Справа № 136/1407/24
провадження № 2/136/339/24
(заочне)
28 липня 2025 року м. Липовець
Липовецький районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Шпортун С.В.,
за участі секретаря судового засідання Белінської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду із вищевказаним позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), обґрунтовуючи підставність вимог тим, що вони із відповідачем є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 28.09.2010 (справа №2-322/2010) із ОСОБА_2 присуджено аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 400 грн. щомісячно починаючи стягнення з 13.05.2010 і до досягнення дитиною повноліття.
30.03.2011 шлюб між сторонами було розірвано. Ще до розірвання шлюбу відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, що полягає в тому, що не тільки не приїздить до дитини, а взагалі не займається вихованням сина, його утриманням, не цікавиться життям та станом здоров'я, не сплачує аліментів за судовим рішенням, тому має заборгованість, що на думку позивача, свідчить про ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків стосовно дитини, що стало підставою звернення до суду із даним позовом, в якому позивач просить суд позбавити відповідача батьківських прав стосовно їх спільної дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також змінити спосіб присуджених до стягнення аліментів із твердої грошової суми 400 грн. на 1/4 частки від усіх доходів відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Відповідач, у відповідності до ст. ст. 174, 178 ЦПК України, не скористався своїм процесуальним правом та не направив до суду відзив на позовну заявуіз викладенням заперечень проти позову.
Ухвалою суду від 14.08.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд проводити за правилами загального позовного провадження, а у справі призначено підготовче судове засідання, також зобов'язано Службу у справах дітей Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області надати висновок, щодо позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
22.05.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивач не з'явилась, до суду подала заяву про розгляд справи у її відсутність, вимоги просила задовольнити у повному обсязі.
Представник третьої особи в судове засідання також не з'явився, однак надала заяву в якій просила розглядати справу у її відсутність, рішення органу опіки оформлене листом щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав підтримала, при вирішенні питання про зміну способу аліментів поклалась на розсуд суду.
Відповідач, будучи повідомленим у встановленому законом порядку про час і місце розгляду справи, за адресою зареєстрованого місця проживання, в судове засідання не з'явився, поштове відправлення спрямоване в його адресу про день та час розгляду справи повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «відсутність адресата за вказаною адресою».
За змістом Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, ч.2, 4, 6, 7, 8 ст. 128 ЦПК України, у разі якщо судове повідомлення направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною чи встановленою судом інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, і повернуто відділом поштового зв'язку з посиланням на відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, відмовою адресата від одержання, тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
За таких обставин, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомленим.
У зв'язку з викладеним, суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності сторін спору на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, про що було постановлено ухвалу 28.07.2025.
Ураховуючи те, що сторони в судове засідання не з'явились, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши усі зібрані у справі докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив, що батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сторони спору, в підтвердження чому є свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 (а.с.6).
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 30.03.2011 шлюб сторін розірваний, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати з матір'ю (а.с.11).
18.08.2011 постановою державного виконавця органу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві було відкрито виконавче провадження за виконавчим документом №2-322/2010 (ВП №28678938), що виданий Липовецьким районним судом Вінницької області про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліментів на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі по 400 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 13.05.2010 і до досягнення дитиною повноліття (виконавче провадження №28678938 від 18.08.2011) (а.с.13).
Шляхом перевірки з відкритих джерел виконавчого провадження ВП №28678938 за посиланням - https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors встановлено, що 09.12.2014 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції в м. Києві при примусовому виконанні було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та направлено виконавчий документ за місцем роботи боржника, а саме ТОВ "Будівельна компанія "Стромат" за адресою м. Київ, вул. Драйзера 46. Інші відомості відсутні.
Як слідує із довідки виданої Липовецькою міською радою 30.05.2024 за №2516 (а.с.7), дитина ОСОБА_3 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , з матір'ю ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки №374 Липовецького міського центру первинної медико - санітарної допомоги (а.с.10), ОСОБА_1 самостійно без участі батька ОСОБА_2 приймає участь у медичному опікуванні дитини ОСОБА_3 .
Із довідки за №148/01 від 21.06.2024 виданої Липовецьким ліцеєм №1 ім. В. Липківського (а.с.8), ОСОБА_3 навчається в 9 класі даної школи, мати ОСОБА_1 приділяє належну увагу навчанню та вихованню дитини, батько жодного разу не приходив до школи, не виявляв інтересу до навчання сина, не спілкувався з класним керівником та вчителями ліцею.
Згідно з Актом складеним комісією в складі депутатів Липовецької міської ради від 25.06.2024 - ОСОБА_4 та сусідами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (а.с. 9), вбачається, що неповнолітній ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає без реєстрації разом із своєї матір'ю ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 та повністю знаходиться на її утриманні, батько ОСОБА_2 - до неповнолітнього сина ОСОБА_3 майже десять років не навідується подальшим його життям не цікавиться по теперішній час, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, не проявляє до сина ОСОБА_9 інтересу, не створює умови для виховання, не допомагає матеріально.
