Справа № 175/8817/25
Провадження № 3/175/4212/25
Іменем України
"21" липня 2025 р. с-ще Слобожанське
Суддя Дніпровського районного суду Дніпропетровської області Краснокутська Н.С., розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , військове звання -старший солдат, місце служби і посада - водій військової частини НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ,
за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП,
Відповідно до протоколу ДНК-1860 від 22.04.2025 року, 22 квітня 2025 року, приблизно об 03 годині 00 хвилин, старший солдат ОСОБА_1 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України та виконуючи обов'язки військової служби в умовах особливого періоду, знаходилась на території тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння.
На розгляд справи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 з'явилась, надала суду письмові пояснення, вину не визнає в повному обсязі.
Суд, оцінуючи усі докази у своїм сукупності, а саме: протокол про військове адміністративне правопорушення ДНК-1860 від 22.04.2025 року, акт № 2624 про відмову від 22.04.2025 року, письмові пояснення, заяву про визнання вини, установив, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, виходячи з наступного, а саме: протокол про адміністративне правопорушення не є доказом вчинення цього правопорушення, а є лише актом суб'єкта владних повноважень, письмові пояснення свідків не є належним доказом вчинення адміністративного правопорушення без їх допиту у суді (такий висновок зазначено у постанові КАС ВС у справі №560/751/17), заява про визнання вини є надрукованою, а не написаною власноруч, що викликає сумніви у суду під час її оцінки. Особа, що притягується до адміністративної відповідальності надала суду службову характеристику, у якій її позитивно оцінюють, пояснення свідка щодо відсутності у неї стану алкогольного сп'яніння. Отже, заслухавши пояснення особи та дослідивши докази на предмет належності, допустимості, достатності, достовірної суд доходить висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення у діяннях особи.
Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з рішенням Великої палати Конституційного Суду України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019, важливою гарантією дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному процесі та обов'язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції України). Конституційний Суд України зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
У зв'язку з тим, що принцип презумпції невинуватості також діє у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності, то обов'язок доведення вини поза розумним сумнівом (складу адміністративного правопорушення) покладається на осіб, що направили протокол до суду.
У справі «Ireland v. the United Kingdom» (заява № 5310/71, п. 161) йдеться про те, що докази на підставі стандарту доказування «поза розумним сумнівом» можуть випливати із співіснування достатньо вагомих, чітких і взаємно підтверджувальних умовиводів або аналогічних неспростовних презумпцій факту; ураховуючи принцип «поза розумним сумнівом» як складовий елемент принципу верховенства права, потрібно відмовити в засудженні, якщо наявний сумнів - не пустопорожній чи оманний, а розсудливий, заснований на здоровому глузді, що спонукає суддю не приймати свідомо неправильне рішення, тим самим запобігаючи небажаному висновку, а також відсутні достатньо вагомі, чіткі та взаємно підтверджувальні висновки або сукупність ознак чи аналогічних неспростовних презумпцій факту (див. рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України», заява № 387/03, п. 53).
У п. 104 Дослідження Європейської комісії за демократію через право (Венеційська комісія) на тему «Мірило правосуддя» зазначається, що презумпція невинуватості - це інститут кримінального права, що є надважливим у забезпеченні права на справедливе судочинство та який застосовується винятково у сфері кримінальної юстиції без жодного стосунку до сфери цивільного, господарського або адміністративного судочинства, а також до тієї галузі права, що регулює правовідносини у сфері професійної діяльності суддів.
Досліджуючи зміст принципу презумпції невинуватості, варто зауважити, що згідно зі сталою судовою практикою (постанови Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 25 квітня 2018 р. у справі № 800/547/17, від 22 січня 2019 р. у справі № 800/454/17 та від 3 червня 2021 р. у справі № 11-396сап20), а також практикою ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97, п. 38) гарантована п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та ст. 62 Конституції України презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме в кримінально-правовому сенсі.
У п. 4 мотивувальної частини Рішення від 22 грудня 2010 р. № 23-рп/2010 КСУ зазначив, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Керуючись ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 245, п. 1 ч. 1 ст. 247, ч. 1 ст. 251, ч. 2 ст. 251, ч. 1 ст. 252 КУпАП,
Провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП - закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення на підстав п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Дніпровського районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Н. С. Краснокутська