Рівненський апеляційний суд
Іменем України
08 серпня 2025 року м. Рівне
Справа № 557/1611/24
Провадження № 11-кп/4815/386/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
Суддів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретарів судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
захисника-адвоката ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з власними технічними засобами захисника та Гощанським районним судом Рівненської області матеріали кримінального провадження № 12024180000000557 щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гремячка Віньковецького району Хмельницької області, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, пенсіонера, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за апеляційною скаргою прокурора на вирок Гощанського районного суду Рівненської області від 28 січня 2025 року,-
ОСОБА_7 17.07.2024 року близько 18 год. 30 хв, керуючи автомобілем марки «ГАЗ 310290» р.н. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Староєврейській в селищі Гоща Рівненського району Рівненської області в напрямку вул. Застав'я, під час виконання повороту праворуч на спуск до місцевої водойми, в порушення вимог п. 2.3 п.п. б) та п. 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, проявив неуважність до дорожньої обстановки, неправильно її оцінив, і маючи об'єктивну можливість виявити перешкоду для руху, не вжив заходів для зменшення швидкості руху керованого ним автомобіля аж до його зупинки, в результаті чого допустив наїзд на ОСОБА_9 , який лежав на проїзній частині дороги, і від отриманих тілесних ушкоджень помер.
Вироком Гощанського районного суду Рівненської області від 28 січня 2025 року ОСОБА_7 засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України на три роки позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням - іспитовим строком в один рік та покладенням обов'язків повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з'являтися для реєстрації і виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 7951, 44 грн. процесуальних витрат за проведення судових експертиз у кримінальному провадженні та вирішено питання щодо речових доказів і накладеного арешту на майно.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини ОСОБА_7 та правильності кваліфікації його дій, ставить питання про скасування вироку внаслідок неправильного застосування кримінального закону в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування додаткового покарання.
Зазначає, що ОСОБА_7 є особою похилого віку, пенсіонером і скоїв злочин, об'єктивна сторона якого виразилася в істотному порушенні ПДР, наслідком якого стала смерть людини.
Просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки, звільнивши від відбування призначеного основного покарання з випробуванням - іспитовим строком в один рік. В решті вирок суду залишити без змін.
Іншими учасниками судового розгляду вирок в апеляційному порядку не оскаржено.
Потерпіла ОСОБА_10 , будучи належним чином повідомленою про день і час розгляду апеляційної скарги прокурора, що підтверджується телефонограмою, долученою до справи, в судове засідання не з'явилася.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримання апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника-адвоката ОСОБА_8 , які визнають апеляційну скаргу прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши викладене в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного.
Винність ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за обставин, вказаних у вироку, підтверджена сукупністю зібраних у кримінальному провадженні доказів, яким судом дана правильна юридична оцінка, що не заперечується в апеляційній скарзі і не оспорюється ніким з учасників судового розгляду.
При обранні основного покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції також дотримався вимог ст. 65 КК України та роз»яснень, що містяться в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно яких суд призначає покарання з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину ( класифікації, обставин і способу його вчинення, характеру і тяжкості наслідків), даних про особу винного ( вік, поведінку до вчинення злочину, наявність судимостей, тощо), та обставин, що пом»якшують і обтяжують покарання, і призначив йому покарання, яке є необхідним і достатнім для запобігання вчиненню особою інших злочинів.
Відповідно до положень ст. 75 КК України, звільнення від відбування покарання можливе лише тоді, коли суд дійде висновку про виправлення засудженого без відбування покарання за наявності цілого комплексу обставин, що пом»якшують покарання.
Як видно з вироку, вирішуючи питання про обрання ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції врахував, як тяжкість вчиненого з необережності кримінального правопорушення, так і особу ОСОБА_7 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, добровільне відшкодування завданої шкоди,у зв'язку з чим потерпіла матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого не має, наявність пом'якшуючих покарання обставин - щирого каяття, активного сприяння в розкритті злочину, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання, і призначив покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
Також суд, з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, особи ОСОБА_7 , ряду пом'якшуючих покарання обставин та клопотання потерпілої, якій в добровільному порядку відшкодовано матеріальну і моральну шкоду, котра не має до ОСОБА_7 будь - яких претензій і просила не позбавляти його волі, правомірно прийняв рішення щодо звільнення ОСОБА_7 від покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, належним чином вмотивувавши своє рішення, що не оспорюється і прокурором.
Поряд з цим, суд не застосував до ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, покликаючись на позитивні характеристики особи ОСОБА_7 та ряд пом'якшуючих покарання обставин.
Положення ч. 2 ст. 286 КК України щодо застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами мають альтернативний характер стосовно його застосування, і вирішення цього питання законодавець відніс до дискреційних повноважень суду, реалізація яких залежить від конкретних обставин кримінального провадження.
Вказане узгоджується і з практикою касаційної інстанції ( постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20.03.2025 року № 208/1752/21), згідно якої Верховний Суд у справах про злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту послідовно виходить з того, що під час призначення, як основного, так і додаткового покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та конкретні обставини здійснених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, за наявності - вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх), обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, особу винного тощо саме в контексті того, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
За роз»ясненнями, що містяться в п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» та п. 18 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 року» Про практику призначення судами кримінального покарання» ( з послідуючими змінами), у кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
При апеляційному розгляді, як обвинувачений ОСОБА_7 , так і його захисник зазначили, що ОСОБА_7 - 1947 року народження в силу свого віку і за станом здоров'я не керує автомобілем, що складає для нього певні труднощі.
Враховуючи фактичні обставини даної справи, аргументи, наведені прокурором в апеляційній скарзі та при її розгляді, а також твердження сторони захисту щодо стану здоров'я ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні питання додаткового покарання допустив неправильне застосування кримінального закону, що, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, тягне за собою скасування вироку в цій частині і ухвалення нового вироку.
Керуючись ст. ст. 404-405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Вирок Гощанського районного суду Рівненської області від 28 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання - три роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням - іспитовим строком в один рік.
В решті вирок суду залишити без зміни.
Вирок набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржений учасниками судового провадження в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення, засудженим ОСОБА_7 - в той же строк з моменту отримання копії вироку.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3