У відповідності зі ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати свою дитини, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
У відповідності до ст.12 ч.3 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява№ 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року, у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
На виконання вимог ухвали суду від 14.08.2024 Службою у справах дітей Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області було надано лист від 03.01.2025 №01-23/8 (а.с.37), відповідно до якого орган опіки та піклування Липовецької міської ради не може надати висновку про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 оскільки службою було направлено 2 повідомлення відповідачу ОСОБА_2 про розгляд даного питання на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини Липовецької міської ради на адресу, вказану позивачем у позовній заяві. Дані повідомлення повернулись, як неврученні, «за закінченням терміну зберігання». Крім того, службою було направлено лист начальнику служби у справах дітей Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про надання акту обстеження умов проживання ОСОБА_2 та з'ясування його думки щодо порушеного питання. У отриманій відповіді на цей запит вказано, що провести обстеження умов проживання ОСОБА_2 та з'ясувати його думку неможливо, так як за вказаною адресою їм ніхто не відповів. Ураховуючи наявність в країні воєнного стану, можливого перебування ОСОБА_2 на службі в ЗСУ орган опіки та піклування не може надати висновок.
Суд зважає на те, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав не є обов'язковим для суду, такий висновок носить рекомендаційний характер і суд при ухваленні даного рішення керується усіма наявними у справі доказами, аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав стосовно дитини вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини та застосовувати цей захід є можливим як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Посилання позивача на довідку навчального закладу, як на підставу ухилення від виконання батьківських обов'язків суд не може прийняти до уваги, оскільки у довідці зазначено про те, що відповідач не приходив до школи, не виявляв інтересу до навчання сина, не спілкувався із класним керівником, тоді як місце проживання відповідача є досить віддаленим, а доказів того, що відповідачу надсилалися запрошення про явку до школи не надано.
Окрім цього як було встановлено виконавче провадження про стягнення аліментів із відповідача на користь позивача на утримання їх спільної дитини закінчено та передано на виконання виконавчий лист за місцем роботи відповідача, доказів про те, що із останнього не проводяться стягнення аліментів чи він має заборгованість суду не надано.
Також суд не вважає спроможним доказом на підтвердження факту неналежного виконання відповідачем батьківських обов'язків Акт обстеження умов проживання позивача на найманій квартирі та невідвідування її відповідачем, оскільки доказів в підтвердження доведення адреси проживання матері з дитиною за вказаною адресою до відома відповідача не надано, а використання позивачем права на розгляд справи за її відсутності, унеможливлює з'ясування взаємовідносин між колишнім подружжям.
Окрім цього, позивачем не ініціювалось жодних клопотань про витребування доказів за наявності складнощів у їх поданні до суду на підтвердження обставин вказаних у позові.
Процесуальним законом саме на позивача покладено обов'язок щодо доведення винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, судом задовольнялось клопотання про відкладення розгляду справи з метою забезпечення позивачеві прав на представлення суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин зазначених у позові, утім такі докази не надано.
Аналізуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських прав по відношенню до їх спільної дитини.
Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Наявності таких виняткових обставин у цій справі не встановлено.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними доказами вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав.
Вирішуючи вимоги позивача про зміну способу присуджених із відповідача аліментів, суд виходить з наступного.
Частиною першою статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України).
Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
Ураховуючи наведене, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. При цьому правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.
Згідно із статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Розмір аліментів з урахуванням статті 48 Конституції України має забезпечувати такий достаток, який би забезпечив покриття поточних основоположних життєвих потреб.
Суд враховує, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, а особливо коли дитина підростає, потребує додаткових витрат щодо її розвитку та утримання, у зв'язку із чим певним чином з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на того з ким проживає дитина, що презюмується.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.89 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789ХІІ від 27.02.91 року та набула чинності для України 27.09.91 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ст. 183 СК частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Суд враховує, що відповідач є особою працездатного віку, протипоказань до роботи матеріали справи не містять, наявності інших аліментних зобов'язань у відповідача не надано, іншого не встановлено.
Ураховуючи встановлені судом обставини, виключне право одержувача аліментів на зміну способу присуджених до стягнення аліментів, які було визначено судом у твердій грошовій сумі, суд дійшов висновку, що спосіб стягнення аліментів визначених за судовим рішенням із відповідача на користь позивача на утримання їх спільної дитини слід змінити, визначивши на рівні 1/4 частки його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання рішенням у даній справі законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Суд вважає, що такий розмір аліментів буде необхідним та достатнім для забезпечення належного рівня життя дитини, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального його розвитку та відповідатиме можливостям обох батьків.
За таких обставин, суд задовольняє позов у цій частині.
Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до Глави 8 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 259, 263-265, 280, 284 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів, - задовольнити частково.
Змінити спосіб стягнення аліментів визначений рішенням Липовецького районного суду Вінницької області у цивільній справі № 2-322/2010, виконавчий лист виданий 28.09.2010, яким було присуджено стягувати ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 400 грн. щомісячно, - на 1/4 частку всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму встановленого законодавством України для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред'явлення позову - 22.07.2024 і до досягнення дитиною повноліття.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники цивільного процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ;
Відповідач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РКОКПП - невідомо);
Третя особа - Служба у справах дітей Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницький р-н., Вінницька обл.).
Суддя Світлана ШПОРТУН