Україна
Донецький окружний адміністративний суд
08 серпня 2025 року Справа№200/7470/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-1) та, з урахуванням уточнених позовних вимог, викладених у заяві від 30.11.2024 року, які були прийняті судом, до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач-2), відповідно до якої просить :
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 року по 15.05.1992 року, з 15.05.1992 року по 01.11.1996 року, з 01.04.1997 року по 30.04.1998 року, з 01.05.1998 року по 31.08.1999 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 року по 15.05.1992 року, з 15.05.1992 року по 01.11.1996 року, з 01.04.1997 року по 30.04.1998 року, з 01.05.1998 року по 31.08.1999 року при призначенні пенсії за віком, починаючи з дня звернення за призначенням пенсії за віком.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.10.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 200/7470/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
04.11.2024 до суду від позивачки надійшла заява та докази по справі.
18.11.2024 відповідач-1 надав до суду відзив на позовну заяву та докази по справі.
Ухвалою суду від 29.11.2024 запропоновано ОСОБА_1 у строк не пізніше 06.12.2024 надати письмові пояснення та уточнити позовні вимоги з урахуванням викладених у цій ухвалі суду обставин щодо неналежного відповідача.
04.12.2024 до суду від позивачки надійшла заява від 30.11.2024, в якій вона просить суд залучити до участі у справі в якості відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області та уточнює заявлені позовні вимоги.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.12.2024 залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - відповідач-2) до участі у даній справі в якості другого відповідача. Прийнято до розгляду подані позивачкою уточнення позовних вимог та вирішено здійснювати подальший розгляд цієї справи спочатку з їх урахуванням.
Згідно частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Позивачка в обґрунтування позовних вимог зазначає, що в липні 2024 року позивачка звернулась до Пенсійного фонду України за призначенням пенсії за віком так як вважала, що має право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 31 року, але отримала відмову. Рішенням про відмову у призначенні пенсії №056750011604 від 18.07.2024 позивачці відмовлено в призначенні пенсії по віку у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За змістом отриманого рішення до страхового стажу згідно наданих документів не враховано згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 періоди роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 15.05.1992, з 15.05.1992 по 01.11.1996, з 01.04.1997 по 30.04.1998, з 01.05.1998 по 31.08.1999 оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, прорахований трудовий стаж склав 25 років 01 місяць 20 днів. Відповідачем-1 відповіддю на адвокатський запит від 01 жовтня 2024 року повідомлено, що заява позивачки була відпрацьована за принципом екстериторіальності відповідачем-2, на підставі розгляду наданих документів а у зв'язку з відсутністю страхового стажу, передбаченою статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення від 18.07.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком (рішення про відмову надане позивачці на особистому прийомі у відділі обслуговування громадян №2 (сервісний центр м. Слов'янськ) Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 09.09.2024. Крім того, зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» наша країна вийшла з вказаної Угоди, тому до страхового стажу позивачки не враховано періоди ро1;groupindex:-1$NOTDELIVEREDDATE=width:112;sorting:N-1;groupindex:-1$NOTDELIVEREDREASON_NAME=width:1534;sorting:N-1;groupindex:-1$HANDINALETTER=width:64;sorting:N-1;groupindex:-1$HANDINALETTERDATE=width:112;sorting:N-1;groupindex:-1$HIALRETURNDATE=width:112;sorting:N-1;groupindex:-1$UP_ADDRESS_D
Позивачка вважає такі дії протиправними, та такими, що порушують її конституційні права на пенсійне забезпечення. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що позивачка звернулась із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, яке опрацьовувало заяву за принципом екстериторіальності, та прийняло рішення про відмову позивачці в призначенні пенсії №056750011604 від 18.07.2024. Будь-яких рішень про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області не приймалось. Відповідно до наданих документів та даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, на час звернення з заявою про призначення пенсії, вік позивачки (при необхідних 60) становить 60 років, загальний страховий стаж (при необхідних 31 року) складає 26 років 05 місяців 06 днів. територію України, Верховною Радою України 01.12.2022 було прийнято Закон «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993», який набрав законної сили 23.12.2022. Даний закон передбачає зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь, а також вихід з них. За інформацією 1;groupindex:-1$NOTDELIVEREDDATE=width:112;sorting:N-1;groupindex:-1$NOTDELIVEREDREASON_NAME=width:1534;sorting:N-1;groupindex:-1$HANDINALETTER=width:64;sorting:N-1;groupindex:-1$HANDINALETTERDATE=width:112;sorting:N-1;groupindex:-1$HIALRETURNDATE=width:112;sorting:N-1;groupindex:-1$UP_ADDRESS_D C=width:1504;sorting:N-1;groupindex:-1$UP_UUID=width:1504;sorting:N-1;groupindex:-1$UP_FORMAT_NAME=width:1534;sorting:N-1;groupindex:-1$UP_TYPE_NAME=width:153
Відповідач-2 правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, протягом розгляду справи із заявами та клопотаннями до суду не звертався.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживає на території України, що підтверджується посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 .
Позивачці присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
11.07.2024 позивачка звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
До зазначеної заяви позивачкою долучено, зокрема, копії посвідки, рнокпп, трудової книжки, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження дитини.
18.07.2024 відповідачем-2, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, прийнято рішення №056750011604 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , в якому зазначено наступне.
«Звернення гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) від 11.07.2024 (зареєстроване за № 14838) на призначення пенсії по віку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розглянуто.
Встановлено:
Заявниця працює.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) наявність страхового стажу, передбаченого частиною першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 рік. У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу право на призначення пенсії по віку настає після досягнення 63 роки при наявності стажу у 2027 році від 24 до 34 років. За наявності страхового стажу не менше 15 років, право на пенсію настає у віці 65 років.
Згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудова книжка), страховий стаж складає 25 років 01 місяць 20 днів.
До страхового стажу згідно наданих документів не враховано згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 періоди роботи:
- в Російській Федерації з 01.01.1992 по 15.05.1992, з 15.05.1992 по 01.11.1996, з 01.04.1997 по 30.04.1998, з 01.05.1998 по 31.08.1999 оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.10.1994 №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР.
Документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи до 31.12.1991, про навчання, про цивільний стан особи та інші документи враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Прийняте рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії по віку у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.».
Матеріали справи не містять доказів пропозиції суб'єкта владних повноважень надати позивачці додаткові документи.
25.09.2024 адвокат Захаров С. О. в інтересах позивачки звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з адвокатським запитом, в якому серед іншого просив надати інформацію:
- про дату видачі або отримання ОСОБА_1 рішення про відмову у призначенні пенсії №056750011604 від 18.07.2024, у разі направлення поштовим відправленням надати на підтвердження копію реєстру на відправку або інший документ про відправку або отримання рішення;
- про причини та підстави не включення до стажу роботи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_3 , періодів роботи з 03.08.1987 року по 15.05.1992 року, з 15.05.1992 року по 01.11.1996 року, з 01.04.1997 року по 30.04.1998 року, з 01.05.1998 року по 31.08.1999 року, з 20.05.2013 року по 04.08.2014 року та з 04.12.2014 року по дату звернення.
01.10.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом вих.№0500-0202-8/96697 надало відповідь на адвокатський запит від 25.09.2024, в якому серед іншого повідомило, що до страхового стажу ОСОБА_1 не враховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 01.01.1992 по 15.05.1992, з 15.05.1992 по 01.11.1996, з 01.04.1997 по 30.04.1998, з 01.05.1998 по 31.08.1999, оскільки періоди роботи (служби) на території РРФСР до страхового стажу зараховуються по 31 грудня 1991 року (дату припинення існування СРСР). До страхового стажу не зарахований період з 01.03.2014 по 04.08.2014, оскільки за даними Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) відсутні відомості про заробітну плату та сплату єдиного соціального внеску за цей період. Страховий стаж врахований по 31.03.2024 відповідно даних про сплату єдиного соціального внеску (Форма ОК-5). Підсумок по страховому стажу ОСОБА_1 становить 25 років 1 місяць 20 днів. На підставі розгляду наданих документів та у зв'язку з відсутністю страхового стажу, передбаченою статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області прийнято рішення від 18.07.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Позивачка, не погодившись із такими діями відповідачів, звернулась із цим позовом до суду.
Судом встановлено, що відповідно до записів №4-13 трудової книжки серії НОМЕР_4 від 05.05.1983, на ім'я ОСОБА_1 :
- з 03.08.1987 по 15.05.1992 - позивачка працювала прибиральницею побутових та службових приміщень в Князє-Волконському будинку офіцерів;
- з 15.05.1992 по 01.11.1996 - проходила військову службу в Збройних Силах;
- з 01.04.1997 по 30.04.1998 - позивачка працювала двірником та машиністом насосних установок у Військові частині НОМЕР_5 ;
- з 01.05.1998 по 31.08.1999 - позивачка працювала слюсарем з обслуговування теплових мереж у Військові частині НОМЕР_6 .
Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форма РС-право, періоди з 01.01.1992 по 15.05.1992, з 15.05.1992 по 01.11.1996, з 01.04.1997 по 30.04.1998, з 01.05.1998 по 31.08.1999 не зараховано до загального страхового стажу позивачки. Загальний страховий стаж позивачки складає 25 років 01 місяць 20 днів.
Суд зауважує, що позивачка в межах цієї справи жодним чином не заперечує та не оскаржує факт не зарахування до її страхового стажу періоду з 01.03.2014 по 04.08.2014, оскільки за даними Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) відсутні відомості про заробітну плату та сплату єдиного соціального внеску за цей період, та те, що страховий стаж врахований по 31.03.2024 відповідно даних про сплату єдиного соціального внеску (Форма ОК-5). Відтак, суд висновує, що ці питання не є спірними у справі, тому судом не досліджуються.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву щодо пенсії.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
До набрання чинності Законом №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із частиною третьою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
При цьому, суд зазначає що положеннями статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (зі змінами) (далі - Порядок №637).
Положеннями статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, (далі - Порядок №22-1) при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
ідентифікує заявника (його представника);
надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно норм пункту 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Пунктами 2.2.-2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6. зазначеної Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно із пунктами 2.8., 2.9. вказаної вище Інструкції якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412, не застосовується.
Відповідно до пункту 2.2. Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Пунктом 2.4. Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6. Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно із пунктами 2.8., 2.9. Інструкції №58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачами, позивачем надано копію трудової книжки серії НОМЕР_4 від 05.05.1983.
Як було вказано вище, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 05.05.1983:
- з 03.08.1987 по 15.05.1992 - позивачка працювала прибиральницею побутових та службових приміщень в Князє-Волконському будинку офіцерів;
- з 15.05.1992 по 01.11.1996 - проходила військову службу в Збройних Силах;
- з 01.04.1997 по 30.04.1998 - позивачка працювала двірником та машиністом насосних установок у Військові частині НОМЕР_5 ;
- з 01.05.1998 по 31.08.1999 - позивачка працювала слюсарем з обслуговування теплових мереж у Військові частині НОМЕР_6 .
Отже, позивачка має відповідні записи у її трудовій книжці щодо періодів її роботи, й ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу, що відповідачами не заперечується.
Водночас, як вбачається з рішення відповідача-2, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, №056750011604 від 18.07.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , до страхового стажу згідно наданих документів не враховано згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 періоди роботи в Російській Федерації з 01.01.1992 по 15.05.1992, з 15.05.1992 по 01.11.1996, з 01.04.1997 по 30.04.1998, з 01.05.1998 по 31.08.1999, оскільки з 01.01.2023 Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Зазначене також підтверджується розрахунком страхового стажу ОСОБА_1 , форми РС-право.
Так, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 1 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, при призначенні пенсій громадянам України застосуванню підлягають:
- норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на відповідні пенсійні виплати;
- норми міжнародного договору - у разі якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення.
З огляду на зазначене, при вирішенні питання про призначення пенсії громадянину України уповноважений територіальний орган Пенсійного Фонду України має встановити наявність чинного міжнародного договору України, яким встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення. У разі відсутності такого договору застосуванню підлягають норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на призначення відповідного виду пенсії.
Постановою Верховної ради України №1958-ХІІ від 10 грудня 1991 року «Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав» було ратифіковано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, підписану від імені України 08 грудня 1991 року у м. Мінську.
Відповідно до статей 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08 грудня 1991 року високі Договірні Сторони гарантують своїм громадянам незалежно від їхньої національності або інших відмінностей рівні права і свободи. Кожна з Високих Договірних Сторін гарантує громадянам інших Сторін, а також особам без громадянства, що проживають на її території, незалежно від їхньої національної належності або інших відмінностей громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи відповідно до загальновизнаних міжнародних норм про права людини. Високі Договірні Сторони розвиватимуть рівноправне і взаємовигідне співробітництво своїх народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі, у гуманітарній та інших галузях, сприятимуть широкому інформаційному обміну, сумлінно і неухильно дотримуватимуться взаємних зобов'язань. Сторони вважають за необхідне укласти угоди про співробітництво у зазначених галузях.
Уряди держав - учасниць Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08 грудня 1991 року, керуючись статтями 2, 4 цієї Угоди, уклали 13 березня 1992 року Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення (далі - Угода від 13 березня 1992 року).
Відповідно до статті 1 Угоди від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року:
1. Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
2. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
3. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26 березня 2008 року №01-1/2-07 визначено, зокрема, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди від 13 березня 1992 року. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивачки права на призначення пенсії відповідачем повинно було бути враховано страховий стаж, отриманий позивачкою на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються, зокрема, щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України слід дійти висновку, що за особами, яким в період дії міжнародного договору набули відповідного страхового стажу для отримання пенсії з урахуванням норм такого міжнародного договору, зберігається право на її отримання, оскільки на момент припинення дії міжнародного договору вже існує захищене право особи на пенсійні виплати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Державу галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10 січня 2023 року, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10 січня 2023 року, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
У той же час, Російською Федерацією 11 червня 2022 року було прийнято закон №175-ФЗ (мовою оригіналу) «О денонсации Российской Федерацией соглашения о гарантиях прав граждан государств - участников Содружества Независимых Государств в области пенсионного обеспечения», який відповідно до статті 2 вказаного закону набрав чинності 30 червня 2022 року.
Отже, відповідно до статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року Російська Федерація з 01 січня 2023 року не є державою-учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак дія вказаної угоди між Україною та Російською Федерацією припинилась внаслідок виходу з Угоди одного з підписантів, а саме Російської Федерації, з 01 січня 2023 року.
Внаслідок виходу з вказаної угоди України, Угода від 13 березня 1992 року припинила дію з 19 червня 2023 року щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями вказаної угоди.
Проте, частиною другою статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року було гарантовано, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили.
Посилання пенсійного органу на припинення з 01 січня 2023 року Російською Федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, суд відхиляє, оскільки позивачка набула трудовий стаж у той час, коли вказана Угода діяла, як зі сторони України, так і зі сторони Російської Федерації, пенсійні права громадян держав-учасників Угоди, що виникли у відповідності до положень даної Угоди, не втрачають своєї сили і в разі його виходу з Угоди держави-учасника, на території якого вони проживають.
Крім того, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З огляду на викладене, суд вважає, що саме відповідач-2 неправомірно відмовив позивачці в зарахуванні до її страхового стажу періодів трудової діяльності з 01.01.1992 по 15.05.1992, з 15.05.1992 по 01.11.1996, з 01.04.1997 по 30.04.1998, з 01.05.1998 по 31.08.1999 при розгляді її заяви про призначення їй пенсії за віком.
Незарахування спірного стажу позивачки буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29 червня 2010 року № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, періоди трудової діяльності з 01.01.1992 по 15.05.1992, з 15.05.1992 по 01.11.1996, з 01.04.1997 по 30.04.1998, з 01.05.1998 по 31.08.1999 підлягають зарахуванню відповідачем-2 до страхового стажу позивачки при призначенні їй пенсії за віком.
Відтак, суд висновує, що відповідач-2 приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачки не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення №056750011604 від 18.07.2024.
З огляду на зазначене, оскільки факт перебування на роботах, що дають право на призначення пенсії підтверджується насамперед відповідними записами в трудовій книжці, суд констатує, що рішення №056750011604 від 18.07.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, після скасування судом рішення, саме відповідач-2 зобов'язаний, з урахуванням зроблених висновків суду, зарахувати до загального страхового стажу позивача визначені судом періоди.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно із частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Позивачка у заяві від 30.11.2024 просить про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 15.05.1992, з 15.05.1992 по 01.11.1996, з 01.04.1997 по 30.04.1998, з 01.05.1998 по 31.08.1999
Проте суд зазначає, що вказані дії вчинені суб'єктом владних повноважень у конретній формі - шляхом прийняття рішення № 056750011604 від 18.07.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1
Отже належним способом захисту та відновлення порушеного права позивачки буде визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 056750011604 від 18.07.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.07.2024 року про призначення пенсії із зарахуванням до страхового стажу позивачки періодів її трудової діяльності з 01.01.1992 року по 15.05.1992 року, з 15.05.1992 року по 01.11.1996 року, з 01.04.1997 року по 30.04.1998 року та з 01.05.1998 року по 31.08.1999 року.
У заяві від 30.11.2024 року з уточненими позовними вимогами, жодних позовних вимог до відповідача-1 заявлено не було.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню частково, з урахуванням положень статті 9 КАС України.
Відповідно до квитанції №1403234019 від 24.10.2024 позивачкою сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачкою сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено до відповідача-2, суд присуджує до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 суму сплаченого позивачкою судового збору на її користь.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 056750011604 від 18.07.2024 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (місцезнаходження: Київський Майдан, буд. 6, м. Луцьк, Волинська область, 43027, код ЄДРПОУ 13358826) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) від 11.07.2024 року про призначення пенсії із зарахуванням до загального трудового стажу позивачки періодів її трудової діяльності з 01.01.1992 року по 15.05.1992 року, з 15.05.1992 року по 01.11.1996 року, з 01.04.1997 року по 30.04.1998 року, з 01.05.1998 року по 31.08.1999 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (місцезнаходження: Київський Майдан, буд. 6, м. Луцьк, Волинська область, 43027, код ЄДРПОУ 13358826) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
У задоволенні вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - відмовити.
Повне судове рішення складено 08 серпня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч