ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"08" серпня 2025 р. справа № 300/8152/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дзундза Юрій Романович, до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про визнання протиправною бездіяльності щодо невірного обрахунку середнього розрахунку при звільненні та зобов'язання здійснити перерахунок та доплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 23.06.2023 з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю в редакції до та після 19.07.2022 в сумі 313 334,64 грн, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Дзундза Юрій Романович (надалі по тексту також - представник позивача, адвокат Дзундза Ю.Р.), звернувся в суд з адміністративним позовом до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (надалі по тексту також - відповідач, військовий інститут) в якому просить: визнати протиправною бездіяльності щодо невірного обрахунку середнього розрахунку при звільненні та зобов'язати здійснити перерахунок та доплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 23.06.2023 з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції до та після 19.07.2022 в сумі 313 334,64 грн.
Підставою звернення ОСОБА_1 , на переконання позивача, є не вірне визначення розміру та виплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проведеного на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.11.2023 № 300/4357/23.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , правонаступником якої є відповідач, наказом від 19.06.2020 за №85 позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Однак відповідач здійснив несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, оскільки на виконання судового рішення від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 відповідачем 23.04.2021 було здійснено виплату індексації грошового забезпечення у розмірі 2 465,54 грн. та на виконання рішення суду від 07.03.2022 у справі №300/117/22 відповідачем було здійснено: 19.10.2022 виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 5 439,21 грн.; 23.06.2023 виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 163540,46 грн.
Також, на виконання рішення від 21.11.2023 у справі № 300/4357/23 позивачу частково виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2020 по 23.06.2023 з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України у новій редакції за шість місяців у сумі 95 415,04 грн, однак з таким розміром позивач не погоджується та вказує , що додатково підлягає виплаті сума у розмірі 313334,64 грн.
Вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України (надалі по тексу також - КЗпП України, Кодекс), зокрема норми статті 117 такого Кодексу щодо виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки належних звільненому працівникові сум з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи у редакціях до та після 19.07.2022. На підставі вказаного просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 позов залишено без руху, а у зв'язку з усуненням недоліків представником позивача, 26.11.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву. Так, через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему від військового інституту надійшов відзив із приміткою "Документ сформований в системі "Електронний суд" 06.12.2024" на позовну заяву, реєстрацію якого із відповідними письмовими доказами здійснено в суді 06.12.2024 за вх.№34129/24 (а.с.29-38). Свої заперечення обґрунтовує тим, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця не розповсюджується на військовослужбовців, оскільки питання проходження служби військовослужбовцями і виплати їм грошового забезпечення регулюється окремим законодавством. З огляду на вказані обставини, просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви і відзиву на позов, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.06.2010 за № 85, сержанта ОСОБА_1 , водія-електрика - оператора відділення безпілотних літальних апаратів відділу технічного забезпечення АСУ Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04.04.2020 №6-РС з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з 19.06.2020 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2022 року у справі №300/117/22, яке набрало законної сили, встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 розформована та її правонаступником є Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі № 300/2375/20, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 31.05.2019. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 31.05.2019 включно. В задоволенні решти позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут відмовлено.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 березня 2022 року у справі №300/117/22, яке набрало законної сили, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо застосування жовтня 2016 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 28.02.2018. Зобов'язано Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 03.10.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Визнано протиправними дії Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ігнорування вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 19.06.2020. Зобов'язано Військовий інститут телекомунікацій та інформатизацій імені Героїв Крут здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.03.2018 по 19.06.2020 відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі №300/4357/23, яке набрало законної сили, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 та від 07.03.2022 у справі № 300/117/22.
Зобов'язано Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (код ЄДРПОУ 24978555, вул. Князів Острозьких, 45/1, м. Київ, 01011) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 та від 07.03.2022 у справі № 300/117/22. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вищевказаним рішенням встановлено, що на виконання рішення суду від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 відповідачем 23.04.2021 здійснено виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 31.05.2019 у розмірі 2 465,54 грн.
На виконання рішення суду від 07.03.2022 у справі №300/117/22 відповідачем здійснено: 19.10.2022 виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 5 439,21 грн.; 23.06.2023 виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 19.06.2020 в розмірі 163540,46 грн.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі №300/4357/23 відповідач виплатив 95 415,04 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 та від 07.03.2022 у справі № 300/117/22, що підтверджується випискою з банку та розрахунком (а.с.22, зв. бік а.с. 10).
Слід зазначити , що в рішенні суду від 21 листопада 2023 року у справі №300/4357/23 не здійснено розрахунку та визначено розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення.
Згідно здійсненого відповідачем розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з виплати індексації відповідно до рішення суду від 21.11.2023 № 300/4357/23 на ОСОБА_1 середньоденне грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням становить 518,56 грн(зв.бік а.с. 10).
ОСОБА_1 вважаючи протиправними дії відповідача щодо невірного обрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання здійснити перерахунок та доплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 23.06.2023 з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю в редакції до та після 19.07.2022 в сумі 313 334,64 грн, звернувся із цим позовом до суду з метою захисту своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
За приписами пункту 17 частини 1 статті 4 та пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України спори з приводу проходження та звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі по тексту також - Закон №2232-ХІІ).
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ).
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України..
Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Пункт 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (надалі по тексту також - Положення №1153/2008, Указ №1153/2008) визначає таке:
- після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання;
- особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. [. . . ];
- особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ від 20.12.1991 (надалі по тексту також - Закон №2011-ХІІ), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Досліджуване судом питання в частині застосування норм трудового законодавства і законодавства, яке визначає соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, неодноразово було предметом правової оцінки і формування висновків Верховним Судом.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:
"… за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини;
… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України;
…реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.".
Так як спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату такій категорії осіб всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Так, роботодавець відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Так, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу військової частини 14.07.2017) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 за №2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Вказана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.
Конституційний Суд України у рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 у справі про офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 за №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (надалі по тексту також - Порядок №100).
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Пунктом 5 розділу ІV Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
В силу правового регулювання, визначеного пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Беручи до уваги коментовані вище норми матеріального права і висновки Верховного Суду, сформованих у релевантних правовідносинах, не проведення з вини відповідача розрахунку із позивачем належних йому, як звільненому працівникові, сум є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме ОСОБА_1 гарантовано право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення при звільненні у вигляді середнього грошового забезпечення за весь час затримки, за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішень Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 та від 07.03.2022 у справі № 300/117/22, що встановлено рішення суду 300/4357/23 від 21.11.2023, яке набрало законної сили та не підлягає доказуванню.
З приводу правових підстав для стягнення з Військового інституту на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2020 по день фактичного розрахунку 23.06.2023, суд зазначає наступне.
Як уже встановлено вище по тексту рішення, відповідно до витягу із наказу (по стройовій частині) військової частини НОМЕР_1 від 19.06.2020 за №85 позивач з 19.06.2020 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.8).
Отож, остаточною датою завершення проходження військової служби є 19.06.2020, про що зазначено у витязі з наказу (по стройовій частині) від 19.06.2020 за №85, тобто 19.06.2020 є останнім робочим днем.
За змістом пункту 242 розділу XII "Звільнення з військової служби" Положення №1153/2008, в день виключення зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок за грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Таким чином, станом на дату звільнення позивача з військової служби 19.06.2020 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум відповідачем не проведена, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України.
При цьому, досліджуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, суд дійшов наступних висновків.
На виконання рішення суду від 16.03.2021 у справі № 300/2375/20 відповідачем 23.04.2021 здійснено виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 31.05.2019 у розмірі 2 465,54 грн, що підтверджується випискою з банку по рахунку позивача (а.с. 9).
На виконання рішення суду від 07.03.2022 у справі №300/117/22 відповідачем здійснено: 19.10.2022 виплату індексації грошового забезпечення в розмірі 5 439,21 грн, що підтверджується випискою з банку по рахунку позивача (зворотній бік а.с. 9); 23.06.2023 виплату індексації грошового забезпечення за період з 03.10.2016 по 19.06.2020 в розмірі 163540,46 грн що підтверджується випискою з банку по рахунку позивача (а.с. 10).
Суми індексації грошового забезпечення охоплюються поняттям "всіх сум, що належать працівнику при звільненні" в розуміння статті 116 КЗпП України, тому затримка їх виплати є підставою для стягнення з відповідача коштів за затримку розрахунку.
Відтак, слід констатувати обставину фактичного отримання коштів в сумі 215 341,87 гривень трьома виплатами: 23.04.2021 у розмірі 2 465,54 грн; 19.10.2022 у розмірі 5 439,21 та 23.06.2023 у розмірі 163 540,46 грн.
Отже, періодом період з 20.06.2020 (день, наступний за днем виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 23.06.2023 (день фактичного зарахування коштів) є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, а останнім днем такого розрахунку є саме 23.06.2023 - день коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.12.2018 у справі №808/2442/16.
Щодо часу затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, то необхідно звернути увагу на таке.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 20.06.2020 по 23.06.2023, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року за № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 20.06.2020 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період з 19.07.2022 до 23.06.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 у справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23, від 29 серпня 2024 року у справі №200/3662/23, від 16 липня 2024 року у справі №460/14438/23, від 19 вересня 2024 року у справі №420/573/23.
Так, період затримки розрахунку при звільненні з 20.06.2020 по 18.07.2022 становить 759 календарний день (період до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року за № 2352-ІХ (19.07.2022)).
Як вже зазначалось судом, період з 19.07.2022 до 23.06.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, згідно якої заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум може бути нарахований за період, який не більший ніж шість місяців.
В цьому випадку період затримки розрахунку з позивачем при звільненні складає 341 календарний день, з врахуванням встановленого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України максимального періоду виплати (не більше шести місяців), кількість днів затримки становить в спірному випадку 184 календарних дні (6 місяців), тобто періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні слід вважати з 19.07.2022 (дата набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-ІХ) по 23.06.2023 (останній календарний день в шестимісячному періоді) включно.
Про що вірно зазначено ОСОБА_1 в позовній заяві.
Як свідчать відомості долученого позивачем до позовної заяви ''Розрахунку середнього заробтіку за час затримки розрахунку'', зважаючи на показники грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням ( квітень-травень 2020 року):
- середньоденний розмір грошового забезпечення складає 518,56 гривень (звор. бік а.с.10).
У розглядуваному випадку, суд вважає коментований розрахунок належним доказом, яку слід взяти до уваги на підтвердження розміру середньоденного забезпечення позивача.
Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 20.06.2020 (наступний день після виключення зі списків особового складу частини) по 18.07.2022 в розмірі 393 587,04 гривень, обчисленої за формулою 518,56 гривень (середньоденне грошове забезпечення) х (помножено на) 759 (календарні дні періоду затримки виплат) та за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 в розмірі 95415,04 гривень, обчисленої за формулою 518,56 гривень (середньоденне грошове забезпечення) х (помножено на) 184 (календарні дні періоду затримки виплат).
Досліджуючи питання орієнтовної оцінки розміру майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач та наявності права суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України, слід звернути увагу на наступне.
Щодо періоду з 20.06.2020 по 18.07.2022, суд вказує на таке.
З огляду на норму частини 5 статті 242 КАС України, при застосуванні статті 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне застосувати висновки Великої Палати Верховного суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (повний текст 24.02.2020), щодо права суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме:
"81. Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
91.3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
93. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц)."
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду в подальшому повторно враховано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/817, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22.
Суд також звертає увагу на те, що сума середнього заробітку за час прострочення 408 749,68 гривень(313 334,64 + 95 415,04) розрахована згідно статті 117 КЗпП України більш ніж в 2 раз перевищує суму заборгованості, належних позивачу до виплати при звільненні, в розмірі 171 445,21 гривень.
Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19 липня 2022 року, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
На підтримку наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 806/2473/18. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
У спірному випадку суд вважає за необхідне застосувати правові висновки пункту 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц, за змістом якого: "Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя".
Іншими словами, у постанові Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що середньозважені ставки за кредитами надають приблизне уявлення про "вартість грошових коштів".
Отож, одним із варіантів приблизної оцінки майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою виплати коштів, належних при звільненні, які розумно передбачити, може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2022-2023 роках розміру сум, які позивач недоотримавши належні йому від роботодавця в день звільнення по день фактичного їх отримання, міг би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня власного життя.
Розглядаючи можливість застосування до спірних правовідносин коментований варіант приблизної оцінки майнових втрат позивача, у зв'язку із затримкою виплати (пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц), на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2022-2023 роках, суд зазначає наступне.
Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 за №2121-III (надалі по тексту також - Закон №2121-III).
Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України (стаття 4 Закону №2121-III).
За змістом частини 1 статті 2 Закону України "Про Національний банк України" від 20.05.1999 за №679-XIV (надалі по тексту також - Закон №679-XIV) Національний банк України (надалі по тексту також - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Статтею 1 Закону №679-XIV визначено, що облікова ставка Національного банку України - один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.
Згідно зі статтею 27 Закону №679-XIV Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.
Приписами пункту 1 частини 1 статті 42 Закону №679-XIV регламентовано, що Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.
В той же час, статтею 71 Розділу XIV "Особливі положення" коментованого Закону №679-XIV визначено обмеження діяльності банку, згідно частини 1 якої Національному банку забороняється, зокрема, надавати кредити, позики юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених цим Законом (підпункт 4).
Постановою Правління Національного банку України від 21.04.2016 за №277 затверджено Положення про процентну політику Національного банку України, яке встановлює порядок визначення Національним банком України облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями (надалі по тексту також - Положення №277).
Відповідно до коментованого Положення процентна політика Національного банку України є установлення та застосування Національним банком облікової (ключової) процентної ставки та інших процентних ставок за його операціями з метою досягнення цілей грошово-кредитної політики. Головною метою процентної політики Національного банку є забезпечення цінової стабільності в середньостроковій перспективі. З метою реалізації процентної політики Національний банк України установлює, зокрема, таку проценту ставку як облікову (ключову). Облікова (ключова) ставка Національного банку (надалі по тексту також - облікова ставка) застосовується в значенні, визначеному Законом України "Про Національний банк України" та є основним інструментом грошово-кредитної політики, за допомогою якого Національний банк досягає її цілей. Облікова ставка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці. Облікова ставка встановлюється на основі підготовлених Національним банком комплексного аналізу та прогнозу макроекономічного, монетарного та фінансового розвитку.
Операційна ціль процентної політики Національного банку полягає в утриманні гривневих короткострокових міжбанківських ставок на рівні, близькому до рівня облікової (ключової) ставки, у межах коридору процентних ставок за інструментами постійного доступу (пункт 6 Положення №277).
У досліджуваному випадку суд покликається на правову позиці сформовану Великою Палатою Верховного Суду у справі №910/4518/16.
Зокрема, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 19.12.2019 у справі №910/4518/16 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 (http://reestr.court.gov.ua/Review/86503517), та ухвалою від 20.02.2020 справу №910/4518/16 разом із касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Азовелектросталь" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2019 і доданими до неї документами передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88211928).
