?
30 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/4043/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Могил С. К., Рогач Л. І.,
секретар судового засідання - Салівонський С. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Харківської міської ради, фізичної особи-підприємця Рой Валентини Дмитрівни, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 (колегія суддів: Бородіна Л. І., Здоровко Л. М., Лакіза В. В.) у справі
за позовом: виконуючого обов'язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 до: 1. Харківської міської ради, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, 3. Фізичної особи-підприємця Рой Валентини Дмитрівни про визнання незаконним та скасування пункту 20 додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування запису про державну реєстрацію права власності та зобов'язання повернути нежитлові приміщення,
за участю:
прокурора - Сельської О. З.,
представника відповідача-1, відповідача-2 - Замніус М. В.,
представника відповідача-3 - Рижкова І. П.,
Короткий зміст позовних вимог
1. Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 ( далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна), фізичної особи-підприємця Рой В. Д. (далі - ФОП Рой В. Д.) про:
- визнання незаконним та скасування пункту 20 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 № 5548-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та ФОП Рой В. Д., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевою О. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 64;
- скасування запису про державну реєстрацію права власності від 20.02.2018 №24958163;
- зобов'язання Рой В. Д. повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №І, 1-:-7 загальною площею 87,9 кв. м в житловому будинку літ. "А-2", розташованому за адресою: АДРЕСА_1, а Харківську міську раду Харківської області - прийняти вказані приміщення.
2. На обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що оскаржуване рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що воно прийнято з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
3. Крім того, Прокурор вважав, що укладений на підставі оспорюваного рішення Харківської міської ради договір купівлі-продажу від 06.02.2018 № 5548-В-С не відповідає вимогам законодавства, суперечить інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до статей 203, 215, 228 ЦК України, а спірні приміщення підлягають поверненню територіальній громаді м. Харкова на підставі частини першої статті 216 ЦК України.
4. Підстави представництва інтересів держави Прокурор обґрунтував тим, що звернення прокурора до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність. Оскільки Харківська міська рада представляє інтереси територіальної громади м. Харкова, але у справі вона є відповідачем і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна, Прокурор самостійно звернувся із позовом до суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
5. 11.03.2011 між Управлінням комунального майна (орендодавець) та ФОП Рой В. Д. (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 1844, відповідно до якого в строкове платне користування орендарю передано нежитлові приміщення 1-го поверху №І, 1-:-7 загальною площею 87,9 кв. м, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-2" та знаходиться на балансі КП "Жилкомсервіс". Право на оренду цих приміщень отримано орендарем на підставі Розпорядження Управління комунального майна та приватизації від 15.02.2011 № 243 "Про переукладання договору оренди від 13.06.2001 № 1311 на нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, літ. "А-2".
6. 27.03.2014 ФОП Рой В. Д. звернулась до Управління комунального майна з заявою про приватизацію, в якій просила дозволити приватизацію орендованих приміщень, площею 87,9 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1
7. Рішенням 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу (згідно з додатком - переліком об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу.
8. У пункті 20 додатку до вказаного рішення визначено спірне майно.
9. 28.03.2017 між Управлінням комунального майна (орендодавцем) та ФОП Рой В. Д. (орендарем) укладена додаткова угода № 9 до договору оренди від 11.03.2011 № 1844, згідно з якою продовжено строк дії договору оренди до 11.03.2018.
10. 31.05.2017 ФОП Рой В.Д звернулась до Управління комунального майна з заявою про приватизацію, в якій просила надати згоду на приватизацію нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1; спосіб приватизації об'єкта - викуп.
11. 06.02.2018 між Управлінням комунального майна (продавець) та ФОП Рой В. Д. (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 5548-В-С нежитлових приміщень, на підставі якого шляхом викупу у власність ФОП Рой В. Д. перейшло майно, орендоване нею за договором оренди від 11.03.2011 № 1844, а саме - нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-:-7 загальною площею 87,9 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
12. Згідно з актом прийому-передачі від 16.02.2018 № 5548-В-С Управління комунального майна передало, а ФОП Рой В.Д. прийняла продані 06.02.2018 нежитлові приміщення.
13. В позовній заяві Прокурор вказує про те, що в звітах про оцінку майна, договорі оренди та додаткових угодах до нього, договорах купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, відсутні. Орендарем до органу приватизації, тобто до Управління комунального майна, не подавались документи, передбачені пунктом 2.2. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації.
14. Отже, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а обраний спосіб приватизації є незаконним та суперечить інтересам держави та територіальної громади.
15. Таким чином Прокурор вважає, що рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що прийнято з порушенням вимог статті 345 ЦК України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
16. 18.05.2020 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
17. Рішення суду мотивовано тим, що при прийнятті Харківською міською радою рішення від 26.10.2016 № 412/16, рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки; рішення ради відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов, як то проведення поліпшення майна на більш ніж 25 % його вартості.
18. Щодо вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування запису про проведену державну реєстрацію місцевий господарський суд зазначив, що сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні, вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про безпідставність посилання Прокурора на невідповідність спірних правочинів статті 203 ЦК України. Крім того, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем жодними належними та допустимими доказами наявності у сторін наміру на укладення угод, які б завідомо суперечили інтересам держави та суспільства.
19. 27.05.2021 Східний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 20 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16; визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 № 5548-В-С; зобов'язання фізичної особи Рой В. Д. повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-:-7, загальною площею 87,9 кв. м, розташовані в будинку літ."А-2" за адресою: АДРЕСА_1, - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задоволено.
20. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 залишено без змін. Викладено резолютивну частину рішення в новій редакції.
21. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації орендованого майна шляхом викупу орендарем, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - ФОП Рой В. Д. здійснювалися будь-які поліпшення орендованих нею приміщень за договором оренди. Відтак, рішення Харківської міської ради 26.10.2016 № 412/16 прийнято з порушенням вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
22. Оскільки договір купівлі-продажу від 06.02.2018 № 5548-В-С укладений на виконання рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16, яке прийнято з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, тому зміст цього договору є таким, що суперечить статтям 1, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статтям 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ", що свідчить по його недійсність.
23. Апеляційний суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності з підстав обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту.
24. В свою чергу, апеляційний суду дійшов висновку про те, що заявлена Управлінням комунального майна заява про застосування наслідку спливу позовної давності до вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 20 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 не може бути задоволена, оскільки щодо даної вимоги відповідач-2 не має процесуальних повноважень на звернення із заявою про застосування позовної давності; дана вимога прокурором заявлена до Харківської міської ради як окремої юридичної особи і окремого відповідача, яка з відповідною заявою не зверталась.
Короткий зміст касаційних скарг
25. Харківська міська рада та Управління комунального майна подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких просять постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
26. Підставою касаційного оскарження скаржники визначили пункти 1, 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на ухваленні оскаржуваних судових рішень без урахування судами висновків Верховного Суду, а саме:
- висновків, викладених в ухвалі Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 922/3014/19, у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, щодо наявності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді та стосовно застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру";
- висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 щодо застосування позовної давності;
- висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20 щодо обрання прокурором неефективного способу захисту прав позивача шляхом визнання незаконним та скасування рішення ради та визнання договору недійсним.
27. В обґрунтування доводів касаційних скарг Харківська міська рада та Управління комунального майна посилаються також на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, наполягаючи на необхідності відступити від висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, стосовно того, що викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
28. Відповідач-1 та відповідач-2 заявили клопотання про передачу справи № 922/4043/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступити від вищенаведеного висновку об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
29. Зокрема, Харківська міська рада зазначає, що з огляду на відсутність внесення змін до частини першої статті 289 ГК України та частини другої статті 777 ЦК України (правило щодо обов'язку внесення яких, за умови регулювання проектом закону цивільних відносин інакше, встановлено частиною другою статті 4 ЦК України), та за відсутності будь-яких інших застережень при прийнятті Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", положення вказаного закону (пункт 1 частини першої статті 18-2) не суперечить, не скасовує, не звужує обсягу (змісту) та не регулює по-іншому відносини приватизації орендованого нерухомого майна у співвідношенні як з частиною 1 статті 289 ГПК України, якою врегульовано відносини щодо викупу (приватизації) об'єкта оренди і надано орендарю право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди, так і з частиною другою статті 777 ЦК України, відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання. Тобто положенням пункту 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" встановлено додаткову підставу (поліпшення орендованого майна), яка надає право застосувати викуп орендованого майна, але яка (підстава) до цього не існувала. При цьому вказана норма не скасовує та не змінює право орендаря на викуп орендованого майна, яке (право) передбачено договором оренди.
30. Рада вважає, що законодавством встановлено самостійні, не пов'язані між собою, підстави викупу орендованого майна орендарем: (а) за умови, що право викупу передбачено договором оренди та (б) за умови поліпшення орендарем за власні кошти орендованого майна за згодою орендодавця, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду.
31. Управління комунального майна на обґрунтування підстав для відступу від висновків Верховного Суду у справі № 922/623/20 посилається на рішення Конституційного суду України від 10.12.2009 № 31-рп/2009 у справі № 1-46/2009 щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 ЦК України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна), згідно з яким суд вирішив, що Положення статей 177, 760, частини другої статті 777 ЦК України в аспекті конституційного звернення треба розуміти так: наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму військового майна, що є річчю, яка не вилучена, не обмежена у цивільному обороті і може бути предметом договору найму (оренди), у разі продажу такого майна має переважне право перед іншими особами на його придбання.
32. ФОП Рой В. Д. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 20 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16; визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 06.02.2018 № 5548-В-С; зобов'язання фізичної особи Рой В. Д. повернути на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-:-7, загальною площею 87,9 кв. м, розташовані в будинку літ."А-2" за адресою: АДРЕСА_1. В частині відмови в задоволенні решти позовних вимог - постанову апеляційного суду залишити без змін.
33. На обґрунтування підстав касаційного оскарження ФОП Рой В. Д. посилається на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, наполягаючи на необхідності відступити від висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, наполягаючи на тому, що норми статті 777 ЦК України та статті 289 ГК України мають перевагу на нормами статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Позиції інших учасників справи
34. Харківська обласна прокуратура у відзиві на касаційні скарги просить в їх задоволенні відмовити, а постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, наполягаючи на дотриманні судом норм матеріального та процесуального права, оскільки його висновки повністю відповідають правовим позиціям Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Щодо процесуального статусу прокурора
35. Як убачається з матеріалів справи, Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
36. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
37. Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
38. Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
39. Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
40. Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
41. Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
42. Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).
43. Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
44. Таким чином визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
45. Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.
46. Наведена права позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, до вирішення якої було зупинено провадження у цій справі.
47. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
48. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
49. У пункті 140 наведеної постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала на те, що прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
50. Отже, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб'єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави або існує загроза порушення інтересів держави.
51. Таким чином, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.
52. У справі, яка розглядається, Прокурор звернувся з позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення Харківської міської ради та витребувати (повернути) спірне нерухоме майно у комунальну власність, наголошуючи на порушенні інтересів держави з огляду на те, що Харківська міська рада як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, при прийнятті спірного рішення, внаслідок допущення порушень відчужив спірне нерухоме майно на порушення вимог законодавства, діяв всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави.
53. Враховуючи викладене у сукупності Прокурор у даній справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, що спростовує доводи заявників касаційних скарг у цій частині.
Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради у відповідній частині
54. Предметом судового розгляду у цій справі є вимоги Прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 в частині відчуження ФОП Рой В. Д. об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова: нежитлові приміщення 1-го поверху № І, 1-:-7 загальною площею 87,9 кв. м в житловому будинку літ. "А-2", розташованому за адресою: АДРЕСА_1.
55. Обґрунтовуючи свою позицію, Прокурор стверджує, що спірним рішенням ради порушується право власності територіальної громади м. Харкова на спірний об'єкт нерухомості, тому належним способом захисту цього права, на його думку, є звернення до суду з позовом про скасування такого рішення органу місцевого самоврядування.
56. Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29). У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц відступила від висновку у своїй постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.
57. У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.
58. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не призводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому відсутня необхідність оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення (пункт 4.50 постанови Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 910/9933/20).
59. З огляду на те, що спірне рішення органу місцевого самоврядування вже виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення спірного договору купівлі-продажу від 06.02.2018 № 5548-В-С, визнання недійсним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення такого договору та повернення набутого за договором або відшкодування шкоди (за наявності підстав). А тому в задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення слід відмовити через неефективність обраного прокурором способу захисту прав.
Подібний правовий висновок викладено у пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, який враховується колегією суддів під час розгляду справи.
60. За вказаних обставин, оскільки визнання незаконним та скасування зазначеного рішення не дозволить територіальній громаді м. Харкова ефективно відновити володіння спірним майном, така вимога не підлягає задоволенню.
61. Отже, постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню, а мотивувальна частина рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимоги про скасування рішення ради - зміні, з викладенням мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень
62. У спірному договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено, зокрема, на підставі рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова".
63. Апеляційним судом встановлено незаконність пункту 20 додатку до рішення від 26.10.2016 № 412/16 в частинні відчуження спірних об'єктів комунальної власності з огляду на те, що під час процедури викупу сторонами було допущено порушення вимог закону, зокрема, статей 11 та 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що свідчить про наявність порушень вимог чинного законодавства України і при укладенні договору купівлі-продажу нежитлових приміщень та є підставою для визнання оспорюваного Прокурором правочину недійсним.
64. За висновками апеляційного суду, Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом викупу орендарем, а не шляхом аукціону чи конкурсу, з огляду на те, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що орендарем ФОП Рой В. Д. здійснювались будь-які невід'ємні поліпшення орендованого ним приміщення за договором оренди від 11.03.2011 № 1844. Обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.
65. Наведені висновки апеляційного суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, та підтверджені висновками судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19, яка не знайшла підстав для передачі справи № 922/623/20 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
66. Таким чином, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Управлінням комунального майна та ФОП Рой В. Д., є обґрунтованою.
Щодо позовної вимоги про повернення майна
67. У справі, що переглядається, правовідносини між відповідачами виникли на підставі укладеного ними договору купівлі-продажу нерухомого майна, дійсність якого оспорюється, і Прокурор у позові просить зобов'язати ФОП Рой В. Д. повернути на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради майно, яке було передано їй на виконання цього договору.
68. З наведеного слідує, що належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину (реституції).
69. Наведені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19, яка враховується колегією суддів при розгляді цієї справи на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України.
70. З таких міркувань, вимога Прокурора про зобов'язання ФОП Рой В. Д. повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради нерухоме майно є обґрунтованою.
Щодо позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію
71. У позовній заяві Прокурором заявлено вимогу про скасування записів про проведену державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ФОП Рой В. Д.
72. Відмовляючи в задоволенні цих позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту. Водночас, оскільки постанова апеляційного суду в цій частині скаржниками не оскаржується, тому касаційним судом не переглядається.
73. Разом з цим в контексті цих вимог колегія суддів звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2025 у справі № 922/3727/19, яка враховується при розгляді цієї справи на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України, згідно з якою позивач позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у разі ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Позовна вимога Прокурора про скасування записів про державну реєстрацію права власності на спірні об'єкти нерухомого майна не підлягає задоволенню з огляду на обрання неефективного способу захисту прав.
Щодо позовної давності
74. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
75. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
76. При цьому відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
77. У пунктах 70, 71 постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 30 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша статті 48 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
78. З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
79. Прокурор у цій справі подав позов з чотирма позовними вимогами: визнання незаконним і скасування пункту 20 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16; визнання недійсним договору від 06.02.2018 № 5548-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та ФОП Рой В. Д.; скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності; зобов'язання ФОП Рой В. Д. повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради спірні нежитлові приміщення, а Харківську міську раду - прийняти вказані приміщення.
80. Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції Управлінням комунального майна заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.
81. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позовна вимога про визнання незаконним і скасування пункту 20 додатку до рішення від 26.10.2016 № 412/16 заявлена лише до Харківської міської ради, яка не зверталась до місцевого господарського суду з заявою про застосування позовної давності, відсутні правові підстави для розгляду заяви Управління комунального майна про застосування позовної давності щодо вимог, заявлених до Харківської міської ради.
