Справа № 211/8497/25
Провадження № 6/211/135/25
07 серпня 2025 року м. Кривий Ріг
Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Лебеженка В.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Строганової Е.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Кривий Ріг подання державного виконавця Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кануннікової Наталі Сергіївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи,-
Державний виконавець Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кануннікова Н.С. звернулася до суду з поданням, в якому просить суд тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України фізичну особу - боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до виконання зобов'язань, покладених на нього (виконавчий лист №214/721/23, виданий 26.06.2023 року про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 94 079, 16 грн.
В обґрунтування подання зазначила, що на виконанні у Довгинцівському відділі державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) знаходиться виконавче провадження № 76965705 з виконання виконавчого листа № 214/721/23, виданого Саксаганським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 12.06.2023 про стягнення майнової шкоди у розмірі 94 079 грн. 16 коп. За вказаним виконавчим документом боржником є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який згідно матеріалів виконавчого провадження громадянином України. 24.01.2025 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржника зобов'язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження. Рішення на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію не надано, будь-яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». Під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта майно належне боржнику на праві власності відсутнє. Виконавцем 07.02.2025 та 25.04.2025 на адресу боржника надсилались виклики, щодо явки до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, однак ОСОБА_1 на виклики не з'явився, про причини неявки не повідомив виконавця. Вжитими виконавцем заходами встановлено, що боржнику не належить на праві власності будь-яке майно. ОСОБА_1 не одержує доходи. На запит виконавця Державною прикордонною службою України 13.06.2025 повідомлено про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не перетинав державний кордон України. У зв'язку з тим, що рішення до теперішнього часу не виконано, а боржник ухиляється від його виконання, державний виконавець просить обмежити боржника у праві виїзду за межі України.
Подання підсудне Довгинцівському районному суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області на підставі ч. 4 ст. 441 ЦПК України за місцем виконання судового рішення, яким є місце проживання боржника.
Приватний виконавець Кануннікова Н.С. про свою участь у судовому засіданні не заявила, будучи освідомленою про імперативний припис ст. 441 ЦПК України щодо обов'язковості її участі при розгляді даного подання судом. Жодного інтересу до направленого нею до суду подання ні в день його направлення, ні протягом усього періоду часу перебування подання на розгляді суду не проявляла.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши зміст подання, письмові матеріали справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні подання з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Судом установлено, що Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 12.06.2023 року було видано виконавчий лист № 214/721/23 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укртелеком» майнової шкоди в сумі 94 079 грн. 16 коп. (а.с. 5-6).
Постановою державного виконавця від 24.01.2025 відкрито виконавче провадження №76965706 з примусового виконання виконавчого листа. Зобов'язано боржника подати декларацію про доходи та майно, попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (а.с.7).
24.01.2025 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника (а.с. 8).
24.01.2025 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника (а.с. 9).
З актів державного виконавця, складених 07.02.2025 та 25.04.2025 вбачається, що перевірити майновий стан ОСОБА_1 не виявилося можливим, оскільки двері за адресою: АДРЕСА_1 не відчинили. Залишено виклик (а.с. 10-11).
Крім того, до подання додані копії викликів державного виконавця від 07.02.2025, 25.04.2025, 13.06.2025 (а.с. 12-14).
Звертаючись до суду з поданням в порядку ст. 441 ЦПК України, приватний виконавець посилалася на те, що будь-яких дій, спрямованих на виконання судового рішення боржник не здійснює, на виклики не з'являється, а відтак, на її переконання, встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржника є необхідним та доцільним. Надаючи оцінку доводам приватного виконавця та представленим нею доказам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Це право віднесено в ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме, до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК України, особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria») від 26.11.2009 Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто, бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994.
Положеннями п. 5 ч. 1 та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, до виконання зобов'язань.
Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи чи керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), означає з об'єктивної сторони будь-які свідомі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов'язків у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від боржника об'єктивні обставини, у зв'язку з чим і здійснюється примусове виконання. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
У розумінні положень ст. 12 ЦПК України, наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання». Відтак, обов'язок доказування факту ухилення боржника від виконання зобов'язань, відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, покладається в даному випаду на приватного виконавця, який звертається до суду із поданням та ініціює встановлення тимчасового обмеження боржника у виїзді за межі України. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання, адже подання розглядається без виклику сторін виконавчого провадження.
Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що суд може встановити щодо боржника тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених рішенням суду чи іншого органу (посадової особи). Про ухилення боржника від виконання покладених на нього обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження».
Чинне законодавство України не містить визначення поняття «ухилення», практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня. У сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так: 1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.
Отже, з погляду значення словосполучення «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які не залежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Відтак, сама по собі наявність у особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, не є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.
Державним виконавцем на підтвердження обставин зазначених у поданні додано ряд документів на виконання вимог виконавчого документу.
Так, надані державним виконавцем матеріали подання містять фактичні дані щодо перебігу вчинених дій, спрямованих на примусове виконання виконавчого листа, проте, із долучених до подання матеріалів неможливо встановити, чи отримував боржник ОСОБА_1 копію постанови про відкриття виконавчого провадження (до подання не долучено матеріалів виконавчого провадження з рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення боржнику, на підтвердження того, що відповідна постанова була направлена за адресою проживання боржника та отримана саме ним), оскільки повідомлення про вручення йому копії постанови, викликів до приватного виконавця відсутні, як і докази повернення поштових відправлень у зв'язку з неврученням боржнику, що унеможливлює встановлення обставин обізнаності боржника з наявністю виконавчого провадження загалом. З огляду на викладене, відсутні підстави стверджувати, що боржник умисно ухиляється від виконання рішення суду.
Крім того, державний виконавець не надала доказів того, що боржник має паспорт громадянина України для виїзду за кордон і відповідно має реальну можливість виїхати за межі України.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження, однак, за обсягом наданих державним виконавцем доказів, суд уважає, що це не доведене. Указуючи на ухилення боржника від виконання рішення суду, державний виконавець не надала необхідних і достатніх доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 має можливість виконати своє зобов'язання, при цьому ухиляється від його виконання, а обмеження у праві виїзду за кордон надасть можливість стягнути суму боргових зобов'язань, що в даному випадку не дає суду достатніх підстав для обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
З огляду на викладене та неповноту вчинення виконавчих дій, суд не вбачає підстав для застосування такого заходу як обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України та уважає, що такий захід може бути застосований як виключний спосіб з метою виконання зобов'язань.
Керуючись ч. 2 ст. 247, 260-261, 354-355, 441 ЦПК України, суд,-
У задоволенні подання державного виконавця Довгинцівського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кануннікової Наталі Сергіївни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи - відмовити.
Ухвала набирає законної сили через п'ятнадцять днів з дня її складення, але може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Ухвала суду складена та підписана 07 серпня 2025 року
Суддя В.О. Лебеженко