"29" липня 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/827/25
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2, ЄДРПОУ 02909996)
в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях,74, ЄДРПОУ 24209740)
до Ташанської сільської ради Бориспільського району Київської області (08460, Бориспільський район, Київська обл., с. Ташань, вул. Центральна, 7а, ЄДРПОУ 04361605)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"(01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, ЄДРПОУ 44768034)
про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками,
за участю представників:
прокурора: Білоконя І.А.;
позивача: не з'явились;
відповідача: Дембовського В.І.;
третьої особи: не з'явились,
Історія розгляду справи.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації до Ташанської сільської ради Бориспільського району Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в якій просив суд усунути перешкоди власнику - державі в особі Бориспільської районної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом:
- визнання недійсним рішення Ташанської сільської ради від 22.03.2023 № 1406;
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223386001:01:057:0054, 3223386001:01:002:0013, 3223386001:01:052:0029;
- скасування рішень державного реєстратора від 31.03.2023 про державну реєстрацію права комунальної власності за Ташанською сільською радою на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223386001:01:057:0054 (індексний номер рішення 67089720), 3223386001:01:002:0013 (індексний номер рішення 670897484), 3223386001:01:052:0029 (індексний номер рішення 670897294).
Позов подано в інтересах держави оскільки, за твердженням прокуратури, Ташанською сільською радою було незаконно зареєстровано право комунальної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні філії «Бориспільське лісове господарство» ДП «Ліси України».
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.03.2025, зокрема, відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено судом здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого судового засідання на 07.04.2025, встановлено строк для подання відповідачу відзиву на позов.
Через канцелярію суду від Ташанської сільської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, зокрема, що:
- спірні земельні ділянки були правомірно сформовані та зареєстровані у комунальну власність на підставі технічної документації із землеустрою. Документація була виготовлена сертифікованим інженером-землевпорядником ФОП Приходько В.В., жодних зауважень від державних кадастрових реєстраторів не надходило;
- норми законодавства підтверджують можливість комунальної власності. Факт перебування земель у постійному користуванні лісгоспу не означає, що вони обов'язково мають бути у державній власності;
- позивач не надав жодних доказів, які б свідчили, що саме ці земельні ділянки лісогосподарського призначення знаходились у постійному користування у філії ДП «Ліси України»;
- відповідно до пункту 24 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, землі, не передані державним підприємства до 01.01.2023, автоматично переходять у комунальну власність. Ніхто з органів влади не повідомив сільраду про наявність дозволів на розробку проектів землеустрою чи передачу у користування ДП «Ліси України»;
- рішення №1405 та №1406 від 22.03.2023 були ухвалені в межах компетенції сільради та на підставі чинного законодавства. Землі були не сформовані станом на 27.05.2021, отже, перейшли у комунальну власність;
- позивач не довів, що спірні земельні ділянки були надані або зареєстровані як державна власність. Документи які надані прокурором не дозволять точно ідентифікувати спірні ділянки;
- прокурором подано три різні позови щодо пов'язаних ділянок, при цьому у кожному позові вказано різного власника.
Таким чином, Ташанська сільська рада вважає, що земельні ділянки були законно набуті у комунальну власність згідно з нормами чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо скасування рішень сільради та реєстраційних дій.
Через систему «Електронний Суд» від прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, зокрема, що:
- землі були передані у постійне користування Переяслав-Хмельницькому держлісгоспу в 2003 р. згідно з розпорядженням РДА та рішенням Помоклівської сільради. Право користування підтверджується матеріалами лісовпорядкування (2003, 2014), картографією, геопорталом “Ліси України»;
- Верховний Суд неодноразово підтверджував, що планово-картографічні матеріали є належним доказом права постійного користування;
- сільрада неправомірно інвентаризувала землі, які не є вільними. Технічна документація створена з порушенням пункту 24 Перехідних положень ЗКУ - спірні ділянки не перейшли в комунальну власність, бо використовуються державним лісгоспом;
- експертиза №3692 від 09.07.2024 засвідчила: технічна документація, на підставі якої було оформлено право комунальної власності на ділянки, не відповідає земельному законодавству та принципам ведення Державного земельного кадастру.
Через канцелярію суду від Ташанської сільської ради надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, зокрема, що:
- позивач у відповіді на відзив не надав жодних доказів, які б свідчили, що спірні ділянки знаходяться у постійному користуванні у філії ДП «Ліси України». Спірні ділянки є земельними ділянками комунальної власності, з 1996 року знаходились у постійному користуванні колективного сільськогосподарського підприємства «Помоклі» на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 1996 (серії ІІ-КВ №001562);
- позивач не надав доказів, що право постійного користування колективного сільськогосподарського підприємства «Помоклі» було припинено у 2003 році з підстав передбачених статтею 141 Земельного кодексу України.
Через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшла заява про зміну предмету позову.
Відповідно до частини 1 статті 46 ГПК України, позивач має право змінити предмет позову або підставу позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог до початку розгляду справи по суті. Оскільки, зміна предмета позову відбулася до початку розгляду справи по суті, суд вважав за можливе прийняти дану заяву та визнав кінцевими вимоги викладені в прохальній частині даної заяви, а саме:
- визнати недійсним рішення Ташанської сільської ради від 22.03.2023 № 1406;
- скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223386001:01:057:0054, 3223386001:01:002:0013, 3223386001:01:052:0029;
- скасувати рішення державного реєстратора від 31.03.2023 про державну реєстрацію права комунальної власності за Ташанською сільською радою на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223386001:01:057:0054 (індексний номер рішення 67089720), 3223386001:01:002:0013 (індексний номер рішення 670897484), 3223386001:01:052:0029 (індексний номер рішення 670897294).
Розгляд справи неодноразово відкладався.
У судове засідання 02.06.2025 з'явився представник прокуратури та представник відповідача, інші учасники справи не з'явились, хоча належним чином були повідомлені. Причини їхньої неявки суду невідомі. Суд, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 24.06.2025.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 24.06.2025 був присутній лише представник відповідача. У зв'язку з першою неявкою більшості учасників судового процесу в судове засідання з розгляду справи по суті суд відклав розгляд справи по суті на 29.07.2025.
28.07.2025 через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з іншим судовим засіданням в міськрайонному суді, у задоволенні якого було відмовлено, оскільки суд вважає, що наявні підстави для відкладення недостатні, оскільки заявником не доведено неможливості забезпечення участі іншого представника.
У судове засідання 29.07.2025 представники позивача не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені через систему «Електронний суд».
У судовому засіданні 29.07.2025, що відбулося за участю прокурора та представника відповідача, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Фактичні обставини справи та узагальнена позиція сторін
Щодо підстав представництва інтересів держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Частинами 1, 3 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Київська обласна прокуратура 04.02.2025 звернулась з листом № 15/1-95вих-25 до Бориспільської районної державної адміністрації щодо надання інформації про вжиті заходи, спрямовані на захист інтересів держави з метою повернення їй спірних земельних ділянок лісового фонду та про надання інформації стосовно вжиття таких заходів, або повідомлення про неможливість звернення до суду з вказаних питань із належним обґрунтуванням відповідних причин.
Листом від 07.02.2024 № 48/07-46/602 Бориспільська районна державна адміністрація проінформувала про те, що із позовними вимогами до суду за захистом права власності на спірні земельні ділянки не зверталась. Намірів щодо вжиття заходів представницького характеру щодо витребування спірних ділянок на свою користь районною державною адміністрацією у вказаному листі не висловлено.
При цьому, сам факт не звернення до суду Бориспільською районною державною адміністрацією з позовом в інтересах держави, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний уповноважений державою орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земель лісогосподарського призначення, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави в особі Бориспільської районної державної адміністрації та для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини. Відповідна аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
Окрім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 (справа № 806/1000/17), від 10.05.2018 (справа № 910/18283/17), від 17.10.2018 (справа № 910/11919/17) не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень-він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Отже прокуратурою вірно визначено орган, уповноважений здійснювати функції держави та захист її інтересів у спірних правовідносинах, та документально підтверджено його бездіяльність, а також дотримано порядок попереднього повідомлення такого органу, встановлений статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Враховуючи вищенаведене, суд встановив, що вимоги Закону України «Про прокуратуру» та ГПК України щодо підтвердження підстав звернення з позовом до суду прокурора були дотримані.
Щодо обраного прокурором способу захисту, з урахуванням заяви про зміну предмету позову.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.01.2025 у справі № 904/6886/23, при частковому накладенні земель комунальної власності на землі лісогосподарського призначення, пред'явлення негаторного позову про повернення таких земель до державної власності не є ефективним способом захисту інтересів держави.
Водночас, належними та ефективним у таких правовідносинах є такі окремі способи захисту, як скасування рішень про їх державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі, які за своєю суттю не є негаторним позовом.
Так, відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України.
Таким чином, зазначеною нормою закону допускаються такі окремі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи, які не є негаторним позовом, а саме: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) скасування державної реєстрації прав, тоді як правовими наслідками застосування таких способів захисту є припинення речового права, зареєстрованого за останнім набувачем на підставі скасованого судом незаконного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, та подальше повернення відповідних речових прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, скасованої в судовому порядку, тобто на користь попереднього набувача речового права, якщо останній звісно раніше реєстрував за собою відповідне речове право.
Схожий за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 731/264/23, від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22.
Таким чином, з огляду на твердження прокуратури про часткове накладення спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення які перебувають в постійному користуванні, сама по собі позовна вимога про скасування судом державної реєстрації права комунальної власності Селищної Ради на спірну земельну ділянку в цілому, до складу якої входить земельна ділянка державної власності лісогосподарського призначення, є окремим належним та ефективним способом захисту прав держави.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Ташанської сільської ради від 22.03.2023 №1406 (далі - Рішення №1406) «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення комунальної власності Ташанської сільської ради Бориспільського району Київської області на земельні ділянки для іншого лісогосподарського призначення на території Ташанської сільської ради, Помоклівського старостинського округу, за межами населеного пункту та в селі Помоклі, Бориспільського району, Київської області» із посиланням на статті 117, 122 Земельного кодексу України, Закону України №1426-IX від 28.04.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», пункт 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, статтю 25, пункт 32 частину 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішено:
1. затвердити технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення комунальної власності Ташанської сільської ради Бориспільського району Київської області на земельні ділянки для іншого лісогосподарського призначення (код згідно КВЦПЗ-09.02), зокрема (спірні земельні ділянки), зокрема щодо ділянок:
3223386001:01:057:0054 (7,0159 га);
3223386001:01:002:0013 (2,4882 га);
3223386001:01:052:0029 (19,1569 га),
на території Ташанської сільської ради, Помоклівського старостинського округу, за межами населеного пункту та в селі Помоклі, Бориспільського району, Київської області.
2. Зареєструвати право комунальної власності Ташанської сільської ради Бориспільського району Київської області на земельні ділянки, зокрема:
3223386001:01:057:0054 (7,0159 га);
3223386001:01:002:0013 (2,4882 га);
3223386001:01:052:0029 (19,1569 га),
(код згідно КВЦПЗ-09.02), на території Ташанської сільської ради, Помоклівського страростинського округу, за межами населеного пункту та в селі Помоклі, Бориспільського району, Київської області.
Матеріали справи не містять технічної документації, оскільки відповідно до пояснень відповідача, відповідна технічна документація була вилучена слідчим СВ Бориспільського РУП ГУ Національної поліції в Київській області в рамках кримінального провадження.
Як вбачається із залучених прокурором до матеріалів справи Інформацій з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 20.02.2025:
- 31.03.2023 на підставі Рішення №1406 від 22.03.2023 та відомостей з ДЗК державним реєстратором Тірбахом С.В. до Державного реєстру речових прав внесено запис 414316394 про право власності Ташанської сільської ради Бориспільського району Київської області на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 2716457832233 земельну ділянку кадастровий номер 3223386001:01:052:0029 ( площею 19,1569 га);
- 31.03.2023 на підставі Рішення №1406 від 22.03.2023 та відомостей з ДЗК державним реєстратором Тірбахом С.В. до Державного реєстру речових прав внесено запис 414316031 про право власності Ташанської сільської ради Бориспільського району Київської області на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 2716474032233 земельну ділянку кадастровий номер 3223386001:01:057:0054 (площею 7,0159 га);
- 31.03.2023 на підставі Рішення №1406 від 22.03.2023 та відомостей з ДЗК державним реєстратором Тірбахом С.В. до Державного реєстру речових прав внесено запис 414316265 про право власності Ташанської сільської ради Бориспільського району Київської області на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер 2716465132233 земельну ділянку кадастровий номер 3223386001:01:002:0013 (площею 2,4882 га).
Матеріали справи свідчать про те, що з метою встановлення належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, які перебувають у постійному користуванні філії «Бориспільське лісове господарство» ДП «Ліси України» прокурор спрямував ряд запитів.
