01 серпня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3411/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючого), Васьковського О.В., Вронської Г.О., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Рогач Л.І., Чумака Ю. Я.,
за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВК»
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024,
постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та
додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВК»
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Діскон», 2) Військової частини НОМЕР_1
про визнання недійсним звіту про оцінку майна та зобов'язання вчинити дії.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «ВВК» (далі - ТОВ «ВВК», позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агентство по нерухомості «Дісконт» (далі - ТОВ «Дісконт», відповідач-1) та Військової частини НОМЕР_1 (далі - військова частина, відповідач-2) про:
- визнання недійсним звіту про оцінку майна, яке примусово відчужено: товарів в обороті - порохові заряди РСИ - 12К (4АН2) у кількості 1 307,86 тонн та порохові заряди РСИ - 12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тонн, від 17.10.2023, складений суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Дісконт»;
- зобов'язання військової частини виключити з акта № 2682 про примусове відчуження або вилучення майна від 20.10.2023 відомості щодо найменування документа, що містить висновок про вартість майна, дати його оцінки, та про вартість порохових зарядів РСИ - 12К (4АН2) у кількості 1 307,86 тонн і порохових зарядів РСИ - 12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тонн за результатами оцінки, складеної суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Дісконт».
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні оцінки майна - порохових зарядів РСИ - 12К (4АН2) та РСИ - 12К (Ш-961У) ТОВ «Дісконт» не дотримано вимог статей 12, 31 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та інших нормативно-правових актів з оцінки майна, не забезпечено об'єктивність оцінки вилученого у позивача майна. Порушення, допущені при проведенні оцінки примусово відчуженого майна, порушують право ТОВ «ВВК» на отримання повного відшкодування вартості вилученого майна в майбутньому.
2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 28.11.2024 (суддя Привалов А. І.) у справі № 910/3411/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 (колегія суддів: Шапран В. В., Андрієнко В. В., Сітайло Л. Г.), у задоволенні позову відмовив.
2.1.1. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 13.03.2018 у справі № 914/881/17 та зазначив, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин із оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки, а також його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних із скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів. При цьому оскаржити оцінку майна, зазначену в частині третій статті 8 Закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайно стану», можливо лише після відшкодування попередньому власнику вартості примусово відчуженого майна, а саме - шляхом пред'явлення позову про відшкодування його вартості. Натомість позов щодо оскарження оцінки майна є передчасним та заявленим із неналежно обраним способом захисту прав. Також суд відмовив у задоволенні вимоги про виключення з акта про вилучення майна відомостей про звіт, вказавши, що оскаржений акт за своєю правовою природою, зважаючи на положення статті 7 вищенаведеного Закону, є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна на виконання рішення про примусове вилучення/відчуження - наказу військової частини.
2.2. Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 29.04.2025 у справі № 910/3411/24 задовольнив частково клопотання ТОВ Дісконт». Присудив до стягнення з ТОВ «ВВК» на користь ТОВ «Дісконт» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 500,00 грн.
2.2.1. Додаткова постанова мотивована тим, що представнику відповідача-1 для супроводу справи в суді апеляційної інстанції не потребувалося значних затрат часу та зусиль (з огляду на сформовану позицію, яка є сталою), а тому заявлений до стягнення розмір витрат за надані послуги в сумі 30 000,00 грн є завищеним, неспівмірним з виконаною адвокатом роботою, не відповідає критерію необхідності та дійсності, а їх відшкодування матиме надмірний характер для позивача, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, ТОВ «ВВК» звернулося до Верховного Суду з касаційними скаргами:
1) на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 у справі № 910/3411/24, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову;
2) на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі № 910/3411/24, в якій просить скасувати додаткову постанова, та ухвалити нове рішення, яким залишити без розгляду клопотання ТОВ «Дісконт» про розподіл судових витрат на правничу (правову) допомогу у справі № 910/3411/24.
4. Доводи особи, яка подала касаційні скарги
4.1. Підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції скаржник визначив пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). На переконання скаржника, існує необхідність відступу від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 914/881/17 та у постанові Верховного Суду від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23 щодо застосування частини першої статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», частини четвертої статті 353 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини третьої статті 8 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», оскільки ці висновки обмежують право власника майна на ефективний та своєчасний судовий захист у випадках примусового відчуження майна, що призводить до необґрунтованої затримки в оскарженні потенційно неправомірної оцінки та може заперечувати його право на повне відшкодування.
4.2. Підставою касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції застосував положення статей 129 та 221 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 22.04.2024 у справі № 346/2744/21, у подібних правовідносинах.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу військова частина просить залишити касаційну скаргу ТОВ «ВВК» без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 залишити без змін.
5.2. Від ТОВ «Дісконт» відзиви на касаційні скарги до Суду не надходили.
6. Підстави передачі справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - об'єднана палата)
6.1. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалами від 11.06.2025, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 910/3411/24 за касаційними скаргами ТОВ «ВВК» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025, а також призначив їх розгляд у відкритому судовому засіданні.
6.2. Верховний Суд ухвалою від 15.07.2025 передав справу № 910/3411/24 на розгляд об'єднаної палати, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23 щодо застосування частини четвертої статті 353 ЦК України та частини третьої статті 8 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» в частині висновків про обрання позивачем неналежного способу захисту.
6.2.2. На думку колегії суддів, спосіб захисту обраний позивачем є належним, оскільки, встановлений положеннями, як загального, так і спеціального закону.
6.2.3. Колегія суддів зазначила, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2024 у справі № 712/3525/23, на яку здійснено посилання в постанові Верховного Суду від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23, не досліджувала питання оскарження оцінки майна саме до відшкодування його вартості.
6.2.4. Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23 одночасно зазначив те, що позов є передчасним та те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.
6.2.5. Колегія суддів для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів вважає, що обрання неналежного способу захисту і «передчасний» позов мають різний, взаємовиключний характер та, відповідно, правові наслідки. Передчасність позову дає можливість пред'явити такий саме позов, у той час, як при відмові в позові у зв'язку із обранням позивачем неналежного способу захисту, подання такого саме позову буде означати «тотожний позов», що забороняється в силу імперативної вимоги ГПК України. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 204/7727/19.
6.2.6. На думку колегії суддів, у цій справі позивач подав саме передчасний позов, оскільки відповідно до частини четвертої статті 353 ЦК України та частини третьої статті 8 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» особа, в якої на підставі Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусово відчужено майно, може оскаржити в судовому порядку визначену оцінку цього майна лише після відшкодування його вартості.
7. Підстави повернення справи на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
7.1. Об'єднана палата не вбачає підстав для прийняття цієї справи до свого розгляду з огляду на таке.
7.2. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.
7.3. Згідно з частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій ? четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
7.4. Об'єднана палата в ухвалі від 11.07.2024 у справі № 909/1167/17 виснувала, що умовами (підставами) для передачі справи на розгляд об'єднаної палати, як і підставами для здійснення розгляду справи об'єднаною палатою, є:
1) наявність висновку щодо застосування конкретної норми (норм) права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати;
2) такий висновок має бути зроблено в подібних правовідносинах.
7.5. Підставою передачі справи на розгляд об'єднаної палати є необхідність відступлення від раніше сформульованого висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палат у подібних правовідносинах, саме щодо застосування конкретної норми (норм) матеріального або процесуального права (див. ухвалу об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.09.2024 у справі № 910/15002/23).
7.6. У вирішенні поставлених колегією суддів в ухвалі від 15.07.2025 питань, об'єднана палата виходить з такого.
7.7. За змістом положень статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини четвертої статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
7.8. Об'єднана палата у вирішенні спірних питань також звертається до правової позиції, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, згідно з якою, висновок (правова позиція) ? це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
7.9. Таке ж тлумачення щодо висновку (правової позиції), дотримання кола критеріїв щодо прийняття / повернення справ застосовує і об'єднана палата, про що свідчить зміст ухвал, якими повертає справи відповідним колегіям (див. ухвали від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, від 03.09.2024 у справі № 925/555/21, від 17.01.2025 у справі № 922/1137/20, від 21.02.2025 у справі № 922/444/24, від 06.06.2025 у справі № 910/4017/24, тощо).
7.10. Отже, підставою для передачі для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати, є конкретний висновок, який сформований саме Верховним Судом (Верховним Судом України) в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати у подібних правовідносинах про те, як саме повинна застосовуватися норма права, а не будь-якого висновку чи правової оцінки, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови.
7.11. При цьому, аналіз норм ГПК України надає підстави для розрізнення:
- встановлені судами під час розгляду справи факти, які за дотримання умов, передбачених частиною четвертою статті 75 ГПК України, можуть мати преюдиціальне значення;
- правову оцінку судом таких фактів, яка не є обов'язковою для врахування судами у інших справах;
- висновки Верховного Суду щодо застосування відповідної норми права, які в розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України є обов'язковими для врахування іншими судами під час розгляду справ з подібними правовідносинами.
7.12. Об'єднана палата також звертає увагу, що наявності висновків у раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Так, обов'язковою умовою є застосування таких норм права у правовідносинах, які є подібними правовідносинам у справі, що передається від яких колегії суддів або палати вважає за необхідне відступити.
7.13. Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.
7.14. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» об'єднана палата звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
7.15. Так, колегія суддів передаючи цю справу на розгляд об'єднаної палати пропонує відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23 щодо застосування частини четвертої статті 353 ЦК України та частини третьої статті 8 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», зокрема про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.
7.16. У справі № 910/5506/23 позовні вимоги стосувалися визнання оцінки та акта про примусове відчуження або вилучення майна недійсними, а також зобов'язання провести повторну оцінку майна.
7.17. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій у справі № 910/5506/23, виходив з такого:
- особа, в якої на підставі Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусово відчужено майно, може оскаржити в судовому порядку визначену оцінку цього майна лише після відшкодування його вартості, що прямо передбачено частиною третьою статті 8 цього Закону, а також частиною четвертою статті 353 ЦК України;
- правильними є висновки судів попередніх інстанцій про передчасність оскарження оцінки реквізованого майна з огляду на те, що позивачу не було відшкодовано вартість майна за відповідною заявою як того вимагає законодавство;
- посилання скаржника на те, що жодний правовий акт у спірних правовідносинах не містить положень, які б передбачали право провести та подати для виплати компенсації альтернативну оцінку, чи інші документи, які б встановлювали дійсну вартість майна на момент примусового відчуження, не позбавляє позивача у судовому порядку після відшкодування вартості примусово відчуженого майна у порядку, визначеному постановою КМУ від 31.10.2012 № 998, пред'являти позов про відшкодування його вартості, в якому з посиланням на неправильну оцінку на підтвердження своїх вимог надавати докази щодо вартості примусово відчуженого майна, яку позивач вважає правильною;
- колегія суддів також погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов'язаних із скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів, акт про примусове відчуження майна не є правовстановлюючим документом, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, щодо якого прийняте рішення про його реквізицію (пункт 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2024 у справі № 712/3525/23);
- колегія суддів визнала необґрунтованими та відхилила доводи скаржника про те, що оскаржена оцінка порушує його законний інтерес на отримання справедливої компенсації за примусово відчужене майно, що спростовується викладеним у цій постанові, а також посилання скаржника на те, що суди не дослідили звіт, наданий позивачем, про оцінку майна та висновок судового експерта, що підтверджують різницю в оцінці майна, оскільки суди дійшли висновку про відмову у позові з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту та зазначили, що власник може оскаржити оцінку реквізованого майна, шляхом пред'явлення позову про відшкодування його вартості у порядку, визначеному законом. Тобто, лише після відшкодування його вартості.
7.18. Водночас колегія суддів для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів, мотивуючи необхідність для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23 зазначила, що відповідно до частини четвертої статті 353 ЦК України та частини третьої статті 8 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» особа, в якої на підставі Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусово відчужено майно, може оскаржити в судовому порядку визначену оцінку цього майна лише після відшкодування його вартості. Такий спосіб захисту обраний позивачем є належним, оскільки він встановлений як загальним так і спеціальним законами (див. підпункти 6.2.2 - 6.2.6 пункту 6.2 цієї ухвали).
7.19. Аналізуючи обставини справи № 910/3411/24 та № 910/5506/23, об'єднана палата дійшла висновку, що характер спірних правовідносин не є очевидно неподібним. Зокрема, означена справа № 910/5506/23 є подібною зі справою, що розглядається за предметом спору та правовим регулюванням спірних відносин лише в частині вимог про визнання недійсним звіту про оцінку майна.
7.20. Водночас проаналізувавши висновки, які викладені у постанові від 26.03.2025 у справі № 910/5506/23 об'єднана палата констатує, що Верховний Суд у цій справі не сформулював правового висновку щодо застосування частини четвертої статті 353 ЦК України та частини третьої статті 8 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» саме у контексті визначення неналежності способу захисту порушеного права.
7.21. У означеній постанові Верховний Суд, посилаючись на імперативні приписи закону, лише констатував, що особа, в якої на підставі Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусово відчужено майно, може оскаржити в судовому порядку визначену оцінку цього майна лише після відшкодування його вартості, що прямо передбачено частиною третьою статті 8 цього Закону, а також частиною четвертою статті 353 ЦК України. При цьому Суд не вдавався до аналізу того, чи виключає така законодавча конструкція можливість захисту прав особи, шляхом визнання оцінки недійсною, як і не визначив критерії допустимості такого позову до моменту відшкодування. Отже, Верховний Суд у означеній постанові не формулював загального підходу щодо правової природи та меж застосування способу захисту у відповідних спорах.
7.22. Зміст цієї постанови Верховного Суду від 26.03.2025 свідчить, що Суд лише погодився з висновками судів попередніх інстанцій у контексті конкретних обставин, не визначивши загальних правил застосування зазначених норм. Водночас висновки про «передчасність позову» та «неналежний спосіб захисту» мають оціночний характер, спрямований на оцінку дій позивача, а не тлумачення змісту і способу застосування норм права, яке є ознакою правового висновку у розумінні статті 302 ГПК України.
7.23. З огляду на викладене, у справі № 910/5506/23 відсутній правовий висновок у розумінні статті 302 ГПК України, від якого об'єднана палата могла б відступити. Наведене, у свою чергу, свідчить про необґрунтованість передачі цієї справи на розгляд об'єднаної палати.
7.24. З урахуванням викладеного, справа № 910/3411/24 за касаційними скаргами ТОВ «ВВК» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 підлягає поверненню відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду
Справу № 910/3411/24 за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «ВВК» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя О. Васьковський
Суддя Г. Вронська
Суддя О. Кібенко
Суддя Т. Дроботова
Суддя Л. Рогач
Суддя Ю. Чумак
Ухвала постановлена з окремою думкою судді Кібенко О. Р.