Справа № 708/687/25
Провадження № 2/708/411/25
08 серпня 2025 року м. Чигирин
Чигиринський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді Попельнюха А.О.,
з участю:
секретаря судових засідань Омельченко Ю. М.,
позивачки Казначей І. В.,
представниці позивачки ОСОБА_1 ,
представника відповідача адвоката Семенова О. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Чигиринського районного суду Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Медведівської сільської ради про стягнення недоплачених при звільненні грошових коштів, стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди і
ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Медведівської сільської ради про стягнення недоплачених при звільненні грошових коштів, стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди.
На обґрунтування поданого позову зазначила, що ОСОБА_2 працювала на посаді директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області на підставі договору (контракту) від 01.07.2020, який був укладений між позивачкою та Медведівською сільською радою терміном на 6 років.
Розпорядженням сільського голови с. Медведівка Іванченка А. О. за № 47/02-06 від 09.04.2024 ОСОБА_2 була звільнена з посади директора зазначеного ліцею з 22.03.2023 на підставі п. 9 ст. 36 КЗпП України відповідно до ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про повну загальну середню освіту».
17.02.2025 на виконання рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 17.07.2024 у справі № 708/501/24 сільським головою с. Медведівка Іванченком А. О. було видано розпорядження № 17/02-06, яким внесені зміни до розпорядження № 47/02-06 від 09.04.2024 в частині дати звільнення, зокрема ОСОБА_2 була звільнена з посади директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області 09.04.2024. Також вказаним розпорядженням бухгалтерію зобов'язано нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію за невикористану відпустку у кількості 35 календарних днів за відпрацьований період з 01.09.2023 до 09.04.2024. Кількість днів невикористаної відпустки та період, за який їй мали виплатити компенсацію за невикористану відпустку позивачка не оскаржує та визнає.
13.03.2025 на особистий банківський рахунок Казначей І. В. надійшли грошові кошти у сумі 23 596,06 грн, які відповідно до наданого відповідачем розрахункового листа за березень 2025 року є виплатою компенсації за 35 днів невикористаної відпустки, які були нараховані у розмірі 30 544,25 грн. Розмір нарахованих та виплачених позивачеві грошових коштів вона також не оскаржує та погоджується із визначеним відповідачем розміром.
Зазначена компенсація за невикористану відпустку за період з 01.09.2023 до 09.04.2024 фактично була виплачена лише 13.03.2025, тобто майже через рік після її звільнення.
Крім того, відповідач не виплатив ОСОБА_2 компенсацію за 5 днів невикористаної відпустки за період з 01.09.2022 до 31.08.2023, яка згідно розпорядження № 181/02-06 від 20.12.2023 мала б бути надана їй у березні 2024 року під час весняних канікул, але не була надана.
Оскільки зазначена компенсація невикористаної відпустки не була виплачена позивачеві у день звільнення і до моменту звернення до суду, також просить стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку за шість місяців у розмірі 162 690,21 грн.
Також Казначей І. В. просить суд стягнути на її користь завдану їй моральну шкоду, яку обґрунтувала безпідставною невиплатою протягом тривалого часу після звільнення належних їй до виплати при звільненні грошових коштів, наявними через порушення її трудових прав душевними стражданнями, переживаннями, які вона відчуває через почуття приниження. У рахунок відшкодування завданої моральної шкоди позивачка просить суд стягнути на її користь грошові кошти у сумі 30 000,00 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 24.06.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа призначена до судового розгляду із повідомленнямсторін.
У визначений судом в ухвалі про відкриття провадження строк Медведівська сільська рада через свого представника - адвоката Семенова О. М. подала суду відзив на позовну заяву у якому проти його задоволення представник заперечив у повному обсязі та просив суд відмовити у його задоволенні. На обґрунтування поданого заперечення зазначив, що у дійсності розпорядженням № 181/02-06 від 20.12.2023 Казначей І. В. відпустка була надана з 25.03.2023 на 5 календарних днів за відпрацьований період з 01.09.2022 до 31.08.2023. Проте вказане розпорядження не могло бути виконано, оскільки воно винесено через 9 місяців після планової дати початку такої відпустки, тому реалізація такого розпорядження технічно неможливе, воно є помилковим.
Позивачка була звільнена 09.04.2024, у свою чергу на звернення до суду із аналогічним позовом визначений тримісячний строк, обрахунок якого починається із дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Заявлені позовні вимоги стосуються виплати за період з 01.09.2022 до 31.08.2023. За цей час Казначей І. В. були надані відомості про розрахунок, відповідно вона пропустила строк на звернення до суду із цим позовом.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову також у частині матеріального обґрунтування позовних вимог. А саме, за період трудової діяльності ОСОБА_2 неодноразово була звільнена, згодом на підставі рішення суду поновлювалася на посаді із виплатою ї середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зокрема, на підставі розпорядження сільського голови с. Медведівка ОСОБА_3 від 22.03.2023 трудовий договір (контракт) із нею був достроково розірваний, а позивачка була звільнена із займаної посади на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 19.05.2023 позов ОСОБА_2 був задоволений частково, розпорядження про звільнення її з посади директора ліцею визнано незаконним із поновленням її на посаді директора. Додатковим рішенням суду від 07.06.2023 суд допустив рішення до негайного виконання. Згодом постановою Черкаського апеляційного суду від 12.07.2023 вказане рішення суду в частині визнання незаконним розпорядження про звільнення та поновлення ОСОБА_2 на посаді директора ліцею залишено без змін. На виконання рішення та додаткового рішення Чигиринського районного суду Черкаської області позивачка була допущена до виконання обов'язків директора з 20.06.2023. У період з дати звільнення з 22.03.2023 до моменту її поновлення ОСОБА_2 не виконувала посадових обов'язків директора і цей період не був зарахований судом у якості вимушеного прогулу.
Згодом розпорядженням сільського голови с. Медведівка від 21.06.2023 позивачка була звільнена із займаної посади директора. Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 23.08.2023 розпорядження визнано незаконним, позивачка поновлена на посаді директора ліцею з 22.06.2023 зі стягненням на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.06.2023 до 23.08.2023. Постановою Черкаського апеляційного суду від 11.10.2023 наведене рішення залишено без змін. На виконання рішення сільським головою було видано розпорядження про поновлення ОСОБА_2 на посаді за рішенням суду. За період з 21.06.2023 до 24.08.2023 позивачка не виконувала посадових обов'язків, проте цей період був визначений судом як вимушений прогул. Постановою ВС від 17.01.2024 рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 19.05.2023 та постанова Черкаського апеляційного суду від 12.07.2023 у частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та поновлення позивачки на посаді директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради було скасовано та змінено формулювання причин звільнення, а саме п. 2 ст. 40 КЗпП України на п. 9 ст. 36 КЗпП України, ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про повну загальну середню освіту».
Таким чином після ухвалення даної постанови розпорядження сільського голови с. Медведівка Іванченка А. О. від 22.03.2023 є чинним.
На виконання рішення ВС від 17.01.2024 та вимог ЗУ «Про повну загальну середню освіту» 09.04.2024 сільським головою Іванченком А. О. видано розпорядження № 47/02-06 від 09.04.2024 про звільнення її з посади директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області з 22.03.2023.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 17.07.2024 позов Казначей І. В. задоволений частково, зокрема визначена дата звільнення позивачки 09.04.2024. Відповідно постановою ВС від 17.01.2024 та рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 17.07.2024 встановлено, що позивачка не мала права займати посаду директора ліцею, але для визначення правових наслідків її звільнення необхідно врахувати саме час, коли позивачка виконувала трудові обов'язки. Відповідно висновки суду першої інстанції від 23.08.2023, яким позивачку було поновлено на роботі із зарахуванням часу у період з 21.06.2023 до 24.08.2023 як вимушеного прогулу не відповідає позиції Верховного Суду, яке стосується тих самих сторін та з приводу тих самих правовідносин. Таким чином протягом періоду часу з 01.09.2022 до 31.08.2023 з урахуванням часу вимушеного прогулу Казначей І. В. працювала 209 календарних днів, з урахуванням часу вимушеного прогулу 274 дня. У період з 01.09.2023 до дня звільнення 09.04.2024 Казначей І. В. працювала 217 днів.
Загалом за період з 01.09.2022 до 09.04.2024 позивачка без урахування вимушеного прогулу отримала відпустки чи компенсації надлишково на 24 дня. У свою чергу з урахуванням вимушеного прогулу 14 днів надлишково отриманої відпустки/компенсації.
Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 16.07.2025 заперечення представника Медведівської сільської ради проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.
Ухвалою суду від 17.07.2025 відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача - адвоката Семенова О. М. про відвід судді.
22.07.2025 до суду від представника відповідача - адвоката Семенова О. М. надійшли додаткові пояснення у справі.
До початку судового розгляду представниця позивачки - за довіреністю Новілова Т. Б. подала заяву про збільшення розміру позовних вимог, у прийнятті якої до судового розгляду ухвалою суду від 07.07.2025 було відмовлено.
Під час судового розгляду позивачка Казначей І. В. та її представниця - за довіреністю Новілова Т. Б. позов підтримали та просили суд його задовольнити. Суду пояснили, що 09.04.2024 Казначей І. В. була звільнена з посади директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради з 22.03.2023, тобто на рік раніше. Безпосередньо після такого звільнення вона отримала якісь виплати на свій банківський рахунок, але сума була незначною та їй не був наданий розрахунковий лист для можливості перевірки правильності та повноти проведених нарахувань. Оскаржуючи своє звільнення в судовому порядку вона довела, що датою її звільнення має бути день винесення сільським головою Іванченком А. О. відповідного розпорядження, тобто 09.04.2024. Таке судове рішення набрало законної сили 06.11.2024. Проте розрахунок за дні невикористаної відпустки вона не отримувала, розрахунковий лист їй не надавали, хоча вона неодноразово зверталася до відповідача в усній формі, а також письмово. Лише 17.02.2025 було винесено розпорядження про внесення змін до розпорядження від 09.04.2024, відповідно до якого внесені зміни щодо дати її звільнення та зобов'язано бухгалтерію провести виплату компенсації за невикористану відпустку за період з 01.09.2023 до 09.04.2024 за 35 календарних днів. Згодом, вже 13.03.2025 на її картковий рахунок були зараховані грошові кошти в сумі 23 596,06 грн. Проте розрахунковий листок вона отримала лише 31.03.2025. Після ознайомлення із ним Казначей І. В. встановила, що їй не була виплачена компенсація за 5 днів невикористаної відпустки за період часу з 01.09.2022 до 31.08.2023. Тому з моменту отримання розрахункового листа розпочався відлік тримісячного строку на звернення до суду. Сам факт виплати компенсації за невикористану відпустку у березні 2025 після її звільнення 09.04.2024 підтверджує наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, можливість обрахунку якого наразі законодавцем обмежена шестимісячним строком. Не надання Казначей І. В. можливості реалізувати своє право на відпочинок протягом 5 днів відпустки, яку вона планувала використати у березні 2024 року, а також не виплата їй компенсації за цей період обумовили завдання позивачеві моральної шкоди. Оскільки порушено її право на відпочинок та відновлення при визначенні розміру моральної шкоди ураховані наявні ціни двотижневого оздоровлення у санаторії середнього класу.
Представник відповідача - адвокат Семенов О. М. під час судового розгляду проти задоволення позову заперечував з підстав, зазначених у наданому суду відзиві на позовну заяву. На обґрунтування наявних заперечень також зазначив, що фактично за підрахунками відповідача Казначей І. В. з урахуванням фактичних днів відпустки за спірний період часу, а також розміру виплаченої компенсації, отримала більше, ніж вона мала право. Крім того, виходячи із обґрунтувань позовних вимог її право порушено було ще у квітні 2024 року, натомість позов поданий із порушенням визначених строків його подання, тому він не підлягає до задоволення. Виплата роботодавцем їй компенсації у березні 2025 року є доброю волею роботодавця, тому жодним чином не впливає на перебіг таких строків. Надані позивачкою розрахунки є необґрунтовані та не відповідають дійсним проведеним нарахуванням, проте власного альтернативного розрахунку відповідач не проводив. Розпорядження про надання Казначей І. В. відпустки тривалістю 5 днів не могло бути виконано технічно, оскільки воно було винесено у грудні 2023 року, проте визначений період відпустки березень 2023 року, що є нелогічним та не дає їй права вважати доведеним факт наявності у неї днів невикористаної відпустки. Також представник зазначив, що йому наразі не відомо про скасування розпорядження сільського голови від 20.12.2023 за № 181/02-06.
Заслухавши учасників, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, судом установлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Наявний між сторонами спір є трудовим спором, тому до його правового регулювання застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України регламентований обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником.
Відповідно до частини першої вказаної норми роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Визначені статтею 116 КЗпП України строки розрахунку при звільненні визначають, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
На підставі абзацу 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки".
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
На підставі ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).
Під час розгляду справи судом установлено, що трудові спори між ОСОБА_2 та Медведівською сільською радою перебували на розгляді у судах неодноразово, ухвалені у таких спорах рішення наразі набрали законної сили та офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Відповідно такі рішення підлягають урахуванню судом під час розгляду цієї справи, оскільки в силу положень частини 4 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи.
Таким чином суд ураховує, що 01.07.2020 між ОСОБА_2 та Медведівською сільською радою був укладений договір (контракт) про призначення позивачки на посаду директорки опорного закладу освіти «Медведівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. М.Залізняка» Медведівської сільської ради Черкаської області строком на 6 років.
Розпорядженням сільського голови Іванченка А.О. № 43/02-06 від 22.03.2023 «Про звільнення ОСОБА_2 » її трудовий договір (контракт) від 01.07.2020 був достроково розірваний, а її звільнено із займаної посади за ініціативою роботодавця за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 19.05.2023 (справа № 708/447/23, провадження № 2/708/125/23) позов ОСОБА_2 задоволений частково, зокрема визнано незаконним розпорядження сільського голови с. Медведівка Черкаського району Черкаської області ОСОБА_3 № 43/02-06 від 22.03.2023 «Про звільнення ОСОБА_2 » та поновлено її на посаді директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради з 23.03.2023.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 12.07.2023 змінено рішення Чигиринського районного суду Черкаської області в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним розпорядження про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції даної постанови апеляційного суду, а також скасовано в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та в частині вирішення питання про стягнення судового збору.
На виконання рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 19.05.2023 у частині його допуску до негайного виконання розпорядженням сільського голови с. Медведівка ОСОБА_3 від 20.06.2023 «Про поновлення на посаді за рішенням суду Казначей І. В.» позивачка була поновлена на займаній посаді.
Розпорядженням сільського голови ОСОБА_3 за № 89/02-06 від 21.06.2023 «Про звільнення ОСОБА_2 » трудовий договір (контракт) від 01.07.2020 із позивачкою був достроково розірваний шляхом звільнення її із посади директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради відповідно до п. 7-1 ст. 36 КЗпП України.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 23.08.2023 (справа № 708/858/23), яке за наслідками його апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції залишено без змін, зазначене розпорядження визнано незаконним та поновлено позивачку на посаді директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради.
На виконання вказаного рішення суду сільським головою Іванченком А. О. видано розпорядження № 123/02-06 від 24.08.2023 «Про поновлення на посаді за рішенням суду Казначей І. В.», яким позивачка була поновлена на посаді директора ліцею.
Постановою Верховного Суду рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 19.05.2023 та постанова Черкаського апеляційного суду від 12.07.2023 у справі № 708/447/23 в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та поновлення позивачки на посаді директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області було скасовано та змінено формулювання причин звільнення, а саме п. 2 ст. 40 КЗпП України на п. 9 ст. 36 КЗпП України, ч. 2 ст. 38 Закону України «Про повну загальну середню освіту».
09.04.2024 сільським головою с. Медведівка Іванченком А. О. видано розпорядження № 47/02-06 від 09.04.2024 про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області.
Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області у справі № 708/501/24 (провадження № 2/708/203/24) позов ОСОБА_2 був задоволений частково. Судом ухвалено у пункті 1 резолютивної частини розпорядження сільського голови ОСОБА_3 № 47/02-06 від 09.04.2024 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади директора Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області» датою звільнення ОСОБА_2 з посади директора ліцею вважати 09.04.2024.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 06.11.2024 вказане рішення за наслідками його апеляційного перегляду залишено без змін.
Під час ухвалення зазначених судових рішень судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що Казначей І. В., будучи поновленою на посаді директора відповідно до рішень суду, працювала, виконувала покладені на неї посадові обов'язки, отримувала виплати заробітної плати та їй рахувався трудовий стаж за відпрацьований період.
Аналізуючи наведене суд дійшов висновку, що не зважаючи на неодноразові звільнення з посади директора ліцею, фактично з моменту укладення трудового договору 01.07.2020 і до моменту її звільнення 09.04.2024 Казначей І. В. перебувала у трудових відносинах із Медведівською сільською радою та має безперервний трудовий стаж на посаді директора ліцею. Таким чином твердження представника відповідача у частині її незаконного перебування на посаді, що, на думку відповідача, установлено рішенням ВС від 17.01.2024, суд оцінює критично та не враховує під час розгляду справи, оскільки таке твердження не відповідає висновкам Верховного Суду та фактичним правовідносинам сторін.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
20.12.2023 розпорядженням сільського голови с. Медведівка ОСОБА_3 директору Медведівського ліцею ім. М. Залізняка Медведівської сільської ради Черкаської області Казначей І. В. надана частина чергової щорічної відпустки з 25.03.2023 на 5 календарних днів за відпрацьований період з 01.09.2022 до 31.08.2023.
Одночасно суд ураховує, що докази скасування такого розпорядження чи визнання його недійсним суду не надані, докази фактичного перебування Казначей І. В. у відпустці на підставі зазначеного розпорядження матеріали справи не містять. Відповідно станом на день звільнення позивачки, а саме на 09.04.2024, вона мала серед іншого також право на компенсацію 5 днів не використаної відпустки.
Дослідженням наданих суду розрахункових листів установлено, що ці 5 днів відпустки протягом періоду трудової діяльності вона не використала, компенсацію за неї не отримала.
З наданого позивачем розрахунку компенсації невикористаної відпустки судом установлено, що такий розрахунок проведений Казначей І. В. з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100, та визначена у розмірі 4 498,50 грн виходячи із розрахунку середньоденної заробітної плати для визначення компенсації за невикористану відпустку 899,70 грн. Такі розрахунки на переконання суду є обґрунтованими, відповідачем не спростовані, тому ураховуються судом під час прийняття рішення.
Повний розрахунок із ОСОБА_2 відповідно до положень чинного трудового законодавства мав бути проведений у день звільнення, а саме 09.04.2024. Натомість, як встановлено судом та визнано сторонами, грошову компенсацію за 35 днів невикористаної відпустки, яка мала бути виплачена позивачеві у день звільнення, фактично була їй перерахована лише 13.03.2025. Крім того, компенсація за 5 днів невикористаної відпустки за передній рік роботи позивачеві ще не виплачений, що встановлено судом під час розгляду справи.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Пунктом 2 Порядку передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до пункту 3 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.
Пунктом 4 Порядку передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З наданих суду доказів установлено, що заробітна плата ОСОБА_2 у березні 2024 року була нарахована у розмірі 22 974,38 грн за 18 робочих днів, у лютому у сумі 25 460,44 грн за 21 робочий день, що загалом становить 48 434,82 грн за 39 робочих дня.
За таких обставин середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 за вказаний період становить 1 241,92 грн. (48 434,82 грн. / 39 дн).
Оскільки у день звільнення ОСОБА_2 не були сплачені усі належні їй при звільненні грошові кошти, стягненню з відповідача на її користь підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку за максимально визначений період, а саме 6 місяців.
Загальна тривалість робочих днів за період з 10.04.2024 до 09.10.2024 становить 131 робочий день, відповідно середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільнені становить 162 691,52 грн ( 1 241,92 грн х 131 дн).
Одночасно суд ураховує, що заявлена позивачкою до стягнення сума у цій частині є меншою, ніж визначена судом. Проте виходячи із вимог змагальності та диспозитивності суд позбавлений можливості вирішувати питання про стягнення грошових коштів у розмірі, який перевищує заявлені позовні вимоги, тому задоволенню у цій частині підлягають позовні вимоги у визначеному позивачкою розмірі в сумі 162 690,21 грн.
Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди суд першочергово ураховує, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (статті 237-1 КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
На підставі ч. 2 ст. 23 ЦПК України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм законодавства (постанова ВП ВС від 1 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц). Така позиція відповідає практиці ЄСПЛ (рішення від 22 лютого 2005 року у справі «Новоселецький проти України» (Novoseletskiy v. Ukraine, заява № 47148/99).
У постанові від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 Об'єднана палата КЦС зазначила, що зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Також у цій постанові ОП КЦС зазначила, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Суд погоджується із твердженнями позивачки, що невиплата належних їй у день звільнення грошових коштів мало для неї психотравмувальний характер, оскільки залишившися без роботи вона ще й фактично була залишена роботодавцем без засобів для існування. Наявність у цьому вини відповідача доведена рішенням суду, яке наразі набрало законної сили.
Проте суд не у повній мірі погоджується із визначеним позивачкою розміром такої шкоди.
Зокрема, визначена спеціальної нормою статті 237-1 КЗпП України правова підставва відшкодування моральної шкоди передбачає обов'язковість встановлення наявності моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Натомість на обґрунтування визначеного розміру завданої моральної шкоди позивачка послалася на вартість двотижневого оздоровлення у санаторії середнього класу. На думку суду таке обґрунтування не підлягає врахуванню під час визначення розміру моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 порушенням її прав, тому виходячи із вимог розумності, справедливості та співмірності суд дійшов висновку, що достатньою компенсацією завданої моральної шкоди буде компенсація у розмірі 5 000,00 грн.
Твердження представника відповідача, що позивачкою пропущений визначений законодавцем тримісячний строк на звернення до суду із даним позовом суд оцінює критично. Зокрема у статті 233 КЗпП України законодавець визначив момент початку підрахунку такого строку, а саме з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як вже зазначалося, будучи звільненою 09.04.2024 Казначей І. В. отримала грошову компенсацію за частину невикористаної відпустки 13.03.2025. Із заявою про надання їй довідки про нараховані та виплачені грошові кошти вона зверталася до роботодавця 19.04.2024, а також 13.12.2024, на підтвердження чого суду надані відповідні докази. Натомість розрахунковий лист їй був наданий Медведівською сільською радою лише 31.03.2025, що не спростовано відповідачем. Відповідно після отримання розрахункового листа розпочав свій відлік тримісячний строк на звернення до суду із даним позовом. У свою чергу Казначей І. В. позов до суду направила засобами поштового зв'язку 17.06.2025, тобто із дотриманням граничного строку.
За таких обставин за наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 до Медведівської сільської ради підлягає частковому задоволенню зі стягненням з Медведівської сільської ради на користь позивачки компенсації за 5 днів невикористаної відпустки у сумі 4 498,50 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 162 690,25 грн та моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачка при зверненні до суду з даним позовом сплатила судовий збір за двома заявленими позовними вимогами, а саме про стягнення середнього заробітку за час затримки у розмірі 1 628,90 грн. Хоча виходячи із визначеного розміру позовної вимоги у цій частині судовий збір підлягав сплаті у сумі 1 626,90 грн, які підлягають стягненню на її користь із відповідача, оскільки позовні вимоги у цій частині задоволені у повному обсязі. А також у сумі 1 211,20 грн за позовною вимогою про стягнення моральної шкоди. Оскільки позовні вимоги у цій частині задоволені судом частково, стягненню на користь ОСОБА_2 понесені у цій частині судові витрати підлягають пропорційно розміру задоволених позовни вимог (16,67 %) в сумі 201,91 грн, що загалом становить 1 828,81 грн. Переплачена сума судового збору може бути повернута судом позивачеві за її заявою.
Крім того, оскільки за позовною вимогою про стягнення компенсації за невикористану відпустку Законом України «Про судовий збір» Казначей ОСОБА_4 була звільнена від сплати судового збору, тому за наслідками розгляду справи він підлягає стягненню з відповідача на користь державного бюджету у розмірі 1 211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 12, 16, 23 ЦК України, ст. ст. 12, 43, 76-84, 89, 141, 206, 259, 263-265, 274-279, 430 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 до Медведівської сільської ради про стягнення недоплачених при звільненні грошових коштів, стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Медведівської сільської ради на користь Казначей Ірини Василівни компенсацію за 5 днів невикористаної відпустки у сумі 4 498,50 грн (чотири тисячі чотириста дев'яносто вісім гривень 50 коп.) з відрахуванням при виплаті податків та обов'язкових платежів, передбачених законодавством України.
Стягнути з Медведівської сільської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 162 690,25 грн (сто шістдесят дві тисячі шістсот дев'яносто гривень 25 коп.) з відрахуванням при виплаті податків та обов'язкових платежів, передбачених законодавством України.
Стягнути з Медведівської сільської ради на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 коп.).
У іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Медведівської сільської ради на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 828,81 грн (одна тисячі вісімсот двадцять вісім гривень 81 коп.).
Стягнути з Медведівської сільської ради на користь державного бюджету судовий збір у сумі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники та їх адреси:
Позивачка: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстр.: АДРЕСА_1 );
Представниця позивачки: ОСОБА_1 (РНОКПП: суду не наданий, прож.: АДРЕСА_2 );
Відповідач: Медведівська сільська рада (код ЄДРПОУ: 33369798, місцезнаходження: Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Медведівка, вул. Богдана Хмельницького, буд. 44 В);
Представник відповідача: адвокат Семенов Олександр Миколайович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 223 від 05.12.2005, видане Черкаською ОКДКА, адреса робочого місця адвоката: м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Січових Стрільців, буд. 77, 6 поверх, приміщення 601).
Суддя Андрій ПОПЕЛЬНЮХ