про відмову у забезпеченні позову
08 серпня 2025 року м. Житомир справа № 240/10953/25
категорія 113040000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства "Властранс" до Центрально-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом Приватного підприємства "Властранс" до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 21 березня 2025 року № ЦЗ-1/ЖИ/а-2 у розмірі 240 000 грн.
Ухвалою суду від 17 липня 2025 року суд відмовив у задоволенні заяви представника ПП "Властранс" адвоката Вірьовкіна О.І. про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови від 21 березня 2025 року № ЦЗ-1/ЖИ/а-2 до вирішення цієї судової справи по суті.
05 серпня 2025 року через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява представника ПП "Властранс" адвоката Ткачука Володимира Васильовича про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зобов'язання Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області зняти арешт, накладений постановою державного виконавця від 04 липня 2025 року у межах ВП № 78519494 на грошові кошти, що належать ПП "Властранс" на всіх його рахунках в банківських установах та зупинення стягнення на підставі виконавчого провадження № 78519494, відкритого Житомирським відділом державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області, з примусового виконання постанови Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 21 березня 2025 року № ЦЗ-1/ЖИ/а-2 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
(07 серпня 2025 року суддя Приходько О.Г. перебувала у відпустці; наказ Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року № 01-85-в).
Визначаючись щодо достатніх підстав для вжиття судом ініційованих стороною позивача заходів забезпечення позову суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно із Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, як і попередньо подану заяву, заявник обґрунтовує необхідністю застосування таких заходів тим, що 04 липня 2025 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання оскаржуваної у справі постанови. При цьому подання повторної заяви про забезпечення позову представник мотивує появою нових обставин та додаткових доказів, які підтверджують існування очевидної небезпеки заподіяння непоправної шкоди правам та інтересам позивача, а також у зв'язку з отриманням офіційної відповіді від органу державної виконавчої служби.
Так, доводячи необхідність вжиття ініційованих заходів забезпечення позову заявник покликається на те, що накладено арешт на всі грошові кошти позивача в межах суми 264300,00 грн (штраф + виконавчий збір), наполягаючи, що: арештована сума становить значну частину обігових коштів підприємства, що унеможливить проведення розрахунків з постачальниками паливно-мастильних матеріалів, оплату послуг з ремонту та обслуговування транспортних засобів, тобто, як переконує представник, блокуватиме операційну діяльність підприємства; арешт рахунків унеможливить виплату заробітної плати працівникам та створює ризик втрати контрагентів та ділової репутації підприємства, адже невиконання фінансових зобов'язань перед партнерами, як зазначає заявник, призведе до розірвання договорів, нарахування штрафних санкцій та завдасть непоправної шкоди діловій репутації позивача.
Надаючи оцінку доводам заявника та наданим доказам суд у своїх висновках враховує, що судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 червня 2022 року (справа № 380/4273/21) звернула увагу на таке:
"47. …суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред'явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.
48. Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
З аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.".
Суд враховує, що до заяви про забезпечення позову представником позивача додано Інформацію про виконавче провадження з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, а також постанову в.о. начальника відділу Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковалевської М.В. від 04 липня 2025 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 78519494 на підставі спірної постанови про накладення штрафу, а також постанову про арешт коштів боржника від 04 липня 2025 року, згідно з якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, a також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику: у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 264300 грн.
Окрім того, на підтвердження доводів заяви про вжиття заходів забезпечення позову представником позивача додано: декларацію про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою № 240А120001000А8АН5, 2 міжнародні товарно-транспортні накладні щодо перевезення позивачем гуманітарної допомоги у листопаді 2024 року та травні 2025 року (іноземною мовою без перекладу). А також додано копію договору купівлі-продажу автомобіля від 24 червня 2025 року № 24/05/2025, згідно з яким позивач є продавцем транспортного засобу вартістю 30000,00 грн, стверджуючи про те, що арешт рахунків, накладений 04 липня 2025 року, не лише блокує існуючі обігові кошти підприємства, але й унеможливлює отримання коштів за вже укладеними угодами, що є прямим доказом заподіяння незворотної шкоди та повної зупинки фінансових операцій підприємства.
А тому, в аспекті доводів представника позивача у взаємозв'язку з доданими до заяви про вжиття заходів забезпечення позову доказами, суд, насамперед, зауважує на відсутності доказів накладення арешту як на усі рахунки позивача, - позаяк державним виконавцем згідно з наданими заявником доказами накладено арешт на кошти позивача виключно у межах суми стягнення за оскаржуваною у цій справі постановою з урахуванням виконавчого збору (264300 грн), - так і доказів "блокування операційної діяльності" та "неможливості виплати заробітної плати 5 працівникам позивача" внаслідок накладення арешту на рахунки позивача у межах суми 264300 грн, а також неможливості зарахування коштів на банківські рахунки позивача (30000 грн).
Додані декларація та міжнародні документи щодо перевезення у 2024 році та 2025 році (2 шт.) товарів гуманітарної допомоги підтверджують провадження певної діяльності щодо виконання перевезень, однак не підтверджують жодних обставин, з якими процесуальний закон пов'язує вжиття заходів забезпечення позову.
Як і до попередньо поданої заяви, й на що звертав увагу суд, представником позивача до заяви про забезпечення позову не додано документів, які б містили відомості щодо поточних фінансових показників позивача, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо, як і не містять додані до заяви матеріали доказів неможливості позивачем, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати здійснювати господарську діяльність, виплачувати заробітну плату працівникам.
Не відповідає ініційований захід і критеріям співмірності та адекватності, оскільки вжиття заходів забезпечення позову шляхом, як зазначає представник, зняття арешту "на грошові кошти, що належать Приватному підприємству "Властранс" на всіх його рахунках в банківських установах" з огляду на арешт коштів позивача за постановою ВП № 78519494 від 04 липня 2025 року виключно у межах суми 264300 грн (сума штрафу та виконавчий збір) не узгоджується та не відповідає предмету спору, а також змісту та обсягу заявлених позовних вимог у цій справі.
Доводи представника позивача про неможливість скористатися коштами у сумі 30000 грн вартості проданого транспортного засобу, як і доводи щодо значних зусиль для повернення коштів з Держаного бюджету (у разі вирішення цієї справи на користь позивача та скасування спірної постанови судом) з підстав тривалої та ускладненої процедури повернення коштів, суд також не визнає обґрунтованими в аспекті належних та достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову, позаяк саме по собі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом без наведення позивачем обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.
Отже, викладені в заяві доводи сторони позивача про те, що невжиття таких заходів забезпечення позову зумовить настання негативних та незворотних наслідків для нього не підтверджені належними та допустимим доказами.
Суд повторно звертає увагу позивача, що за правилами частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Також, у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню (частина сьома статті 27 Закону України "Про виконавче провадження").
Визначення представником позивача "новими обставинами" підставою для забезпечення позову за повторно поданою заявою відмову органу ДВС у задоволенні клопотання про зупинення вчинення виконавчих дій і зняття арешту з грошових коштів за спірною у цій справі постановою відповідача також не утворює підстав у розумінні статті 150 КАС України для забезпечення позову у адміністративній справі, а винесення постанови про арешт коштів боржника без "перевірки належним чином статусу виконавчого документа", як зауважує заявник, не охоплюється предметом спору у цій справі, як і відповідні дії державного виконавця не є предметом судового контролю цієї справи, а тому такі доводи не є належними.
Крім того, щодо посилання заявника на ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів без вжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову в аспекті впливу на господарську діяльність підприємства та ризик втрати контрагентів та шкоди діловій репутації, суд вкотре звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2024 року у справі № 440/3038/24, від 17 червня 2025 року у справі № 160/31913/24, від 19 червня 2025 року у справі № 260/976/25, які, в силу норми частини п'ятої статті 242 КАС України, суд зобов'язаний враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, заявником не наведено, а судом не встановлено, обставин, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову шляхом вжиття ініційованих представником позивача у заяві заходів з метою уникнення негативних наслідків для господарської діяльності, які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що заява про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 151, 152, 154, 243, 248, 256, 294 КАС України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви представника Приватного підприємства "Властранс" адвоката Ткачука Володимира Васильовича про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 08 серпня 2025 року.
Суддя О.Г. Приходько