ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.07.2025Справа № 910/1332/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Блажівської О.Є. за участю секретаря судового засідання Глиняної А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №910/1332/25
за позовом
позивача Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141)
відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кар Хаб» (02034, м. Київ, АДРЕСА_3; код ЄДРПОУ 45517584),
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Пуп'янок" (02034, м. Київ, АДРЕСА_3; код 39480735),
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, місто Київ, пров. Музейний, 2Д; ЄДРПОУ 43315602),
третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лахно Юлія Вікторівна ( АДРЕСА_2 )
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки,
за участю представників:
від позивача - Плахотнік Р.А.,
відповідача - Смик Д. П., Жигачов М.С.,
третьої особи 1 - не з'явився,
третьої особи 2 - не з'явився,
третьої особи 3 - не з'явився,
третьої особи 4 - не з'явився,
1. Стислий виклад позовних вимог.
Київська міська рада (далі - позивач, Київрада) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кар Хаб» (далі - відповідач, «Кар Хаб») з вимогами:
- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер: 8000000000:62:701:0031, за адресою: АДРЕСА_3 у Деснянському районі м. Києва, шляхом визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лахно Юлії Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.10.2024 № 75433023, яким зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер - 913533080000, за товариством з обмеженою відповідальністю «Кар Хаб»;
- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 у Деснянському районі м. Києва, шляхом припиненням права власності на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер - 913533080000, за товариством з обмеженою відповідальністю «Кар Хаб»;
- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Кар Хаб» звільнити частину самовільно зайнятої земельної ділянки, орієнтовною площею 36,1 кв.м, яка розташована у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:701:0031, шляхом знесення об'єкта нерухомого майна: гаража № 1, загальною площею 36,1 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_3 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:701:0031, яка перебуває у комунальній власності позивача, знаходиться об'єкт нерухомого майна: гараж № 1, загальною площею 36,1 кв.м, розташований за адресою АДРЕСА_3 , що належить відповідачу на праві власності. Проте, Київська міська рада, як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, не приймала будь-яких рішень щодо передачі у власність чи у користування земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:62:701:0031, на якій знаходиться вказаний об'єкт нерухомого майна.
За твердженнями позивача, ТОВ «Кар Хаб», за яким зареєстровано право власності на вказаний об'єкт нерухомого майна, фактично здійснює користування спірною земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_3 без належних правових підстав, чим у свою чергу перешкоджає вільному користуванню та розпорядженню вказаною ділянкою Київській міській раді.
Позивач вказує, що первинна реєстрація права власності третьої особи 2 на об'єкт нерухомого майна, який знаходиться на спірній земельній ділянці, відбувся з порушенням норм чинного законодавства, оскільки Київська міська рада жодних рішень щодо передачі такої земельної ділянки не приймала, а відтак нерухоме майно загальною площею 36,1 кв.м є самочинним будівництвом, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення даного позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
2. Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з огляду на таке.
Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:701:0031 забудовувалась та використовувалась відповідно до її цільового призначення (розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства), і надавалася Київською міською радою саме для цих цілей.
Так, відповідно до акту про приймання та експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 20.09.2000 автостоянку зі спірним нерухомим майном було введено в експлуатацію, а розпорядженням Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 27.01.2003 вказаній автостоянці присвоєно поштову адресу.
Вподальшому реєстрація набутого права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 відбулася відповідно до чинного законодавства, а відтак правомірним є набуття у власність такого нерухомого майна відповідачем.
Також позивач вважає безпідставними твердження позивача про те, що належне йому прав праві власності нерухоме майно є самочинною забудовою, оскільки не доведено як факту того, що таке майно є самочинно збудованим, так і порушення прав позивача таким будівництвом.
Висновки позивача про те, що акт приймання-передачі нерухомого майна від 16.08.2016 та договір купівлі-продажу від 07.10.2024 порушують публічний порядок є надуманими та такими, що не підкріплені жодним належним доказом.
При цьому, відповідач добросовісно та сумлінно користується своїми правами, оскільки відразу після набуття права власності на нерухоме майно звернувся до позивача з клопотанням щодо належного отримання права користування земельною ділянкою, оформлення відповідного договору оренди земельної ділянки та внесення орендної плати за користування землею.
Також 07.05.2025 представником відповідача були подані до суду додаткові пояснення у справі, в яких відповідач вказував, що пред'являючи такі безпідставні позовні вимоги до відповідача, Київська міська рада порушує ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а саме втручається в право мирного володіння майном.
3. Стислий виклад заперечень позивача на відзив.
04.04.2025 позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується із позицію відповідача, викладеною у відзиві на позовну заяву, з огляду на наступне.
Посилання відповідача на відсутність необхідної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, зважаючи на наявність документа про присвоєння адреси автостоянці та документа про введення в експлуатацію автостоянки, є необґрунтованою, оскільки державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна є обов'язковою.
В той же час, доказів здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 відповідачем не надано.
Навіть у разі введення об'єкту нерухомого майна загальною площею 36,1 кв.м в експлуатацію, такий об'єкт не був зареєстрований у відповідних органах бюро технічної інвентаризації і відповідно не став об'єктом цивільного права.
Відповідачем не надано жодних документів, що підтверджують правомірність будівництва об'єкта нерухомого майна, а саме гаражу на спірній земельній ділянці, не надано жодних рішень Київської міської ради щодо передачі спірної земельної ділянки, не доведено належними та допустимими доказами первинної реєстрації об'єкта речових прав у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
4. Стислий виклад пояснень третьої особи 1.
Обслуговуючий кооператив "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Пуп'янок" подав 09.04.2025 до суду письмові пояснення третьої особи, в яких зазначив про наступні обставини.
Автостоянка №16 по вул. Бальзака, яка розміщена на спірній земельній ділянці, була збудована та введена в експлуатацію за рахунок коштів ТОВ «Компанія Пуп'янок ЛТД» і введено в експлуатацію металеву та залізні огорожі, щебеневу основу для паркування транспорту, залізобетонні опори для освітлення та двоповерховий контрольно-пропуский пункт. Даному об'єкту було присвоєно адресу - Бальзака 1А відповідно до розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації №61 від 27.01.2003, а Київським БТІ здійснено інвентаризацію та видано технічний паспорт.
У 2014 році було створено Обслуговуючий кооператив, серед засновників якого перебували як ТОВ «Компанія Пуп'янок ЛТД», так і ОСОБА_1 , а збудоване майно внесено до статутного капіталу Кооперативу.
Кооператив правомірно набув право власності на спірне нерухоме майно та вживав всіх залежних від нього заходів для оформлення права оренди на земельну ділянку, на якій таке майно знаходиться.
5. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 03.03.2025.
05.03.2025 через систему «Електронний Суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «КАР ХАБ» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
05.03.2025 через систему «Електронний Суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «КАР ХАБ» надійшла заява про вступ представника.
У судове засідання 05.03.2025 з'явився представник позивача, підтримав подане клопотання про залучення до участі у справу третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору та про витребування доказів. Щодо поданого представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи не заперечував.
05.03.2025 судом розгляд клопотання про витребування доказів відкладено до наступного підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 було вирішено відкласти підготовче засідання у даній справі на 09.04.25. На підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Пуп'янок" (02034, м. Київ, АДРЕСА_3; код 39480735).
13.03.2025 через систему «Електронний Суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «КАР ХАБ» надійшов Відзив на позов.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "КАР ХАБ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задовольнити, забезпечити участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю "КАР ХАБ" Смик Дарини Павлівни розгляді справи № 910/1332/25 у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
04.04.2025 через канцелярію суду від Київської міської ради надійшла Відповідь на відзив.
04.04.2025 через канцелярію суду від Київської міської ради надійшло Клопотання про витребування доказів.
04.04.2025 через канцелярію суду від Київської міської ради надійшло Клопотання про залучення третіх осіб.
09.04.2025 через систему «Електронний Суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «КАР ХАБ» надійшло клопотання про долучення доказів.
09.04.2025 через систему «Електронний Суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «КАР ХАБ» подано заперечення на клопотання про витребування доказів.
У судове засідання 09.04.2025 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник третьої особи у судове засідання 09.04.2025 не з'явився. Ухвала суду від 05.03.2025 була направлена третій особі рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, - 02034, м. Київ, АДРЕСА_3. Конверт з ухвалою суду було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з зазначенням про те, що поштове відправлення не було вручено третій особі, з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Від третьої особи заяв про відкладення розгляду підготовчого засідання та про розгляд підготовчого засідання за відсутності третьої особи (представника) до суду не подано.
У судовому засіданні 09.04.2025 представник позивача просив задовольнити його клопотання про залучення третіх осіб та витребування доказів .
Представник відповідача заперечував щодо задоволення поданих представником позивача клопотань про залучення третіх осіб та витребування доказів. Просив долучити подані 09.04.2025 через систему «Електронний Суд» письмові докази.
09.04.2025 судом долучено до матеріалів справи подані представником відповідача 09.04.2025 через систему «Електронний Суд» письмові докази.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 відкладено підготовче засідання у даній справі на 07.05.25 о 11:15 год. На підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лахно Юлію Вікторівну. Клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 40452947) перелічені докази.
17.04.2025 до канцелярії суду від Київської міської ради надійшло клопотання про долучення доказів.
29.04.2025 до канцелярії суду від Київської міської ради надійшло клопотання про долучення копій.
07.05.2025 через систему «Електронний Суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю "КАР ХАБ" надійшли додаткові пояснення у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2025.
У судовому засіданні 11.06.2025 судом оголошено про перерву у судовому засіданні на 25.06.2025.
Судове засідання призначене на 25.06.2025 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Блажівської О.Є. у відрядженні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 засідання у справі № 910/1332/25 призначено на 28.07.25.
У судове засідання 28.07.2025 з'явилися представник позивача та відповідача.
У судове засідання не з'явилися третя особа 1, 2, 3, 4.
Ухвала суду від 23.07.2025 була направлена третій особі 3 в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставлення електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене третя особа 3 повідомлена належним чином про розгляд даної справи. Від третьої особи 3 та/чи його представника клопотань/заяв про відкладення розгляду справи та/або про неможливість прибути у судове засідання, та/або про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу «Система захищеного відеоконференцзв'язку з судом» (посилання в мережі інтернет - https://vkz.court.gov.ua/) згідно ст. 197 ГПК України, призначене на 28.07.2025, до канцелярії суду та через систему «Електронний Суд» не подано. Клопотань/заяв від третьої особи 3 та/чи представника про розгляд справи за його відсутності не було подано до канцелярії суду чи через систему «Електронний Суд», а також не направлено до суду через відділення поштового зв'язку.
Ухвала суду від 23.07.2025 була направлена третій особі 1, 2, 4 рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адреса їх місцезнаходження. Рекомендоване повідомлення від 28.07.2025 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з зазначенням про те, що поштове відправлення Лахно Ю.В. (третя особа 4) вручено особисте - 01.08.2025. Конверти з ухвалою суду від 23.07.2025 про підтвердження з зазначенням вручення/не вручення третій особі 1, 2 на адресу суду відділенням поштового зв'язку не повернулося.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
28.07.2025 у судове засідання з'явилися представник позивача та відповідача, також з'явився представник відповідача за довіреністю (довіреність видана директором Товариства з обмеженою відповідальністю «КАР ХАБ» Єскіна М.О. про те, що остання уповноважує Жигачова М.С. занести в судове засідання Господарського суду міста Києва Договір купівлі-продажу нерухомості (ТОВ «КАР ХАБ») та надав для огляду оригінал документів (договір купівлі-продажу).
28.07.2025 у судовому засіданні судом оглянуто оригінал документів (договір купівлі-продажу).
28.07.2025 у судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.
28.07.2025 у судовому засіданні представник відповідача заперечувала щодо позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні.
28.07.2025 у судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочену (вступну та резолютивну частини) рішення суду.
ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
До Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Кар Хаб» із заявою від 09.10.2024 (зареєстрована 10.10.2024, реєстраційний номер № 718095441) щодо підготовки рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:62:701:0031, загальною площею 0,8058 га в оренду для розміщення та експлуатації будівель та споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, за адресою: АДРЕСА_3 .
На вказаній земельній ділянці розташована нежитлова будівля загальною площею 36,1 кв.м, а саме гараж № 1 (літ. А), що перебуває у власності ТОВ «Кар Хаб».
З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що державним реєстратором управління державної реєстрації Головного управління юстиції у м. Києві Володковичем Володимиром Володимировичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29461825 від 28.04.2016, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:62:701:0031, за адресою: АДРЕСА_3 .
Підставою виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна стали: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 20.04.2016, видавник: ПП ПКБ «Хебітет»; довідка, серія та номер: 71, виданий 21.04.2016, видавник: «Пуп'янок» автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва, обслуговуючий кооператив.
У подальшому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лахно Юлією Вікторівною зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна за Обслуговуючим кооперативом «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян деснянського району міста Києва «Пуп'янок» (надалі - «Кооператив»), про що внесено відповідний запис від 26.08.2016 № 31104016.
Підставою для державної реєстрації стали: протокол Загальних зборів членів (засновників) Кооперативу, серія та номер:3, виданий 16.08.2016, видавник: Кооператив; акт приймання-передачі нерухомого майна, що передається як пайовий внесок члена (засновника), серія та номер: б/н, виданий 16.08.2016, видавник: Кооператив та ОСОБА_1 ; Заява, серія та номер:1979, виданий 26.08.2016, видавник: Лахно Ю.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
Далі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лахно Юлією Вікторівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №75433023, яким за ТОВ «Кар Хаб» зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:62:701:0031, за адресою: АДРЕСА_3 .
Підставою виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна стали: договір купівлі-продажу, серія та номер: 2629, виданий 07.10.2024, видавник: Лахно Ю.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
Позивач вказує, що Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, не приймала будь-яких рішень щодо передачі у власність чи у користування земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:62:701:0031, на якій знаходиться вказаний об'єкт нерухомого майна.
Вказані факти, на думку позивача, свідчать про вчинення відповідачем та третіми особами дій, направлених на заволодіння спірною земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землі комунальної власності.
Позивач вказує, що ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво об'єкту нерухомого майна на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Києва та на підставі неналежних документів здійснила реєстрацію нерухомого майна.
У подальшому з метою відчуження земельної ділянки комунальної власності ОСОБА_1 було передано об'єкт нерухомого майна у статутний капітал Кооперативу як пайовий внесок члена кооперативу, а надалі - відчужений за договором купівлі-продажу від 07.10.2024 на користь відповідача.
На думку позивача, дії державного реєстратора Володковича В.В. щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно від 28.04.2016 №29461825 є такими, що вчинені без достатньої та належної перевірки відомостей відповідно до законодавства про державну реєстрацію прав, а тому вказана реєстрація є незаконною, як і подальша реєстрація відчуження майна на користь Кооперативу та відповідача. Відтак, заявлені позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 08.10.2024 №75433023 за відповідачем опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.
Позивач вважає, що акт приймання-передачі нерухомого майна від 16.08.2016 б/н та договір купівлі-продажу від 07.10.2024 №2629 порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на відчуження земельної ділянки комунальної власності та потенційні можливості будівництва на ній споруд, а тому є нікчемними, і не створюють жодних правових наслідків для сторін.
З урахуванням викладеного, позивачем заявлені позовні вимоги про зобов'язання відповідача усунути перешкоди у володінні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом припинення права власності ТОВ «Кар Хаб» на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер - 913533080000, а також зобов'язання відповідача звільнити частину самовільно зайнятої земельної ділянки, орієнтовною площею 36,1 кв.м, яка розташована у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:701:0031, шляхом знесення об'єкта нерухомого майна: гаража № 1, загальною площею 36,1 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_3 .
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Судом під час розгляду справи по суті було досліджено наступні докази, якими учасники справи обґрунтовували свої доводи та заперечення, а саме копії: витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №399339948; витягу з Державного земельного кадастру №НВ-3512990642021; акту обстеження земельної ділянки №А-0062/03 від 08.12.2022; листа №062/14-12634 від 27.11.2024; листа №073-3572 від 02.12.2024; листа №6028/03/18-24 від 21.11.2024; акту про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 20.09.2000; договору від 30.12.1997; договору від 07.10.2024; листа №057-17129 від 07.11.2024; листа №15/11-2024 від 15.11.2024; рішення Київської міської ради №380-1/1814 від 28.03.2002; розпорядження Деснянської РДА №61 від 27.01.2003; рішення Київської міської ради народних депутатів №21 від 17.10.1994; рішення Київської міської ради народних депутатів №41 від 12.01.1995; технічного паспорту від 19.10.2009; проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; протоколу загальних зборів членів (засновників) №3 від 16.08.2016; листа №074/07/1-1476 від 23.04.2025 з додатками, судом надано оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Стаття 321 Цивільного кодексу України також передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
З аналізу вказаних норм вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, окрім випадків спеціально передбачених законом.
Стаття 14 Конституції України передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування,. їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.
Київська міська рада відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України.
За змістом частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
За системним тлумаченням Конституції України, ЗК України та норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що територіальні громади, які реалізують право власності через органи, місцевого самоврядування, є суб'єктами права власності на землю, яка перебуває у комунальній власності.
Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки,. на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування. За частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у. власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. У відповідності до частини першої статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Стаття 125 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну. реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126 ЗК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Отже, єдиною підставою для набуття громадянами та юридичними особами права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельного кодексу України.
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 22.12.2021 у справі №917/1970/20, від 10.11.2021 у справі №911/2216/19, від 10.11.2021 у справі №916/1988/20, від 04.11.2021 у справі №725/3303/16-ц, від 04.11.2021 у справі №927/934/20, тобто є сталою правовою позицію касаційного суду.
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі №910/2389/23 у п. 190 зазначено, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам) (див. подібні висновки зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 48).
Судом встановлено, що Київській міській раді на праві комунальної власності належить земельна ділянці, кадастровий номер 8000000000:62:701:0031, за адресою: АДРЕСА_3, у Деснянському районі м. Києва; цільове призначення: 12.04 Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства; категорії земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.
Позивачу на праві власності належить нежитлова будівля загальною площею 36,1 кв.м, а саме гараж № 1 (літ. А), що знаходиться на вказаній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3, у Деснянському районі м. Києва, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №399339948.
Вказана реєстрація права власності була проведена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лахно Ю.В. на підставі договору купівлі-продажу №2629 від 07.10.2024, укладеному ТОВ «Кар Хаб» з Кооперативом.
Позивач зазначає, що Київська міська рада не приймала будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки, а тому, є підстави для усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер: 8000000000:62:701:0031, за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом:
- визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лахно Юлії Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.10.2024 № 75433023, яким зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер - 913533080000, за товариством з обмеженою відповідальністю «Кар Хаб»;
- припиненням права власності на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер - 913533080000, за товариством з обмеженою відповідальністю «Кар Хаб»;
- зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Кар Хаб» звільнити частину самовільно зайнятої земельної ділянки, орієнтовною площею 36,1 кв.м, яка розташована у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:701:0031, шляхом знесення об'єкта нерухомого майна: гаража № 1, загальною площею 36,1 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_3 .
Щодо перших двох вимог даного позову суд зазначає таке.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
З позовної заяви у справі, яка розглядається, вбачається, що предметом спору є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхами, визначеними у прохальній частині позовної заяви.
При цьому, підставою позовних вимог Київської міської ради є реєстрація права власності відповідача на нерухоме майно за відсутності будь-яких прав користування землею під ним, що свідчить про відсутність речового права на земельну ділянку у відповідача.
Таким чином, аргументуючи свою правову позицію, викладену у позовній заяві, Київська міська рада позиціонує такий позов як негаторний, а шляхи відновлення прав та інтересів територіальної громади міста Києва у цьому випадку - як скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності відповідача, а також припинення права власності відповідача на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 913533080000.
Залежно від характеру речово-правові посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов'язально-правові засоби захисту права власності.
Речові засоби захисту права власності та інших речових прав спрямовані на захист цих прав від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.
Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20).
Крім того, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20, від 07.06.2023 у справі №904/1270/22).
Водночас заявлена позовна вимога про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання протиправним та скасування рішень приватного нотаріуса, а також припинення права власності відповідача, які не пов'язані з вчиненням особою, яка визначена позивачем як відповідач, відповідних дій (повернення об'єкта, звільнення, заборони вчиняти певні дії тощо), що підтвердять відновлення порушених прав чи інтересів позивача, свідчить про помилкове визначення у позовній заяви Київською міською радою зазначеного позову як негаторного (усунення перешкод власнику- територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою) в цій частині.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 15.10.2024 у справі №910/14543/23.
Відтак, з урахуванням викладених позицій Верховного Суду, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер: 8000000000:62:701:0031, за адресою: АДРЕСА_3 , шляхом визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лахно Юлії Вікторівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08.10.2024 № 75433023, яким зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер - 913533080000, за ТОВ «Кар Хаб», а також припиненням права власності на об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер - 913533080000, за ТОВ «Кар Хаб» не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ТОВ «Кар Хаб» звільнити частину самовільно зайнятої земельної ділянки, орієнтовною площею 36,1 кв.м, яка розташована у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:701:0031, шляхом знесення об'єкта нерухомого майна: гаража № 1, загальною площею 36,1 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_3 у Деснянському районі м. Києва, суд відзначає наступне.
Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. А саме відповідно до частин 3- 5 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Тому належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (аналогічний висновок викладений у пункті 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (подібні висновки, викладені у пунктах 122- 124 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно (аналогічний висновок, викладений у пункті 125 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).
Водночас, згідно з частиною першою статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
При цьому, за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Знесення самочинного об'єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об'єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.
Відповідно до вимог частини сьомої статті 376 ЦК України для задоволення позову у цій категорії справ (про знесення самочинно збудованого нерухомого майна) необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об'єкта або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови; у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову; знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19.
Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року, підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Як вбачається із матеріалів справи, 30.12.1997 ТОВ «Компанія Пуп'янок ЛТД» та ДП «Київелектротранс», на виконання розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19.08.1996 № 1306 «Про влаштування платних автостоянок уздовж траси Лівобережної лінії швидкісного трамваю», уклали договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони зобов'язались шляхом об'єднання спільних зусиль, майна, грошових коштів побудувати і ввести в експлуатацію автостоянку по вул. Бальзака у м. Києві.
Згідно акта про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженого Директором ДКП «Київелектротранс», зареєстрованого Управлінням Держархбудконтролю м. Києва 20.09.2000 за № 209, автостоянка № 16 по вул. Бальзака, яка розміщена на земельній ділянці під будівництво ЛШП ДКП «Київелектротранс» згідно договору від 06.06.1995 на підставі рішення (розпорядження) Київської міської держадміністрації № 41 від 12.01.1995, закінчена будівництвом і прийнята в експлуатацію, роботи виконані згідно затвердженого проекту і відповідають вимогам БНіП.
Даному об'єкту - автостоянці ТОВ «Компанія Пуп'янок ЛТД» було присвоєно адресу - вул. Бальзака, 1А, відповідно до розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації №61 від 27.01.2003.
Із пояснень представників учасників справи вбачається, що земельна ділянка за адресою м. Київ, АДРЕСА_3, 1-а, площею 8059 кв.м., використовувалась TOB «Компанія Пуп'янок ЛТД» до 31.12.2013 під автостоянку на підставі договору про спільну діяльність № 67 від 06.05.2011, укладеного з КП «Деснянськпарксервіс».
При цьому, на підтвердження факту правомірності користування ТОВ «Компанія Пуп'янок ЛТД» вказаною земельною ділянкою, третьою особою надано суду копії договорів, укладених товариством з Деснянською районною у місті Києві державною адміністрацією: про облаштування та експлуатація автостоянки №16/04 від 30.03.2004; №16/2006 від 29.12.2005 про експлуатацію автостоянки; №16/2007 від 29.12.2006 про експлуатацію автостоянки.
Також третьою особою долучено до матеріалів справи технічний паспорт на вказану автостоянку, виготовлений Київським міським бюро технічної інвентаризації, до складу якої входила нежитлова будівля (будинок охорони) загальною площею 36,1 кв.м.
Державним реєстратором управління державної реєстрації Головного управління юстиції у м. Києві Володковичем Володимиром Володимировичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29461825 від 28.04.2016, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:62:701:0031, за адресою: АДРЕСА_3 .
Підставою виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна стали: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 20.04.2016, видавник: ПП ПКБ «Хебітет»; довідка, серія та номер: 71, виданий 21.04.2016, видавник: «Пуп'янок» автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва, обслуговуючий кооператив.
У подальшому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лахно Юлією Вікторівною зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна за Обслуговуючим кооперативом «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян деснянського району міста Києва «Пуп'янок» (надалі - «Кооператив»), про що внесено відповідний запис від 26.08.2016 № 31104016.
Підставою для державної реєстрації стали: протокол Загальних зборів членів (засновників) Кооперативу, серія та номер: 3, виданий 16.08.2016, видавник: Кооператив; акт приймання-передачі нерухомого майна, що передається як пайовий внесок члена (засновника), серія та номер: б/н, виданий 16.08.2016, видавник: Кооператив та ОСОБА_1 ; Заява, серія та номер:1979, виданий 26.08.2016, видавник: Лахно Ю.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
Далі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лахно Юлією Вікторівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №75433023, яким за ТОВ «Кар Хаб» зареєстровано право приватної власності на об'єкт нерухомого майна на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:62:701:0031, за адресою: АДРЕСА_3 .
Підставою виникнення права власності на об'єкт нерухомого майна стали: договір купівлі-продажу, серія та номер: 2629, виданий 07.10.2024, видавник: Лахно Ю.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
Як встановлено судом, вказаний об'єкт нерухомості знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:62:701:0031, яка належить територіальній громаді міста Києва.
Однак, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду доказів відведення земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:62:701:0031, для будівництва нежитлової будівлі за адресою: за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 36,1 кв.м.
Зокрема, у позовній заяві позивач пояснив, що Київська міська рада не ухвалювала рішення про надання цієї земельної ділянки як ОСОБА_1 , так і відповідачеві.
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 23.03.2023) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Механізм проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна всіх форм власності, що здійснюють суб'єкти господарювання, і діє на всій території України станом на дату проведення реєстраційної дії права власності за ОСОБА_1 регулювалося Інструкцією про порядок проведення технічного інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 № 127, яка втратила чинність 11.12.2023 (далі за текстом - Інструкція).
Пунктом 2 Інструкції закріплено:
технічна інвентаризація - комплекс робіт з обмірювання об'єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об'єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) та обов'язковим внесенням відомостей про об'єкт нерухомого майна до Реєстру об'єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру);
технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об'єкта, ім'я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об'єкт нерухомого майна, відомості щодо суб'єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику. Технічний паспорт має бути прошнурований, пронумерований та скріплений підписом керівника суб'єкта господарювання, який проводив інвентаризацію, а також підписом виконавця робіт і контролера із зазначенням серії та номера кваліфікаційного сертифіката на право виконання робіт з технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна.
Пунктом 6 Інструкції закріплено, що технічну інвентаризацію проводять у таких випадках, зокрема, 1) перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об'єктів, у тому числі після проведення реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення, реставрації, щодо яких отримано право на виконання будівельних робіт; 2) перед проведенням державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, щодо якого отримано право на виконання будівельних робіт.
Згідно пункту 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 23.03.2023) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1.01.2013, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1.01.2013, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії (частина 2 статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Крім того, статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» закріплено особливості державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 05.08.1992 та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку.
Судом встановлено, що докази реєстрації об'єкту нерухомого майна: гараж № 1, загальною площею 36,1 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_3 на праві власності за ОСОБА_1 до 05.08.1992 та до 01.01.2013 відсутні, що унеможливлювало внесення такої інформації до реєстру.
Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;
2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність;
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності.
Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження для здійснення первинної державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 надано лише технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 20.04.2016, та довідку, серія та номер: 71, виданий 21.04.2016, видавник: «Пуп'янок» автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва.
При цьому, жодного документу, що підтверджував прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, а також відведення земельної ділянки під його будівництво заявником державному реєстратору не надано.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки, в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.
Водночас ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень ст. 331 Цивільного кодексу України у системному зв'язку з нормами ст. 177-179, 182 цього Кодексу, ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 № 6-130цс13, від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15).
У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об'єкт самочинного будівництва (пункт 148).
Частиною 2 ст. 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України).
Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19.
Як вбачається із матеріалів справи, після здійснення державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на вказану нежитлову будівлю зареєстровано за ОСОБА_1
Вподальшому право приватної власності на спірний об'єкт нерухомого майна зареєстроване за Кооперативом та відчужене на користь відповідача у даній справі.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.
Викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки та розташування на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.
Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.
Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об'єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними, припинення права володіння тощо.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зроблено висновок, що "за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст.376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Київська міська рада у своїх заявах по суті спору зазначала, що Київською міською радою не приймалось рішення про відведення земельної ділянки на праві власності чи користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 , ані ОСОБА_1 , ані ТОВ «Кар Хаб».
З огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави є усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 , є її повернення власнику з приведенням відповідачем у придатний до використання стан, шляхом знесення самочинного будівництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.
Згідно із нормою ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).
Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ст.212 Земельного кодексу України).
Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.03.2024 у справі №915/1439/21 належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об'єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво.
Верховний Суд наголошує, що в силу вимог ч.1 ст. 3 ЗК України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (ч. 4 ст. 376 ЦК України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних із встановленням суб'єктного складу осіб, зобов'язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельних ділянок, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій ЗК України, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.
Адже, на відміну від положень ч. 4 ст. 376 ЦК України, які обмежують коло осіб, зобов'язаних знести об'єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма ч. 2 ст. 212 ЗК України суттєво розширює суб'єктний склад зобов'язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об'єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об'єкт.
Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини 2 статті 212 ЗК України як спеціальної норми права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21.
Отже територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, як власник земельної ділянки має право вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кар Хаб» усунути перешкоди у користуванні своєю земельною ділянкою орієнтовною площею 36,1 кв.м, яка розташована у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:701:0031, шляхом знесення об'єкта нерухомого майна: гаража № 1, загальною площею 36,1 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_3 .
Також суд зазначає, що відповідно до положень ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об'єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, у власності або користуванні.
За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.
Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення вказаних об'єктів нерухомості, правовий режим будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.
З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.
Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, належним способом захисту порушених прав на земельну ділянку територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта нерухомого майна: гаража № 1, загальною площею 36,1 кв.м, розташованого за адресою АДРЕСА_3 .
За змістом ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Окрім того, господарський суд, при вирішення даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242, 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кар Хаб» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки - задовольнити частково.
2. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Кар Хаб» звільнити частину самовільно зайнятої земельної ділянки, орієнтовною площею 36,1 кв.м, яка розташована у межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:701:0031, шляхом знесення об'єкта нерухомого майна: гаража №1, загальною площею 36,1 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кар Хаб» (002034, м. Київ, АДРЕСА_3; код ЄДРПОУ 45517584) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
4. У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строки відповідно до приписів ст. ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 07.08.2025.
Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА