ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"08" серпня 2025 р. справа № 300/7162/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області викладене у вигляді листа №262840017866 від 21.09.2023 про відмову у зарахуванні стажу ОСОБА_1
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 18.08.1990 року по 27.02.1994 року, з 28.02.1994 року по 11.11.1999 року, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.08.1990 року.
Позовні вимоги мотивовані протиправним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області викладене у вигляді листа №262840017866 від 21.09.2023 про відмову у зарахуванні стажу ОСОБА_1 .
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
11.10.2024 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відхиляє доводи позивача та зазначає, що заяву ОСОБА_1 розглянуто та прийнято рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, отже між Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та позивачем жодних правовідносин не виникло. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
21.10.2024 року через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, згідно якої викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення, позовні вимоги просить задоволити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 року витребувано в Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області належним чином завірену копію рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області від 12.08.2024 за №0900-0215-8/44344.
04.02.2025 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшли витребувані документи.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.02.2025 року залучено до участі у справі №300/7162/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (Код ЄДРПОУ 13559341) в якості співвідповідача.
25.02.2025 року через систему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого заперечує проти позову з підстав викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо зарахування стажу для набуття права на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до попереднього розрахунку стажу, що був здійснений Пенсійним фондом України до страхового стажу позивача зараховано лише період з 18.08.1990 року по 31.12.1991 року.
Період роботи з 01.01.1992 року по 11.11.1999 року не зараховано (за виключенням періоду догляду за дитиною з 01.01.1992 року по 11.04.1994 року) у зв'язку з припиненням участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13.03.1992 року.
Не погоджуючись з такою позицією Пенсійного фонду України, 05.08.2024 позивачем подано заяву щодо зарахування спірного періоду трудового стажу до страхового стажу з обґрунтуванням через вебпортал Пенсійного фонду України.
За результатом розгляду заяви позивачем отримано лист від 29.08.2024 року № 7393-5983/ П-02/8-0900/24, в якому зазначено, що за матеріалами електронної пенсійної справи позивача, її страховитий стаж становить 30 років 5 місяців 23 дні. Стаж на посаді вчителя станом на 11.10.2017 становить 18 років 5 місяців 22 дні. Вона працює вчителем математики Харківського ліцею № 172.
До страхового стажу, крім спеціального стажу і стажу за даними персоніфікованого обліку, зараховано час догляду за дітьми 1991 і 1996 року народження.
До спеціального стажу зараховано періоди роботи з 20.08.1990 по 31.12.1991 і з 01.09.2000 по 11.10.2017. До страхового стажу не зараховано період навчання, оскільки до заяви, поданої в електронній формі через вебпортал, додано копії диплому НОМЕР_2 від 25.06.1990 та копії архівної довідки про період навчання з 01.09.1985 по 25.06.1990 від 02.05.2024 № 32/49-1263. До страхового і спеціального стажу, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 з датою заповнення 20.08.1990, не зараховано періоди роботи на посаді вчителя з 01.01.1992 по 27.02.1994, з 28.02.1994 по 11.11.1999 на території росії.
Відповідно до постанови КМУ від 29.11.2022 N№ 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення» Україна вийшла з Угоди, вчиненої 13.03.1992 року у м. Москва. Постанова КМУ від 29.11.2022 No1328 набрала законної сили 02.12.2022 року».
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернулась до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Суд, у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено За коном України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
За приписами статті 8 Закону статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.24 Закону статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Судом встановлено, що при зверненні позивача до пенсійного органу позивачем подано оригінал трудової книжки НОМЕР_1 , від 20.08.1990 року, позивач з 18.08.1990 року по 27.02.1994 року працювала в Республіці Комі в Березовській середній школі вчителем математики, з 28.02.1994 року по 11.11.1999 року працювала в Республіці Комі в Печорській середній школі вчителем математики.
При цьому, достовірність вищенаведених записів сумніву не викликають, окрім цього, відповідачем не вказано жодних інших підстав, за яких зазначені оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Оскільки на момент здійснення трудової діяльності ОСОБА_1 на території російської федерації чинними були міжнародні угоди з даною державою, на розсуду суду, при вирішенні даного спору слід застосовувати положення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн".
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями Закону № 1058-ІV.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийнятого 09.07.2003 за № 1058-IV (далі - Закону № 1058), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої, другої та четвертої статті 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту а) частини першої статті 3 Закону № 1788, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Положеннями пункту а) частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів за умови сплати страхових внесків.
Статтею 66 Закону № 1788 передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-IV (далі - Закон № 2464) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Подібні за суттю вимоги передбачені законодавством російської федерації.
Так, відповідно до абзацу третього статті 3 Федерального закону "Про трудові пенсії в Російській Федерації" від 17.12.2001 № 173-ФЗ, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в російській федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами російської федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором російської федерації.
Відповідно до статті 22 Федерального закону № 167-Ф3 від 15.12.2001 "Про обов'язкове пенсійне страхування в російській федерації" передбачено, що страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території російської федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території російської федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян російської федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.
Федеральним законом "Про внесення змін в окремі законодавчі акти російської федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди" від 03.12.2011 № 379-ФЗ внесено зміни в статтю 7 федерального закону "Про обов'язкове пенсійне страхування в російській федерації" №167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов'язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону. Статтею 9 цього федерального закону передбачено, що він вступає в силу з 01.01.2012.
Пунктом 1 статті 11 федерального закону російської федерації № 400-ФЗ від 28.12.2013 передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в пенсійний фонд російської федерації.
Таким чином, обов'язок реєстрації в системі обов'язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в бюджет пенсійного фонду російської федерації виник з 01.01.2012.
Отже, як законодавством України, так і законодавством російської федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу за умови сплати роботодавцем страхових внесків до пенсійного фонду тієї держави, на території якої здійснювалась така діяльність.
Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі № 373/2265/16-а.
Також позивачем надано копії документів, що підтверджують її стаж роботи:
- архівна довідка №3249-1263 від 02.05.2024 року;
- архівна довідка №3249-1264 від 02.05.2024 року;
- довідка №86 від 12.09.2023 року;
- довідка №3167 від 06.09.2023 року;
- наказ №4;
- наказ № 6а;
- наказ № 25(1) від 02.03.1994 року;
- наказ № 83(1) від 24.09.1994 року;
- наказ № 48(1) від 16.11.1999 року.
Суд вже зазначав вище, що відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж є трудова книжка. Лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи, які визначені вищевказаним Порядком № 637, зокрема: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; довідки; виписки із наказів; особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення; характеристики; письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.05.2018 у справі № 559/484/17, від 07.11.2019 у справі № 686/19477/16.
Таким чином, саме орган пенсійного фонду України, а не особа, наділений правом, в разі наявності певних розбіжностей у документах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, в тому числі пенсійних органів іноземних держав, та не перекладати на особу обов'язок збирання доказів щодо сплати страхових внесків в іноземній державі.
Прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці про роботу особи на підприємстві.
Проте відповідачем в рішенні не зазначено жодних причин, чому позивачу не зарахували до стажу періоди роботи з 18.08.1990 року по 27.02.1994 року та 28.02.1994 року по 11.11.1999 року. Також суд відхиляє обставини про те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.06.2023, оскільки вказані обставини не впливають на правомірність прийняття оспореного рішення пенсійного органу, що прийнято 12.08.2024 року, та не стосується періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлені судом обставини, з огляду на критерії правомірності поведінки суб'єкта владних повноважень, вказують на протиправність рішення ГУ ПФ України в Житомирській області за № 092950015664 від 12.08.2024 про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, оскільки таке рішення прийнято безпідставно, необґрунтовано та непропорційно. Отже, рішення ГУ ПФ України в Житомирській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років належить скасувати як протиправне виходячи за межі позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач не може бути позбавлений гарантованого Державою пенсійного забезпечення. На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде непропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу першого Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
При цьому суд звертає увагу на те, що з врахуванням приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Надавши об'єктивну оцінку факту порушеного права позивача на пенсійне забезпечення, з метою ефективного захисту такого права та забезпечення реальної гарантії щодо дії верховенства права в спірних правовідносинах, суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати рішення № 092950015664 від 12.08.2024 про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 18.08.1990 року по 27.02.1994 року, з 28.02.1994 року по 11.11.1999 року, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.08.1990 року.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 092950015664 від 12.08.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 18.08.1990 року по 27.02.1994 року, з 28.02.1994 року по 11.11.1999 року, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.08.1990 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.