36000, м. Полтава, вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
07.08.2025 Справа № 917/1061/25
Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Департамента агропромислового розвитку Полтавської обласної державної адміністрації (адреса 51400 Дніпропетровська обл. м. Павлоград вул. Соборна, буд. 76, ЄДРПОУ 00178353)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВАОБЛКОМБІКОРМ» (адреса 36022, місто Полтава, вулиця Небесної Сотні, будинок, 91, ЄДРПОУ 39997842)
про стягнення 51 638,69 грн.
без виклику представників сторін,
Департамент агропромислового розвитку Полтавської обласної державної адміністрації звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВАОБЛКОМБІКОРМ» про стягнення 59616.90 грн., у тому числі: заборгованість по орендній платі згідно Договору оренди № 135 в розмірі - 30 413,27 гривень, заборгованість зі сплати комунальних послуг у розмірі - 17 279,05 грн., пеню за несвоєчасну сплату орендних платежів, яка складає - 2 424,84 гривень, пеню за несвоєчасну сплату відшкодувань за електропостачання у розмірі 1 323,92 грн. та 3% річних від простроченої суми заборгованості, яка становить 197,61 грн.
Ухвалою від 02.06.25 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 917/1061/25, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
Суд констатує, що у відповідача відсутній електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
З метою дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення відповідачу, що підтверджується матеріалами справи.
Ухвала суду у справі, надіслана на адресу відповідача (що зазначена позивачем та вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) отримана ним 10.06.25, що підтверджується підписом представника на повідомленні про вручення поштового відправлення.
З огляду на викладене, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзив на позов не надав.
Разом з тим, відповідачем подано заяву про зупинення провадження у справі у зв"язку із перебуванням директора підприємства у складі ЗСУ і виконання посадових обов"язків не перекладено на іншу особу.
Розглянувши вказану заяву суд зазначає таке.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами ст.ст. 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення (постанова Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №914/2150/18).
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду такої справи.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб.
Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався Указами Президента України та продовжений до цього часу.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).
До основних засад господарського судочинства віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність, диспозитивність, змагальність сторін (ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 76 ГПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Положення пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України вимагають від сторін надання доказів переведення конкретної військової частини на воєнний стан, тобто безпосереднє залучення особи до бойових дій або здійснення інших заходів з національної безпеки та оборони. При цьому такі обставини мають існувати саме на час подання особою клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки вказана норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується після безпосереднього залучення особи до бойових дій або здійснення інших заходів з національної безпеки та оборони або коли обставина переведення структурної одиниці Збройних Сил України, де сторона проходить військову службу, на військовий стан, припиняється.
У постановах Верховного Суду від 27.02.2023 у справі №380/7845/21, від 31.05.2023 у справі №160/1543/21 висловлено позицію про те, що для вирішення питання про зупинення провадження недостатньо самого факту введення воєнного стану і формального перебування сторони у складі ЗСУ, оскільки не кожен структурний елемент в складі ЗСУ переведений на воєнний стан, тобто виконує бойові завдання у зоні бойових дій.
Підставою для зупинення провадження у справі є перебування сторони у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан та виконує бойові завдання у зоні бойових дій (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №753/19628/17 та в ухвалах Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №757/5240/16-ц, від 29.08.2022 у справі №461/5209/19, від 17.01.2023 у справі №501/1699/17, від 09.05.2023 у справі №296/5671/21).
Крім того, в постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі №756/3462/20, від 14.02.2024 у справі №466/8799/22 висловлено правову позицію про те, що згідно з п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, встановлення відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом, оформлюється письмовими наказами по особовому складу.
Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК Україні при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підтвердження наявності правових підстав для зупинення провадження у справі відповідач надав довідку Військової частини НОМЕР_1 від 28.05.2025, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 (згідно наданих у матеріали справи документів є керівником відповідача) перебуває на військовій службі за мобілізацією.
Тобто вказана довідка підтверджує перебування ОСОБА_1 на військовій службі, натомість вона не підтверджує існування підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, для зупинення провадження, оскільки не містить відомостей (доказів) про переведення військової частини , в якій проходить військову службу ОСОБА_1 на воєнний стан, або залучення ОСОБА_1 до проведення антитерористичної операції під час розгляду справи судом, і ця обставина виключає можливість ОСОБА_1 вести справу шляхом самопредставництва чи через уповноваженого представника.
Крім того, ОСОБА_1 не є стороною у справі чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, що виключає можливість застосування п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, для зупинення провадження.
За даних обставин, суд відмовляє відповідачу у задоволенні його заяви про зупинення провадження у справі.
Інші заяви чи клопотання сторонами не подавалися.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки заяв та клопотань по справі, тощо.
Суд враховує, що згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/1061/25.
Судом враховано, що за ч.13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
05 листопада 2020 року між Департаментом агропромислового розвитку Полтавської обласної державної адміністрації (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВАОБЛКОМБІКОРМ» (надалі - Відповідач) укладено Договір № 135 (додається) оренди приміщень адмінбудинку розташованого за адресою: м. Полтава, вул. В. Міщенка, 2 (далі - Договір), згідно якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування приміщення № 39 споруди. Орендарю в користування було передано приміщення, згідно акту прийому-передачі (додається), загальною площею 34,51 кв. м.
Відповідно до вимог п. 4.1.10. Договору оренди, орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі перераховувати на рахунок Орендодавця орендну плату.
Відповідно до п.3.2. Договору розмір орендної плати визначено за результатом аукціону, згідно з протоколом електронного аукціону № ІІА-Р8-2020-09-28-000015- 2 (додається) та становив 2 328, 39 гривень без ПДВ за місяць.
Відповідно до п. 3.3. Договору Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру плати за попередній місяць на індекс інфляції.
Згідно з п. 3.4. Договору Нарахування орендної плати проводиться починаючи з 01 листопада 2020 року. Перерахування орендної плати проводиться 10 числа наступного за звітним місяця на рахунок Орендодавця, з якої останній перераховує 50 % - до обласного бюджету, про що Орендодавець подає щоквартальний звіт управлінню Майном до 15 числа місяця слідуючого за звітним.
Відповідно до п. 3.5. Договору Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується Орендодавцю та до обласного бюджету у визначеному п. 3.4. співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України. За несплату або неповне внесення орендної плати протягом двох місяців з дня встановлення строку, відповідно до чинного законодавства України, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Згідно з абз. 1 п. 3.9. Договору крім внесення орендної плати, Орендар приймає участь в загальних витратах, пов'язаних з експлуатацією та ремонтом майна загального користування. Сплачує фактичні витрати на користування комунальними послугами /водопостачання, водовідведення, електро- і теплоенергію, радіо, телефон та інше/ за встановленими тарифами згідно виставлених рахунків. Відшкодовує Орендодавець витрати, пов'язані зі сплатою земельного податку пропорційно площі орендованих приміщень та збору за забруднення навколишнього середовища в частині перевезень ТПВ.
Відповідно до абз. 2 п. 3.9. Договору за електроенергію проводить оплату на протязі п'яти робочих днів з моменту отримання рахунку. У разі несплати рахунку протягом п'яти робочих днів, з моменту отримання, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати, інфляційні донарахування та 3 % річних на заборгованість.
З 01 жовтня 2022 року Договір було розірвано за згодою сторін, а орендоване приміщення повернуте Орендодавцю, згідно акту приймання - передачі.
В обгрунтування позову позивач вказує, що :
- своїх зобов'язань за договором Відповідач належним чином не виконав. Станом на дату розірвання договору він має заборгованість по орендній платі в розмірі 30 413,27 гривень. Про що орендарю були виставлені відповідні рахунки;
- з Відповідача підлягає стягненню пеня за несвосчасну сплату орендної плати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з листопада 2020 року до розірвання договору у розмірі 2 424.84 грн.
- Орендар сплату комунальних платежів належним чином не виконав. Станом на 01 жовтня 2022 року він має заборгованість зі сплати за електроенергію - 7 545,48 гривень, теплопостачання - 8816,92 грн., за водопостачання - 398,23 гривень та зі сплати земельного податку - 518,42 грн. Про що орендарю були виставлені відповідні рахунки.
- з Відповідача підлягає стягненню пеня за невчасну сплату за електроенергію в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з листопада 2020 року до дати розірвання договору 1 323,92 грн., а також 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 197, 61 грн.
- в зв'язку з тим що Позивач та Відповідач з моменту оформлення договірних відносин та на момент їх розірвання знаходились в одній будівлі, то рахунки по сплаті оренди та комунальних платежів поштою Відповідачу не надсилались, а вручались наручно. Свідченням про те, що вони Відповідачем отримувались, являється часткова проплата по виставлених рахунках, яка відображена у розрахунках по відшкодуванню витрат по сплаті за комунальні послуги та оренду та актом звірки взаємних розрахунків.
У зв'язку із вказаним, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 51638,69 грн.
Відповідач в ході розгляду спору відзиву на позов не надав, позовні вимоги не заперечив та не спростував.
Судом досліджено всі докази наявні в матеріалах справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Отже, між сторонами за Договором оренди № № 135 склалися орендні правовідносини.
За приписами ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до п.3.2-п.3.4. Договору розмір орендної плати визначено за результатом аукціону, згідно з протоколом електронного аукціону № ІІА-Р8-2020-09-28-000015- 2 (додається) та становив 2 328, 39 гривень без ПДВ за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру плати за попередній місяць на індекс інфляції. Нарахування орендної плати проводиться починаючи з 01 листопада 2020 року. Перерахування орендної плати проводиться 10 числа наступного за звітним місяця на рахунок Орендодавця. Відповідно до п. 3.5. Договору Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується Орендодавцю та до обласного бюджету у визначеному п. 3.4. співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України.
Крім того, згідно з абз. 1 п. 3.9. Договору крім внесення орендної плати, Орендар приймає участь в загальних витратах, пов'язаних з експлуатацією та ремонтом майна загального користування. Сплачує фактичні витрати на користування комунальними послугами /водопостачання, водовідведення, електро- і теплоенергію, радіо, телефон та інше/ за встановленими тарифами згідно виставлених рахунків. Відшкодовує Орендодавець витрати, пов'язані зі сплатою земельного податку пропорційно площі орендованих приміщень та збору за забруднення навколишнього середовища в частині перевезень ТПВ.
При вирішенні спору суд враховує, що позивач у позові повідомив, а відповідач при розгляді справи не заперечував, що з 01 жовтня 2022 року Договір було розірвано за згодою сторін, а орендоване приміщення повернуте Орендодавцю, згідно акту приймання - передачі.
Разом з тим, за розрахунком позивача, станом на дату розірвання договору відповідач має заборгованість по орендній платі в розмірі 30 413,27 гривень (згідно наданого розрахунку за період з 05.11.2020 по 01.10.2022), а також заборгованість зі сплати за електроенергію - 7 545,48 гривень (згідно наданого розрахунку за період з 05.11.2020 по 01.10.2022), теплопостачання - 8816,92 грн. (згідно наданого розрахунку за період з 05.11.2020 по 01.10.2022), за водопостачання - 398,23 гривень (згідно наданого розрахунку за період з 05.11.2020 по 01.10.2022) та зі сплати земельного податку - 518,42 грн (згідно наданого розрахунку за період з 05.11.2020 по 01.10.2022). Про що орендарю були виставлені відповідні рахунки.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.
Частиною 3 ст. 285 Господарськго кодексу України визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
За приписами ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Перевіривши надані позивачем до матеріалів справи розрахунки суми заборгованості, судом встановлено, що він є правильними, у зв"язку із чим з відповідача підлягає стягненню заборгованість по орендній платі в розмірі 30 413,27 гривень, заборгованість зі сплати за електроенергію - 7 545,48 гривень, теплопостачання - 8816,92 грн., за водопостачання - 398,23 гривень та зі сплати земельного податку - 518,42 грн.
Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання.
Позивач заявив до стягнення пеню за несвоєчасну сплату орендних платежів, яка складає 2 424,84 гривень, пеню за несвоєчасну сплату відшкодувань за електропостачання у розмірі 1 323,92 грн. та 3% річних від простроченої суми заборгованості, яка становить 197,61 грн.
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суд враховує, що:
- відповідно до п. 3.5. Договору Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується Орендодавцю та до обласного бюджету у визначеному п. 3.4. співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України. За несплату або неповне внесення орендної плати протягом двох місяців з дня встановлення строку, відповідно до чинного законодавства України, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
- відповідно до абз. 2 п. 3.9. Договору за електроенергію проводить оплату на протязі п'яти робочих днів з моменту отримання рахунку. У разі несплати рахунку протягом п'яти робочих днів, з моменту отримання, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати, інфляційні донарахування та 3 % річних на заборгованість.
Позивач, заявляючи вимоги про стягнення пені за несвоєчасну сплату орендних платежів, пені за несвоєчасну сплату відшкодувань за електропостачання та 3% річних від простроченої суми заборгованості, надає відповідні розрахунки, де зазначено "рік/місяць", "сума заборгованості", "кількість днів прострочення", "сума санкцій". При цьому, період нарахування відповідних санкцій позивачем не зазначено.
Разом з тим, суд зазначає, що при зверненні до суду з позовом позивач у розрахунку не визначає дату виникнення прострочення зобов"язання з орендної плати задля можливості здійснити нарахування пені з огляду на визначення умовами договору право на таке нарахування за несплату або неповне внесення орендної плати протягом двох місяців з дня встановлення строку, відповідно до чинного законодавства України.
Крім того, матеріали справи не містять дати отримання відповідачем рахунків за електроенергію, а за відсутності таких доказів неможливо з огляду на умови абз. 2 п. 3.9. Договору (де передбачено, що за електроенергію орендар проводить оплату на протязі п'яти робочих днів з моменту отримання рахунку. У разі несплати рахунку протягом п'яти робочих днів, з моменту отримання, нараховується пеня, інфляційні донарахування та 3 % річних на заборгованість) з"ясувати дату виникнення порушення строків виконання зобов'язання відповідачем.
Щодо наданих позивачем пояснень щодо того, що рахунки по сплаті оренди та комунальних платежів поштою Відповідачу не надсилались, а вручались наручно, суд їх враховує при розгляді справи, проте зазначає, що у наданих рахунках відсутні відмітки про дати їх отримання.
Щодо наданого позивачем розрахунку 3 % річних суд зазначає, що у графі "сума заборгованості" позивач вказує суми без зазначення на яку саме заборгованість здійснені нарахування, і не визначає період нарахування, обмежуючись зазначенням загальної кількості днів прострочення.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Велика Палата Верховного Суду в п.п.75, 80 постанови від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зазначила, що «неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.»
За змістом ч.1 ст.14, ч.1 ст.74, ч.2 ст.80, п.5 ч.3 ст.162, ч.2 ст.164 ГПК України подання суду доказів є обов'язком, а не правом позивача як особи, що висуває певні вимоги.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені та 3% річних суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Наведене в сукупності вище не дає можливості перевірити зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум пені та 3 % річних за Договором оренди, тобто позовні вимоги в цій частині не обґрунтовано належними та допустимими доказами, а тому підлягають відмові у задоволенні з підстав недоведеності.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі згідно Договору оренди № 135 в розмірі 30 413,27 гривень, заборгованості зі сплати комунальних послуг у розмірі 17 279,05 грн. підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, у іншій частині вимог позов задоволенню не підлягає
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 2796,59 грн покладаються на відповідача, в решті такі витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛТАВАОБЛКОМБІКОРМ» (адреса 36022, місто Полтава, вулиця Небесної Сотні, будинок, 91, ЄДРПОУ 39997842) на користь Департамента агропромислового розвитку Полтавської обласної державної адміністрації (адреса 51400 Дніпропетровська обл. м. Павлоград вул. Соборна, буд. 76, ЄДРПОУ 00178353) заборгованість по орендній платі у розмірі 30 413,27 гривень, заборгованість зі сплати комунальних послуг у розмірі 17 279,05 грн., а також 2796,59 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. У іншій частині вимог у позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Киричук О.А.