У відповідь на запит Київської обласної прокуратури від 04.02.2025 №15/1-99вх-25, ДП «Ліси України» надало копію рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про передачу земель лісового фонду в постійне користування Переяслав-Хмельницького держлісгоспу та інших документів, що стосуються такої передачі.
Так з наданих прокуратурою до суду доказів вбачається, що рішенням Помоклівської сільської ради від 30.04.2003 №57 «Про передачу лісового фонду в Державну установу» передано Переяслав-Хмельницькому держлісгоспу лісовий фонд сільської ради площею 506,8 га.
Також, відповідно до розпорядження від 15.07.2003 №443 «Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Переяслав-Хмельницькому держлісгоспу для ведення лісового господарства» на підставі Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, в зв'язку з припинення діяльності колишніх колективних сільськогосподарських підприємств лісокористувачів, було вирішено передати у постійне користування землі лісового фонду для ведення лісового господарства: Студениківському лісництву, Стовп'язькому лісництву та Переяславському лісництву.
Розпорядження від 22.06.2012 №289 «Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 15.07.2003 №443 «Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Переяслав-Хмельницькому держлісгоспу для ведення лісового господарства» внесено зміни, викладено його в новій редакції відповідно до додатку:
1. Дати Переяслав-Хмельницькому держлісгоспу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у постійне користування земель лісогосподарського призначення орієнтованою площею 3360,1 га за межами населених пунктів на території Помоклівської, Козлівської, Жовтневої, Великокаратульської, Сомководолинської, Строківської, Вовчківської, Пристрімської, Гайшинської, Гланишівської, Денисівської, Стовп'язької, Дівичківської, Ковалинської, Дем'янецької сільських рад Переяслав-Хмельницького району.
Розпорядженням від 14.08.2014 №323 «Про внесення змін до розпорядження голови Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 15.07.2003 №443 «Про передачу земель лісового фонду у постійне користування Переяслав-Хмельницькому держлісгоспу для ведення лісового господарства», внесено зміни до Розпорядження №443 шляхом виключення у п. 1 даного розпорядження Строківську сільську раду Переяслав-Хмельницького району Київської області та замінивши у п. 1 даного розпорядження цифри « 3360, 1» цифрами « 2800,9».
21.10.2021 було підписано Наказ №679 «Про припинення Державного Підприємства «Переяслав-Хмельницьке Лісове Господарство» шляхом приєднання до Державного підприємства «Бориспільське Лісове Господарство» (код 00992102). ДП «Бориспільське Лісове Господарство» є правонаступником прав та обов'язків ДП «Переяслав-Хмельницьке Лісове Господарство».
28.10.2022 було підписано Наказ №942 «Про припинення Державного Підприємства «Бориспільське Лісове Господарство», шляхом реорганізаціє, а саме приєднання до - Державного Спеціалізованого Господарського підприємства «Ліси України» (код 44768034). Державне Спеціалізоване Господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов'язків ДП «Бориспільське Лісове Господарство».
З листа філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 10.02.2025 №3213/40.1.7-2025 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223386001:01:057:0054 накладається на землі державного лісового фонду, які перебувають в постійному користуванні ДП «Ліси України», а саме в кварталі 107 виділ 1 Студениківського (Помоклівського) лісництва Бориспільського надлісництва філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України». Згода на вилучення земельних ділянок в кварталі 107 виділ 1 Студениківського (Помоклівського) лісництва не надавалася, відповідно до наданої інформації Бориспільським над лісництвом.
Також, з листа філії «Бориспільське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 27.01.2025 №1604/20.23.-2025, із доданими до листа копій планшетів, вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223386001:01:002:0013 (виділ 13 кварталу 103), 3223386001:01:052:0029 (виділ 1-3 кварталу 107) накладаються частково на землі лісового фонду Помоклівського лісництв. Філія «Бориспільське лісове господарство» та припинене ДП «Бориспільський лісгосп» жодних погоджень на вилучення земельних ділянок для подальшої передачі її в приватну власність не надавали.
Відповідно до листів ВО «Укрдержліспроект» від 30.08.2024 № 03/941-24 та 05.02.2025 № 03/178-25 із доданим до них викопіюваннями із картографічної бази даних, за матеріалами лісовпорядкування 2014 року спірні земельні ділянки частково розташовані в межах земель лісогосподарського призначення.
За доводами прокуратури, вказані земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення державної форми власності, які перебувають у постійному користуванні філії «Бориспільське лісове господарство» ДП «Ліси України», що вказує на неправомірність реєстрації Ташанською сільською радою права комунальної власності на них.
Відповідач зазначає, що Рішення №1406 Ташанської сільської ради, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації спірних земель відповідає вимогам законодавства, оскільки прийнято у відповідності до вимог пункту 24 розділу «Перехідних положень» Земельного кодексу України, а проведення Ташанською сільською радою інвентаризації земель лісогосподарського призначення, до яких у тому числі увійшли спірні ділянки, відповідає вимогам законодавства.
Норми права, які підлягають застосуванню та висновки Господарського суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією на законами України.
У відповідності до частини 1, 2 статті 373 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (в редакції від 11.06.2003) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частиною 1 статті 20 Земельного кодексу України (в редакції від 11.06.2003, чинній на момент прийняття розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 15.07.2003 №443) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (в редакції від 11.06.2003, що була чинна станом на момент прийняття розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 15.07.2003 №443) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Отже, земельним законодавством у редакції чинній станом на 15.07.2003 передбачено, що підставою набуття права користування земельною ділянкою із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України (в редакції від 11.06.2003, що була чинна станом на момент прийняття розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 15.07.2003 №443) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт. Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.
Частиною 5 ст. 123 Земельного Кодексу України (в редакції від 11.06.2003, що була чинна станом на момент прийняття розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 15.07.2003 №443) визначено, що відповідна районна державна адміністрація або сільська,селищна, міська рада за наслідком розгляду означеного вище клопотання може надати згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.
Наступний етап процедури набуття права постійного користування земельної ділянки був визначений пунктом 6 статті 123 Земельного Кодексу України (в редакції від 11.06.2003, що була чинна станом на момент прийняття розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 15.07.2003 №443), за яким - проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
Суд констатує, що з усіх означених етапів завершеним є лише етап надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки, що підтверджується розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 15.07.2003 №443 в редакції змін внесених 14.серпня 2014 року розпорядженням №323, яким було приведено первинний зміст розпорядження №443 у чітку відповідність з положеннями ст. 123 Земельного кодексу України у чинній на момент його прийняття редакції.
Відповідно до частини 1 статті 125 Земельного кодексу України (в редакції від 11.06.2003) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Статтею 9 Лісового кодексу України (в редакції від 11.06.2003) передбачено, що користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.
У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом.
У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.
Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.
Тобто, право постійного користування або власності на земельну ділянку відповідно до Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 15.07.2003 №443, виникає після отримання відповідного документа (держакта тощо) та його державної реєстрації.
Водночас, суд констатує, що попри доводи прокуратури про право постійного користування третьої особи, суду не було надано державного акту чи іншого правовстановлюючого документа, що посвідчує право постійного користування саме на спірні земельні ділянки (масив ділянок, у який входять спірні ділянки), як це передбачено статтею 125 ЗК України та статті 9 ЛК України.
Прокурор, посилаючись на листи філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 10.02.2025 №3213/40.1.7-2025 стверджує, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223386001:01:057:0054 накладається на землі державного лісового фонду, які перебувають в постійному користуванні ДП «Ліси України», а саме в кварталі 107 виділ 1 Студениківського (Помоклівського) лісництва Бориспільського надлісництва філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України», а також посилаючись на лист філії «Бориспільське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 27.01.2025 №1604/20.23.-2025 із доданими до листа копій планшетів, стверджує що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223386001:01:002:0013 (виділ 13 кварталу 103), 3223386001:01:052:0029 (виділ 1-3 кварталу 107) накладаються частково на землі лісового фонду Помоклівського лісництва.
А відповідно до листів ВО «Укрдержліспроект» від 30.08.2024 № 03/941-24 та 05.02.2025 № 03/178-25 із доданим до них викопіюваннями із картографічної бази даних, за матеріалами лісовпорядкування лише з 2014 року прокурором зазначається, що перелічені вище земельні ділянки частково розташовані в межах земель лісогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп».
З огляду на викладені доводи прокуратури, суд вважає за необхідне звернути увагу прокурора на те, що відповідно до ч. 3 ст. 125 Земельного Кодексу України в редакції станом на момент прийняття розпорядження від 15.07.2003 №443, земельний кодекс забороняв приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації.
З цих підстав, суд також звертає увагу на те, що як з первинної так і з наступних редакцій розпорядження від 15.07.2003 №443, так само як і з рішення Помоклівської сільської ради №57 від 30.04.2003 неможливо встановити межі та місце розташування земельних ділянок, про які в них йде мова, позаяк в них зазначені виключно площі земельних ділянок, які планується передати та територіальну приналежність до відповідних рад.
З цих підстав незрозумілою і недоведеною з боку прокуратури є підставність нанесення на планшети лісовпорядкування після 2003 року відомостей щодо означених земельних ділянок при тому, що як до набрання чинності Земельним кодексом України так і до 2003 року означені планшети лісовпорядкування цих відомостей не містили, а проектів відведення з чіткими межами ділянок(масивів) затверджено не було
Також встановлено, що пунктом 4 первинної редакції розпорядження було зобов'язано Переяслав-Хмельницький держлісгосп виготовити проекти відведення земельних ділянок для передачі їх у постійне користування для ведення лісового господарства. Проте, до моменту внесення змін у означене розпорядження у 2014 році, жодних дій Переяслав-Хмельницьким держлісгоспом щодо розробки відповідних проектів відведення здійснено не було так само як і не було їх здійснено після 2014 року.
Відтак, суд констатує, що доказів погодження проектів відведення земельних ділянок, що фігурують у розпорядженні Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 15.07.2003 №443, у порядку в визначеному статтею 123 Земельного кодексу України матеріали справи не містять.
Таким чином матеріалами справи не підтверджується здійснення Державним підприємством «Переяслав-Хмельницький лісгосп» розробки технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування на на земельний масив, у який, за твердженням прокурора, входять спірні земельні ділянки.
Враховуючи зазначене вище, будь-яких доказів дотримання визначеного законодавством(в редакції на момент прийняття розпорядження) порядку надання в постійне користування Державному підприємству «Переяслав-Хмельницький лісгосп» спірної земельної ділянки матеріали справи не містять.
Суд наголошує, що із уведенням у дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України до комунальної власності було віднесено усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України.
Отже, принцип розмежування земель державної та комунальної власності було відображено в положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає в визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі в межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України.
В судовому засіданні встановлено та підтверджено прокурором, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах населеного пункту.
Законом України від 05.02.2004 №1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.
У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").
Із 01.01.2013 набув чинності Закон №5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".
За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.
До 01.01.2023 зазначені землі та земельні ділянки не могли бути передані у власність та користування будь-яким іншим особам, крім тих, яким надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою (крім передачі їх для розміщення об'єктів, передбачених статтею 15 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"). У разі якщо до 1 січня 2023 року такі земельні ділянки не передані у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, такі земельні ділянки переходять у комунальну власність територіальної громади села, селища, міста, на території якої вони розташовані.
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Так, у матеріалах справи містяться:
- копії витягів з Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства «Переяслав-Хмельницький лісгосп» (Помоклівське Лісництво) датованого 2016 року,
- копії планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування (планшети) 2003, 2014 років,
- витяги з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами кварталу 28-30, 35, 36, 41-44, 46, 47, 49, 50, 52, 54, 55, 56, 58-62,65, 68, 74, 75, 100-103, 104, 106, 107, 108, 112 Студениківського лісництва ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року,
- витяг з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами кварталу 107 Студениківського лісництва ДП «Переяслав-Хмельницький лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року та межами його таксаційних виділів і межами земельних ділянок.
Пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України чітко зазначає про два випадки, за наявності яких виникає право постійного користування, чи прирівняне до такого право користування у заявника:
1) це право постійного користування, що підтверджується належним державним актом на постійне користування землями лісогосподарського призначення;
2) це право постійного користування, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування земель лісового фонду, які надані до набрання чинності Земельним кодексом України.
Земельний кодекс України набув чинності 01.01.2002.
Суд бере до уваги, що пунктом 1 Розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України від 25.10.2001 передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.
В подальшому, норми Земельного кодексу передбачали, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 ГПК України).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова від 29.01.2021 №922/51/20).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
В проекті організації та розвитку лісового господарства ДП "Переяслав-Хмельницький лісгосп" датованого 2016 року, що долучений прокурором до позову, відсутні посилання на індивідуальні ознаки земельної ділянки, за якими можливо визначити її межі, місце розташування, цільове призначення тощо.
Суд констатує, що враховуючи чинну як на момент прийняття оскаржуваного рішення ради так і на момент звернення з позовом редакцію пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України надані копії планшетів лісовпорядкування та подані картографічні матеріали не можуть бути визнані такими, що підтверджують право постійного користування спірними земельними ділянками, позаяк процедури пов'язані з гіпотетичною можливістю оформлення права постійного користування на спірні землі були розпочаті після набрання чинності Земельним кодексом України. З цих же підстав суд позбавлений можливості керуватися усталеною практикою Верховного Суду, на яку посилається прокурор, стверджуючи, що подані ним планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування є беззаперечними доказами перебування спірних земельних ділянок на праві постійного користування у ДП «Ліси України».
Суд вкотре наголошує на тому, що суду не надано допустимих та належних доказів факту передачі земельної ділянки в постійне користування державному лісогосподарському підприємству.
Матеріали справи не місять доказів того, що за філією «Бориспільське лісове господарство» ДП «Ліси України» зареєстроване відповідне речове право, зокрема, право постійного користування на спірну земельну ділянку.
Суд констатує, що наявні у справі листи Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» із витягом з картографічної бази відповідно до матеріалів базового лісовпорядкування 2014 року, з яких вбачається часткове накладання не можуть бути доказом наявності у позивача та третьої особи відповідного правового титулу на спірне майно, оскільки, як встановлено судом матеріалами справи не підтверджується набуття ДП "Переяслав-Хмельницький лісгосп" права постійного користування земельною ділянкою в силу відсутності факту завершення процедури визначеної Земельним кодексом України, спрямованої на формалізацію такого права, позаяк судом встановлено, що із усієї процедури було проведено лише етап надання уповноваженим органом згоди на розробку проекту відведення земельних ділянок за наслідками чого управнена сторона не здійснила жодних юридично значимих дій для отримання вказаних ділянок у постійне користування.
Той саме висновок суд робить і щодо листів ВО «Укрдержліспроект» від 30.08.2024 № 03/941-24 та 05.02.2025 № 03/178-25 та доданих до них викопіювань із картографічної бази даних, за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.
Таким чином, виходячи з аналізу матеріалів справи, положень Земельного та Лісового законодавства, а також усталеної практики Верховного Суду, суд вважає, що на дату прийняття рішення сільської ради та реєстрації земельних ділянок за Ташанською сільською радою, ДП «Ліси України» не було оформлено жодного речового права на спірні ділянки, як того вимагає чинне законодавство. Відповідно, прокуратурою не доведено факту порушення інтересів держави або втрати об'єкта права власності, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Суд виснує, що світлі положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України, з огляду на те, що процедура передачі земельних ділянок була розпочата після набрання чинності Земельним Кодексом України та не закінчена внаслідок бездіяльності управленої на вчинення відповідних дій особи вигодонабувача, управнена особа, мала завершити процедуру державної реєстрації своїх прав до моменту оформлення відповідних прав відповідачем. Проте, у цій справі відсутні ознаки виконання обов'язку щодо належного оформлення прав на спірні земельні ділянки, а отже, такі ділянки не можуть вважатись зарезервованими за державою, позаяк розпорядження Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації від 15.07.2003 №443 не є таким, що вичерпало себе виконанням у вигляді набуття відповідного права управленою особою, з підстав бездіяльності самої управленої особи.
На момент інвентаризації спірних земель відповідно до пункту 24 розділу Х Земельного Кодексу України, землі були неоформлені та не зареєстровані за жодним державним органом. Це означає, що у сільради була правова підстава реалізувати передбачене законом повноваження щодо формування земель комунальної власності, що не суперечить нормам Конституції, Земельного кодексу, Лісового кодексу.
Підсумовуючи викладене вище, суд зазначає, що відсутні правові підстави для визнання недійсними рішення Ташанської сільської ради від 22.03.2023 №1406, скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію спірних земельних ділянок та скасування рішення державного реєстратора від 31.03.2023 про державну реєстрацію права комунальної власності за Ташанською сільською радою на спірні земельні ділянки, оскільки позивачки не довели факту оформлення права власності чи користування на спірну земельну ділянку, не надали доказів, та не довели незаконності набуття відповідачем права власності на спірні земельні ділянки.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати прокурора, понесені прокурором в межах розгляду спору, залишити за прокуратурою.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункто 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 08.08.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз