947 із села Репехів, Жидачівського району (Нововстрілищанського) району, Львівської області, за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 06.02.1948, були виселені на спец поселення з конфіскацією майна в Омську область, по політичних мотивах, як члени сім'ї учасника ОУН, звідки звільнені 28.10.1948.
Відповідно до статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на України" вищевказані особи були реабілітовані 24 квітня 1992 року.
При цьому суд зауважує, що позивача було визнано саме членом сім'ї реабілітованої особи, а не репресованою особою, яку в подальшому було реабілітовано.
Суд звертає увагу, що пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII передбачено підвищення пенсій двом категоріям осіб:
- репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано (призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком), та
- членам їх сімей, яких було примусово переселено (призначені пенсії підвищуються на 25 процентів мінімальної пенсії за віком).
Враховуючи встановлені судом обставини у цій справі, зокрема, що позивач належить до категорії громадян, саме членів сім'ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім'ями, реабілітованої по статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", суд вважає, що позивачка, як член сім'ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та була реабілітованою, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Суд звертає увагу, що позивач має статус члена сім'ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та була реабілітованою, відтак має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії, а не як помилково вважає позивач 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Таким чином позовна вимога в частині визнати протиправними дії та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії задоволенню не підлягає.
За наведених обставин суд вважає протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати їй підвищення пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 12.02.2025.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) щодо не проведення нарахування і виплату підвищення пенсії ОСОБА_1 , як реабілітованій особі, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 12.02.2025.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути з бюджетних Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 копійок.
Рішення суду набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Мричко Н.І.