08 серпня 2025 року м. Житомир
справа № 240/5072/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 та Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2023 по 03.09.2023.
- стягнути з Військової частини НОМЕР_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2023 по 03.09.2023 у розмірі 310174,32 грн, обчислений відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби, передували місяцю звільнення зі служби на 184 дні затримки грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при виключенні зі списків особового складу 03.03.2023 відповідач не провів з ним остаточних розрахунків належних складових грошового забезпечення, а саме виплати індексації грошового забезпечення за період з 04.10.2016 по 01.03.2018 на суму 58953,08 грн.
Однак, зазначає, що остаточний розрахунок з ним, як з особою звільненою з військової служби, відповідачем проведено лише 11.02.2025, що підтверджується копією виписки з особового рахунку у банку.
Позивач, вважаючи що має право на нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ухвали суду від 04.03.2025 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№19203/25).
В обґрунтування зазначає, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_5 , яка є структурним підрозділом Військової частини НОМЕР_2 та перебуває на її фінансовому забезпеченні. У свою чергу Військова частина НОМЕР_2 є структурним підрозділом Військової частини НОМЕР_1 . Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2023 №62 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Позивач свого звільнення не оскаржує.
Виплату грошового забезпечення, а в подальшому розрахунок грошового забезпечення при звільненні здійснювала Військова частина НОМЕР_2 , яка є самостійною юридичною особою.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№19396/25).
В обґрунтування зазначає, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки позивач проходив службу у Збройних Силах України, то правовідносини, які складаються при її проходженні є публічно-правовими, тому на них не розповсюджуються положення ст.ст.116-117 КЗпП.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач проходив службу на посаді командира взводу зв'язку Військової частини НОМЕР_5 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.03.2023 №62 буз звільнений у запас за пунктом "б" (за станом здоров'я) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
03.03.2023 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.
Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/8826/23 позов ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати суми індексації грошового забезпечення з жовтня 2016 року по лютий 2018 року включно з урахуванням базового місяця січень 2008 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити за період з жовтня 2016 року по лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
На виконання рішення суду у справі №240/8826/23 відповідач перерахував позивачу кошти 11 лютого 2025 року на у розмірі 58953,08 грн, що не заперечується сторонами.
Позивач, вважаючи що має право на нарахування на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв"язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
При вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України).
Зважаючи на викладене, суд відхиляє твердження відповідача, викладені у відзиві на позов, як на підставу відмови позивачу у нарахуванні на виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум, про те, що положення Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу, стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за невикористане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Отже, доводи відповідача про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України є помилковими.
Отже, після ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Таким чином суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 11.02.2025 шляхом виплати перерахованого грошового забезпечення у розмірі 58953,08грн.
Згідно з інформацією в довідці про грошове забезпечення позивача, виданою відповідачем, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням, становить 632,86 грн = (18566 грн + 18772,4 грн / 59 днів).
Судом враховано, період затримки розрахунку при звільненні, що є предметом розгляду в межах даної справи є період з 04.03.2023 до 10.02.2025 становить 710 календарних днів.
Водночас, суд зазначає, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме, встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, а саме 11.02.2025, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 04.03.2023, проте не більш як за шість місяців, що становить 184 календарних дні (з 04.03.2023 по 03.09.2023).
Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 116446,24 грн = (632,86 грн х 184 календарні дні).
Визначаючись щодо способу захисту порушеного права, суд звертає увагу на те, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_5 . Разом з тим, Військова частина НОМЕР_5 є відокремленим підрозділом Військової частини НОМЕР_2 та знаходиться на її фінансовому забезпеченні. В свою чергу, Військова частина НОМЕР_2 є структурним підрозділом Військової частини НОМЕР_1 .
Отже враховуючи, що належним в даному випадку способом відновлення порушеного права позивача слугуватиме стягнення відповідної суми компенсації, з Військової частини НОМЕР_1 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 116446,24 грн.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписівст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) та Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2023 по 03.09.2023.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2023 по 03.09.2023 у сумі розміром 116446 (сто шістнадцять тисяч чотириста сорок шість) грн 24 (двадцять чотири) коп.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі 08 серпня 2025 року.
Суддя А.В. Горовенко