про повернення позовної заяви
07 серпня 2025 року м. Київ № 320/10567/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) у не поновленні військовослужбовця ОСОБА_2 ( НОМЕР_4 ) на посаді та для проходження військової служби у Збройних Силах України з 11.11.2022 року у відповідності до статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232- XII "Про військовий обов'язок і військову службу" та пункту 144-6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) яка полягає у не виплаті грошового забезпечення за час незаконного призупинення проходження військової служби військовослужбовцю ОСОБА_3 ( НОМЕР_4 ) з 11.11.2022 року по момент фактичного поновлення на займаній посаді на військовій службі;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) поновити військовослужбовця ОСОБА_2 ( НОМЕР_4 ) на посаді та відновити проходження військової служби у Збройних Силах України з 11.11.2022 року у відповідності до статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" та пункту 144-6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) виплатити грошове забезпечення за час незаконного призупинення проходження військової служби військовослужбовцю ОСОБА_3 ( НОМЕР_4 ) з 11.11.2022 року по момент фактичного поновлення посаді на військовій службі;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 ( НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошової винагороди за весь час не виплати, по день фактичної виплати;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) подати у строк 30 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) подати у строк 30 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви встановленим Кодексом адміністративного судочинства України вимогам, ухвалою суду від 10 березня 2025 року позов залишено без руху та надано позивачу час на усунення виявлених недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного, характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права та підкріпити обґрунтування відповідними доказами.
На виконання вимог ухвали суду від 10 березня 2025 року позивачем подано заяву про поновлення строку на звернення до суду.
В обґрунтування поважності пропуску місячного строку на звернення до суду в даній категорії спорів зазначив, що постійно звертався до різних суб'єктів з метою захисту своїх інтересів, в тому числі до суду, проте суд не визначив належного відповідача, що мало наслідком відмову у задоволенні позову, тому позивач визначив нових відповідачів, що свідчить про поважність пропуску строку на звернення до суду.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду, суд зазначає таке.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та у даному випадку становить три місяці.
Необхідно зазначити, що строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті.
Водночас право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати.
Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду, із урахуванням положень частини п'ятої статті 122 КАС України суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 КАС України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду».
Суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежовувати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатись про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
Так, згідно з матеріалами позовної заяви, позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються поновлення його на військовій службі з 11.11.2022.
Тобто, про можливе порушення своїх законних прав та інтересів позивач дізнався або повинен був дізнатися з часу припинення проходження військової служби у кінці 2022 року.
В той же час, до суду позивач звернувся у березні 2025 року, тобто строк на звернення до суду перевищений більше ніж в 27 разів.
В обґрунтування поважності пропуску місячного строку на звернення до суду в даній категорії спорів зазначив, що постійно звертався до різних суб'єктів з метою захисту своїх інтересів, в тому числі до суду, проте суд не визначив належного відповідача, що мало наслідком відмову у задоволенні позову, тому позивач визначив нових відповідачів, що свідчить про поважність пропуску строку на звернення до суду.
Як вже зазначалося вище судом, встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин (постанова ВС від 12.09.2019 №826/3318/17).
Судова практика сформувала стійкі критерії поважності причин (постанова ВС від 27.11.2018 № 473/2236/17):
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк (є причиною);
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла або тривала протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновлення строку - це виняток з загального правила, тому потребує докладного обґрунтування і не може ґрунтуватися на суб'єктивних обставинах.
Суть заяви представника позивача про поважність пропуску строку на звернення до суду зводиться до наступних тез:
- сторона позивача здійснювала тривалу переписку з стороною відповідача(ів) для поновлення своїх прав та отримання всіх доказів по справі;
- позивач не мав можливості підготувати вчасно та обґрунтовано позовну заяву у строки визначені законодавством у зв'язку з тим, що попередній суд не визначив належного відповідача.
Суд критично сприймає твердження про те, що зазначені причини пропуску строку на звернення до суду є поважними з огляду на наступне.
Процесуальним законодавством передбачений чіткий законний механізм і алгоритм дій у разі неможливості подачі усіх необхідних доказів під час звернення до суду із позовною заявою.
Так, згідно з ч. 1 ст. 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Суд може витребувати докази також до подання позову в порядку, встановленому статтями 114-117 цього Кодексу (ч. 4 ст. 80 КАС України).
Тому, якщо позивач не може самостійно подати необхідні докази до суду він може скористатися своїх правом подання відповідного клопотання до суду.
Відповідно, тривала переписка не може вважатися поважною причиною пропуску строку на звернення до суду (постанова ВС від 26.02.2020 №826/14417/18).
Крім цього, як встановлено судом, відповідно до даних програми "Діловодство спеціалізованого суду" позивачем подавалася позовна заява та вирішена адміністративна справа, якій було присвоєно №320/9100/24. У справі № 320/9100/24 заявлялися позовні вимоги:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не поновлення військовослужбовця ОСОБА_1 на посаді, не продовження військової служби у Збройних Силах України з 11.11.2022;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 вчинити відносно військовослужбовця ОСОБА_1 дії щодо поновлення на посаді, продовження військової служби у Збройних Силах України з 11.11.2022 у відповідності до статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» та пункту 144-6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_4 грошове забезпечення з 11.11.2022 по момент поновлення на посаді у Збройних Силах України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовлено.
У зв'язку з цим, неналежне оформлення матеріалів позовної заяви, неналежний спосіб захисту, чи неналежне визначення суб'єктного складу сторін, які мали наслідком відмову у задоволенні позову також не можуть вважатися поважною причиною пропуску строку на звернення до суду, оскільки носять суб'єктивний характер, а не об'єктивний.
Проте, що такі обставини носять виключно суб'єктивний характер і не можуть вважатися поважною причиною пропуску строку на звернення до суду зробив висновок Верховний Суд, який відображений у постанові від 14.05.2019 №803/613/15а.
Крім цього, наявність іншого судового спору чи спорів також не є поважною причиною, про що зазначав Верховний Суд у постанові від 26.02.2020 року у справі №140/965/18.
Нерозуміння або незнання законодавства також не є поважною причиною пропуску строку на звернення до суду (постанова ВС від 27.11.2018 № 473/2236/17).
Суд також не погоджується з доводами позивача про ототожнення моменту відліку строку звернення до суду виключно з моментом видання наказу про звільнення та ознайомлення з ним, оскільки вказане спростовується приписами статті 122 КАС України, яка вказує виключно на момент обізнаності особи чи її потенційної можливості бути обізнаною (постанова ВС від 20.02.2020 від № 520/3809/19).
Тому, в будь-якому випадку, отримання стороною позивача наказу звільнення зі служби не пов'язується з початком перебігу строку на звернення до суду.
Більш того, як вбачається із мотивувальної частини рішення Київського окружного адміністративного суду по справі № 320/9100/24 судом встановлено "...Відповідно, правом видання наказу по особовому складу щодо поновлення позивача на посаді та продовження військової служби наділений командир, який є старшим начальником для командування та особового складу Військової частини НОМЕР_2 та є командиром військової частини, штатом якої передбачено військове звання полковника. Я вказує відповідач, ним є командир Військової частини НОМЕР_1 , оскільки штатом військової частини НОМЕР_2 не передбачено наявність військового звання полковника.
Таким чином, повноваження командира Військової частини НОМЕР_2 в частині видання наказу по особовому складу щодо поновлення позивача на посаді та продовження військової служби - відсутні, що вказує на обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав та інтересів у межах спірних правовідносин.....".
Тобто судом, у межах провадження № 320/9100/24 встановлено факт неналежного відповідача по справі.
Водночас, відповідно до положень частини третьої статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України ..якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
Відтак, чинним процесуальним законодавством, у випадку встановлення судом неналежного відповідача по справі, встановлено чіткий алгоритм його дій, а саме заміна неналежного відповідача по справі на належного за згодою позивача.
Що перешкоджало у межах провадження № 320/9100/24 вчинити усіма учасниками процесу такі процесуальні дії матеріали даної справи не містять.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Суд роз'яснює, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку поважних причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин, вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.
Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
З урахуванням викладеного, суд зауважує про те, що позивач дізнався про порушення свого права в той час, коли перестав проходити військову службу і з цього часу почався відлік строку на звернення до суду, який складає один місяць.
Ухвалою від 10 березня 2025 року суд зобов'язував позивача надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об'єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права.
Проте, надана позивачем заява про поновлення строку на звернення до суду таких аргументів не містить.
На переконання суду, вищезазначені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам Кодексу адміністративного судочинства України та недоліки позовної заяви не усунені в спосіб, визначений вищезазначеною ухвалою суду від 10 березня 2025 року.
Згідно з частинами 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача до суду з подібним позовом після того, як перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Керуючись статтями 94, 122, 123, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Причини пропуску строку на звернення до суду визнати неповажними.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачеві.
3. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, зокрема із зазначенням доказів на підтвердження викладених позивачем обставин.
4. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Панченко Н.Д.