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/4518/16 пропонувала відступити від висновку, викладеного в пункті 94.5 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц щодо можливості застосування встановлених Національним банком України середньозважених ставок за кредитами, мотивуючи наступним:
- "… отже, дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні є індикативними, тобто визначають орієнтовний розмір процентних ставок для комерційних банків та інших фінансових установ щодо проведення ними операцій із залучення та розміщення грошових коштів. Водночас, остаточні процентні ставки (фіксована або змінювана) за користування коштами, наданими банком або іншою фінансовою установою як кредит, визначається сторонами у кредитному договорі з погодженням умов щодо можливості зміни процентної ставки упродовж всього строку користування позичальником кредитними коштами;
- відтак, "середньозважена процентна ставка за кредитом" (за міжбанківськими операціями) є економічним показником, що застосовується учасниками грошово-кредитного ринку, які здійснюють міжбанківські операції з кредитування, тому не відображає реальних ставок за користування кредитними коштами, які надаються фінансовими установами позичальникам на підставі кредитних договорів, та не може застосовуватися при визначенні розміру сум, які позичальник міг би сплатити банку за користування кредитом у період дії відповідної середньозваженої процентної ставки за кредитом…".
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №910/4518/16 матеріали справи №910/4518/16 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду (http://reestr.court.gov.ua/Review/88602348).
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 01.04.2020 у справі №910/4518/16:
"…висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не стосуються висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, бо предмет спору у ній не стосувався аналізу доходів фінансової установи, аналізу кредитних правовідносин, впливу облікової ставки, аналізу процентної політики Національного банку України або сутності середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими операціями.
На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні розміру майнових втрат звільненого працівника у зв'язку з непроведенням з ним повного розрахунку на дату звільнення слід застосовувати індикативні дані Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями (індекс UIIR) з надання кредитних коштів і розміщення коштів на депозитних рахунках у національній валюті гривні.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона застосування індикативних даних Національного банку України про середньозважену процентну ставку за міжбанківськими операціями. У підпункті 94.5 постанови йдеться про середньозважені ставки за кредитами, які оприлюднюються Національним банком України, тобто про кредити, які надаються домогосподарствам, а не про міжбанківські кредити".
Застосовуючи наведений вище підхід Великої Палати Верховного Суду для приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні по регіону (м. Івано-Франківськ) (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial#2fs) можна розрахувати розмір сум, які ОСОБА_1 , недоотримавши належні йому кошти від Військового інституту, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит домашнім господарствам у розрізі регіонів за цільовим спрямуванням з метою збереження рівня свого життя.
Виходячи з розміру несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішень по справах № 300/2375/20 та 300/117/22 (171 445,21 (2465,4+5 439,21+163 540,46)) приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у % слід розрахувати як розмір сум, які ОСОБА_1 , недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Застосування наведених міркувань до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення:
- у червні 2020 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 40,3% річних/365 днів року = 0,11% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 171 445,21 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 0,11% х 11 днів = 2074,48 гривень;
- у липні 2020 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 40,4% річних/365 днів року = 0,11% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 171 445,21 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 0,11% х 31 днів = 5846,28 гривень;
- у серпні 2020 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 39,4% річних/365 днів року = 0,11% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 171 445,21 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 0,11% х 31 днів = 5846,28 гривень;
- у вересні 2020 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 39,7% річних/365 днів року = 0,11% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 171 445,21 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 0,11% х 30 днів = 5657,69 гривень;
- у жовтні 2020 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 39,5% річних/365 днів року = 0,11% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 171 445,21 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 0,11% х 31 днів = 5846,28 гривень;
- у листопаді 2020 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 39,4% річних/365 днів року = 0,11% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 171 445,21 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 0,11% х 30 днів = 5657,69 гривень;
- у грудні 2020 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 37,9% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 171 445,21 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 0,10% х 30 днів = 5143,35 гривень;
- у січні 2021 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 38,6% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 171 445,21 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 0,10% х 31 днів = 5314,80 гривень;
- у лютому 2021 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 38,5% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 171 445,21 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 0,10% х 28 днів = 4800,46 гривень;
- у березні 2021 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 38,6% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня , обчислено за формулою: 171 445,21 гривень (сума несвоєчасно виплаченої індексації) х 0,10% х 31 днів = 5314,80 гривень;
- у квітні 2021 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 38,1% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 171 445,21 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації) х 0,10% х 23 дні = 3943,24 гривень;
- у квітні 2021 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 38,1% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,10% х 6 днів = 1013,88 гривень;
- у травні 2021 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 37,9% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,10% х 31 днів = 5238,37 гривень;
- у червні 2021 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 38,4% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,10% х 30 днів = 5069,39 гривень;
- у липні 2021 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 38,1% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,10% х 31 днів = 5238,37 гривень;
- у серпні 2021 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 37,9% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,10% х 31 днів = 5238,37 гривень;
- у вересні 2021 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 37,7% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,10% х 30 днів = 5069,39 гривень;
- у жовтні 2021 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 38,2% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,10% х 31 днів = 5238,37 гривень;
- у листопаді 2021 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 36,0% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,10% х 30 днів = 5069,39 гривень;
- у грудні 2021 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 35,5% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,10% х 31 днів = 5238,37 гривень;
- у січні 2022 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 35,9% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн)х 0,10% х 31 днів = 5238,37 гривень;
- у лютому 2022 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 36,2% річних/365 днів року = 0,10% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,10% х 28 днів = 4731,43 гривень;
- у березні 2022 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 18,8% річних/365 днів року = 0,05% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,05% х 31 днів = 2619,18 гривень;
- у квітні 2022 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 22,0% річних/365 днів року = 0,06% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,06% х 30 днів = 3041,63 гривень;
- у травні 2022 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 21,7% річних/365 днів року = 0,06% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,06% х 31 днів = 3143,02 гривень;
- у червні 2022 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 22,1% річних/365 днів року = 0,06% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,06% х 30 днів = 3041,63 гривень;
- у липні 2022 року середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 23,1% річних/365 днів року = 0,06% ставка за кредитом одного календарного дня, обчислено за формулою: 168 979,68 гривень (сума несвоєчасно виплаченої компенсації у зв'язку зі сплатою 23.04.2021 індексації у розмірі 2465,54 грн) х 0,06% х 18 днів = 1824,98 гривень.
Таким чином, зважаючи на наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, розмір компенсації у сумі 121 499,49 гривень за період з 20.06.2020 по 18.07.2022.
Аналогічне застосування норм права в ідентичних спірних правовідносин здійснено в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021 і ухвалі Верховного Суду від 29.06.2021 (апеляційне провадження №А/857/7271/21; касаційне провадження №К9901/22291/21) у справі №300/2865/20 (https://reestr.court.gov.ua/Review/97213113; https://reestr.court.gov.ua/Review/97934094), постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2021 (апеляційне провадження №А/857/6806/21) у справі №300/1154/19 (https://reestr.court.gov.ua/Review/98888855), постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 і ухвалі Верховного Суду від 03.06.2021 (апеляційне провадження №А/857/1783/21; касаційне провадження №К9901/19237/21) у справі №300/2052/20 (https://reestr.court.gov.ua/Review/95722890; https://reestr.court.gov.ua/Review/97393391).
Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників (пункти 94.5, 94.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц; пункт 43 постанови від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц).
Аналогічний підхід щодо визначення орієнтовної оцінки розміру майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач та наявності права суду зменшити розмір відшкодування за статтею 117 КЗпП України до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року за № 2352-ІХ (19.07.2022) висловлений також у постановах Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №360/380/23, від 16.07.2024 у справі №460/14438/23, від 29.08.2024 у справі №200/3662/23 та від 19.09.2024 у справі №420/573/23, а тому, на переконання суду, такий підлягає до застосування у спірних правовідносинах за період з 15.07.2017 по 18.07.2022.
Стосовно періоду з 19.07.2022 по 23.06.2023, суд вказує на таке.
Верховний Суд у постанові від 10.04.2024 у справі №360/380/23 зробив наступний правовий висновок:
"…45. Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, але у редакції чинній до 19.07.2022, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
46. За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
47. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
48. На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
49. Вказані висновки неодноразово були підтримані Верховним Судом, зокрема і у постановах від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 05.04.2023 у справі № 560/13719/21, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, про неврахування яких наголошує позивач у касаційній скарзі.
50. Саме крізь призму вказаних підходів, керуючись правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц та Верховного Суду у справі № 480/3105/19 суди першої та апеляційної інстанцій і вирішили цей спір.
51. Проте, колегія суддів зауважує, що вказаний підхід Верховного Суду до застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
52. Означений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку.
53. Як вже зазначалось з 19.07.2022 стаття 117 Кодексу законів про працю України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.
54. Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
55. Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 15.09.2019 до 30.03.2023, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
56. Період з 15.09.2019 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
57. Проте, період з 19.07.2022 до 30.03.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
58. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
59. За цих обставин Верховний Суд резюмує, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішили справу без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі.
60. При цьому, Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
61. Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22…".
Аналогічні правові висновки, щодо застосування норм права в ідентичних спірних правовідносинах висловлено в постановах Верховного Суду від 16.07.2024 у справі №460/14438/23 та від 19.09.2024 у справі №420/573/23.
Таким чином, до спірних правовідносин за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 не підлягають для врахування висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені, зокрема, і у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, тобто з 19.07.2022.
Як уже зазначалось судом, в силу правового регулювання, визначеного пунктом 8 розділу ІV Порядку №100 (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби), нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Як свідчать відомості долученого позивачем до позовної заяви ''Розрахунку середнього заробтіку за час затримки розрахунку'', зважаючи на показники грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням ( квітень-травень 2020 року) середньоденний розмір грошового забезпечення складає 518,56 гривень (звор. бік а.с.10).
Період з 19.07.2022 до 23.06.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, згідно якої заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум може бути нарахований за період, який не більший ніж шість місяців.
В цьому випадку період затримки розрахунку з позивачем при звільненні складає 341 календарний день, з врахуванням встановленого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України максимального періоду виплати (не більше шести місяців), кількість днів затримки становить в спірному випадку 184 календарних дні (6 місяців), тобто періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні слід вважати з 19.07.2022 (дата набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-ІХ) по 23.06.2023 (останній календарний день в шестимісячному періоді) включно.
Відтак, відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил, відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період за період з 19.07.2022 по 23.06.2023, з огляду на наступне обчислення:
- 518,65 гривень (середньоденне грошове забезпечення гривень) х (помножено на) 184 (календарних днів затримки розрахунку при звільненні) = 95415,04 гривень (сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні).
Таким чином, розмір середнього грошового забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільнення за період з 15.07.2017 по 18.07.2022 складає 121 499,49 гривень, а за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - 95415,04 гривень.
Як визнає позивач, відповідно до розрахунку відповідача на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.11.2023 по справі 300/4357/23, останій нарахував та виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з виплати індексації грошового забезпечення у сумі 95 415,04 грн, що вказує на часткову сплату такої компенсації ОСОБА_1 .
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В позовній заяві ОСОБА_1 просить суд: визнати протиправною бездіяльності щодо невірного обрахунку середнього розрахунку при звільненні та зобов'язання здійснити перерахунок та доплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 23.06.2023 з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції до та після 19.07.2022 в сумі 313 334,64 грн.
Втім, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає критерію ефективності, з огляду на наступне.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2020 по 18.07.2022 та за та за період з 19.07.2022 по 23.06.2023 у розмірі 121 499,49 гривень.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні .
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач повністю не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи (зворотній бік а.с.12).
З огляду на не понесення позивач судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів оплати сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстави для розподілу судових витрат у справі.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути із Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2020 по 18.07.2022 та за та за період з 19.07.2022 по 23.06.2023 в розмірі 121 499,49 гривень (сто двадцять одну тисячу чотириста дев'яносто дев'ять гривень сорок дев'ять копійок).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), адреса реєстрації місяця проживання АДРЕСА_1 ; адреса для листування АДРЕСА_2 );
представник позивача - Дзундза Юрій Романович (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), довіреність №1 від 04.01.2024, АДРЕСА_2 ;
відповідач - Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (ідентифікаційний код юридичної особи 24978555), вул.Князів Острозьких, 45/1 місто Київ, 01011.
Суддя Микитин Н.М.