Іменем України
08 серпня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1298/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 , поданим в її інтересах адвокатом Приміч Денисом Володимировичем, до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач), поданим в її інтересах адвокатом Приміч Денисом Володимировичем (далі - представник позивача), до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому представник позивача просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 1 січня 2020 року по 19 липня 2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року (2020-2022 роки);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня 2020 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня 2021 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, за період з 1 січня 2022 року по 19 липня 2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня 2022 року за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач у період з 16 жовтня 2006 року по 29 березня 2023 року проходила військову службу у відповідача.
З метою з'ясування обставин, із використанням якого показника прожиткового мінімуму для працездатної особи в період проходження військової служби з 1 січня 2020 року по 26 березня 2023 року здійснювалося нарахування грошового забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 , остання в особі адвоката, ОСОБА_2 , звернулася з адвокатським запитом до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У відповідь на зазначений адвокатський запит отримано відповідь від 12 червня 2025 року № 09/13268-25-Вих, в якій Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що посадові оклади, оклади за військове звання, щомісячні додаткові та одноразові види грошового забезпечення за вказаний період, а саме з 1 січня 2020 року по 26 березня 2023 року, нараховувалися відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, що визначався шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 цієї постанови.
Таку бездіяльність відповідача представник позивача вважає протиправною та просить зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату перерахованого за період 1 січня 2020 року по 19 липня 2022 року грошового забезпечення.
ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) позов не визнав, про що 15 липня 2025 року через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» за вхідним реєстраційним № 14997/2025 подав відзив на позовну заяву від 15 липня 2025 року б/н, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 6 жовтня 2006 року по 28 березня 2023 року. Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26 березня 2023 року № 139-ОС «Про особовий склад» виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 прикордонного загону, з 28 березня 2023 року. Отже, резюмує відповідач, позивач з військової частини НОМЕР_1 не звільнялася.
Постановою № 704, яка набрала чинності 1 березня 2018 року, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів i коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського i старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового i начальницького складу, згідно з додатком 1 та схему тарифних коефiцiентiв за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового i начальницького складу, згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24 лютого 2018 року) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, пунктом 4 Постанови № 704 визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 i 14.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
При цьому, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Оскільки норма пункту 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не втратила чинності i за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції, чинній до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відповідач переконаний, що відсутні будь-які правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Існування у цьому випадку правової колізії між нормами пункту 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пунктом 4 Постанови № 704 у редакції, чинній до внесення змін Постановою № 103, вирішується на користь положень Закону як акта права вищої юридичної сили.
Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не є нормами права та не узгоджуються з пунктом 3 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Правильність застосування прожиткового мінімуму станом на 2018 рік підтверджують зміни, внесені до Постанови № 704, а саме: пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374) та викладено абзац перший в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 скасовано пункт 6 Постанови № 103 в частині, яка стосувалася прав військових пенсіонерів та звужувала гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення вказаної категорії осіб, але вказана постанова суду не мала жодного відношення до пункту 4 Постанови № 704.
В мотивувальній частині вказаної постанови суду колегія суддів вважала, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування пункту 6 Постанови № 103, за виключенням змін, що вносяться до пункту 2 частини третьої вказаних змін, а саме: щодо набрання чинності Постанови № 704 з 1 березня 2018 року, які залишити в силі.
Також відповідач зауважує, що питання про невідповідність положень пункту Постанови № 704 в редакції Постанови № 103 рішенню Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 826/6453/18 про скасування цієї редакції, та питання чинності чи нечинності Постанови № 704 в редакції на момент її прийняття, не є компетенцією відповідача під час розрахунку грошового забезпечення позивача.
Досліджуючи, зокрема чинну Постанову № 704, можна побачити пункт 4 в редакції Постанови № 103, який законодавець досі не змінив. Тому, маючи право лише виконувати вимоги законодавства, а не його змінювати чи виходити за його рамки, відповідач правомірно застосував положення пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103. З огляду на вказане, протиправна складова саме у діях відповідача відсутня.
Оскільки відповідач зобов'язаний діяти виключно відповідно до вимог чинного законодавства, яким не передбачено діяти у спосіб відповідно до вимог позивача, військова частина НОМЕР_1 вважає, що вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача є недоцільними та такими, що не підтверджені жодними доказами.
До матеріалів справи долучені картки грошового забезпечення за 2020-2022 роки, згідно з якими стає зрозумілим, що за спірний період позивачем не отримана матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань. Відтак, підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Користуючись правом на подання заяв по суті справи, представником позивача подана відповідь на відзив від 17 липня 2025 року б/н.
Відповідач правом на подання заперечень не скористався.
Ухвалою від 30 червня 2025 року про відкриття провадження в адміністративній справі судом визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали судової справи в електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій та у період з 6 жовтня 2006 року по 28 березня 2023 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на різних посадах, зокрема обіймаючи у спірний період посади молодшого інспектора прикордонної служби 2 категорії - кухаря групи логістики відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип В) відділу прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_5 (військове звання - «молодший сержант») ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчать посвідчення учасника бойових дій від 10 жовтня 2023 року серії НОМЕР_4 , видане ІНФОРМАЦІЯ_6 , витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16 жовтня 2006 року № 197-ос «По особовому складу (солдати, сержанти)», витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) від 28 лютого 2020 року № 94-ОС «Про особовий склад», витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) від 21 серпня 2020 року № 561-ОС «Про особовий склад», витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) від 22 липня 2021 року № 529-ОС «Про особовий склад», витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) від 26 березня 2023 року № 139-ОС «Про особовий склад», особисті картки грошового забезпечення за 2020-2022 роки та архівні відомості за 2020-2022 роки, довідка військової частини НОМЕР_1 від 25 квітня 2025 року № 08/2238, витяг з послужного списку без дати та без номеру.
Відповідно до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2020 рік та архівної відомості за 2020 рік посадовий оклад останньої на займаних посадах складав 2640,00 грн; оклад за військове звання «молодший сержант» - 670,00 грн; у грудні 2020 року виплачена допомога для оздоровлення у розмірі 11190,75 грн.
Відповідно до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2021 рік та архівної відомості за 2021 рік посадовий оклад останньої на займаній посаді складав 2640,00 грн; оклад за військове звання «молодший сержант» - 670,00 грн; у грудні 2021 року виплачена допомога для оздоровлення у розмірі 11227,80 грн.
Відповідно до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2020 рік та архівної відомості за 2022 рік посадовий оклад останньої на займаних посадах складав 2640,00 грн; оклад за військове звання «молодший сержант» - 670,00 грн; у листопаді 2022 року виплачена допомога для оздоровлення у розмірі 13879,60 грн; у грудні 2022 року виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 150 відсотків окладу за військовим званням у розмірі 1005,00 грн.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 13 липня 2025 року № 835 про розрахунок посадового окладу, окладу за військовим званням ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2022 року посадовий оклад та оклад за військовим званням ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2022 року розраховувались відповідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року в розмірі 1762,00 грн.
Отже, спірним у цій справі є правомірність обчислення у вказаному періоді посадового окладу позивача та окладу за військове звання, і як наслідок нарахування та виплата інших видів грошового забезпечення, які розраховуються із посадового окладу та окладу за військовим званням, допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, обчислених відповідно до пункту 4 Постанови № 704, в редакції Постанови № 103, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, у розмірі 1762 гривні.
Предметом доказування в цій справі є саме правомірність дій відповідача щодо застосування пункту 4 Постанови № 704, в редакції пункту 6 Постанови № 103, після прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18, якою визнано протиправною та скасовано пункт 6 Постанови № 103, тобто застосування такої розрахункової величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20 листопада 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Постановою № 704 затверджено, зокрема тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Також пунктом 6 Постанови № 704 передбачено виплачувати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців розвідувальних органів), особам рядового і начальницького складу надбавки та доплати, які визначаються в розмірі відсотків від посадового окладу.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою № 103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного вище слідує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 1 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Як свідчать матеріали справи, у спірному періоді відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався Постановою № 704, в редакції Постанови № 103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.
Суд зауважує, що оскільки з 29 січня 2020 року діє первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним з дня, з якого відбулися відповідні зміни.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
В той же час, представник позивача зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при обчисленні грошового забезпечення позивача з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 1 січня 2022 року по 19 липня 2022 року розміри посадового окладу та окладу за спеціальним званням з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року відповідно.
Отже, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.
В цьому випадку представник позивача не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 1 січня 2021 року по 1 грудня 2021 року та з 1 січня 2022 року по 19 липня 2022 року розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року відповідно.
В той же час, дії відповідача щодо не застосування при обчисленні грошового забезпечення позивача 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, представником позивача не оспорюються, тому правові позиції Верховного Суду, на які посилається відповідач у відзиві, є незастосовними до спірних правовідносин.
При визначенні періоду, в якому позивачу неправильно обчислювали та виплачували грошове забезпечення, суд враховує таке.
Представник позивача визначає спірний період з 1 січня 2020 року по 19 липня 2022 року.
Як зазначалось раніше, право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним з дня, з якого діє первинна редакція пункту 4 Постанови № 704. Первинна редакція пункту 4 Постанови № 704 діє з 29 січня 2020 року - дати ухвалення постанови Шостим апеляційним адміністративним судом у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправною та скасовано пункт 6 Постанови № 103. Отже, перерахунок розміру місячного грошового забезпечення має бути проведений з 29 січня 2020 року, а не як зазначає представник позивача - з 1 січня 2020 року.
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Також Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до статті 116 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України у редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби та щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні. З 19 липня 2022 року у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби такий строк становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а у спорах щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні, такий строк становить три місяці з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У цій позовній заяві представник позивача обмежив позовні вимоги відповідно до чинних вимог статті 233 КЗпП України, а саме по 19 липня 2022 року. Разом з цим, суд зазначає, що правильною кінцевою датою спірного періоду, з огляду на положення статті 233 КЗпП України, має бути 18 липня 2022 року.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021 та 2022 роки відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 1 січня 2020 року - набрання чинності Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, у розмірі 2102,00 гривні.
Статтею 7 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у розмірі 2102,00 гривні.
При вирішенні питання, який із видів прожиткового мінімуму, перелік яких міститься в статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та статті 7 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», слід використовувати для обчислення позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 01 січня 2022 року по 18 липня 2022 року відповідно до вимог Постанови № 704, суд вважає за потрібне зазначити таке.
Закон України від 5 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Згідно з положеннями статті 1 Закону № 2017-III у цьому Законі терміни і поняття вживаються у такому значенні:
державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;
прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
У свою чергу, відповідно до статті 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Також суд вважає за необхідне звернутись до положень Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», статтею 1 якого встановлено:
прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;
прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, для обчислення позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року відповідно до вимог Постанови № 704 відповідачу слід використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, у розмірі 2270 гривень та 2481 гривня відповідно.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині проведення перерахунку місячного грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року, підлягають задоволенню у спосіб застосування прожиткового мінімуму, визначеного станом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року відповідно.
Суд зазначає, що оскільки у спірний період (з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року) позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовій частині НОМЕР_1 ), то саме ним й допущено протиправну бездіяльність, яка полягає в ухиленні суб'єкта владних повноважень від виконання покладених на нього законодавством обов'язків щодо перерахунку місячного грошового забезпечення позивача за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року включно виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року.
Пунктом 2 Постанови № 704, яка є чинною з 1 березня 2018 року, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи) (абзац перший пункту 3 Постанови № 704).
Відповідно до пункту 2 розділу І «Загальні положення» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306 (далі - Інструкція № 558 у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), у цій Інструкції термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством. Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням); щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
За приписами пунктів 3-5 розділу І «Загальні положення» Інструкції № 558 грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату. За службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці.
Згідно з пунктом 7 розділу І «Загальні положення» Інструкції № 558 грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Отже, належним відповідачем у цій справі є саме військова частина НОМЕР_1 , яка у спірному періоді виплачувала позивачу за місцем його служби грошове забезпечення в меншому, ніж належало, розмірі.
Відповідно до пункту 3 статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктами 1, 2 глави 7 «Допомога для оздоровлення» розділу IV «Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення. Допомога надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, а начальникові (командирові) - на підставі наказу начальника вищого рівня із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Відповідно до пункту 3 глави 7 «Допомога для оздоровлення» розділу IV «Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції № 558 особам офіцерського складу, прийнятим на військову службу за контрактом, а також призваним на військову службу за призовом або на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, громадянам, яких прийнято на військову службу за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу, а також призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період допомога для оздоровлення надається в разі, якщо в році її отримання військовослужбовець має право на щорічну основну відпустку незалежно від її тривалості.
Розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги (абзац перший пункту 5 глави 7 «Допомога для оздоровлення» розділу IV «Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції № 558).
Отже, позовна вимога про зобов'язання відповідача провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату допомоги для оздоровлення за 2020-2021 роки із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року та 1 січня 2021 року відповідно, підлягає задоволенню.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року та допомоги для оздоровлення за 2020 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року та допомоги для оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року (2102,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та допомоги для оздоровлення за 2021 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та допомоги для оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог належить відмовити через їх безпідставність та необґрунтованість.
Також суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Кабінетом Міністрів України 12 травня 2023 року прийнято постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), якою внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 та установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Зміни, внесені Постановою № 481 до пункту 4 Постанови № 704, набрали чинності 20 травня 2023 року.
Згідно з частиною першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд вказує, що коментована Постанова № 481 набрала чинності з 20 травня 2023 року. При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Також у вказаній Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності Постанови № 481).
За обставинами цієї справи підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача виникли 29 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року у зв'язку із набранням чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 та зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, зважаючи на відсутність в Постанові № 481 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, у суду відсутні підстави для її застосування до спірних правовідносин та позбавлення позивача права на перерахунок грошового забезпечення, набутого ним до набрання чинності цією Постановою.
Крім цього, в постанові від 8 жовтня 2024 року у справі № 580/8908/23 Верховний Суд відхилив доводи відповідача в частині, що стосуються внесених Кабінетом Міністром України Постановою № 481 змін до пункту 4 Постанови № 704 та визначення розрахунковою величиною для обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб фіксованої суми замість розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який за загальним правилом кожен рік зростає, оскільки такі зміни відбулись пізніше, ніж виникли спірні відносини.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є частково обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги належить задовольнити частково та зі словесним корегуванням обраного способу захисту порушених прав позивача.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не вирішується, оскільки до ухвалення рішення суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката позивачем не заявлено і суду не надано доказів, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити частково позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), поданий в його інтересах адвокатом Приміч Денисом Володимировичем, до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (ідентифікаційний код НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року та допомоги для оздоровлення за 2020 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року та допомоги для оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 1 січня 2020 року (2102,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та допомоги для оздоровлення за 2021 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року та допомоги для оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 1 січня 2021 року (2270,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення за період з 1 січня 2022 року по 18 липня 2022 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року (2481,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська