08 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/10606/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Фесюна Сергія Олеговича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2025
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
до Фізичної особи-підприємця Фесюна Сергія Олеговича,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,
про стягнення страхового відшкодування,
Приватне акціонерне товариство (далі - ПрАТ) "Страхова компанія "Уніка" звернулося до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Фесюна Сергія Олеговича про стягнення страхового відшкодування у сумі 1 558 878,30 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем Приватному акціонерному товариству "Елопак-Фастів" (страхувальнику, вигодонабувачу) - страхового відшкодування у зазначеній сумі на підставі договору добровільного страхування вантажів внаслідок настання страхової події - пожежі, через що до позивача перейшло право вимоги до відповідача, як власника транспортного засобу та особи відповідальної за завдану шкоду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2024, позов задоволено.
Однак постановою Верховного Суду від 19.09.2024 ці рішення скасовано та передано справу на новий розгляду до суду першої інстанції, оскільки суди при кваліфікації спірних правовідносин помилково поєднали правовий режим суброгації та регресу. Натомість у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", водночас для правильного вирішення питання щодо стягнення суми завданої шкоди у порядку суброгації істотним є встановлення особи, відповідальної за заподіяння шкоди, а також наявності/відсутності права вимоги у особи, що одержала страхове відшкодування до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 у позові відмовлено.
Суд дійшов висновку, що відповідач не довів обставин, які звільняють його від відповідальності за втрату вантажу, що сталася під час перевезення. Водночас, дослідивши умови договору поставки між ПрАТ "Елопак-Фастів" і ТОВ "AZFPCo.LTD" та погодившись із запереченнями перевізника (відповідача), суд вважав, що попри те, що Приватне акціонерне товариство "Елопак-Фастів" є страхувальником і вигодонабувачем, страховик, який виплатив страхове відшкодування страхувальнику, а не власнику вантажу, позбавляється права на суброгаційну вимогу до особи, відповідальної за завдані збитки.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 рішення суду скасовано і позов задоволено.
Колегія суддів зазначила, що зміна власника вантажу в процесі перевезення не є причиною для відміни (припинення) договору страхування, здійсненого відправником, який застрахував ризики втрати вантажу під час перевезення, адже страхувався не вантаж, а відповідальність його втрати. Тому висновки суду першої інстанції про відмову у позові, що засновані на запереченнях відповідача, без аналізу змісту правовідносин, що виникли у правовідносинах добровільного страхування, є помилковими.
Фізична особа-підприємець Фесюн Сергій Олегович звернувся із касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення суду залишити в силі.
Скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" за відсутності висновку Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах.
За наслідками перевірки матеріалів поданої касаційної скарги, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій виходили з встановлених обставин про те, що між ПрАТ "Елопак-Фастів" (страхувальник) та ПрАТ "СК "Уніка" (страховик) був укладений договір добровільного страхування, за умовами якого вигодонабувачем є страхувальник або інша особа, за письмовою заявою вигодонабувача, яка має право власності на вантаж відповідно до договору поставки. При цьому перевізником за договором перевезення був ФОП Фесюн С. О., котрий не довів обставин, які звільняють його від відповідальності за втрату вантажу, що сталася під час перевезення. Страховик (ПрАТ "СК "Уніка") визнав випадок страховим і у межах зобов'язання зі страхування виплатив страхове відшкодування ПрАТ "Елопак-Фастів".
За сформованою практикою Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2603/17 відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, мала до особи, відповідальної за завдані збитки у деліктному зобов'язанні, що виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (постанова від 04.07.2018).
Отже, є висновок щодо питання застосування статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.
Натомість зміст касаційної скарги зводиться до необхідності додаткової перевірки Верховним Судом доказів, однак як неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема і в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 03.11.2023 у справі № 918/686/21, розгляд скарг Верховним Судом покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Дослідження доказів на предмет їх належності та достатності і встановлення обставин справи не може мати місце на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України, що не підлягають розширеному тлумаченню (пункт 128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17).
У пунктах 7.6-7.8 Рішення Конституційного Суду України 22.11.2023 у справі № 10-р(ІІ)/2023 вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1, 4 частини 1 статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у цій справі відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у раніше прийнятій постанові, і Верховний Суд не вважає за необхідне відступати від таких висновків, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою згідно з пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/10606/23 за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Фесюна Сергія Олеговича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Є. В. Краснов
Л. І. Рогач