Рішення від 08.08.2025 по справі 916/1630/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" серпня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1630/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/1630/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (вул. Мала Арнаутська, № 88, м. Одеса, 65007, код ЄДРПОУ 42114410)

до відповідача: Одеського обласного гуманітарного центру позашкільної освіти та виховання (вул. Тіниста, № 2-4, м. Одеса, 65056, код ЄДРПОУ 20986606)

про стягнення 140 761,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Одеського обласного гуманітарного центру позашкільної освіти та виховання заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 140761,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про порушення відповідачем прийнятих на себе за укладеним між сторонами договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати спожитої у період з липня 2024 року по лютий 2025 року електричної енергії.

Як вказує позивач, відповідач звернувся до ТОВ «ООЕК» із заявою-приєднання до умов публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 170, та у зв'язку з фактичним укладенням між сторонами договору позивачем для ООГЦПОВ було відкрито особовий рахунок № 31-170.

Відтак, за висновком позивача, відповідач приєднався до умов публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг з комерційною пропозицією № 2/1-УП, що додатково підтверджується фактом споживання електричної енергії.

Також позивач зауважує, що за умовами комерційної пропозиції договір набирає чинності з дати оплати рахунка, отриманого від постачальника, або фактичного споживання будь-яких обсягів електроенергії, або підписання споживачем заяви-приєднання до умов договору і укладається на строк до 31.12.2019, проте оскільки жодною із сторін не заявлялось про припинення договору та перегляд його умов, договір разом із комерційною пропозицією було пролонговано до 2025 року.

Позивач додає, що за розрахунковий період липня 2024 року - лютого 2025 року ТОВ «ООЕК» від АТ «ДТЕК Одеські електромережі», як оператора системи розподілу, отримано дані щодо фактичного споживання електричної енергії ООГЦПОВ, з яких вбачається, що у вказаному періоді відповідачем було спожито 14039 кВт.год., що підтверджується довідкою про обсяги споживання електричної енергії від АТ «ДТЕК Одеські електромережі».

Позивач зауважує, що на підставі вищезазначених даних позивачем було виставлено рахунки за спожиту у спірному періоді електричну енергію на загальну вартість 140890,90 грн з ПДВ. При цьому, оскільки боржник до ТОВ «ООЕК» з метою отримання рахунків за спожиту у вказаному періоді електричну енергію нарочно не звертався, зазначені рахунки направлялись позивачем через АТ «Укрпошта» та були отримані боржником.

В свою чергу, як наголошує позивач, 12.07.2024 боржником було перераховано на рахунок ТОВ «ООЕК» кошти в розмірі 129,90 грн без зазначення у платіжному документі у реквізитах призначення платежу посилань на період, за який здійснюється оплата, у зв'язку з чим, з урахуванням вимог п. 4.24 Правил, вказана оплата позивачем була врахована в рахунок часткового погашення заборгованості липня 2024 року. При цьому, інші грошові кошти в рахунок оплати спожитої у період липня 2024 року - лютого 2025 року електричної енергії на розрахункові рахунки ТОВ «ООЕК» боржником не перераховувались.

Таким чином, як стверджує позивач, заборгованість ООГЦПОВ перед ТОВ «ООЕК» за спожиту у спірний період електричну енергію складає 140761,00 грн, яку останнє просить суд стягнути з відповідача.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2025 позовна заява вх.№1669/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

28.04.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ 1669/25 від 25.04.2025) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/1630/25 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.

Крім того, роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження або з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 28.04.2025 була надіслана учасникам справи до їх електронних кабінетів та доставлена до відповідних електронних кабінетів 28.04.2025 о 16:44 год., що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документу.

Особи, які зареєстровані в ЄСІТС, мають змогу знайомитися з матеріалами справи в електронному вигляді, оскільки всі внесені до автоматизованої системи діловодства судів документи та повідомлення по справі надсилаються до Електронних кабінетів користувачів в автоматичному порядку.

Відповідно до відомостей, наявних у матеріалах справи, відповідач - Одеський обласний гуманітарний центр позашкільної освіти та виховання є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

09.05.2025 від Одеського обласного гуманітарного центру позашкільної освіти та виховання до суду надійшов відзив (вх. № 14824/25) на позовну заяву.

13.05.2025 Одеським обласним гуманітарним центром позашкільної освіти та виховання подано до суду заяву (вх. № 15249/25), підписану директором центру, відповідно до якої відповідач просив повернути відзив по даній справі без розгляду.

Розглянувши викладене у заяві відповідача прохання про повернення відзиву без розгляду, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення вказаного відзиву без розгляду, з огляду на таке.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Господарським процесуальним законодавством установлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України).

Відповідач має право викласти свої заперечення проти позову, зокрема шляхом подання відзиву) та надати докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем (п. 1 ч. 6 ст. 165 ГПК України).

Згідно ч. 3 ст. 169 ГПК України, заяви (клопотання) з процесуальних питань подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим кодексом. У випадках, коли цим кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права) (ч. 10 ст. 11 ГПК України).

Ураховуючи принцип універсальності волі законодавця, у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді справи, до відповідних процесуальних заяв, клопотань, тощо учасників судового процесу мають застосовуватися положення ГПК України, якими врегульовано аналогічні питання інших розділів ГПК України.

Оскільки, положеннями ГПК України не врегульовано вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій у разі звернення до суду з заявою про залишення без розгляду відзиву на позов, суд вважає за доцільне застосувати приписи п.10 ст.11 ГПК України, зокрема застосувати закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивачем до початку розгляду справи по суті подано заяву про залишення позову без розгляду.

Суд констатує, що заявник вправі подати заяву про повернення поданого ним відзиву на позов без розгляду, а суд не має права обмежувати його у цьому.

Враховуючи, що відповідачем подано заяву про повернення відзиву на позов без розгляду, заява підписана уповноваженим представником відповідача, тому суд вбачає за доцільне задовольнити заяву та залишити відзив Одеського обласного гуманітарного центру позашкільної освіти та виховання (вх. № 14824/25 від 09.05.2025) на позовну заяву, без розгляду.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а також про вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань позивача, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Клопотань в порядку ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об'єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв'язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв'язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

08.08.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Як встановлено судом, Одеський обласний гуманітарний центр позашкільної освіти та виховання (надалі - ООГЦПОВ, споживач, відповідач) на виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» з урахуванням ст.ст. 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України приєднався до умов публічного договору про постачання електричної енергії постачальника універсальних послуг ТОВ «ООЕК» шляхом підписання заяви-приєднання з комерційною пропозицією № 2/1-УП.

За умовами вказаної заяви-приєднання, на виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та з метою неперервного електрозабезпечення за об'єктом споживача за адресою ТП423 база (ЕІС-код точки комерційного обліку за об'єктом споживача 62Z803287255682Е) учасник роздрібного ринку електричної енергії постачальник електричної енергії ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія», який діє на підставі ліцензії з постачання електричної енергії споживачу згідно Постанови НКРЕКП від 14.06.2018 № 429, повідомляє про припинення здійснення діяльності постачальника за регульованим тарифом: АТ «Одесаобленерго» та ініціює приєднання споживача з « 01» січня 2019р. до договору про постачання електричної енергії на умовах договору про постачання електричної енергії №170 бази даних споживачів постачальника за регульованим тарифом.

Відповідно до вказаної заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг споживачем є Одеський обласний гуманітарний центр позашкільної освіти та виховання. Заява-приєднання підписана представником відповідача та скріплена печаткою підприємства.

Отже, ООГЦПОВ приєдналось до умов публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг на умовах раніше укладеного договору з постачальником за регульованим тарифом № 170, додатком до якої визначено точки комерційного обліку відповідача.

Відповідно до п.1.1. договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (далі - договір) є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим непобутовим споживачам (далі - споживач) постачальником універсальних послуг (далі - постачальник) та укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до цього договору, згідно із заявою-приєднання яка є додатком 1 до цього договору.

Згідно з п.2.1. договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Постачальник купує електричну енергію, вироблену з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру об'єктами електроенергетики (генеруючими установками) приватних домогосподарств, величина встановленої потужності яких не перевищує 30 кВт, за «зеленим» тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими приватними домогосподарствами на підставі укладеного між ним та побутовим споживачем договору про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом приватним домогосподарством відповідно до додатку 2 до цього договору.

Відповідно до п.3.4. договору датою початку постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні.

За умовами п.5.1. договору споживач розраховується з постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору.

Відповідно до п.5.5. договору ціна на електричну енергію встановлюється з дотриманням вимог, передбачених Законом України «Про ринок електричної енергії» і ПРРЕЕ. Сторони домовились про те, що ціна на електричну енергію, встановлена Регулятором, повинна бути обов'язкова для сторін з дати її введення в дію.

Умовами п.п. 5.8., 5.9. договору передбачено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника. При цьому, споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника, та в інший не заборонений чинним законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на рахунок постачальника надійшла вся сума коштів. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.

Пунктом 5.10. договору встановлено, що оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.

Згідно з п.6.2. договору споживач зобов'язується, зокрема, забезпечити своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії відповідно до умов цього договору та пов'язаних з постачанням електричної енергії послуг згідно з умовами цього договору.

Цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набуває чинності з дати подання споживачем заяви-приєднання. Умови цього договору починають виконуватись з дати початку постачання електричної енергії, зазначеної споживачем у заяві-приєднанні (п.13.1 договору).

Згідно з п. 13.8. договору всі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо повідомлення здійснені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур'єром або особисто під підпис за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку у якому обслуговується одержувач. Комерційною пропозицією до договору можуть бути передбачені інші способи направлення повідомлень.

Додатком №3 до договору є комерційна пропозиція №2/1-УП, яка також підписана представником відповідача та скріплена печаткою підприємства.

Згідно п.2 комерційної пропозиції споживач здійснює оплату вартості обсягу спожитої електроенергії на протязі 5 робочих днів від дня отримання рахунку на підставі підписаного сторонами акту прийняття-передавання товарної продукції у розрахунковому періоді, грошовими коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ТОВ «ООЕК». Розрахунковим вважається період з 10 числа розрахункового періоду до такого ж числа наступного місяця. Розрахунковий період прирівнюється до календарного місяця.

Відповідно до п. 3 комерційної пропозиції обсяги спожитої електричної енергії визначаються Оператором за розрахунковий період, який становить один календарний місяць.

Пунктом 8 комерційної пропозиції визначено, що договір набирає чинності з дати оплати рахунка, отриманого від постачальника, або фактичного споживання будь-яких обсягів електроенергії, або підписання споживачем заяви - приєднання до умов договору і укладається на строк до 31 грудня 2019 року, а в частині розрахунків договір діє до повного виконання. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд умов, але в ніякому разі не більше ніж на термін дії договору споживача про надання послуг з розподілу електроенергії та ніж строк виконання ТОВ «ООЕК» функцій постачальника універсальних послуг.

Як свідчить довідка оператора системи розподілу АТ «ДТЕК Одеські електромережі», надана на запит позивача №590/064-02-61 від 10.03.2025, обсяги електричної енергії, які були спожиті Одеським обласним гуманітарним центром позашкільної освіти та виховання становлять: липень 2024 - 1141 кВт.*год; серпень 2024 - 862 кВт.*год; вересень 2024 - 1032 кВт.*год; жовтень 2024 - 1343 кВт.*год; листопад 2024 - 1853 кВт.*год; грудень 2024 - 1711 кВт.*год; січень 2025 - 2943 кВт.*год; лютий 2025 - 3154 кВт.*год. Всього 14039 кВт.*год.

Також судом встановлено, що позивач виставив відповідачу рахунки за спожиту у липня 2024 - лютому 2025 електричну енергію на загальну суму 140890,90 грн., а саме:

- рахунок № 31-170/1 від 23.07.2024 за липень 2024 року, згідно з яким обсяг спожитої відповідачем електричної енергії становить 1141 кВт.*год на суму 9876,05 грн;

- рахунок № 31-170/1 від 14.08.2024 за серпень 2024 року, згідно з яким обсяг спожитої відповідачем електричної енергії становить 862 кВт.*год на суму 8542,40 грн;

- рахунок № 31-170/1 від 12.09.2024 за вересень 2024 року, згідно з яким обсяг спожитої відповідачем електричної енергії становить 1032 кВт.*год на суму 10662,59 грн;

- рахунок № 31-170/1 від 14.10.2024 за жовтень 2024 року, згідно з яким обсяг спожитої відповідачем електричної енергії становить 1343 кВт.*год на суму 13793,09 грн;

- рахунок № 31-170/1 від 13.11.2024 за листопад 2024 року, згідно з яким обсяг спожитої відповідачем електричної енергії становить 1853 кВт.*год на суму 17840,68 грн;

- рахунок № 31-170/1 від 12.12.2024 за грудень 2024 року, згідно з яким обсяг спожитої відповідачем електричної енергії становить 1711 кВт.*год на суму 16941,30 грн;

- рахунок № 31-170/1 від 13.01.2025 за січень 2025 року, згідно з яким обсяг спожитої відповідачем електричної енергії становить 2943 кВт.*год на суму 30512,24 грн;

- рахунок № 31-170/1 від 13.02.2025 за лютий 2025 року, згідно з яким обсяг спожитої відповідачем електричної енергії становить 3154 кВт.*год на суму 32722,55 грн.

Рахунок за липень та серпень 2024 направлений відповідачу 16.08.2024 та вручений останньому 07.09.2024, про що свідчать наявні у справі супровідний лист від 16.08.2024, фіскальний чек та відомості щодо перевірки статусу відстеження за №6610102719845.

Рахунок за вересень 2024 направлений відповідачу 12.09.2024 та вручений останньому 04.10.2024, про що свідчать наявні у справі супровідний лист від 12.09.2024, фіскальний чек та відомості щодо перевірки статусу відстеження за №6610102725594.

Рахунок за жовтень 2024 направлений відповідачу 15.10.2024 та вручений останньому 04.11.2024, про що свідчать наявні у справі супровідний лист від 14.10.2024, фіскальний чек, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та відомості щодо перевірки статусу відстеження за №6610102747296.

Рахунок за листопад 2024 направлений відповідачу 13.11.2024 та вручений останньому 03.12.2024, про що свідчать наявні у справі супровідний лист від 13.11.2024, фіскальний чек, список згрупованих відправлень та відомості щодо перевірки статусу відстеження за №0600983169500.

Рахунок за грудень 2024 направлений відповідачу 13.12.2024 та вручений останньому 20.12.2024, про що свідчать наявні у справі супровідний лист від 13.12.2024, фіскальний чек, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та відомості щодо перевірки статусу відстеження за №6610102745463.

Рахунок за січень 2025 направлений відповідачу 14.01.2025 та вручений останньому 24.01.2025, про що свідчать наявні у справі супровідний лист від 14.01.2025, фіскальний чек, список згрупованих відправлень та відомості щодо перевірки статусу відстеження за №0601101596170.

Рахунок за лютий 2025 направлений відповідачу 17.02.2025 та вручений останньому 21.02.2025, про що свідчать наявні у справі супровідний лист від 17.02.2025, фіскальний чек, список згрупованих відправлень та відомості щодо перевірки статусу відстеження за №0601113720879.

Вказані рахунки відповідачем не оплачені, лише, як вбачається з наданої позивачем виписки, КЗ «Балтський педагогічний фаховий коледж» було сплачено 12.07.2024 кошти за спожиту електричну енергію у сумі 129,90 грн, яку позивач на підставі п. 4.24 Правил зарахував в рахунок погашення заборгованості за липень 2024 року.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджували б незгоду та/або наявність зауважень зі сторони відповідача щодо обсягу чи загальної ціни електричної енергії, поставленої позивачем у спірний період.

Відтак, судом встановлено, що залишок заборгованості відповідача за спожиту електричну енергію у період липня 2024 року - лютого 2025 року становить 140761,00 грн, що стало підставою для звернення позивачем до суду із відповідною позовною заявою.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».

Частиною 6 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір. Між цим, ч. 3 ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями ч.ч. 1 - 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язаннях встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Частиною 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії», основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором.

Згідно з частиною 5 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії», правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов'язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії».

Відповідно до ч. 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 45 Закону України «Про ринок електричної енергії», розподіл електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу. Діяльність з розподілу електричної енергії підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до цього Закону, кодексу систем розподілу та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Пунктом 8 ст. 46 цього ж закону передбачено, що оператор системи розподілу забезпечує комерційний облік відповідно до цього Закону, правил ринку та кодексу комерційного обліку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Приписами ч. 1-2 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку. Умови постачання електричної енергії, права та обов'язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу.(ч.ч. 6, 7 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Пункт 3 ч.1 ст.57 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначає, що електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Пунктом 1 ч.3 ст.58 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Роздрібний ринок функціонує для задоволення потреб споживачів у електричній енергії та пов'язаних з цим послуг. Учасниками роздрібного ринку електричної енергії є споживачі, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, інші учасники ринку, які надають послуги, пов'язані з постачанням електричної енергії споживачам (ч. 1 ст. 72 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Згідно ч. 2 ст. 72 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачу здійснюється електропостачальником за відповідним договором постачання електричної енергії споживачу, укладеним відповідно до правил роздрібного ринку.

Відповідно до ч. 9 ст. 72 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач сплачує за поставлену йому електричну енергію та надані послуги згідно з умовами договорів, укладених відповідно до правил роздрібного ринку.

Розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку (ч. 1 ст. 75 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Пунктом 1.1.2. Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312 (далі ПРРЕЕ) передбачено, що електрична енергія (активна) енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу.

Відповідно до п.1.2.1 ПРРЕЕ, на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.

Відповідно до п.1.2.8. ПРРЕЕ постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який є публічним договором приєднання та зміст якого визначається постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, та укладається в установленому цими Правилами порядку.

Згідно до п. 1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку). На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами. Електропостачальники зобов'язані повідомляти оператора системи розподілу (передачі) про укладення та припинення договору із споживачем в установленому цими Правилами порядку. При переході права власності (користування) на об'єкт до нового власника (користувача) переходять права та обов'язки за договорами, укладеними відповідно до цих Правил.

Відповідно до п. 3.1.6, 3.1.9 глави 3.1 розділу ІІІ ПРРЕЕ постачання електричної енергії споживачу здійснюється, якщо: 1) об'єкт споживача підключений до мереж оператора системи у встановленому законодавством порядку; 2) електропостачальник за договором з оператором системи отримав доступ до мереж та можливість продажу електричної енергії на території діяльності оператора системи; 3) споживач є стороною діючих договорів: про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок; про постачання електричної енергії споживачу або про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, або про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії»; про надання послуг комерційного обліку електричної енергії, крім випадків, коли роль постачальника послуг комерційного обліку виконує оператор системи, до мереж якого приєднаний цей споживач; 4) за усіма точками комерційного обліку на об'єкті (об'єктах) споживача, за якими здійснюється (планується) постачання електричної енергії, укладено договір з постачальником послуг комерційного обліку про надання послуг комерційного обліку електричної енергії; 5) відсутній факт припинення/призупинення постачання електричної енергії або надання послуг з розподілу електричної енергії у випадках, передбачених законодавством у сфері енергетики.

Пунктами 3.1.7., 3.1.8. ПРРЕЕ встановлено, що договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об'єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.

Пунктом 4.3. Правил встановлено, що дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

Згідно з п. 4.12. ПРРЕЕ розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Пунктом 4.13 ПРРЕЕ передбачено, що для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Згідно з п. 4.14. ПРРЕЕ платіжний документ (рахунок) формується електропостачальником за обсяг електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії споживачу. Платіжні документи (рахунки) надаються електропостачальниками споживачам безкоштовно. Платіжні документи (рахунки) на оплату надаються споживачам у відповідних структурних підрозділах електропостачальника, через персональну сторінку споживача на вебсайті електропостачальника або електронною поштою, факсимільним зв'язком, поштовим зв'язком, кур'єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу. Платіжний документ (рахунок) має надаватися споживачу в терміни та спосіб, визначені відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції або умов договору. Датою отримання платіжного документа вважається, зокрема, дата вручення, що підтверджується підписом одержувача (споживача або його уповноваженої особи). Вимоги щодо порядку та форми надання інформації в платіжних документах (рахунках) електропостачальника встановлені розділом ІХ цих Правил.

Положеннями п. 4.21 Правил роздрібного ринку електричної енергії визначено, що оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватись згідно зі строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом. Зазначені строки не можуть бути меншими за 5 днів з дня надання платіжного документа споживачу.

Відповідно до п. 4.24 ПРРЕЕ, у разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті призначення платежу посилань на період, за який здійснюється оплата або перевищення суми платежу, необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, електропостачальник має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості цього споживача з найдавнішим терміном її виникнення.

Відповідно до п.п. 1 п. 5.2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії електропостачальник має право, зокрема, на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів.

Згідно п.п. 2 п. 5.5.5 Правил роздрібного ринку електричної енергії споживач електричної енергії зобов'язаний, зокрема, сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

У відповідності до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» є постачальником електричної енергії та діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.06.2018 № 429.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, Одеський обласний гуманітарний центр позашкільної освіти та виховання ради уклало з ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» публічний договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом підписання заяви-приєднання до нього та комерційної пропозиції № 2/1-УП. В силу договору відповідач прийняв на себе зобов'язання в обумовлені договором строки сплачувати спожиту електричну енергію.

Так, укладений між сторонами по справі договір, за яким позивач здійснює постачання електроенергії відповідачу, є підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України укладений сторонами договір, як правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і його недійсність не була визнана судом, а тому зазначений договір в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами, і зобов'язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відмову відповідача від вищевказаного договору та/або наявності у відповідача у спірному періоді правовідносин з постачання електричної енергії з іншим постачальником. Окрім того, матеріали справи не містять та до суду не надано доказів звернення будь-якою із сторін про припинення дії спірного договору або перегляд його умов.

Також судом встановлено, що факт укладення договору підтверджується діями відповідача, які спрямовані на виконання його умов, зокрема, споживанням електричної енергії.

Отже, з моменту акцептування вказаного договору в установленому ПРРЕЕ порядку, позивач та відповідач набули всіх прав та обов'язків за договором і несуть відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання) згідно з умовами договору та чинного законодавством України.

Матеріалами справи підтверджено, що об'єкти енергоспоживання Одеського обласного гуманітарного центру позашкільної освіти та виховання підключені до мереж АТ «ДТЕК Одеські електромережі», яке виконує функції оператора системи розподілу на території Одеської області.

Враховуючи викладене, на теперішній час АТ «ДТЕК Одеські електромережі», як оператор системи розподілу відповідно до укладених із споживачами договорів про надання послуги з розподілу електричної енергії, виконує функції оператора даних комерційного обліку та повинне передавати учасникам ринку дані комерційного обліку в обсязі необхідному та достатньому для проведення ними розрахунків та виставлення рахунків своїм контрагентам.

Матеріалами справи підтверджено, що за розрахунковий період липня 2024 року - лютого 2025 TOB «ООЕК» від АТ «ДТЕК Одеські електромережі», як постачальника послуг комерційного обліку, були отримані дані щодо фактичного споживання електричної енергії Одеським обласним гуманітарним центром позашкільної освіти та виховання за вказаний період.

Отже, наявні у справі відомості оператора системи розподілу АТ «ДТЕК Одеські електромережі», у розумінні вимог 76-77 ГПК України, є належними і допустимим доказами обсягів споживання відповідачем електричної енергії у липні 2024 року - лютому 2025 року. Саме на підставі цих відомостей позивачем визначено обсяг спожитої відповідачем електричної енергії у спірний період.

На підставі даних щодо обсягу спожитої електричної енергії за точками комерційного обліку відповідача позивачем було сформовано відповідні рахунки за спірний період. Зазначені вище рахунки були отримані відповідачем засобами поштового зв'язку.

Суд зазначає, що після отримання відповідачем рахунків на оплату за спірний період, відповідач заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках на адресу позивача не надіслав. Тобто, фактично погодився з кількістю спожитої електричної енергії та з сумами нарахованими позивачем до оплати за відповідний період.

При цьому відповідач не надав до суду доказів оскарження зазначених у довідці АТ «ДТЕК Одеські електромережі» відомостей, отже дані щодо споживання електричної енергії, надані АТ «ДТЕК Одеські електромережі» як оператором системи розподілу та постачальником послуг комерційного обліку, а також відомості, відображені в рахунках ТОВ «ООЕК», як постачальника електричної енергії, щодо обсягів електричної енергії, є належними та допустимими доказами.

Також, відповідач не надав і суду жодних доказів, які б спростовували достовірність визначених позивачем обсягів спожитої відповідачем електричної енергії та підтверджували інший обсяг електроенергії.

Отже, постачання позивачем відповідачу електроенергії та прийняття цієї електроенергії останнім є підставою виникнення у останнього зобов'язання оплатити спожиту електроенергією відповідно до умов договору та чинного законодавства шляхом здійснення оплати згідно виставлених рахунків на оплату вартості спожитої активної електроенергії, копії яких поряд з довідкою про спожиті обсяги електричної енергії наявні в матеріалах справи.

Таким чином, з огляду на вказане, оплата вартості обсягу спожитої електроенергії мала бути здійснена відповідачем відповідно до умов, визначених в комерційній пропозиції, а саме протягом 5 робочих днів від дня отримання відповідного рахунку.

Відтак, господарським судом встановлено, що відповідач здійснив лише часткову оплату за спожиту в липні 2024 року електричну енергію в сумі 129,90 грн, у зв'язку з чим заборгованість відповідача за вказаний період на день розгляду справи по суті складає 140761,00 грн. Доказів повної оплати за спожиту електричну енергію Одеським обласним гуманітарним центром позашкільної освіти та виховання матеріали справи не містять.

Наразі несплатою позивачу вищевказаної суми заборгованості за спожиту електроенергію відповідач порушив умови укладеного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано належних доказів оплати за спожиту електричну енергію за період з липня 2024 року по лютий 2025 року, на спірну суму коштів, суд погоджується з доводами позивача про існування у відповідача невиконаного зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.

Факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за умовами договору щодо повної оплати вартості отриманої електричної енергії, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті 140761,00 грн основного боргу за отриману електричну енергію - є обґрунтованими та підтверджені відповідними доказами.

У зв'язку із тим, що бездіяльність відповідача у вигляді несплати коштів за фактично спожиту у спірному періоді електричну енергію суперечить вищевказаним нормам права та договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 140761,00 грн підлягають задоволенню судом.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам учасників справи, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову. Відповідачем належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у визначеному судом розмірі, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надано та у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених позивачем, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини та надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, враховуючи встановлення судом факту порушення відповідачем умов договору та чинного законодавства, приймаючи до уваги факт несплати відповідачем заявленої суми основної заборгованості за поставлену позивачем електричну енергію у спірний період, а також приймаючи до уваги відсутність заперечень щодо нарахованих сум з боку відповідача, господарський суд дійшов висновку про правомірність, підставність та необхідність задоволення заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» щодо стягнення з відповідача заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 140761,00 грн.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулося на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Одеського обласного гуманітарного центру позашкільної освіти та виховання (вул. Тіниста, № 2-4, м. Одеса, 65056, код ЄДРПОУ 20986606) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» (вул. Мала Арнаутська, № 88, м. Одеса, 65007, код ЄДРПОУ 42114410) заборгованість за електричну енергію в розмірі 140 761 (сто сорок тисяч сімсот шістдесят одна) грн 00 коп та судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 08 серпня 2025 р.

Суддя О.В. Цісельський