про залишення позовної заяви без руху
08 серпня 2025 року м. Житомир справа № 240/19504/25
категорія 105000000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Чернової Г.В., розглядаючи позовну заяву військової частини НОМЕР_1 до Коростишівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання дій незаконними та скасування постанови,
встановив:
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить:
- визнати дії старшого державного виконавця Коростишівського відділу ДВС у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ластовецької О.А незаконними та скасувати постанову про накладення штрафу;
- зобов'язати відповідні органи вчинити дії, спрямовані на розблокування рахунку КЕКВ 2800, Інші поточні видатки», які спрямовані на покриття необхідної потреби в коштах на виконання судових рішень на вимогу Міністерства фінансів України.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Слід зазначити, що з позовних вимог не вбачається, яку саме постанову про накладення штрафу оскаржує позивач.
Також позивач не конкретизує позовну вимогу, викладену в позові, не вказуючи, кого саме слід зобов'язати вчинити дії, спрямовані на розблокування рахунку КЕКВ 2800, Інші поточні видатки», які спрямовані на покриття необхідної потреби в коштах на виконання судових рішень на вимогу Міністерства фінансів України.
Разом з тим, в матеріалах позову йдеться про постанови від 25.10.2024 та 29.10.2024. Стосовно постанови від 25.10.22024 позивач зазначає, що вона отримана військовою частиною 10.12.2024. При цьому з позовною заявою позивач звертається лише 05.08.2025, тобто, з пропуском встановленого десятиденного строку, та не заявляє клопотання про його поновлення.
Відповідно до ч.1 ст.287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з п.1 ч.2 ст.287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
За нормами ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Тобто, питання, пов'язані з обчисленням строку звернення до адміністративного суду, його поновленням, а також наслідки пропуску такого строку чітко врегульовано вищевказаними положеннями законодавства.
Окрім цього, частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язує учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. На цьому ж наголошено і у частині першій статті 45 цього ж Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Отже, наведені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі № 826/22361/15.
Питання, пов'язані з оцінкою поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувалось й Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19 висловлено правову позицію про те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Так, строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Отже, встановлений КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Крім того, у пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини "Лелас проти Хорватії" суд звернув увагу на те, що "держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу".
У Справі "Пономарьов проти України" Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючі п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Запровадження інституту давності та наслідків закінчення (збігу, спливу, завершення перебігу) процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суддя звертає увагу, що за змістом ч.1 ст.122 і ч.1 ст.123 КАС України пропущений процесуальний строк може бути поновлений виключно за умови поважності причини пропуску та відсутності ознаки присікальності (преклюзивності).
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №640/25046/19 "Причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та не залежить від волевиявлення сторони і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій".
Отже, причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Проте, як зазначалося вище, позивач звернувся до суду з пропуском встановленого десятиденного строку та не заявляє клопотання про його поновлення.
Також, згідно з ч.3 ст.161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, проте вказаного документу позивач не подає .
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі Закон № 3674-VI).
Так, згідно зі ст.2 вказаного Закону, платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 становить 3028,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою, фізичною особою-підприємцем сплачується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Виходячи з вказаного, позивачу слід подати до суду докази сплати судового збору у розмірі 3028 грн. або підстави для його звільнення (розстрочення, відстрочення).
Позовна заява, окрім відомостей щодо позивача та відповідача, містить відомості про третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - відділення Державного Казначейства України в Радомишльському районі. При цьому, статус останньої самостійно визначено позивачем у позові.
Згідно ч.5 ст.161 КАС України, у разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, участь у судовому засіданні щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, звільнення (відстрочення, розстрочення, зменшення) від сплати судового збору, про призначення експертизи, витребування доказів, про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, якщо відповідний орган відмовив у її наданні, тощо.
Відповідно до ч.2 ст.49 КАС України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи.
В силу приписів частини 5 статті 49 КАС України про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Таким чином, самостійне залучення позивачем до участі в справі третьої особи шляхом зазначення її в позовній заяві суперечить вимогам ст.ст. 49, 161 КАС України, вступ третіх осіб до участі у справі відбувається за ухвалою суду.
У разі необхідності позивач одночасно з поданням до суду позову може подати заяву про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Проте така заява повинна бути викладена окремо, з урахуванням положень ч. 4 ст. 49 КАС України, та додана до позову відповідно до ч. 5 ст. 161 КАС України.
Відповідно до частин 1, 2 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
За таких обставин позовна заява підлягає залишенню без руху для усунення зазначених недоліків шляхом надання до суду:
- нової позовної заяви з уточненням позовних вимог, зокрема конкретизувати, яку саме постанову про накладення штрафу оскаржує позивач та до кого слід зобов'язати вчинити дії згідно позовної вимоги, викладеної в п. 3 позовної заяви;
- клопотання про поновлення пропущеного строку з посиланнями на докази, які свідчать про його поважність;
- докази сплати судового збору у розмірі 3028 грн. або підстави для його звільнення (розстрочення, відстрочення)
- окремої заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, у разі необхідності.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 КАС України, суд
ухвалив:
Позовну заяву військової частини НОМЕР_1 залишити без руху.
Позивачу усунути зазначені в ухвалі суду недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.
У разі якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовну заяву буде повернуто позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Суддя Г.В. Чернова