ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/10895/24
провадження № 2/753/6891/24
15 липня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Лузовою І. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача: Сторожук В. А.,до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представники відповідачів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: ОСОБА_7 , про визнання правочину недійсним,
І. Вимоги позивача та стислий виклад позицій учасників справи.
У червні 2024 р. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 04.02.2021 між дарувальником ОСОБА_2 та обдаровуваним ОСОБА_3 (далі також - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідачі).
Позов обґрунтований тим, що оспорюваний договір є фіктивним правочином, оскільки його вчинено між близькими родичами (сином та батьком), в період наявності у дарувальника простроченого зобов'язання щодо повернення позивачу боргу за розпискою в сумі 25 000 дол. США, тобто цей правочин був спрямований на приховування майна, на яке могло бути звернуто стягнення в рахунок погашення боргу. Окрім того обставини укладення договору дарування свідчать про те, що дії відповідачів були направлені на досягнення єдиної недобросовісної мети - унеможливити задоволення вимог позивача за рахунок майна ОСОБА_2 , а відтак цей договір є таким, що порушує публічний порядок.
Відповідачі заперечили фіктивність договору дарування вказуючи, що його було укладено на виконання усної домовленості про надання батьком сину та його родині фінансової допомоги за рахунок коштів, отриманих від продажу належної батьку квартири, в обмін на перехід до батька права власності на частину квартири в майбутньому. При цьому батьку не було відомо про боргові зобов'язання сина. Отже ураховуючи, що при укладенні оспорюваного договору його сторони діяли добросовісно, його було вчинено реально, не "для вигляду", у нотаріальній формі, до пред'явлення позивачем позову до ОСОБА_2 про стягнення боргу, а перехід права власності було відображено належним чином у державному реєстрі, що вказує на його виконання, фактичні та правові підстави для визнання договору недійсним відсутні. За міркуванням відповідачів наявність у ОСОБА_2 постійного доходу, отримуваного ним як військовослужбовцем, також свідчить про відсутність підстав для задоволення позову. Окрім того відповідачі вважають, що договір дарування за своєю природою не може порушувати публічний порядок та інтереси держави і суспільства.
Залучена до участі у справі як третя особа дружина обдаровуваного ОСОБА_7 про розгляд справи повідомлялась у встановленому законом порядку, проте в судове засідання не з'явилась, правом на подання пояснень щодо позову та/або щодо відзиву не скористалась.
ІІ. Рух справи, заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії суду.
Одночасно з позовною заявою представник позивача подав заяву про забезпечення позову (т. 1 а.с. 22-25).
05.06.2024 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову у новій редакції ( т. 1 а. с. 46-49).
Ухвалою суду від 07.06.2024 заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно відповідача ОСОБА_3 , а саме на частину квартири загальною площею 55,6 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2283967180000 (т. 1 а. с. 50-51).
Ухвалою суду від 10.06.2024 позовну заяву залишено без руху з підстав відсутності відомостей про наявність або відсутність в учасників справи електронного кабінету (т. 1 а. с. 53).
14.06.2024 на виконання ухвали суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (т. 1 а. с. 56-57).
Ухвалою суду від 19.06.2024 відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання (т. 1 а. с. 60-61).
22.08.2024 від представників відповідачів надійшов відзив на позовну заяву з клопотанням про виклик та допит свідків (т. 1 а. с. 86-103).
В підготовчому засіданні 22.08.2024 суд прийняв до розгляду відзив на позовну заяву, відмовив у прийнятті доданих до нього копій письмових доказів з підстав їх незасвідчення належним чином, відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків, встановив строки для подання інших заяв по суті справи та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 19.09.2024 (т. 1 а. с. 116-117).
10.09.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (т. 1 а. с. 128-131).
18.09.2024 від представника відповідачів надійшло клопотання про долучення доказів (т. 1 а. с. 144-148).
19.09.2024 від представника відповідачів надійшли заява про виклик свідків та клопотання про скасування заходів забезпечення позову(т. 1 а. с.177-179, 187-189).
В підготовчому засіданні 19.09.2024 суд прийняв до розгляду надані відповідачами докази та відповідь на відзив, відмовив у задоволенні заяви відповідачів про виклик та допит свідків та за клопотанням представника позивача оголосив перерву до 26.09.2024 (т. 1 а.с.198-199).
24.09.2024 від представника позивача надійшли клопотання про зупинення провадження у справі та заперечення на клопотання про скасування заходів забезпечення позову (т. 1 а. с. 203-205, 228-230).
24.09.2024 від представника відповідачів надійшли заперечення на відповідь на відзив (т. 1 а. с. 216-222).
Ухвалою суду від 26.09.2024 відмовлено у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову (т. 1 а.с. 244-245).
Ухвалою суду від 26.09.2024 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 369/5913/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (т. 1 а. с.247-247а).
05.11.2024 представник відповідача ОСОБА_2 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про скасування заходів забезпечення позову (т. 2 а. с. 1-8).
Постановою Київського апеляційного суду від 27.01.2025 апеляційну скаргу представника відповідача залишено без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 26.09.2024 - без змін (т. 2 а. с. 59-62).
14.04.2025 від представника позивача надійшла заява про поновлення провадження у справі (т. 2 а. с. 67-68).
Ухвалою суду від 22.04.2025 поновлено провадження та призначено справу в підготовче засідання на 15.05.2025 (т. 2 а. с. 79).
14.05.2025 від представника відповідачів надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (т. 2 а. с. 90-92).
В підготовчому засіданні 15.05.2025 суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання, закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті в судовому засіданні 17.06.2025 (т.2 а. с. 95-96).
17.06.2025 від представника відповідачів надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (т. 2 а. с. 108-109).
В судовому засіданні 17.06.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідачів про відкладення розгляду справи, заслухав вступну промову представника позивача, дослідив письмові докази та оголосив перерву до 10.07.2025 (т. 2 а. с. 114-116).
В судовому засіданні 10.07.2025 суд заслухав вступну промову представника відповідачів, додаткові пояснення представників сторін та їх виступи у судових дебатах, після чого перейшов до стадії ухвалення рішення, яка завершилась 15.07.2025 оголошенням вступної та резолютивної частин рішення.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
Згідно з розпискою від 07.08.2020 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 25 000,00 дол. США, які зобов'язався повернути до кінця 2020 р. (т. 1 а.с. 11).
На момент складення зазначеної розписки позичальник ОСОБА_2 був власником частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належала йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, посвідченого 22.03.2005 Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації та виданого згідно з розпорядженням (наказом) № 63 від 22.03.2005.
ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 .
04.02.2021 між ОСОБА_2 (дарувальником) та ОСОБА_3 (обдаровуваним) укладено договір дарування, за умовами якого дарувальник подарував, а обдаровуваний прийняв безоплатно в дар частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Дарунок оцінено сторонами в суму 400 000 грн (т. 1 а.с. 7-9).
При укладенні договору його сторони стверджували, що договір спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, дарування здійснене за доброю волею, їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі, а договір не має характеру фіктивного або удаваного правочину (пункт 10).
Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савчук О. А. та зареєстрований у реєстрі за № 48.
На підставі вказаного договору нотаріус як державний реєстратор вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про перехід права власності на частку квартири до ОСОБА_3 , рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 56466942 від 04.02.2021 (т. 1 а.с. 10).
У травні 2021 р. ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики (цивільна справа № 369/5913/21).
25.01.2024 суд ухвалив у цій справі рішення про задоволення позову в повному обсязі. Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну заборгованість та три проценти річних за прострочення виконання зобов'язання в загальному розмірі 25 645,21 дол. США та судовий збір в розмірі 6 975,40 грн (т. 1 а.с. 12-14).
Рішення суду набрало законної сили та за ним було видано виконавчі листи, на підставі яких приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Іванов А. В. відкрив виконавчі провадження, які були об'єднані у зведене виконавче провадження № 75184316 (т. 1 а.с. 15, 16, 17, 18).
В рамках зведеного виконавчого провадження приватний виконавець звернув стягнення на доходи боржника, які він отримує у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, з відрахуванням 20% від суми доходу (т. 1 а.с. 190-191).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09.09.2024 відповідачу ОСОБА_2 було поновлено строк на апеляційне оскарження зазначеного рішення суду, відкрито апеляційне провадження та зупинено дію рішення суду першої інстанції до закінчення апеляційного розгляду (т. 1 а.с. 209-213).
Постановою Київського апеляційного суду від 05.02.2025 рішення суду першої інстанції скасоване з підстав порушення норм процесуального права, що полягає у неналежному повідомленні відповідача про дату, час та місце розгляду справи, та ухвалене нове рішення про задоволення позову в повному обсязі (т. 2 а.с. 72-78).
IV. Норми права і мотиви їх застосування.
У нормах статей 15, 16 ЦК України та статті 4 ЦПК України закріплене право кожного на захист свого цивільного (особистого немайнового або майнового) права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права означає позбавлення його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково, а під порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, слід розуміти створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага (рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 за № 18-рп/2004).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України), інтерес однієї зі сторін цього правочину чи власний інтерес заінтересованої особи полягає у приведенні сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до його вчинення, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації цією особою (позивачем) її прав.
Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці та підтверджується численними висновками Верховного Суду України та Верховного суду.
За приписами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
У статті 717 ЦК України наведено визначення договору дарування як договору, за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до положень частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Одним з основоположних принципів (засад) цивільного законодавства є принцип справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 статті 3 ЦК України), згідно з яким дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
За приписами частин другої, третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно з висновками Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин на шкоду для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.01.2020 у справі № 489/5148/18, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.
Стаття 234 ЦК України визначає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
За змістом цієї норми у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
З огляду на зазначене можна дійти висновку, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Рішенням суду, яке набрало законної сили, установлено, що 07.08.2020 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 25 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до кінця 2020 року.
Отже позивач, надаючи ОСОБА_2 у борг грошові кошти, розраховував (мав правомірні очікування) на виконання позичальником свого обов'язку з повернення коштів, а ОСОБА_2 , в свою чергу, усвідомлював свій обов'язок з їх повернення на умовах, визначених договором позики.
В обумовлений строк ОСОБА_2 кошти не повернув та передбачаючи можливе стягнення з нього боргу за договором позики уклав з пов'язаною особою (батьком) безоплатний договір дарування належної йому частки квартири.
Відповідачі заперечують фіктивність оспорюваного договору вказуючи, що його укладення було наслідком домовленості про надання батьком сину та його родині фінансової допомоги за рахунок коштів, отриманих від продажу належної батьку квартири, в обмін на перехід до батька права власності на частину квартири в майбутньому, при цьому батьку не було відомо про боргові зобов'язання сина.
На підтвердження вказаних обставин відповідачі надали знеособлені судові рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень, які містять відомості про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності, копію договору купівлі-продажу від 09.10.2019, який засвідчує факт продажу ОСОБА_3 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та заяву на видачу готівки на суму 700 000 грн (т. 1 а.с. 152-156, 157-158, 169-172, 173).
Водночас з огляду на те, що договір дарування за своєю сутністю не передбачає надання будь-якої зустрічної матеріальної чи нематеріальної компенсації дарувальнику, укладений ОСОБА_3 договір купівлі-продажу не може слугувати доказом спрямованості волі сторін оспорюваного договору на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.
До того ж ОСОБА_3 продав належне йому майно задовго до укладення оспорюваного договору, а ствердження відповідачів про надання батьком коштів на оплату навчання дітей сина (онуків) спростовуються наданим позивачем рішенням суду у цивільній справі № 753/15407/20 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, яким установлено факт ухилення ОСОБА_2 від утримання дітей з жовтня 2019 р. (т. 1 а.с. 132-134)
На момент укладення договору дарування та на даний час місце проживання дарувальника ОСОБА_2 зареєстроване у предметі цього договору (квартира за адресою: АДРЕСА_1 ), а відтак жодна зі сторін оспорюваного договору не вчиняла дій, спрямованих на припинення володіння та користуватися подарованим майном дарувальником.
Той факт, що оспорюваний договір було укладено ще до звернення позивача до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики, на вирішення справи не впливає, оскільки правочин щодо відчуження майна набуває ознак фраудаторного в момент настання у боржника обов'язку щодо погашення заборгованості перед кредитором, а не з набранням законної сили рішення суду про стягнення з боржника коштів на користь кредитора (постанови Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 299/396/17 та від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).
Отже з урахуванням сукупності установлених фактів і обставин, а саме: укладення безоплатного договору в період наявності у дарувальника простроченого зобов'язання щодо повернення позивачу боргу за договором позики; укладення договору між близькими родичами; невчинення відповідачами дій, спрямованих на виконання договору, суд визнає обґрунтованими доводи позову, що договір дарування не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а укладався з метою приховання майна від можливого звернення стягнення на нього.
В той же час відповідач ОСОБА_2 у спірних правовідносинах діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив договір дарування, який порушує право позивача на задоволення його кредиторських вимог за рахунок нерухомого майна боржника.
Оскільки заборгованість відповідача ОСОБА_2 , стягнута судовим рішенням,становить 25 645,21 дол. США та 6 975,40 грн, рішення суду до цього часу не виконане, немає доказів на підтвердження наявності у боржника іншого майна, за рахунок якого можливо виконати рішення суду, а звернення стягнення на доходи боржника не гарантує реальне та повне поновлення порушених правпозивача, суд вбачає підстави для визнання оспорюваного договору недійсним як з підстав його фраудаторності, так і на підставі загальних засад цивільного законодавства.
На думку суду таке рішення буде відповідати засадам справедливості і розумності та відновить порушене договором право позивача.
З огляду на результат розгляду справи суд на підставі статті 141 ЦПК України покладає на відповідачів в рівних частках судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування частини квартири від 04 лютого 2021 року, укладений між ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_3 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савчук Оленою Анатоліївноюза реєстровим № 48 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.02.2021, індексний номер: 56466942).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 гривень 40 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 гривень 40 копійок.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя:
Повне рішення складене 08.08.2025.