Справа № 145/11/25
Провадження №2/145/335/2025
08.08.2025 селище Тиврів
Тиврівський районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді Патраманського І.І.
за участю: секретаря судового засідання Онуфрієвої А.О.
позивач ОСОБА_1
представника позивача Лінкевича Б.П.
відповідачки ОСОБА_2
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Гнівань Тиврівського району Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
в інтересах якого діє адвокат Лінкевич Богдан Петрович
до
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2
третя особа: орган опіки та піклування Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області, місцезнаходження: вул. Соборна, 64, м. Гнівань Вінницького району Вінницької області, ЄДРПОУ04326075
про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
06.01.2025 до Тиврівського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лінкевич Богдан Петрович, до ОСОБА_2 про про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, третя особа - орган опіки та піклування Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24 квітня 2009 року він уклав шлюб з відповідачкою в даній справі. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_3 . Відповідно до рішення Тиврівського районного суду від 26 лютого 2018 року шлюб між позивачем та ОСОБА_4 був розірваний. Невеликий проміжок часу вони продовжували жити разом в АДРЕСА_2 , але їхні стосунки загострювались ще більше, тому він з сином переїхав на постійне місце проживання в місто Гнівань, де вони проживали за адресою: АДРЕСА_3 . Зараз вони з сином проживають в АДРЕСА_1 . На момент, коли вони з сином розпочали жити окремо, сину було 9 років, а на сьогоднішній день йому 15 років.
З моменту їхнього з сином переїзду ОСОБА_4 не займається вихованням дитини, не цікавиться здоров'ям, розвитком їхнього сина, не приймає участі в його матеріальному забезпеченні, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 02 грудня 2024 року та декларацією № 0001-МК65-5ТА0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу.
В навчальний заклад, де навчається їхній син, відповідачка жодного разу не навідувалась, про що свідчить довідка ліцею №1 Гніванської міської ради №01-31/215 від 16 грудня 2024 року за підписом класного керівника та директора ліцею. Відповідачка за весь період навчання дитини в даному навчальному закладі не цікавилась його навчанням, не була присутня на батьківських зборах та інших заходах, що проводяться за участю батьків. Позивач постійно відвідує батьківські збори, цікавиться навчанням сина, матеріально забезпечує його. Відповідачка взагалі не займається вихованням та утриманням їхнього сина, тобто ухиляється від виконання її обов'язків, щодо його виховання. Тому відповідно до ст. 164 СК України є всі підстави для позбавлення її батьківських прав відносно її сина ОСОБА_5 . Відповідачка вже на протязі останніх 6 (шести) років умисно злісно ухиляється від виконання її батьківських обов'язків, свідомо нехтує ними і змінити свою поведінку вона не бажає.
Він піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, сумлінно виконує батьківські обов'язки. Син навчається в ліцеї №1 Гніванської міської ради, що підтверджується довідкою даного навчального закладу № 01-31/215 від 16 грудня 2024 року, та перебуває на медичному обліку у сімейного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Гніванський центр первинної медико-санітарної допомоги» Гніванської міської ради, що підтверджується декларацією № 0001-МК65-5ТА0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, в якій він зазначений законним представником сина.
Відповідачка зобов'язана утримувати дитину до досягнення нею повноліття, однак даного обов'язку вона не виконує, коштів на утримання дитини добровільно не надає. Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини, тому він вимушений просити суд про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 .
На даний час він працює неофіційно, займається будівельними роботами, веде домашнє господарство та здійснює догляд за дитиною. Йому одному важко забезпечувати сина самим необхідним та забезпечувати його власну життєдіяльність.
Шлюб між ним та відповідачкою розірвано, відповідачка взагалі не займається вихованням дитини, не цікавиться її розвитком та ухиляється від матеріальної допомоги. Добровільно надавати кошти на утримання сина відповідачка відмовляється, тому він вимушений звернутись до суду з даним позовом.
ОСОБА_4 працездатна, вона має можливість допомагати йому в утриманні їхнього сина. Доходи відповідачки мінливі та нерегулярні, точно встановити розмір її доходів в нього немає можливості, тому він вважає, що відповідачка повинна сплачувати аліменти в твердій грошовій сумі і має можливість сплачувати аліменти в розмірі 5000 ( п'ять тисяч) гривень щомісячно на утримання сина. Така сума аліментів є реальною для неї. Аліменти в такому розмірі суттєво не вплинуть на її матеріальне становище. Саме такий розмір аліментів буде достатній для того, щоб він міг забезпечити дитину самим необхідним.
Просить постановити рішення, яким ОСОБА_4 позбавити батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також стягувати з ОСОБА_4 на його користь аліменти в розмірі 5000 гривень щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до його повноліття, починаючи з дня подачі даної заяви. Рішення в частині стягнення аліментів в розмірі за один місяць просить звернути до негайного виконання.
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 28.01.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав. Залучено до участі у справі Гніванську міську раду Вінницької області як орган опіки та піклування та зобов'язано її подати до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору.
06.03.2025 до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , у якому вона зазначила, що згідно п.п. 2-6 ч. 1 ст. 164 СК України, один з батьків може бути позбавлений батьківських прав, якщо буде встановлено, що він, вона: ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789X11 (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до Постанови пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» з наступними змінами, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивачем не наведено жодних фактів свідомого невиконання нею батьківських обов'язків щодо дитини. За обставинами справи може пояснити, що дійсно після припинення сімейних відносин з позивачем син залишився проживати з батьком. Однак, відсутність її спілкування з дитиною пояснюється діями самого позивача, який систематично вчиняв відносно неї сімейне насилля у шлюбі, що і стало причиною його розірвання. В самому рішенні суду про розірвання шлюбу прямо зазначено, що відповідач визнав вчинення відносно неї сімейного насилля та вважав свої дії правильними. Після розірвання шлюбу позивач продовжив вчиняти відносно неї сімейне насилля, за що його, у 2019 році притягнуто до адміністративної відповідальності (постанова Тиврівського районного суду Вінницької області № 145/214/19 від 27.02.2019), налаштував сина проти неї, заборонивши спілкування із нею, син вважає, що вона винна у розпаді сім'ї та уникає спілкування із нею. Спілкуватись з позивачем на тему побачень з дитиною вона просто боїться. Зі свого боку, вона ніколи не уникала сина та сподівається, що в подальшому, коли подорослішає та вийде з під контролю батька, він змінить ставлення до неї, наразі ж примусове нав'язування її спілкування дитині вважає позбавленим сенсу і таким, що лише спровокує конфлікт. За таких обставин, вести мову про умисне невиконання нею батьківських обов'язків не можна.
Факт перешкоджання її позивачем у спілкуванні з дитиною та ставлення дитини до неї буде підтверджено показаннями свідка - її матері. Крім того, вважає за доцільне відповідно до ч. 2 ст. 171 СК України вислухати думку самої дитини з питання позбавлення її батьківських прав.
Зазначає також, що позивач перед зверненням до суду з цим позовом не звертався до органів опіки з приводу нібито невиконання нею батьківських обов'язків, а отже це питання його не хвилювало.
В самій позовній заяві позивач не вказав, яка мета позбавлення її батьківських прав та як це відповідатиме інтересам дитини.
Одночасно зазначає, що метою подання цього позову в частині позбавлення батьківських прав є бажання позивача отримати відстрочку від призову на військову службу. Інакше, чим пояснити, що з таким позовом він до неї не звертався раніше?
Щодо аліментів. Позові вимоги в цій частині визнаються нею повністю.
Просить у задоволенні позовних вимог в частині позбавлення її батьківських прав відмовити повністю. Позовні вимоги в частині стягнення аліментів задовольнити.
29.04.2025 ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.
24.06.2025 ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області цивільну справу №145/11/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини прийнято до свого провадження суддею Патраманським І.І..
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали, просять їх задоволити з підстав, викладених у позовній заяві. Позивач пояснив, що вони з дружиною проживали у її матері (тещі), спочатку було все добре. Потім їх відносини погіршились, що мало наслідком розірвання шлюбу. Вони із сином переїхали на орендовану квартиру. Він працює будівельником. У відповідачки були спроби побачитись та поспілкуватись з сином, але син не хоче спілкуватись із нею. Він вважає, що відповідачка не заслуговує бути матір'ю, тому й подав позов. Вважає, якби відповідачка хотіла бачити сина, вона б за сім років зробила все, щоб його бачити (ходила до школи, лікарні). Син відноситься до матері і баби негативно. В нього багато обіди на них. Він шукає материнську любов у кожній жінці.
В судовому засіданні відповідачка пояснила, що вона позов не визнає, заперечує проти задоволення позову в частині позбавлення її батьківських прав відносно сина, оскільки вона дійсно бажає спілкуватись із сином та приймати участь у його вихованні та утриманні, позовні вимоги про стягнення з неї аліментів визнає. Пояснила, що вона працює прибиральницею в Господарському суді Вінницької області, її заробіток складає близько восьми тисяч гривень. Позивач заборонив їй спілкуватися із сином, сказав, щоб вона не підходила до нього, не дзвонила. Вона бажає спілкуватись із сином, сподівається, що син із часом змінить своє відношення до неї.
Представник органу опіки та піклування Гніванської міської ради в судове засідання не з'явився, про час, місце та дату судового засідання повідомлений своєчасно. Надав до суду повідомлення, в якому просить судове засідання провести без представника органу опіки та піклування Гніванської міської ради. Позовні вимоги підтримує. До суду подав висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав.
В судовому засіданні за клопотанням позивача була допитана в якості свідка ОСОБА_8 , яка пояснила, що вона є матір'ю відповідачки, дочка з зятем жили в с. Селищі. Спочатку жили нормально. Вони спочатку жили в цивільному шлюбі, розписались, коли була дочка вагітна. Потім вона почала заважати зятю. Коли онуку виповнилось два роки, зять сказав, що я не буду бачити онука, якщо не переїду. Вона переїхала до своєї матері. Дочка з онуком приїжджали до неї. Пізніше в сім'ї дочки почались конфлікти і вони з чоловіком розлучились. Після розлучення ОСОБА_9 ще декілька разів приїздила до неї з онуком. Вона записувала онуку її номер телефону, щоб він дзвонив до неї, однак зі слів онука батько забороняв йому дзвонити. Потім зять забрав сина до себе і після цього вона онука не бачила. Зауважила, що вона та її дочка бажають спілкуватись із онуком.
В судовому засіданні з'ясовано думку дитини щодо позбавлення його матері батьківських прав відносно нього. Так, ОСОБА_3 в присутності психолога КЗ Гніванського центру соціальних послуг "Джерело" Гніванської міської ради ОСОБА_10 та класного керівника ОСОБА_11 повідомив, що мама з того часу, як він став проживати із батьком, жодного разу не приходила до нього, не вітала його з днем народження та іншими святами також. До позбавлення його матері батьківських прав щодо нього ставиться нейтрально.
Судом досліджено письмові докази, які містяться в матеріалах справи, в результаті чого установлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_6 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження та копією свідоцтва про зміну імені відповідачки.
Так, згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 22.12.2022 батьками неповнолітнього ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с. 6).
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 26.02.2018 (справа № 128/3408/17) шлюб, зареєстрований 24.04.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у виконкомі Селищенської сільської ради Тиврівського району Вінницької області, актовий запис №2, розірвано. Після розірвання шлюбу відповідачці залишено прізвище " ОСОБА_12 " (а.с.7-8).
Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_4 від 14.09.2018 ОСОБА_4 змінила прізвище, власне ім'я, по батькові на ОСОБА_2 (а.с. 44).
Відповідно до довідки ліцею № 1 Гніванської міської ради № 01-31/215 від 16.12.2024 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , учень 9-А класу, дійсно навчається в закладі з першого класу по даний час. Протягом усіх років навчанням та вихованням ОСОБА_5 цікавиться лише батько ОСОБА_1 , який систематично відвідує батьківські збори, бере участь у підготовці та проведенні виховних заходів. ОСОБА_5 систематично відвідує навчальні заняття. Учень вихований, завжди акуратний. Мати учня за всі роки навчання в ліцеї жодного разу не появлялася. Не цікавилася навчанням і вихованням сина навіть в телефонному режимі. Довідка складена відповідно до пояснювальної записки класного керівника 9-А класу ОСОБА_11 (а.с. 11).
Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 02.12.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , з грудня 2018 року ОСОБА_1 проживає з сином ОСОБА_3 окремо від матері та дружини ОСОБА_4 . За цей час ОСОБА_4 участі у вихованні дитини не приймала, також не підтримувала матеріально, жодного разу не виявила бажання побачити дитину по сьогодні (а.с. 9).
Відповідно до Декларації №0001-МК65-5ТАО про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу пацієнт - ОСОБА_3 , законний представник вказаний - ОСОБА_1 (а.с.10).
Згідно з висновком органу опіки і піклування Гніванської міської ради, який затверджений рішенням виконавчого комітету Гніванської міської ради від 19.03.2025 №б/н "Щодо доцільності позбавлення батьківських прав" орган опіки та піклування Гніванської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що буде відповідати інтересам неповнолітньої дитини (а.с.41-42).
Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, з'ясувавши думку дитини, дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІ (далі Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно із статтею 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з ч. 1 статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, указаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав посилалася на те, що ОСОБА_6 тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо сина, не дбає про нього, не цікавиться його життям, здоров'ям, навчанням, потребами, не виявляє бажання спілкуватися та приймати участь у підготовці до самостійного життя.
Отже, правовою підставою для позбавлення батьківських прав відповідачки позивач визначив п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.
Водночас суд зазначає, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №753/2025/19 (провадження №61-1344св20) зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Отже, при вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) зроблено висновок про те, що: «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин».
Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між дитиною і матір'ю (батьком) конфлікту чи погіршення їх особистих стосунків на певному етапі їх життя, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав. При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав важливим є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні. У зв'язку з цим суд враховує думку дитини з цього приводу, однак зазначає, що вона не є визначальною при вирішенні даного спору.
Під час розгляду справи позивачем не доведено та судом не встановлено, що ОСОБА_2 систематично, незважаючи на заходи попередження, відомості про вжиття яких відсутні, продовжує злісно та свідомо ухилятися від виконання своїх батьківських обов'язків. Такі обставини не підтверджені відповідними доказами, зокрема, щодо застосування до останньої заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, органу опіки та піклування, місцевого самоврядування, притягнення її до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, проведення бесід тощо.
Та обставина, що після припинення шлюбних відносин сторін матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається лише батько, не є безумовним свідченням того, що матір дитини не бажає брати участь в її утриманні та вихованні, тобто свідомо та умисно нехтує своїми батьківськими обов'язками.
У постанові Верховного Суду від 04.10.2021 у справі №686/16902/20 йде мова про те, що позбавлення батьківських прав несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, у зв'язку із чим є крайнім заходом, який застосовується у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх і переконливих доказів, що характеризують особистості батька та/або матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Постановою Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №461/5125/20 визначено, що при розгляді справ про позбавлення батьківських прав обов'язковою є наявність письмового висновку органу опіки та піклування, участь його представника у судовому засіданні. У висновку органу опіки та піклування повинні міститися дані про умови проживання дитини, відомості про відносини між батьками, успішність дитини, стан її здоров'я, а також посилання на всі документи, на підставі яких він зроблений. Документи, якими обґрунтований висновок, відповідно до ст. 19 СК України мають бути додані до нього, зокрема акт обстеження умов проживання дитини з відомостями щодо складу сім'ї, життєво-побутових і санітарно-гігієнічних умов, матеріального стану сім'ї.
При цьому, такий висновок не є обов'язковим для суду і він може не погодитися з ним, якщо вважатиме, що він є недостатньо обґрунтованим чи суперечить інтересам дитини, що визначено ч. 6 ст. 19 Сімейного кодексу України.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №243/13191/19-ц, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей.
Рішення обґрунтовується лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку та досліджені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Наданий на виконання ухвали Тиврівського районного суду Вінницької області від 28.01.2024 висновок органу опіки та піклування зроблений без проведення ретельної перевірки щодо заперечень відповідачки про позбавлення її батьківських прав та ґрунтується переважно на відомостях, які вказані позивачем у позові, не містить мотивів прийнятого рішення про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.
За таких обставин, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, оскільки він є формальним, недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини (ст. 19 СК України), у зв'язку з чим не приймає його до уваги при вирішенні даного спору.
Законодавець визначив, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини. Якщо такий результат не передбачається, то позбавлення батьківських прав не дасть дитині полегшення.
Натомість позивач не довів у чому саме полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батьківських прав його матері, як і не надав суду достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження цього.
Суд наголошує на тому, що позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя, а в даній ситуації таке втручання не є виправданим і пропорційним, оскільки матеріали справи не свідчать про умисне свідоме невиконання чи недобросовісність виконання відповідачкою своїх обов'язків, відсутні будь-які беззаперечні докази її винної поведінки стосовно дитини.
Навпаки, відповідачка активно приймає участь в судовому процесі, заявляє свої заперечення щодо позбавлення її батьківських прав відносно сина, висловлює бажання бути з дитиною та визнає позовні вимоги щодо стягнення з неї аліментів, що свідчить про її бажання приймати участь у вихованні та утриманні сина.
З огляду на встановлені обставини справи, суд констатує, що відповідачка ОСОБА_2 , хоч тривалий час і не приймала участі у житті сина, однак суду не надано достатніх доказів того, що мати не має шансу на виправлення своєї поведінки щодо участі у вихованні та утриманні дитини, а тому суд вважає в даному випадку буде неправильним розривати родинний зв'язок дитини з матір'ю.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов переконання, що обставини, на які посилається позивач у своєму позові, наразі не можуть бути підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав. Обставини справи свідчать лише про відсутність належного зв'язку між членами сім'ї, що може бути результатом відсутності належного спілкування, різних світоглядів, існування взаємних образ один на одного всередині. Водночас обставини справи свідчать і про те, що дану ситуацію можливо змінити на краще, поведінка матері щодо дитини може бути змінена, як і відношення дитини до матері. Вказане у своїй сукупності буде сприяти досягненню легітимної мети у виді відновлення зв'язків дитини з матір'ю та відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, з огляду на те, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують свої батьківські обов'язки, що у даному випадку не відповідає меті захисту інтересів дитини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
Щодо вимоги про стягнення аліментів суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй "Про права дитини" від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку.
Відповідно до положень ст. 1-3 Конвенції ООН "Про права дитини" в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Статтею 51 Конституції України та статтями 180, 191 Сімейного Кодексу України (далі СК України) передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 141 СК України, батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Розірвання шлюбу між батьками чи проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно ст. 182 СК України до обставин, які суд досліджує при визначенні розміру аліментів на дитину відносяться: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною другою ст. 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Прожитковий мінімум на час розгляду справи для дітей віком від 6 до 18 років становить 3196 гривні, на місяць (ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-ІХ ).
Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період (ч. 1, 2 ст. 184 СК України).
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду спосіб стягнення аліментів (у частці від доходу матері, батька або у твердій грошовій сумі) здійснюється за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, та змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Тобто спосіб стягнення аліментів (у частці від доходу чи у твердій грошовій сумі) здійснюється за рішення суду, але за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Таким чином суди не вправі виходити за межі позовних вимог та самостійно визначати спосіб стягнення аліментів, оскільки це буде порушенням принципу диспозитивності, визначеного ст. 13 ЦПК України.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 04.07.2018 № 490/4522/16-ц.
Враховуючи, що дитина проживає разом з батьком, а позивач наполягає на визначенні стягнення аліментів твердій грошовій сумі, суд дійшов висновку про визначення способу стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.
Сторони на підтвердження своїх доходів і матеріального стану у встановленому порядку докази суду не надали. Як і доказів на підтвердження інших обставини, що мають істотне значення, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.
При визначені розміру аліментів судом враховується, що аліменти стягуються на одну дитину, яка перебуває на повному утриманні батька. Відповідачка є молодою людиною, працездатного віку, розмір її доходу складає з її слів близько 8000 грн, інших утриманців не встановлено.
Відповідачка позовні вимоги щодо аліментів визнала. Водночас, зважаючи на розмір її доходу, який є недостатнім для задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд вважає об'єктивним та справедливим визначити аліменти на утримання дитини сторін в розмірі 4000 гривень щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Враховуючи положення ст. 191 СК України стягнення аліментів слід розпочати з часу пред'явлення позову, а саме з 06.01.2025.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги, за яку позивачем сплачено судовий збір, зазначену суму сплаченого судового збору слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 76, 81, 136, 141, 263-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, третя особа орган опіки та піклування Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області, задовольнити частково.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 відмовити.
Стягувати з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень щомісячно, починаючи стягнення з 06.01.2025 і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено в день його складання або проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу на рішення буде подано протягом 30 днів з дня отримання повної копії судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст судового рішення складено та проголошено 08 серпня 2025 року.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Гнівань Тиврівського району Вінницької області, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , поживаюча за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2
Третя особа: Орган опіки та піклування Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області, місцезнаходження: вул. Соборна, 64, м. Гнівань Вінницького району Вінницької області, ЄДРПОУ04326075
Суддя Патраманський І. І.