82. Водночас, апеляційний суд не розглянув клопотання Управління комунального майна про застосування позовної давності стосовно інших заявлених у справі позовних вимог, не зважаючи на те, що зі змісту відзиву на позовну заяву не вбачається, що Управління комунального майна просило про застосування позовної давності лише щодо вимог про визнання незаконним та скасування пункту 20 додатку до рішення від 26.10.2016 № 412/16. В свою чергу, у відзиві на позовну заяву Управління комунального майна з посиланням на частини другу-п'яту статті 267 ЦК України просило суд відмовити у задоволенні позову повністю.
83. Проте апеляційний суд наведеного не врахував та відповідно не встановив та не дослідив обставини щодо початку/закінчення перебігу позовної давності за іншими вимогами, у зв'язку з чим не надав висновків щодо наявності/відсутності правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності стосовно всіх заявлених Прокурором вимог.
84. Відсутність у Верховного Суду в силу приписів статті 300 ГПК України процесуальної можливості з'ясовувати та встановлювати фактичні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання договору недійсним та повернення майна.
85. Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, зокрема, щодо пропуску позовної давності позивачем, дати їм належну юридичну оцінку і в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.
Харківська міська рада та Управління комунального майна у касаційних скаргах також зазначають про необхідність відступлення від висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, а також у зв'язку з цим заявляють клопотання про передачу справи № 922/4043/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
86. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
87. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
88. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
89. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
90. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
91. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
92. Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
93. Проте Харківська міська рада та Управління комунального майна у касаційних скаргах у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України не наводять вагомих і достатніх аргументів, які б дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, а саме відповідачем-1 та відповідачем-2 не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).
94. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 10.12.2009 № 31-рп/2009 у справі № 1-46/2009 щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 ЦК України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна), на яке посилаються скаржники у касаційних скаргах, роз'яснено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму військового майна, що є річчю, яка не вилучена, не обмежена у цивільному обороті і може бути предметом договору найму (оренди), у разі продажу такого майна має переважне право перед іншими особами на його придбання.
95. На переконання скаржників, оскільки Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" не передбачено заборони щодо переважного права орендаря на придбання комунального майна, то на правовідносини, які виникли між наймодавцем та наймачем у разі продажу майна, переданого у найм (оренду), поширюється дія норми, закріпленої у частині другій статті 777 ЦК України.
96. Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі №1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), роз'яснено, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.
97. В свою чергу, згідно з пунктом 1 частини першої статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
98. З наведеного слідує, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
99. З огляду на наведене помилковим є висновок відповідача-1 та відповідача-2 у касаційних скаргах про те, що Харківська міська рада як орган місцевого самоврядування мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірних нежитлових приміщень без урахування наведених законодавчих обмежень.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, відступати від яких Верховний Суд не вбачає за необхідне.
100. Разом з цим, положення статті 289 ГК України та статті 777 ЦК України, якими передбачено переважне право наймача перед іншими особами на придбання, у разі продажу речі, переданої у найм, є загальними, у той час як спеціальним законом, який регулює порядок приватизації об'єктів малої приватизації, зокрема шляхом викупу, є Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
101. Аргументи відповідача-1 та відповідача-2 у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних запереченнях висновків об'єднаної палати, викладених у вказаній скаржником постанові; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, вміщеної в такій постанові, та зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
102. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, наведена Харківською міською радою та Управлінням комунального майна у касаційних скаргах, у цьому випадку, не отримала підтвердження, що в свою чергу виключає можливість задоволення клопотання останніх про передачу справи № 922/4043/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
103. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
104. Пунктом 1 частини третьої статті 310 цього ж Кодексу передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
105. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Судові витрати
106. Відповідно до приписів частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Харківської міської ради, фізичної особи-підприємця Рой Валентини Дмитрівни, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 у справі № 922/4043/19 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування пункта 20 додатку до рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", а мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 в цій частині позовних вимог змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, а в решті в цій частині рішення залишити в силі.
3. У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.05.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 18.05.2020 скасувати, справу № 922/4043/19 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню
Суддя Є. В. Краснов
Суддя С. К. Могил
Суддя Л. І. Рогач