Справа № 466/9652/23 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.
Провадження № 22-ц/811/419/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.
07 серпня 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Гаврилюк Я.Ю.,
з участю: представника позивача - Решоти В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Окуневського 3» про стягнення невиплаченої з вини роботодавця вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки виплати,
встановив:
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) «Окуневського 3» заборгованість із виплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі 78788 грн. 15 коп. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців.
Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що наказом №3/ос від 31.05.2023 року його звільнено з посади голови правління ОСББ «Окуневського 3» з 31.05.2023 року, згідно з п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, однак, при звільненні з ним не проведено повний розрахунок, зокрема, не виплачено передбаченої законодавством вихідної допомоги.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2025 року провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриваючи провадження в даній справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що спір підвідомчий судам господарської юрисдикції.
Ухвалу суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , просить її скасувати з підстав порушення норм процесуального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що заявлені ним позовні вимоги не стосуються корпоративних правовідносин, а мають виключно трудовий характер, оскільки він не оскаржує рішення загальних зборів ОСББ, не заперечує правомірність свого звільнення, а вимагає лише виплати належних йому при звільненні грошових сум, зокрема, вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку її виплати.
Зазначає, що в оскаржуваній ухвалі суд посилається на практику Верховного Суду, однак, вказані правові позиції не можуть бути застосовані у даній справі, оскільки обставини, що розглядаються у зазначених судових рішеннях, відрізняються від спірних правовідносин.
На відміну, від справ, на які посилається суд першої інстанції, у даній справі позивач не оспорює своє звільнення, не ставить питання про його правомірність чи поновлення на посаді, а лише вимагає стягнення належних йому при звільненні грошових виплат.
В судове засідання апеляційного суду 29.07.2025 року відповідач не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у його відсутності.
Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 07.08.2025 року о 12:50.
Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
За змістом положень частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин першої та другої статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом установлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСББ «Окуневського 3» про стягнення належних йому до виплати сум при звільненні з посади голови правління ОСББ та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому, не оспорюючи своє звільнення із займаної посади.
Нормами ЦК України (статті 99, 145, 147, 159, 161), Закону України «Про господарські товариства» (статті 47, 62, 63), Закону України «Про акціонерні товариства» (статті 52, 58, 59, 60, 61) визначено, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов'язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Відповідно до змісту частини третьої статті 99 ЦК України, члени виконавчого органу господарського товариства можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року №1255-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів») зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу не є порушенням його трудових прав, оскільки не обов'язково пов'язується з його звільненням. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу і його звільнення - це різні правові інститути. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу спричиняє зупинення роботи такої посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, припинення повноважень посадової особи може бути підставою для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу та виплати вихідної допомоги у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток (стаття 44 КЗпП України), але замість розірвання трудового договору за згодою працівника його може бути переведено на іншу роботу (стаття 32 КЗпП України).
Якщо особа відсторонена від виконання повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу та обрана інша особа для тимчасового здійснення таких повноважень, то це також не означає звільнення керівника або іншого члена виконавчого органу, бо чинним законодавством не передбачена така підстава для звільнення. У цьому разі теж має місце зупинення роботи посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу.
Відносини сторін щодо оплати часу зупинення роботи посадової особи, переведення її на іншу роботу (у тому числі тимчасового), звільнення посадової особи регулюються нормами КЗпП України. Спори з цього приводу є трудовими спорами. Такі спори розглядаються за правилами ЦПК України.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №921/36/18 (провадження №12-293гс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) вказано, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».
За положеннями частини першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач не оспорював жодних рішень ОСББ «Окуневського 3», зокрема, й рішення від 28.04.2023 року про його звільнення з посади голови правління ОСББ «Окуневського 3», а мав на меті лише захист своїх трудових прав, а саме: виплату всіх належних при звільненні сум та, відповідно, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Тому правовідносини між сторонами у цій справі не є корпоративними.
Такий висновок в повній мірі відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 листопада 2024 року у справі №466/10073/22 та в постанові від 17 листопада 2023 року у справі №569/2319/21 з подібними правовідносинами.
При цьому, необхідно зазначити, що суд першої інстанції у своєму рішенні помилково послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, які викладені в постанові від 10 квітня 2019 року у справі №510/456/17, постанові від 30 січня 2019 року у справі №145/1885/15-ц, та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 серпня 2021 року у справі №310/8875/19, постанові від 06 червня 2022 року у справі №337/1839/20, в яких відповідно були заявлені вимоги про визнання незаконним звільнення з посади директора товариства з обмеженою відповідальністю і поновлення на цій посаді; про визнання недійсними та скасування рішень установчих зборів; про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, які є нерелевантними до справи, яка переглядається.
Таким чином, оскаржуване судове рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню, як таке, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.4, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2025 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 07 серпня 2025 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич